VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми. Кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою частиною їх державного захисту, що являє собою одне з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави. Забезпечення соціальної стабільності, зміцнення фізичного та психічного здоров’я нації, попередження соціальних конфліктів неможливе без зміцнення сімейних відносин. Важливість останніх для суспільства обумовлено й тим, що сім’я виступає найбільш сприятливим природним середовищем для фізичного, психічного соціального та духовного розвитку підростаючого покоління. Тому всебічний захист сім’ї, поліпшення умов розвитку дітей та підлітків виступає передумовою сприятливого соціально-економічного і демографічного майбутнього нашої держави та суспільства в цілому. Як зазначається у Національній програмі „Діти України”, затвердженій Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, це є проблемою національного значення, що потребує першочергового вирішення. Виходячи з цього, посягання на відносини у сфері сім’ї та неповнолітніх являють собою значну суспільну небезпечність.

Аналіз чинного кримінального законодавства України показує, що у ньому передбачено низку статей, які встановлюють відповідальність за посягання на неповнолітніх, їх фізичний, психічний, соціальний та духовний розвиток, а також на сімейні відносини. Ці статті розташовані у різних розділах Особливої частини КК, зокрема: ст. 137 „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” – у розділі ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи”; ст. 148 „Підміна дитини” та ст. 150 „Експлуатація дітей” – у розділі ІІІ „Злочини проти волі, честі та гідності особи”; ст. 155 „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” та ст. 156 „Розбещення неповнолітніх” – у розділі ІV „Злочини проти статевої свободі та статевої недоторканості особи”; ст. 164 „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей”, ст. 165 „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, ст. 166 „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування”, ст. 167 „Зловживання опікунськими правами”, ст. 168 „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)”, ст. 169 „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” – у розділі V „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”; ст. 304 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” – у розділі ХІІ „Злочини проти громадського порядку та моральності”; ст. 323 „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” та ст. 324 „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” – у розділі ХІІІ „Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення”. Як видно, вони не утворюють єдиної цілісної системи, що значно знижує можливості кримінального права щодо здійснення ефективної кримінально-правової охорони сім’ї та неповнолітніх.

Аналіз статистичних даних свідчить, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх є досить розповсюдженими, при цьому спостерігається негативна тенденція зростання кількості щодо переважної більшості цих злочинів. Так, зокрема, за даними МВС України у 2004 р. було виявлено злочинів, передбачених ст. 137 КК – 26 (у 2001 р. – 12), ст. 148 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 150 КК – 9 (у 2001 р. – 1), 155 КК – 48 (у 2001 р. – 45), ст. 156 КК – 272 (у 2001 р. – 191), ст. 164 КК – 7392 (у 2001 р. – 3604), ст. 165 КК – 3 (у 2001 р. – 3), ст. 166 КК – 709 (у 2001 р. – 5), ст. 167 КК – 19 (у 2001 р. – 7), ст. 168 КК – 9 (у 2001 р. – 5), ст. 169 КК – 7 (у 2001 р. – 2), ст. 304 КК – 3497 (у 2001 р. – 4862), ст. 323 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 324 КК – 5 (у 2001 р. – 4).

У літературі проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх досліджувалися у роботах Ф.Г. Бурчака, І.М. Даньшина, Л.В. Дорош, В.В. Дзундзи, В.П. Ємельянова, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, О.І. Мілевського, Л.П. Михайлової, В.О. Навроцького, В.К. Негоденка, Ю.Є. Пудовочкина, В.С. Савельєвої, І.Ю. Топольскової, М.І. Трофімова, Н.С. Юзікової, С.С. Яценка та ін.

Але переважна більшість робіт цих науковців по-перше, ґрунтувалися на кримінальному законодавстві радянського періоду або кримінальному законодавстві Російської Федерації, по-друге, були присвячені аналізу окремих складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. У вітчизняній науці кримінального права комплексного системного кримінально-правового аналізу злочинів проти сім’ї та неповнолітніх зроблено не було. Відсутність такого підходу при дослідженні зазначених питань лишало науковців можливості проаналізувати проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх у їх єдності та взаємозв’язку, виявити таким чином прогалини у кримінально-правовій охороні цих відносин та розробити й запропонувати законодавцю єдину цілісну й несуперечливу систему норм, яка б забезпечувала всебічний захист зазначених відносин від суспільно небезпечних посягань. Крім того, щодо окремих питань відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх науковцями були висловлені спірні, на нашу думку, положення, які потребують подальших наукових досліджень.

Такий стан наукової розробки зазначеної проблеми негативно відбивається на практиці. Через суперечливості і прогалини у кримінальному законодавстві правозастосовча практика нерідко стикається із суттєвими труднощами при вирішенні питань притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в окремих випадках приймаються недостатньо обґрунтовані рішення щодо кваліфікації цих злочинів і призначення за них покарання. Це свідчить про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Усе це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка системи кримінально-правових норм, які забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх, а також вирішення теоретичних та практичних проблем відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Дана мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати історичні витоки та соціальну обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх; 2) проаналізувати родовий та безпосередній об’єкти злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, на підставі чого виокремити та здійснити їх систематизацію норм, які передбачають відповідальність за посягання на ці об’єкти; 3) визначити місце норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права; 4) здійснити системне дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів проти сім’ї та неповнолітніх і практики застосування цих норм; 5) виявити недоліки у кримінально-правовій охороні сім’ї та неповнолітніх, суперечливості та прогалини у чинному кримінальному законодавстві, запропонувати шляхи їх усунення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, практика їх застосування; тенденції та закономірності розвитку вітчизняного кримінального законодавства минулих років; кримінальне законодавство України та зарубіжних країн; сімейне законодавство; кримінальна статистика; система наукових поглядів та розробок стосовно цієї проблеми.

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права, у тому числі сімейного та цивільного права.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, а також праці з загальної теорії права, історії держави і права України, сімейного та цивільного права. Досліджено кримінальне законодавство ряду зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок вивчення 507 архівних кримінальних справ про злочини проти сім’ї та неповнолітніх, розглянуті судами різних областей України та Автономної Республіки Крим.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої в роботі мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх через дослідження більш загальних категорій кримінального права у їх єдності та діалектичному розвитку. За допомогою системно-структурного аналізу вдалося показати внутрішню побудову системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, взаємозв’язок і взаємообумовленість елементів як в середині системи, так і з іншими правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце кримінальної відповідальності за розглядувані злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права. Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Історико-порівняльний метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх, на базі аналізу кримінального законодавства минулих років і практики його застосування виявити тенденції розвитку законодавства щодо відповідальності за ці злочини, прослідкувати його взаємозв’язок із релігійними та моральними устоями та соціально-економічними умовами життя суспільства й держави, що, у свою чергу, дало можливість накреслити шляхи вдосконалення чинного кримінального законодавства на сучасному етапі.

Порівняно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, із відповідними нормами кримінальних законів інших держав. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним кримінально-правовим дослідженням системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх.

На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, що запропоновані здобувачем особисто й виносяться на захист:

1. Дістало подальшого розвитку обґрунтування висновку, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх мають єдиний родовий об’єкт, на підставі аналізу якого доведено необхідність, доцільність та можливість виокремлення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.

2. Уперше визначено місце розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” у системі Особливої частини КК. Оскільки зазначені кримінально-правові норми належать до норм, якими охороняються інтереси особи і права людини, то розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” має завершувати перший блок Особливої частини КК й посісти місце після розділу V Особливої частини КК „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.

3. Здійснено уперше типологізацію злочинів проти сім’ї та неповнолітніх залежно від безпосереднього об’єкту. За цим критерієм виділено три групи злочинів: 1) посягання на майнові сімейні відносини; 2) посягання на немайнові сімейні відносини; 3) посягання на відносини щодо нормального розвитку неповнолітніх.

4. Уперше обґрунтовано, що з метою підвищення ефективності здійснення кримінально-правового захисту майнових сімейних відносин та попереджувального впливу кримінально-правової норми до складу розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” слід включити норму, яка б передбачала відповідальність за дії, що посягають на відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

5. Наведено додаткові аргументи на користь необхідності доповнення КК нормою, яка передбачатиме посягання з боку батьків або осіб, які їх замінюють, на право власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру. Уперше обґрунтовано необхідність розташування цієї норми у розділі „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.

6. Враховуючи необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність з новим Сімейним кодексом України одержала подальшого розвитку пропозиція щодо розширення диспозиції ст. 164 КК шляхом доповнення її вказівкою на бездіяльність, що полягає у злісному ухиленні від сплати коштів на утримання дітей, що встановлено письмовим нотаріально засвідченим договором.

7. З метою усунення прогалин у кримінально-правовій охороні майнових сімейних відносин уперше запропоновано розширити об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 165 КК „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, за рахунок встановлення відповідальності також і за злісне ухилення від надання встановленого рішенням суду утримання одному із подружжя або особі, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю.

8. Уперше запропоновано розширення об’єктивної сторони передбаченого ст. 166 КК злочину „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” за рахунок включення до її складу: 1) посягань, вчинених патронатним вихователем; 2) дій у вигляді неналежного виконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною.

9. Обґрунтовано уперше пропозицію у ч. 1 ст. 169 КК „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” описання суспільно небезпечного діяння розширити вказівкою на здійснення комерційної діяльністі щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян.

10. Уперше доведено, що визначення суспільно небезпечних наслідків, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого, у відповідних статтях КК про злочини проти сім’ї та неповнолітніх за допомогою оціночних понять є недоцільним. З урахуванням конструкції ст. 137 КК „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” та ст. 150 КК „Експлуатація дітей”, зокрема, наявності кваліфікуючих ознак та змісту санкцій у ч. 1 ст. 137 КК суспільно небезпечні наслідки замість спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого слід передбачити у вигляді спричинення потерпілому легкого тілесного ушкодження, а у ч. 2 ст. 150 КК – спричинення середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. У ч. 2 ст. 137 КК та ч. 3 ст. 323 КК „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”, суспільно небезпечні наслідки слід визначити як спричинення середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілого.

11. Одержала подальшого розвитку точка зору, згідно з якою у Загальній частині КК слід передбачити положення, що діяння, вчинене з необережності, визнається злочином лише у тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, після чого внести, за необхідності, відповідні зміни до статей Особливої частини КК.

12. З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності посягань на відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх „з середини”, тобто особою, яка є учасником цих суспільних відносин та за законом або іншою правовою підставою зобов’язана піклуватися про неповнолітнього, його нормальний фізичний, психічний, духовний та статевий розвиток, відповідальність цих осіб має бути підвищеною. З цією метою наведено додаткові аргументи на користь пропозиції щодо внесення змін та доповнення складів злочинів проти неповнолітніх відповідною кваліфікуючою ознакою „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;

- у правотворчості – внесені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;

- у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;

- у навчальному процесі – при викладенні курсу Особливої частини кримінального права, підготовці підручників і навчальних посібників з кримінального права.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертаційного дослідження, оприлюднені на третій, шостій та сьомій звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь: травень 2001 р., травень 2004 р., травень 2005 р.).

Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, вони використовуються під час проведення автором занять у Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у шести наукових статтях, які опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 184 сторінки, з яких список використаних джерел – 12 сторінок (157 найменувань).