ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є створення нового кримінального-процесуального законодавства. Згідно положень Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, зазначається, що судово-правова реформа в нашій країні передбачалася як комплекс взаємопов’язаних заходів і мала бути спрямована на упорядкування судової системи, а також усіх галузей права відповідно до соціально-економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві. Основна її мета полягала у формуванні та перебудові судової системи, створенні нового законодавства, вдосконаленні форм судочинства. Всебічний аналіз стану справ дає підстави для висновку, що на сьогодні чимало зроблено у даній сфері, зокрема, введено в дію низку законів, необхідність прийняття яких була передбачена Концепцією судово-правової реформи. Серед найважливіших нормативно-правових актів у галузі кримінального процесу, прийнятих на виконання Концепції судово-правової реформи, є Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року, оскільки функціональною складовою кримінального процесу є використання особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом спеціальних знань, втілених в кінцевому результаті у висновок експерта. Цей та інші законодавчі акти заклали підвалини для реформування кримінально-процесуального законодавства відповідно до реалій сьогодення, в тому числі й тих, що стосуються не тільки висновку експерта, але й судової експертизи як основної форми застосування спеціальних знань.

Аналіз слідчої та судової практики свідчить про недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, новітніх наукових технологій у кримінальному процесі України. Однією з причин цього є відсутність усталеного понятійно-категоріального апарату, чіткого та однозначного визначення і співвідношення понять “доказ”, “джерело доказів”, “спеціальні знання”, “судова експертиза”, “висновок експерта”. Призначення та проведення експертизи до порушення кримінальної справи, розширення випадків обов’язкового призначення експертизи, реалізація змагальності як принципу процесу під час призначення та проведення судової експертизи, зміст та структура висновку експерта, його доказове значення та оцінка ще недостатньо досліджені. Також потребує розробки питання стосовно допустимості використання як джерела доказів у кримінальному процесі України висновку експерта, виконаного іноземними громадянами чи іноземними судово-експертними установами.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи українських та зарубіжних вчених і практиків: В.Д. Арсеньєва, Д.А. Алієва, Л.Е. Ароцкера, Т.В. Авер’янової, В.Д. Басая, Р.С. Белкіна, А.І. Вінберга, Л.М. Головченко, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Ф.М. Джавадова, О.О. Ейсмана, В.М. Іщенка, В.О. Коновалової, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевникова, Л.М. Карнєєвої, О.М. Костенка, М.В. Костицького, В.К. Лисиченка, М.М. Михеєнка, Г.О. Матусовського, Г.М. Надгорного, В.Т. Нора, Ю.К. Орлова, І.Л. Петрухіна, Г.В. Прохорова-Лукіна, Є.Р. Росинської, З.М. Соколовського, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, В.К. Стринжи, М.С. Строговича, Т.В. Сахнової, М.М. Салтевського, М.О. Селіванова, В.М. Тертишника, В.В. Циркаля, С.О. Шейфера, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, М.Г. Щербаковського та багатьох інших, які присвятили свої праці питанням методології наукового пізнання, доказування та використання спеціальних знань у кримінальному процесі.

Проте, слід констатувати, що комплексні наукові дослідження проблем, пов’язаних з висновком експерта як джерелом доказів у кримінальному процесі за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи, що виявляються через висновок експерта, врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли триває робота над розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (протокол Вченої ради університету № 2 від 04.10.2000 р.) та узгоджується з Планом науково-дослідної роботи “Кримінально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (PK 0104U007591) відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України і затверджена рішенням Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол від 02.07.2003р. №10).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з висновком експерта як джерелом доказів у кримінальному процесі України, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання наступних завдань:

· охарактеризувати поняття доказів, їх класифікацію, визначити місце висновку експерта в системі джерел доказів;

· з’ясувати теоретичні проблеми використання і застосування спеціальних знань у кримінальному процесі;

· дослідити концептуальні основи судової експертизи та проаналізувати юридично значущі ознаки судової експертизи;

· провести дослідження основних проблем застосування правових норм та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства, що регламентує висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі;

· дослідити правове регулювання, призначення та проведення судової експертизи у кримінальному процесі;

· здійснити аналіз наукових основ розвитку і диференціації судових експертиз, виявити закономірності формування їх нових видів;

· проаналізувати права, обов’язки та відповідальність як окремі елементи структури кримінально-процесуального статусу експерта;

· проаналізувати основні вимоги до змісту та структури висновку експерта;

· дослідити доказове значення висновку експерта у кримінальному процесі;

· проаналізувати зміст оцінки висновку експерта у кримінальному процесі.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що складаються в процесі судової експертизи і пов’язані з висновком експерта.

Предметом дослідження є висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використана система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод, який дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці, у їх взаємозв’язку, особливо при дослідженні сутності доказів у кримінальному процесі, їх змісту. Структурно-функціональний метод дозволив виділити спільні та відмінні риси судової експертизи і участі спеціаліста, визначити їх взаємодію. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для розмежування понять використання та застосування спеціальних знань, аналізу законодавчого визначення поняття судової експертизи, висновку експерта, а також диференціації судової експертизи. Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових норм законодавства України, деяких інших країн, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України та проекту Кримінально-процесуального кодексу України. Метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку спеціальних знань та висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики їх застосування щодо висновку експерта як джерела доказів дозволив виявити прогалини та суперечності у нормативних актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства. Статистичний метод застосовувався при вивченні та узагальненні слідчої і судової практики, формуванні та обґрунтуванні висновків за їх результатами. Усі методи дослідження використовувались у їх діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.

Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти у галузі прав людини та судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Республіки Білорусь, Казахстану, Литви, Російської Федерації, Узбекистану, Польщі, проект Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінальний кодекс України, Закон України “Про судову експертизу”, постанови Пленуму Верховного Суду України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази, інструкції, розпорядження МВС України, Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України тощо.

Емпіричну базу дисертаційної роботи склали дані, одержані в результаті дослідження 152 кримінальних справ та 169 висновків різних видів експертиз в архівах Івано-Франківського міського суду, Апеляційного суду Івано-Франківської області; опубліковані дані судової статистики за 1990-2006 рр.; опублікована практика Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає в тому, що вона є першим комплексним у кримінально-процесуальній науці України монографічним дослідженням теоретичних, правових і практичних проблем висновку експерта як джерела доказів.

Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

· вперше сформульована:

– пропозиція виключити із поняття судової експертизи, яке міститься в ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, вказівку на матеріальні об’єкти, явища і процеси, виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об’єкта як предмета матеріального та нематеріального характеру;

– пропозиція передбачити у новому Кримінально-процесуальному кодексі України положення відносно допустимості використання як джерела доказу висновку експерта, виконаного іноземними громадянами або іноземними експертними установами;

– положення про допустимість ймовірних висновків як непрямих доказів на основі аналізу їх юридичної та логічної природи.

· удосконалено:

– визначення поняття спеціальних знань, що дало можливість розмежувати суб’єктів їх використання та суб’єктів їх застосування;

– вимоги до структури висновку експерта, яка повинна бути закріплена в Кримінально-процесуальному кодексі України, оскільки правильне оформлення висновку експерта як з логічної, так і з процесуальної сторони має досить суттєве значення для оцінки його особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом;

– положення про законодавче закріплення прав, обов’язків та відповідальності як окремих елементів структури кримінально-процесуального статусу експерта та запропоновано врегулювати їх в окремих нормах Кримінально-процесуального кодексу України, а у спеціальних законах та підзаконних актах потрібно приділяти увагу лише організаційним відносинам, пов’язаним із проведенням експертизи. У зв’язку з чим відстоюється думка про необхідність розширити обсяг прав та обов’язків експерта в новому Кримінально-процесуальному кодексі України.

· набуло подальшого розвитку:

– положення про те, що належність, допустимість, достовірність та достатність є невід’ємними властивостями доказів, а також сформульовано авторське визначення поняття „доказ”;

– положення про необхідність створення єдиної позавідомчої системи державних експертних установ, а також участі судово-експертних установ України в міжнародних експертних організаціях;

– положення щодо процедури призначення та проведення судової експертизи: допустити її призначення та проведення до порушення кримінальної справи, розширити перелік випадків обов’язкового призначення експертизи;

– положення про необхідність виділення двох сторін оцінки висновку експерта, які взаємопов’язані та взаємообумовлені між собою: логіко-процесуальну та спеціальну оцінку на підставі загальновизнаного в юридичній літературі факту про те, що оцінка доказів включає внутрішню (логічну) сторону та зовнішню (правову) сторони.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства мають обґрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані у науково-дослідній сфері для подальшої розробки проблем такого джерела доказів, як висновок експерта; у правотворчій сфері – при розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України, при внесені змін до чинного Закону України “Про судову експертизу”; у правозастосовній діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності спеціалістів, судових експертів, осіб, що проводять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у відповідних стадіях кримінального процесу, а також адвокатами при здійсненні ними захисту підозрюваних, обвинувачених, підсудних; у навчальному процесі – при викладанні дисциплін “Кримінальний процес”, “Криміналістика”, “Теорія доказів у кримінальному процесі”, спецкурсу “Судова експертиза”, а також у науково-дослідній роботі студентів, для підготовки навчально-методичної літератури. Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (Акти про впровадження від 31 травня 2006 р. та від 2 червня 2006 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Результати дисертаційного дослідження доповідались на дванадцяти конференціях: Науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (Івано-Франківськ, 2004 р., 2006 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2004 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2005 р., 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (Івано-Франківськ, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (Чернігів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Правосудие как институт обеспечения прав и свобод человека и гражданина” (Великий Новгород, 2006 г.); Міжнародній науковій конференції молодих учених і здобувачів “Актуальні питання правознавства” (Харків, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 19 наукових статтях, 7 з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України, 12 – у тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації складає 227 сторінок, з яких обсяг основного тексту – 180 сторінок, 30 сторінок займає список використаних джерел (303 найменування) та 17 сторінок – п’ять додатків.