ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Автореферат

Актуальність теми. Розбудова правової демократичної держави в Україні, входження до Європейської спільноти вимагають глибокого реформування діючих правових інститутів. Однією з перешкод на цьому шляху є протидія злочинних угрупувань, які на сьогоднішній день легалізували нажиті злочинним шляхом кошти і захоплюють ключові позиції в різних сферах суспільного життя, що негативно впливає на економіку України в цілому і відбивається на рівні життя громадян нашої держави. Все це породжує недовіру до правоохоронних органів України щодо їх спроможності боротися зі злочинністю. Вказані проблеми є настільки важливими, що їм неодноразово приділялась увага Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Боротьбі з організованою злочинністю, відмиванням “брудних” грошей присвячені останні рішення міжнародних інституцій, найвищих органів державної влади в Україні.

Таким чином, боротьба зі злочинністю є завданням багатьох державних органів, в тому числі й органів розслідування. Однак не завжди можливо досягти мети, встановлення істини, тільки процесуальним шляхом. Велику роль в цьому відіграють оперативні підрозділи, які використовуючи гласні і негласні методи діяльності допомагають органам розслідування в боротьбі зі злочинністю.

Характер оперативно-розшукової діяльності обмежується межами її гласності, яка проявляється у доступності та відкритості інформації, можливості її використання у відповідності з нормами кримінально-процесуального законодавства.

Оперативна інформація широко використовується в процесі розслідування злочинів як підстава для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу. Однак, використання такої інформації в кримінальному процесі зумовлене таємницею джерела її одержання. В ряді випадків оперативну інформацію необхідно легалізувати, тобто із таємної, зробити її гласною, відкритою для використання в кримінальному судочинстві.

Пошук такої інформації, її процесуальне закріплення, перевірка та оцінка є тими елементами діяльності, які притаманні процесу доказування.

Доказування є одним з найважливіших аспектів кримінально-процесуальної діяльності, підґрунтям якого є пізнання події злочину. Суть кримінально-процесуального пізнання полягає в передбаченій законодавством процедурі збирання інформації, що має значення для встановлення істини, та отримання на її підставі достовірних знань про обставини вчиненого злочину.

Удосконалення правового механізму введення в кримінальний процес оперативної інформації надасть можливість не лише швидко виявляти злочинців та розслідувати кримінальні справи, але й приймати мотивовані процесуальні рішення. Особливого значення у цьому зв`язку набуває законне і обґрунтоване застосування заходів процесуального примусу.

Важливим завданням на шляху становлення правової демократичної держави є укріплення законності, забезпечення дотримання прав людини під час провадження в кримінальних справах. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно з вимогами Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю. Уся діяльність державних органів, в тому числі і в сфері кримінального судочинства, повинна бути спрямованою на захист прав і свобод людини.

Прийняття законних та обґрунтованих рішень щодо заходів процесуального примусу можливе лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених відомостях, отриманих у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

В науці кримінального процесу приділялась увага дослідженню питань примусу. Значний внесок в розробку теорії та методології досліджуваної категорії зробили Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, Д.І.Бєдняков, В.П.Бож`єв, В.Д.Берназ, В.І.Галаган, О.І.Галаган, В.В.Гевко, Ю.М.Грошевий, Е.А.Дідоренко, О.Ф.Долженков, В.Я.Дорохов, А.Я.Дубинський, Г.О.Душейко, М.В.Жогін, В.І.Зажицький, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Л.М.Карнєєва, Н.С.Карпов, І.П.Козаченко, М.В.Костицький, В.С.Кузьмічов, О.М.Ларін, О.О.Левендаренко, В.К.Лисиченко, Є.Д.Лук`янчиков, А.О.Ляш, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, С.С.Овчинський, І.Л.Пєтрухін, М.А.Погорецький, Д.О.Савицький, М.В.Салтєвський, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, Л.Д.Удалова, Ф.Н.Фаткуллін, М.А.Чельцов, Л.І.Шаповалова, С.А.Шейфер, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило, М.Л.Якуб та інші вчені.

По окремих питаннях примусових заходів підготовлені роботи Р.С.Бєлкіна, В.П.Гмирка, Є.А.Долі, П.С.Елькінд, З.Д.Єнікеєва, З.З.Зінатулліна, С.В.Зуєва, Г.П.Івлева, І.В.Ієрусалимова, Є.Г.Коваленка, І.Н.Коз`якова, П.В.Коляди, Ф.М.Кудіна, В.Т.Маляренка, Д.П.Письменного, А.Г.Птіцина, Г.М.Рєзніка, М.І.Смірнова, Д.І.Сулейманова, В.В.Тищенка.

Проте не дивлячись на інтенсивність і широкий спектр досліджень присвячених примусу в кримінальному судочинстві, більшість з них розглядалась через призму інших наукових проблем, тому багато питань в цій сфері залишаються ще не вирішеними і дискусійними.

Без використання оперативно-розшукових технологій отримання інформації про злочин кримінальному судочинству сьогодні важко протистояти натиску злочинності. Однак на сьогоднішній день не існує чітких правових положень, які б регулювали використання оперативно-розшукової інформації в процесі доказування в цілому і застосуванні заходів процесуального примусу зокрема.

Викладені обставини, а також те, що дослідження проводиться в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України, підготовки нового КПК України, входження нашої держави до Європейського Союзу, безумовно свідчать про високий рівень актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно тематики наукових досліджень МВС України (п. 6.1. Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років), яка затверджена наказом МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року. Робота спрямована також на реалізацію основних положень наказу МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 05 липня 2004 року. Дисертацію включено до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ, Луганського державного університету внутрішніх справ, Донецького юридичного інституту ЛДУВС.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка проблем застосування заходів процесуального примусу, а також внесення науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо використання оперативно-розшукової інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення наступних завдань:

· розкриття змісту оперативно-розшукової інформації, що використовується в інтересах кримінального судочинства, її класифікація та характеристика, співвідношення процесуальної і непроцесуальної інформації;

· з`ясування сучасного стану законодавчого врегулювання процесуального використання оперативно-розшукової інформації в ході розслідування злочинів та аналіз стану наукових розробок по вказаній проблематиці;

· визначення умов та правового механізму введення оперативно-розшукової інформації в кримінальний процес в стадії досудового розслідування.

· з`ясування та узагальнення матеріалів слідчої і судової практики щодо використання оперативно-розшукової інформації у кримінальних справах;

· окреслення спірних питань щодо поняття кримінально-процесуальних доказів та ролі оперативно-розшукової діяльності в процесі доказування;

· виявлення особливостей законодавчої регламентації підстав застосування заходів процесуального примусу;

· розробка рекомендацій щодо поліпшення практики застосування заходів процесуального примусу, взаємодії слідчих та оперативних підрозділів і пропозицій щодо вдосконалення діючого кримінально-процесуального та іншого законодавства України.

Об`єктом дослідження є сукупність суспільних відносин кримінально-процесуального характеру, які виникають під час використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу.

Предметом дослідження є слідча і судова практика використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу, законодавство яке регулює процесуальну та оперативно-розшукову діяльність.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань, його об`єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність діалектико-матеріалістичних методів сучасної теорії пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження застосовувались спеціальні методи наукового дослідження: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, функціональний, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та інші. Вибір і подальше використання зазначених методів має комбінований характер залежно від визначених завдань дослідження. Так, з метою встановлення поняття та змісту оперативно-розшукової інформації перевага надавалася системно-структурному методу. З метою визначення співвідношення процесуальної інформації і даних одержаних в ході оперативно-розшукової діяльності застосовувалися порівняльний та логіко-юридичний методи. Для аналізу процесу доказування, з`ясування поняття та сутності джерел доказів дисертантом використовувалися історико-правовий, логіко-юридичний, порівняльно-правовий методи. Дані методи допомогли проаналізувати погляди вчених стосовно примусу в кримінальному судочинстві. Соціологічний метод (анкетування, вивчення кримінальних справ, справ оперативного обліку тощо) використано при вивченні практики застосування кримінально-процесуальних норм в ході розслідування злочинів.

Все це дозволило вірно визначити вихідні наукові позиції дослідження, обрати належні методи щодо збору та вивчення матеріалів, оцінки одержаних результатів роботи.

Емпірична база дослідження. В процесі дослідження вивчено та проаналізовано 180 кримінальних справ, які перебували у провадженні органів дізнання та досудового слідства більшості регіонів України. Крім того, за спеціальною анкетою було опитано 103 співробітники органів дізнання, 230 слідчих системи МВС України, 107 працівників оперативних підрозділів, які наділені правом проведення дізнання, 57 суддів.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, чинне кримінально-процесуальне законодавство, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Міністерства юстиції України, законопроекти з питань правоохоронної діяльності. У ході дослідження було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної республіки Німеччини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням введення в кримінальний процес непроцесуальної інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу та прийняття процесуальних рішень. Дослідження проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ґрунтуючись на досягненнях науковців-процесуалістів в роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, що мають наукове та практичне значення і залишаються неврегульованими та суперечливими на сьогоднішній день. В дослідженні сформульовано ряд нових положень та висновків, які є внеском до теорії кримінального процесу з даної проблеми і важливими для юридичної практики, а саме:

Вперше:

· обґрунтована необхідність виділення із структури ОРД заходів, що реалізуються з використанням оперативно-технічних засобів стосовно їхнього подальшого застосування для доказування у кримінальному процесі;

· запропоновано закріпити в КПК України норму, яка б надавала право слідчому знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, що стосуються кримінальної справи, яку розслідує слідчий;

· обґрунтовано, що Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” слід доповнити нормами, які дозволятимуть використовувати матеріали ОРД для затримання осіб, що розшукуються та осіб підозрюваних у вчиненні злочинів, для обрання і зміни запобіжного заходу;

· запропоновано вилучити як слідчу дію “зняття інформації з каналів зв`зку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід;

· на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного кримінально-процесуального законодавства України (ст.ст. 65, 66, 114, 148, 155, 187, 187-1 КПК України) ,Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, а також пропозиції до проекту КПК України.

Набули подальшого розвитку:

· позиція, згідно з якою доказами в кримінальному процесі необхідно вважати відомості про факти, отримані в ході правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму;

· позиція щодо класифікації матеріалів, одержаних в результаті оперативно-розшукових заходів;

· визначення, що підготовка та проведення слідчих дій є одним з основних напрямків використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві.

Удосконалено:

· визначення поняття “оперативно-розшукової інформації”. Під нею слід розуміти відомості про факти отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними органами та посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю;

· положення про необхідність розмежування оцінки доказів від їх процесуальних джерел, проведено розмежування між кримінально-процесуальними доказами та інформацією одержаною в ході оперативно-розшукової діяльності;

· положення, щодо підстав та умов застосування запобіжних заходів. Умови супроводжують підстави застосування заходів процесуального примусу, сприяючи вирішенню питання про необхідність їх застосування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є основою для подальшого розвитку та вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності на базі практичного вирішення проблеми використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві, а саме використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу. Одержані результати дослідження можуть бути використані:

- в науково-дослідній роботі – сформульовані, аргументовані та викладені теоретичні положення, висновки можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок щодо законодавчого врегулювання використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві;

- в законотворчій роботі – при внесенні змін до проекту КПК України, а також в процесі підготовки інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві;

- в навчально-методичній роботі – при підготовці окремих розділів навчальних та навчально-методичних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, спецкурсів: “Дізнання в ОВС”, “Забезпечення конституційних прав та свобод громадян при розслідуванні кримінальних справ”. Частина теоретичних положень, висновків і пропозицій вже реалізуються в навчальному процесі Донецького юридичного інституту ЛДУВС при викладанні лекцій за темами: “Функціональність кримінально-процесуального примусу як гарантія забезпечення конституційних прав громадян в кримінальному судочинстві”, “Запобіжні заходи”.

Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, до Головного слідчого управління МВС України, до слідчого управління ГУМВС України в Донецькій області (див. акти впровадження).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту ЛДУВС, на засіданні міжкафедрального семінару кафедри кримінального процесу, кафедри організації оперативно-розшукової діяльності, кафедри криміналістики, кафедри теорії держави і права, кафедри кримінального права, кафедри досудового розслідування ННІПСК Київського національного університету внутрішніх справ, а також доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві” (м. Донецьк, 26 листопада 2004 року), на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2005” (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 року), на IV міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень - 2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Питання реформування кримінального судочинства” (м. Донецьк, 25 листопада 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (м. Донецьк, 24 листопада 2006 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені в сімох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою, завданням і предметом дослідження, відповідає логіці наукового дослідження й вимогам ВАК України та складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, з них основний текст дисертації 189 сторінок, список використаних джерел на 22 сторінках (265 найменувань), додатки на 11 сторінках, аналітична довідка на 2 сторінках, акти впровадження на 5 сторінках.