ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УНІТАРНІЙ ДЕРЖАВІ Автореферат

Актуальність теми. Питання оптимальної організації публічної влади цікавило людство протягом усього процесу розвитку світової цивілізації і особливо цікавить в даний момент часу - в умовах безпрецедентного розвитку міждержавної інтеграції і одночасно в умовах, коли колосальні міждержавні об’єднання та окремі макродержави зазнають краху. Історія свідчить, що деструктивні тенденції в державах є наслідком відсутності збалансованої влади, яка за певних умов може виявитися або гіперцентралізованою, або недостатньо централізованою. Обидві крайнощі здатні призвести і призводили фактично до розпаду державних утворень. Оптимально організована влада, таким чином, – це проблема самозбереження держави, а крім того - це ще й проблема її ефективного функціонування, її дієвої адаптації до умов, що безперервно змінюються – аспект, який також становить предмет постійної уваги практичних політиків і науковців.

З особливою гостротою ця проблема постала на сьогоднішній день в Україні щонайменше у єдності двох аспектів. Перший - аспект раціональної моделі владних відносин як основи державного устрою України. Про те, що наявна модель влади не є достатньо ефективною, свідчить той факт, що вже через 7 років по прийнятті Конституції України постало питання про її коригування саме в принципових питаннях організації влади. Другий - аспект результативної поточної політики, виконання державою її програмних завдань, розв’язання протиріч, що виникають у процесі суспільного розвитку. Україна, на жаль, відома як країна, непослідовна у здійсненні найважливіших внутрішньо- та зовнішньополітичних проектів. Як європейські, так і вітчизняні політики і дослідники констатують невиправдано повільні темпи її економічного та соціального розвитку як результат неоптимальної організації публічної влади і суперечливого розвитку владних процесів в державі.

За цих умов очевидною є потреба в серйозних наукових дослідженнях, присвячених природі публічної влади, її характеристиці з точки зору структури, режиму існування, методів і форм здійснення тощо. Очевидно також, що дана проблема є важливою не тільки для України; це – універсальна проблема, що знаходить своє відображення в політичній практиці та юридичній науці багатьох країн. Серед найбільш вагомих досліджень на теренах останньої слід згадати, насамперед, праці таких відомих зарубіжних дослідників, як Ж. Тускоз, Д. Елазар, У. Райкер, Л. Флогетіс та інші, які фундаментально опрацювали питання оптимальної побудови публічної влади в умовах федеративної держави. Ряд досліджень з проблематики організації публічної влади та шляхів її оптимізації здійснено в Російській Федерації (роботи Р.Г. Абдулатіпова, Л.Ф. Болтенкової, О.Ю. Аболіна, І.О. Умнової, У.В. Карпена та ін.), але основну увагу в них зосереджено на специфіці організації владних відносин саме в Російській Федерації; тому запропонований російськими вченими цінний науковий матеріал нерідко розходиться з теоретичними позиціями і висновками відомих дослідників організації публічної влади в інших країнах.

Стан дослідженості проблеми організації публічної влади в Україні є ще гіршим. Хоч інтерес до нього за десятиріччя незалежного існування України суттєво зріс, дослідники обмежуються, головним чином, порівняльним аналізом систем права чи правових інститутів окремо взятих країн. Та й такого роду праць очевидно мало (роботи О.Д. Василіка, В.О. Кампо, В.І.Кравченка, А.П. Зайця, В.М. Шаповала, П.Ф. Мартиненка, О.В. Батанова, М.О. Пухтинського, О.В.Корпаня, Н.І. Рудої та ін.). В них проаналізовано значний за обсягом фактичний матеріал, присвячений різним аспектам організації та трансформації публічної влади в Україні, але далеко не завжди цей аналіз завершується відповідними теоретичними узагальненнями. Що до спеціальних робіт, присвячених загальнотеоретичним проблемам організації публічної влади, то вони в Україні практично відсутні.

Розвиток та зміцнення Української держави, її включення в європейські і світові інтеграційні процеси, ствердження власного шляху розвитку та місця у геополітичному оточенні нерозривно пов'язані з організацією публічної влади, яка б відповідала сучасним тенденціям правового розвитку та міжнародним стандартам у цій сфері. Перший крок на цьому шляху Україна зробила у 1997 році, ратифікувавши Європейську Хартію місцевого самоврядування. Наступним кроком виявився Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, але, як відомо, дієва система місцевого самоврядування в Україні практично відсутня, в той час як належне співвідношення повноважень державних інститутів і органів місцевого самоврядування є показником оптимальної моделі організації публічної влади в державі.

Все згадане обумовлює актуальність теми, якій присвячене дане дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукового проекту Комплексної державної програми науково-дослідницької роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України 1996 – 2005 рр.", планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави" № 97128, а також наукової теми відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” № 97132.