АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності державних органів щодо забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Особливої гостроти набула проблема боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, які створюють серйозну загрозу формуванню України як демократичної, незалежної та соціальної держави.

Корупція залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її подолання з боку держави, бажаного результату поки що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність уповноважених вести боротьбу з корупцією органів зосереджена переважно на виявленні правопорушень серед державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, низьким рівнем ефективності взаємодії з іншими органами та підрозділами, недосконалістю інформаційно-аналітичного забезпечення, недосконалістю процедур притягнення винних осіб до відповідальності, низьким рівнем довіри до влади з боку громадян.

Це вимагає дослідження питань не тільки провадження в справах про корупцію та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, відповідальності за вчинення корупції або її соціальних передумов, а й питань, що стосуються методів боротьби з цим негативним явищем, вдосконалення заходів та поліпшення рівня організації протидії корупції.

У дослідженні використовувався методологічний потенціал праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-юристів – В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахрара, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, Д.Г. Заброди, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, М.І. Камлика, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.І. Остапенка, Р.С. Павловського, В.П. Пєткова, Ю.І. Римаренка, В.М. Самсонова, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, О.Н. Ярмиша та ін.

Проблемі боротьби з корупцією приділяли увагу К.М. Абдієв, Л.Ю. Аркуша, Л.В. Астафьєв, Б.В. Волженкін, М.І. Камлик, А.І. Кірпічніков, М.І. Мельник, О.В. Терещук та інші. Велика кількість висловлених та обґрунтованих ними зауважень та пропозицій були враховані законодавцем, внаслідок чого внесені зміни до законодавства, що регулює питання боротьби з корупцією; значна частина пропозицій щодо вдосконалення роботи правоохоронних органів цими органами та їх підрозділами виконуються. Проте зменшення рівня корумпованості державних службовців та інших посадових осіб не відбулося.

Зазначене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання теоретичних засад боротьби з корупцією.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно вимог положень Розділів IV та V «Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки», Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», яка була схвалена та затверджена Указом Президента України від 11 вересня 2006 року №742/2006, п. 21, Наказу МВС України № 1082 від 20 вересня 2004 року «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією в органах внутрішніх справ» та Розділів 1, 2 «Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень», які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004 – 2009 pp., затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації, існуючих наукових розробок визначити адміністративно-правові засади боротьби з корупцією, виявити проблеми юрисдикційної діяльності уповноважених державних органів та виробити пропозиції щодо їх удосконалення.

Виходячи з поставленої мети, у дисертації вирішуються такі основні завдання:

– визначається поняття корупції та її сутність як соціально небезпечного явища;

– з’ясовуються напрямки державної політики в сфері боротьби з корупцією;

– визначається склад корупційного діяння та іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією;

– визначається сучасний стан урегульованості діяльності щодо боротьби з корупцією;

– здійснюється класифікація суб’єктів боротьби з корупцією;

– характеризуються форми діяльності суб’єктів боротьби з корупцією;

– визначаються особливості інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності щодо боротьби з корупцією, напрямки його вдосконалення;

– характеризуються особливості застосування переконання і примусу в діяльності щодо боротьби з корупцією;

– визначаються напрями удосконалення взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері боротьби з корупцією.

Предмет дослідження складають адміністративно-правові основи діяльності уповноважених щодо боротьби з корупцією державних органів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність сучасних методів і прийомів теорії наукового пізнання. Системний підхід використовується як загальнонауковий метод. Такий підхід дав можливість окреслити проблемні питання діяльності щодо боротьби з корупцією. Поглиблено понятійний апарат (п. 1.1) визначені загальні засади (пп. 2.2, 3.1) за допомогою логіко-семантичного методу. Для дослідження проблем складу корупційного діяння та іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначення правового статусу суб’єктів боротьби з корупцією та правового регулювання діяльності щодо боротьби з корупцією використані логіко-семантичний метод, метод порівняння, абстрагування, аналізу і синтезу, а також метод статистичних досліджень (пп. 1.3, 3.2). Структурно-логічний, порівняльно-правовий методи, метод класифікації і групування дозволили дослідити питання державної політики в сфері боротьби з корупцією (п. 1.2), вивчити питання класифікації суб’єктів боротьби з корупцією (п. 2.1), інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності щодо боротьби з корупцією (п. 2.3.), а також проблеми взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією (п. 2.4). Компаративний метод складає основу формулювання пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання антикорупційної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових тенденцій адміністративно-правового регулювання діяльності щодо боротьби з корупцією. Дисертація є одним з перших в Україні комплексним дослідженням адміністративно-правових засад боротьби з корупцією, серед яких розглянуто форми та методи діяльності щодо боротьби з корупцією, особливості інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності суб’єктів та їх взаємодія, обґрунтовані напрямки вдосконалення чинного законодавства у сфері боротьби з корупцією.

Результатом проведеного дослідження є сформульовані нові наукові положення. Зокрема:

– удосконалено поняття корупції шляхом встановлення у ньому ознак діяння. Корупцією визначено як умисну, протиправну, винну дію чи бездіяльність особи, уповноваженої на виконання державних функцій, з використанням свого статусу, з корисливою метою, яка посягає на державний порядок або на встановлений порядок управління, на власність, права і свободи громадян, а рівно стимулювання до названих дій, і за яку передбачено адміністративну відповідальність;

– дістала подальшого розвитку класифікація корупційних правопорушень з урахуванням особливостей їх об’єктивної сторони, де вони поділяються на: вчинення суб’єктами корупції активних протиправних дій, недотримання спеціальних обмежень, невиконання спеціальних обов’язків;

– дістали подальшого розвитку положення щодо напрямків державної політики у сфері боротьби з корупцією. Конкретно напрямками названі: законодавчий, громадський, організаційний, економічний;

– уперше виділені чотири стадії правового впливу на відносини, що виникають у сфері боротьби з корупцією: а) формування та дія юридичних норм, спрямованих на боротьбу з корупцією, б) виникнення прав та обов’язків, в) реалізація прав та обов’язків, г) застосування права, матеріальне вираження якого у вигляді індивідуального акта, прийнятого уповноваженим суб’єктом боротьби з корупцією;

– удосконалено класифікацію суб’єктів боротьби з корупцією шляхом їх групування у три групи: суб’єкти прямої компетенції, опосередкованої компетенції та суб’єкти координації. До суб’єктів прямої компетенції віднесені державні органи, перелічені у ст. 4 Закону України «Про боротьбу з корупцією»: Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, підрозділи податкової міліції, прокуратура, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України. Другу групу складають практично усі органи державної влади. У їх складі виділені Державний департамент України з питань виконання покарань, Державна прикордонна служба України, Державна митна служба України. До суб’єктів координації віднесені: Рада національної безпеки та оборони України, окремі підрозділи органів прокуратури, Національне Центральне бюро Інтерполу, місцеві органи державної виконавчої влади;

– удосконалено організацію діяльності щодо боротьби з корупцією шляхом обґрунтування необхідності покладення відповідних повноважень на МВС України та ліквідацію повноважень щодо боротьби з корупцією органами прокуратури, Служби безпеки України та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

– дістала подальшого розвитку класифікація форм діяльності у сфері боротьби з корупцією за ознакою наявності (відсутності) правових наслідків – правові та неправові. У межах кожної групи систематизовані відповідні форми. Класифікація правових форм здійснена за змістом та назвою. До неправових форм віднесені: проведення організаційних заходів та здійснення матеріально-технічних операцій;

– уперше визначено напрямки вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері боротьби з корупцією: а) формування централізованої автоматизованої системи «АБД», б) усунення дублювання в обліку інформації різними службами, в) формування взаємопов’язаних та доступних для користування централізованих та регіональних банків даних, г) поетапне утворення міжвідомчих інформаційних масивів;

– дістало подальшого розвитку положення щодо форм взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією шляхом їх виділення: взаємообмін інформацією, видання спільних нормативно-правових актів, впровадження передового досвіду боротьби з корупцією, у тому числі – міжнародного;

– дістала подальшого розвитку класифікація заходів адміністративного примусу, які застосовуються у сфері боротьби з корупцією: адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення, а також визначені особливості їх реалізації;

– уперше визначено поняття провадження у справах про корупцію та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, як сукупність здійснюваних уповноваженими органами (посадовими особами) процесуальних дій, що спрямовані на виявлення правопорушень, застосування передбачених заходів забезпечення, розгляд справ і винесення по цих справах постанов, оскарження (опротестування) винесених постанов, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого науково-теоретичного дослідження діяльності щодо боротьби з корупцією; у правотворчості – при внесенні змін до чинних нормативно-правових актів з питань боротьби з корупцією та опрацюванні нових законів, що мають усунути прогалини у регулюванні відповідних суспільних відносин; у процесі підготовки навчально-методичних матеріалів та викладанні дисциплін «Адміністративна діяльність ОВС», «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність».

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, рекомендації практичного характеру, які містяться в дисертаційному дослідженні, були оприлюднені дисертантом на засіданнях кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Харківського національного університету внутрішніх справ, а також на науково-практичних конференціях: «Проблеми боротьби із злочинністю та шляхи її попередження» (Харків, 2004), «Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки» (Харків, 2006), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2006).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено в чотирьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, а також у тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, що мають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (210 найменувань на 21 с.). Загальний обсяг роботи становить 198 сторінок.