РОБОТОДАВЕЦЬ ЯК СУБ’ЄКТ ТРУДОВОГО ПРАВА Автореферат

Актуальність теми дослідження. Перехід України до нових механізмів господарювання і виникнення у зв’язку з цим різноманітних підприємств і організацій, що базуються на різних формах власності, зміцнення їх юридичної та економічної самостійності, розвиток соціального партнерства призвели до зміни правового становища роботодавців, виникненню у них нових прав та обов’язків, появи нових повноважень, що вимагають детального вивчення. Якісний склад роботодавців, а також різноманіття та специфіка правових відносин, що виникають при реалізації прав даних осіб чи при виконанні покладених на них обов’язків, вимагають теоретичного аналізу.

Незважаючи на актуальність проблеми правового статусу роботодавця, вона поки що не дістала належної наукової розробки. В Україні за період її існування як незалежної держави комплексного дисертаційного дослідження даного суб’єкта не проводилось. Наукові роботи, що ґрунтуються на нормах законодавства колишнього СРСР, орієнтованого перш за все на інтереси держави, були виконані в умовах відсутності економічної свободи і не відповідають новим економічним умовам. А сучасні роботи (О.М. Ярошенко, І.М. Якушев) лише частково торкаються проблем правового статусу роботодавця. Вищенаведене обумовлює необхідність системного аналізу правової особистості роботодавця з урахуванням економічних і соціальних аспектів, дослідження природи відносин працівника і роботодавця.

Дослідження прав та обов’язків роботодавців різних видів у трудоправовій сфері дозволяє розкрити правовий та економічний аспекти статусу роботодавця, визачити зміст роботодавчої правосуб'єктності у відповідності з новими економічними реаліями. Велика кількість позовів про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівникові роботодавцем, обумовлюють актуальність і необхідність теоретичної розробки та нормативного врегулювання питань матеріальної відповідальності роботодавця.

Аналіз діяльності роботодавця передбачає виявлення значення і встановлення природи його управляючих підсистем у системі керівництва працею, серед яких традиційний інтерес викликає керівник підприємства. Нові реалії в економіці зумовлюють встановлення диференційованого підходу в регулюванні праці керівника, що пов’язано, головним чином, з особливостями правового положення даного суб’єкту трудового права. Необхідність правового впливу на керівника як на особу, що наділена владними повноваженнями та має право приймати рішення в галузі організації і управління працею, не викликає сумніву. Однак комплекс питань, пов’язаних із правовим змістом відносин найманого керівника та власника організації, не знайшов законодавчого закріплення. Крім того, потребує визначення правовий статус арбітражного керуючого та правова природа відносин, що виникають за його участю у разі визнання роботодавця банкрутом.

З розвитком сфери договірного регулювання формуються нові соціальні стосунки між працівниками і роботодавцями у процесі трудової діяльності не лише в межах підприємства, а й на інших рівнях – регіону, галузі, держави. Розширюється коло суб’єктів цих відносин, у зв’язку з чим виникає необхідність чіткого визначення їх правового статусу. Роботодавець як суб’єкт колективно-договірного регулювання має свої власні цілі й задачі, що зумовлюються його інтересами. У рамках соціально-трудових відносин у роботодавця виникають певні права, обов’язки, повноваження, що характеризують його правове становище у колективно-договірному процесі, та які повинні бути детально визначені.

Наукова і практична значимість вказаних питань, недостатня розробленість їх в науці трудового права, а також дискусійний характер багатьох проблем обумовили вибір теми цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001–2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 р. (протокол № 7).