ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОКАЗУВАННЯ НА СУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Процес демократизації суспільства та відповідні зміни, що відбуваються в Україні, викликають необхідність посилення боротьби зі злочинністю в її сучасних проявах і підвищення ролі правосуддя у суспільному житті. Вирішення цих завдань пов’язане з поєднанням законодавчих і організаційних заходів, використанням досягнень науково-технічного прогресу та зумовлює прийняття нових кримінальних та кримінально-процесуальних норм, реформування судових та правоохоронних органів, а також наукового та методичного забезпечення боротьби зі злочинністю. Цьому безпосередньо сприяє наявність комп’ютерної та організаційної техніки, сучасних засобів зв’язку, відео- і звукозапису, поширення можливостей експертних досліджень та залучення спеціалістів на досудовому слідстві і в суді за умов належної організації використання новітніх технологій.

Одним з найбільш важливих та принципових положень у здійсненні правосуддя в нашій державі є встановлення істини при судовому розгляді кримінальних справ, яке неможливе без законодавчо врегульованого процесу доказування по кожній справі в суді. Основним змістом діяльності на будь-якій стадії кримінального процесу є робота з доказами. Доказування, як лейтмотив кримінального судочинства, перебуває під постійною увагою науковців та практиків, є об’єктом наукових досліджень, а здобутки цієї праці, в свою чергу, збагачують практику судових та правоохоронних органів.

Разом з тим, будь-які найнадійніші й найсучасніші засоби не призведуть до належного результату, якщо будуть використовуватися професійно непідготовленою людиною. Тому вагоме місце у справі забезпечення ефективності роботи судової та правоохоронної систем посідає підвищення професіоналізму персоналу, а визначення шляхів удосконалення підготовки слідчого та суддівського корпусу є одним з першочергових завдань юридичної науки, і, насамперед криміналістики.

Сучасний етап розвитку криміналістики характеризується, поряд з іншими напрямками, активним та цілеспрямованим пошуком ефективних шляхів удосконалення слідчої та судової практики на фундаментальній теоретичній основі. Криміналістичні концепції розробляються на базі пізнання сутності та закономірностей науково-технічного прогресу, аналізу результатів його використання для вдосконалення наукових основ розкриття та розслідування злочинів, розгляду кримінальних справ у суді.

Саме в процесі інтеграції знань суспільних, природознавчих і технічних наук формуються нові напрями, творче використання яких відкриває широкі можливості для подальшої оптимізації та підвищення ефективності наукового пошуку в правозастосовчій діяльності.

Однак практика свідчить про наявність певного розриву між реальними можливостями науково-технічного потенціалу та сучасним станом роботи з інформацією при доказуванні, особливо на судовому слідстві – окремій частині судового розгляду, який являє собою стадію кримінального процесу.

Взаємозв’язок процесуальних і криміналістичних аспектів доказування, який витікає з інформаційних закономірностей процесуальних і криміналістичних методів, засобів та способів доказування та заснований на пізнанні цих закономірностей нагально потребує поглибленого вивчення, аналізу та вирішення проблем процесуального та криміналістичного забезпечення доказування на судовому слідстві.

Теорія доказування знаходиться на межі наук процесуального права та криміналістики, кожна з яких вивчає її зі своїх позицій, тому комплексний підхід до теорії доказування зумовлює її міждисциплінарний характер і відображає об’єктивну інтеграцію наукових знань, що характерне для сучасної науки.

Таким чином, традиційні процесуальні питання теорії доказування (поняття доказування, стадії цього процесу, предмет, межі, засоби, суб’єкти тощо) повинні розглядатися в сукупності з логічними та психологічними основами, іншими аспектами тактики доказування, та інформаційними процесами, які їх супроводжують. Це зумовлює доцільність дослідження процесу доказування з точки зору взаємозв’язку судової, слідчої та експертної діяльності на судовому слідстві.

Цим питанням приділялась значна увага в роботах процесуалістів і криміналістів: Ю.П. Аленіна, Л.Ю. Ароцкера, В.Д. Басая, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, О.Р. Бєлкіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.M. Грошевого, A.Я. Дубинського, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, О.А. Кириченка, І.П. Козаченка, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, М.В. Костицького, Н.І. Клименко, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Т. Маляренка, Г.А. Матусовського, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, І.В.Постіки, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, О.П. Снігерьова, В.В. Тіщенка, І.Я. Фрідмана, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шуміла та інших вчених-юристів. Тому при підготовці дисертації досліджені наукові праці з кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи, філософії права, психології, педагогіки, наукознавства, теорії управління, соціології та використаний особистий досвід автора роботи на посадах слідчого та старшого слідчого ОВС.

Але, у зв’язку з внесенням ряду змін до чинного кримінально-процесуального законодавства і підготовкою до прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, є потреба в подальшому поглибленому дослідженні як окремих аспектів так і всього комплексу питань зазначеної вище проблематики з метою використання його результатів в судовій практиці та визначенні шляхів підвищення ефективності кримінально-процесуальної діяльності в цілому. Крім того, питання, що пов’язані з доказуванням, настільки значні, що їх дослідження є постійною вимогою часу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації визначена проблематикою удосконалення діяльності судових та правоохоронних органів, обговорювалась і отримала схвалення на засіданнях кафедри розслідування злочинів факультету підготовки слідчих та криміналістів НАВС України (протокол № 9 від 20 грудня 2001 р.), Вченої ради НАВСУ (протокол № 1 від 29 січня 2002 р.), включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 2003 р. (п. 163) і Переліку дисертаційних досліджень з проблем держави та права України, затвердженого Управлінням координації і планування наукових досліджень Академії правових наук України у 2002 р. (№ 740).