ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ Автореферат

Актуальність теми. Дані статистики свідчать про те, що кожний восьмий - дев’ятий злочин в Україні вчинюється неповнолітнім. Рівень злочинності неповнолітніх, загрозливі тенденції у її структурі вимагають нових підходів до протидії. Видається, що зазначену проблему слід вирішувати як на загальносоціальному рівні, так і шляхом вдосконалення провадження у справах про злочини, суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми.

Одним з дієвих шляхів реформування провадження у справах неповнолітніх, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру є узгодження відповідних норм законодавства України з міжнародно-правовими документами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини (1989 р.), Мінімальними стандартними правилами ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінськими правилами) (1985 р.) та іншими. У зазначених документах серед інших містяться положення, що стосуються правового статусу неповнолітніх у кримінальному судочинстві, наголошено на необхідності (бажаності) переважного застосування до неповнолітніх, які вчинили злочини, замість покарання заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, спрямованих, першою чергою, на сприяння добробуту неповнолітніх, їх реінтеграцію в суспільство. Такими заходами, передбаченими в законодавстві України, є примусові заходи виховного характеру.

Порівняльний аналіз засвідчує, що законодавство України, що регулює провадження у справах про злочини неповнолітніх, про застосування примусових заходів виховного характеру у ряді випадків не відповідає положенням міжнародно-правових актів, потребує узгодження з ними, містить ряд недоліків (колізій, прогалин), які негативно позначаються на правозастосовчій практиці. Це стосується провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до неповнолітніх, які вчинили злочини, що направляються до суду з мотивованою постановою слідчого (прокурора), а також з обвинувальним висновком. Це обумовлює необхідність вирішення низки теоретичних і практичних питань, що стосуються цього виду провадження з метою вдосконалення його правового регулювання.

У державі назріла необхідність формування ювенальної юстиції зі специфічними підходами до вирішення питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх, з забезпеченням всебічного захисту прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві, про що наголошується і в концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 – 2016 роки».

Суттєвий внесок у вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, зробили у своїх працях В.І. Арькова, А.С. Барабаш, Ю.В. Баулін, С.М. Благодир, В.М. Бурдін, Г.Б. Віттенберг, Л.М. Володіна, А.Є. Голубов, Т.О. Гончар, Ю.М. Грошевий, Н.І. Гуковська, П.М. Давидов, А.Я. Дубинський, В.А. Дунін, В.С. Зеленецький, М.О. Карпенко, С.Г. Келіна, О.О. Левендаренко, В.Т. Маляренко, Н.С. Манова, Е.Б. Мельникова, Д.Я. Мирський, Г.М. Міньковський, А.А. Музика, Л.І. Нека, Ю.Б. Некрасов, В.В. Ніколюк, Г.М. Омельяненко, Є.В. Ремізова, В.Я. Рибальська, А.Б. Романюк, Н.К. Семерньова, З.Д. Смітієнко, Я.І. Соловій, С.М. Стахівський, В. Ягодинський, А.Є. Якубов, О.О. Ямкова та інші автори.

Перспективи теоретичного та прикладного дослідження означеної наукової проблеми пов’язані з комплексним підходом, з необхідністю узагальнення набутих знань і їх концентрацією на одному науковому напрямку. Це свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, його мети, завдань і методології їх вирішення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка за темою «Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування» (номер державної реєстрації 0103U005941).

Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи полягає у комплексному теоретичному дослідженні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, формування пропозицій по вдосконаленню законодавства України та його гармонізації з міжнародними правовими документами.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: 1) з’ясувати сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру, тенденції його розвитку, правову природу провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; 2) з’ясувати сутність підстав, умов для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру; 3) вирішити теоретичні і практичні проблеми, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у окремих категоріях справ, на різних стадіях процесу; 4) узагальнити слідчу і судову практику у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, визначити в ній тенденції; 5) сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України, в тому числі щодо усунення прогалин, колізій у правовому регулюванні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Предмет дослідження становлять норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулюють провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у різних категоріях справ на різних стадіях кримінального процесу, норми міжнародно-правових актів, практика провадження у цій категорії справ, теоретичні дослідження, що проводилися з цієї тематики.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в дисертації мети було використано систему загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового дослідження: діалектичний метод (використовувався при дослідженні суспільних відносин, пов’язаних із застосуванням примусових заходів виховного характеру, при виявленні тенденцій розвитку цих відносин з метою відображення їх в законодавстві та врахування у правозастосовчій практиці), методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, аналогії (застосовувались при визначенні сутності інституту застосування примусових заходів виховного характеру, з’ясуванні правової природи провадження у окремих категоріях справ по застосування примусових заходів виховного характеру, при визначенні сутності підстав для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру, при логічному аналізі правових норм з метою виявлення прогалин, колізій у правовому регулюванні цього виду провадження), історико-правовий метод (використовувався під час дослідження становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру), порівняльно-правовий метод (використовувався для вивчення та порівняльного аналізу законодавства України та інших країн, положень міжнародно-правових актів з метою використання позитивного досвіду зарубіжних країн, а також узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів), метод статистичного аналізу (використовувався при узагальненні емпіричних даних, отриманих в результаті вивчення слідчої, судової практики у справах про застосування примусових заходів виховного характеру). Для проектування норм з окремих питань цього виду провадження використовувався метод моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням теоретичних і практичних проблем провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, проведеним на основі аналізу норм чинного законодавства України та практики його застосування, положень, які містяться в проекті нового КПК України та з урахуванням положень, закріплених у міжнародно-правових актах, що визначають міжнародні стандарти прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

У результаті проведеного дослідження сформульовано такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:

- вперше обґрунтовано висновок про необхідність віднесення провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до особливих видів проваджень в структурі кримінального процесу;

- уперше аргументовано доцільність доповнення предмету доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України) вказівкою на обставини, що обумовлюють звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та від покарання, а також на таку обставину, як наявність майна або заробітку неповнолітнього;

- доведено необхідність визначення у КПК України правового статусу осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та їх законних представників. Процесуальною формою залучення їх у процес визначено постанову слідчого про визнання особи такою, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння, процесуальною формою закінчення досудового слідства у справах цієї категорії осіб - постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру;

- розширено перелік повноважень прокурора, що визначений у статтях 227-229 КПК України за рахунок ширших процесуальних можливостей для постановки перед судом питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру;

- запропоновано передбачити в кримінально-процесуальному законодавстві України порядок звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, поширивши на цей порядок вимоги, встановлені частинами 2 і 3 статті 7-1 та статтею 12 КПК України;

- доведено доцільність положення про обов’язковий виклик до апеляційного суду особи, до якої застосовані примусові заходи виховного характеру, її законного представника у випадку, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство;

- норму КПК України, що встановлює підстави для скасування апеляційним судом постанови суду першої інстанції про застосування до особи примусових заходів виховного характеру і повернення справи на додаткове розслідування у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке, на відміну від встановленого досудовим слідством, суспільно небезпечне діяння (п.3 ч.1 ст. 374 КПК України), слід доповнити положенням, яке зобов’язувало б апеляційний суд приймати таке рішення лише за умови, якщо з цих підстав була подана апеляція стороною обвинувачення (прокурором, потерпілим або його представником);

- з метою недопущення погіршення становища особи, щодо якої було прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано встановити в законодавстві заборону суду касаційної інстанції скасовувати постанову про незастосування примусових заходів виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих заходів;

- сформульовано авторський підхід до розуміння функції контролю за виконанням рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, виконання якої запропоновано покласти на службу у справах неповнолітніх; висловлено пропозицію передбачити в КПК України норми, які б передбачали обов’язкове призначення судом судового вихователя в разі застосування до особи примусових заходів виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передачі неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою чи окремих громадян на їх прохання (п.п.2, 3 ч.1 ст. 105 КК України) для забезпечення ефективного виконання цих заходів;

- для усунення прогалин у чинному законодавстві щодо правового регулювання виконання рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано доповнити КПК України статтями, що регулювали б підстави та порядок скасування або зміни примусових заходів виховного характеру, а також дострокового звільнення особи від застосованих до неї примусових заходів виховного характеру, розроблено проекти відповідних статей КПК України.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані в науковому дослідженні положення та висновки можуть бути використані для вдосконалення чинного КПК України, проекту нового КПК України з питань, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; можуть бути підґрунтям для наступних наукових досліджень питань, пов’язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, у правозастосовчій практиці, в навчальному процесі у курсі «Кримінальний процес України» та спецкурсах, при підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства, що регулює підстави та порядок провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. Пропозиції про внесення змін і доповнень до проекту нового КПК України з досліджуваних питань спрямовані в Національну комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях: регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2004, 2005 років); всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 28-29 квітня 2005 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (м. Івано-Франківськ, 30 вересня - 1 жовтня 2005 року); науковій конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (м. Харків, 21 листопада 2005 року); всеукраїнській міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 року), а також на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези семи наукових доповідей на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 231 сторінку, з яких список використаних джерел займає 21 сторінку і охоплює 214 найменувань, додатки – на 27 сторінках.