КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ З ВІДОМОСТЯМИ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ АБО БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ Автореферат

Актуальність теми. Важливою функцією держави є забезпечення економічної та інформаційної безпеки, і зокрема захист інститутів комерційної і банківської таємниці як одного з напрямів кримінально-правової охорони економічної системи України.

Через високу прибутковість комерційна і банківська таємниця привертають до себе підвищену увагу злочинного світу, маючи на меті вивідати секрети виробництва для заощадження свого часу і грошей на пошуки нових ідей і технічних інновацій.

З переходом України до ринкової економіки утворюються нові економічні відносини, інститути і явища. З’являється нагальна потреба врегулювання цих відносин, оскільки недосконале законодавство тягне за собою деструкцію діяльності будь-якої економічної ланки, порушення інтересів громадян, підприємців, виробників, держави, недобросовісну конкуренцію тощо. І тут з’являються життєво важливі для господарюючих суб’єктів інститути – комерційна і банківська таємниця. Тривалий час ставлення держави до таких видів таємниці було негативним і ґрунтувалося на уявленні про них як про інструмент приховування частини прибутку від оподаткування. Лише останнім часом комерційна і банківська таємниця знайшли відображення в чинному законодавстві, науковій літературі та засобах масової інформації.

Сьогодні існує проблема недостатньої правової захищеності інститутів комерційної і банківської таємниці, яка загрожує як підприємствам, установам, банкам, так й економічній та інформаційній безпеці держави. Необхідною передумовою ефективного правового захисту комерційної і банківської таємниці від протиправних посягань є виявлення і усунення юридичних недоліків, що вимагає проведення глибокого комплексного дослідження суспільних відносин суб’єктів господарювання, а також прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Кримінальна відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну таємницю, вперше була встановлена у 1994 р. із введенням до КК України 1960 р. ст.ст. 148-6, 148-7. У чинному КК України 2001 р. є ст. 231 “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю” і ст. 232 “Незаконне розголошення комерційної таємниці”. У 2004 р. дані норми доповнено терміном “банківська таємниця”. Проте з прийняттям кримінально-правових норм проблему відповідальності за вчинення цих злочинів ще далеко не вирішено. Складність застосування зазначених норм викликана відсутністю наукових розробок елементів складу злочинів і науково обґрунтованих рекомендацій щодо кваліфікації незаконного збирання з метою використання, використання і розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, і недосконалістю формулювання досліджуваних кримінально-правових норм.

Аналіз слідчо-судової практики показує, що зазначені злочини мають підвищену латентність, оскільки підприємства і банківські установи відмовляються подавати заяви до правоохоронних органів, щоб не знизити свій авторитет і не втратити довіру суспільства. За період 2001–2007 рр. порушено лише 18 кримінальних справ за ст. 231 КК України (по дев’яти з них провадження зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК, оскільки злочини вчинено за допомогою комп’ютерних мереж та Інтернету і особу винного встановити не вдалося) і 10 кримінальних справ – за ст. 232 КК.

На сучасному етапі розвитку науки кримінального права вивченню зазначеної проблеми ще не приділяється достатньої уваги. Розробкою проблем злочинів у сфері господарської діяльності займалися такі науковці, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, П.А. Воробей, Н.О. Гуторова, В.К. Грищук, В.О. Глушков, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, О.Ф. Жигалов, М.І. Зубок, Р.Б. Іванченко, Л.Р. Клебанов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Н.А. Лопашенко, Ю.М. Ляпунов, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.К. Нікіфоров, М.І. Панов, В.М. Попович, О.Е. Радутний, Н.О. Саніахметова, В.В. Сташис, Л.М. Стрельбицька, М.П. Стрельбицький, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.І. Ярочкін, С.С. Яценко та ін. Проте ці вчені, присвячуючи свої праці переважно аналізу злочинів у сфері господарської діяльності, не розкривають у повному обсязі сутності злочинів, передбачених ст.ст. 231, 232 КК України.

Отже, недостатня наукова розробленість проблеми кримінальної відповідальності за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю, визначає актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767, відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005–2010 рр. та п. 7.6 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичної сутності конфіденційної інформації комерційного або банківського характеру в кримінальному праві, кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених ст. 231 і ст. 232 КК України, розробка пропозицій щодо удосконалення цих норм.

Для досягнення зазначеної мети перед дисертантом поставлені та вирішувались такі завдання:

– комплексно розглянути проблеми кримінально-правового захисту комерційної і банківської таємниці;

– проаналізувати правовий досвід охорони комерційної і банківської таємниці у сучасному законодавстві України та зарубіжних країн;

– розкрити соціальну обумовленість незаконних дій з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю;

– акцентувати увагу на проблемі предмета аналізованих злочинів;

– дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів незаконного збирання з метою використання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, визначити момент закінчення цих злочинів;

– відмежувати незаконне збирання з метою використання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, від суміжних злочинів та інших деліктів;

– визначити особливості призначення покарання за незаконне збирання з метою використання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю;

– розробити пропозиції з удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Об’єкт дослідження – суспільно небезпечні посягання на суспільні відносини, що забезпечують реалізацію прав суб’єктів господарської діяльності на комерційну і банківську таємницю, за які передбачена кримінальна відповідальність.

Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Методи дослідження обрані зі специфікою теми, мети і завдань дослідження, серед яких:

– історико-правовий метод (використовувався при дослідженні норм вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність, які встановлювали відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну та банківську таємницю – підрозділи 1.1., 2.3.);

– порівняльно-правовий метод (використовувався при порівнянні й аналізі законодавства зарубіжних країн про визначення і охорону комерційної або банківської таємниці – підрозділи 1.1., 1.2., 4.1., 4.2.);

– статистичний метод (був застосований, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ – підрозділи 3.1., 4.1., 4.2.);

– логіко-юридичний метод (використовувався при аналізі складів злочинів, передбачених ст.231 і ст.232 КК України – підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 3.1., 3.2.);

– діалектико-матеріалістичний метод (має місце як загальний метод наукового пізнання, що відображає взаємозв’язок теорії та практики розділи 2, 3, 4);

– системний метод (для пізнання кількісних характеристик цілісного об’єкта і предмета дослідження – підрозділи 4.1., 4.2.);

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять статистична інформація МВС України щодо незаконного збирання з метою використання, використання і розголошення відомостей, що становлять комерційну і банківську таємницю; матеріали 28 кримінальних справ, порушених за ст. ст. 231 і 232 КК України; матеріали про відмову у порушенні кримінальних справ; результати опитування підприємців у Центрі економіко-правових ініціатив.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших в Україні монографічним дослідженням проблеми комерційної і банківської таємниці в кримінальному праві. Вперше проведено історично-правове і порівняльно-правове дослідження вказаної проблеми; сформульовано і обґрунтовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення досліджуваних норм.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у таких основних результатах:

Вперше:

– комплексно досліджені проблеми кримінально-правового захисту комерційної і банківської таємниці. Встановлено спільні і відмінні риси зазначених видів конфіденційної інформації;

– в юридичній літературі наведено історію кримінально-правової охорони комерційної і банківської таємниці. На підставі опитувань респондентів зроблено висновок, що історичний досвід необхідний для покращення якості кримінально-правових заборон в сучасних умовах;

– здійснено відмежування ст.ст. 231 і 232 КК України від ст. 232-1 “Розголошення або використання неоприлюдненої інформації про емітента або його ціні папери”. Зроблено висновок про те, що інсайдерська інформація може бути одночасно і комерційною або банківською таємницею. Також суміжною визначено і ст. 209-1 КК “Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Подібність відзначається і зі ст. 328 КК “Розголошення державної таємниці” і ст. 330 КК “Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави”. Розкрито відмінності від злочинів проти власності та адміністративних правопорушень (ст. 164-11 КУпАП “Незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю”, ст. 164-3 КУпАП “Недобросовісна конкуренція”);

– запропоновано посилити покарання щодо спеціального суб’єкта розголошення комерційної або банківської таємниці. Особа, якій комерційна або банківська таємниця відомі у зв’язку зі службовою або професійною діяльністю, розголошує зазначені відомості і несе більшу суспільну небезпеку;

– з урахуванням результатів проведеного дослідження визначено шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного законодавства України. Пропонується об’єднати ст. ст. 231 і 232 КК України в нову редакцію ст. 231 КК України. Розроблено проект закону України “Про комерційну таємницю”.

Удосконалено:

– механізм здійснення юридичного аналізу незаконного збирання з метою використання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю:

а) визначено родовий, видовий і безпосередній об’єкти злочинів, передбачених ст.ст. 231 і 232 КК, досліджено і вперше науково обґрунтовано необхідність охорони суспільних відносин з приводу захисту комерційної або банківської таємниці. Окреслено особливі моменти у об’єктивній стороні зазначених злочинів: розглядається співвідношення понять “використання” і “розголошення”, “збирання” і “отримання”;

б) окреслено ознаки суб’єктів злочинів, де в якості спеціальних ознак виділено наявність службових або професійних обов’язків особи, якій відома комерційна або банківська таємниця. Зроблено висновок про те, що психічне ставлення особи до діяння характеризується прямим умислом, а до наслідків – умислом або необережністю;

в) встановлено, що моментом закінчення зазначених злочинів є настання істотної шкоди.

Набуло подальшого розвитку:

– положення про інформацію, як предмет злочину. Здійснено аналіз проблеми предмету злочинів, передбачених ст.ст. 231 і 232 КК України. Дисертантом чітко наведено спільні і відмінні риси “ноу-хау” і “комерційної таємниці”. “Ноу-хау” розглядається як частина комерційної таємниці, яка має виробничий, технічний характер;

– обґрунтування соціальної обумовленості незаконних дій з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю. Стійкість банківської системи і науково-технічний прогрес потребують надійної кримінально-правової охорони.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення і висновки використовуються:

– у правотворчості при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до законодавства України про кримінальну відповідальність з метою його вдосконалення (Акт впровадження ВРУ від 22.03.2007 р. № 06-19/15-719);

– у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів (Акт впровадження МВС України від 5.12.2006 р. №13/2-546);

– у навчальному процесі при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права, при підготовці підручників, науково-практичних посібників і методичних рекомендацій (Акт впровадження в навчальний процес КНУВС від 20.02.2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукового дослідження обговорені на міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (Львів – 2005 р.); на науково-теоретичній конференції “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (Київ – 2005 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (Львів – 2005 р.) та науково-практичному семінарі “Удосконалення кримінального законодавства України” (Київ – 2006 р.)

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у семи наукових публікаціях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях України і три – у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, які поділяються на 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 224 найменувань та 6 додатків. Загальний обсяг роботи складає 187 сторінок.