ЗАКОННІСТЬ ТА ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ СУДДІ В ПОРЯДКУ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ Автореферат

Актуальність теми. Європейськими стандартами у галузі прав людини визнано, що найбільш ефективно права і свободи громадянина може захистити тільки суд. Конституція України 1996 року закріпила поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, проголосила права і свободи людини найбільшою соціальною цінністю та поклала на судові органи обов'язок забезпечення цих прав і свобод.

Самостійною функцією судової влади в Україні після прийняття Конституції стало здійснення судового контролю за прийняттям посадовими особами та органами, що ведуть процес, рішень та проведенням дій, що суттєво обмежують конституційні права особи при розкритті та розслідуванні злочинів. Але діюче кримінально-процесуальне законодавство України лише в загальних рисах регулює діяльність судді щодо здійснення судового контролю.

Проблемам прийняття рішень посадовими особами, що ведуть кримінальний процес, за різних часів присвятили свої наукові розробки відомі юристи XIX ст. Л.Є. Владимиров, А.Ф. Коні та сучасні вчені С.А. Альперт, Ю.П. Аленін, Л.Є. Ароцкер, М.І. Бажанов, Т.В. Варфоломєєва, Н.В. Глінська, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубінський, B.C. Зеленецький, В.З. Лукашевіч, П.А. Лупинська, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, Ю.В. Манаєв, В.Т. Hop, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, М.С. Строгович, С.Ф. Шумілін та ін.

Після введення до кримінального процесу України нового напрямку діяльності суддів - судового контролю, в юридичній літературі в роботах В.І. Борисова, В.Д. Бринцева, Т.Б. Вільчик, Н.В. Глинської, Ю.М. Грошевого, Л.М. Давиденка та П.М. Каркача, B.C. Зеленецького, О.В. Капліної, Т.В. Каткової, І.М. Коз'якова, О.В. Кондратьева, Н.В. Куркіна, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, Є.О. Мірошниченка, В.П. Півненка, М.А. Погорецького, Л.В. Черечукиної, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, Л.В. Юрченко та ін. висвітлюються окремі питання, що стосуються порядку та форми прийняття суддею рішень про арешт, обшук, продовження строків тримання під вартою, примусову виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку, забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві.

Серед робіт цих авторів слід назвати ґрунтовні дисертаційні та монографічні дослідження В.Д. Бринцева, А.Р. Туманянц та Л.В. Черечукиної, присвячені проблемам здійснення судового контролю та судового порядку оскарження до суду процесуальних рішень, що приймаються на досудовому слідстві. Але ці проблеми було розглянуто ними ще до прийняття 21 червня 2001 р. змін та доповнень до КПК України, які привели у відповідність до вимог Конституції України положення кримінально-процесуального законодавства стосовно здійснення судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу.

В Російській Федерації судовому контролю останнім часом присвятили свої кандидатські дисертаційні дослідження В.Н. Галузо, О.В. Ізотова, Н.А. Лопаткіна, М.Є. Пучковська, Н.А. Рябкова, І.Ю. Таричко, О.І. Цоколова, а також докторські дисертаційні дослідження - Н.Н. Ковтун, Н.Г. Муратова та ін. Але в Україні

донині відсутні комплексні дослідження всієї багатопланової сукупності проблем судового контролю. Це обумовило актуальність теми дослідження і необхідність теоретичної розробки зазначених питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану проведення наукових досліджень кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Тема дисертаційного дослідження відповідає тематиці п. 1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 pp., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 p., а також п. 6.6 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 pp. (протокол № 3 від 23.03.2001р., схвалений вченою радою НУВС).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення чинного законодавства і практики його застосування органами досудового розслідування і суддями, узагальнення основних положень праць науковців здійснити всебічний і комплексний аналіз найбільш актуальних і важливих проблем судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу, визначення ознак рішень судді, які обмежують конституційні права громадян при розслідуванні злочинів, та рішень судді щодо розгляду скарг учасників процесу на дії та постанови посадових осіб та органів, що ведуть процес у стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні задачі:

на основі історико-порівняльного аналізу становлення та розвитку інституту судового контролю за досудовим розслідуванням визначити сутність та зміст судового контролю за прийняттям рішень у досудових стадіях кримінального процесу;

охарактеризувати рішення органів досудового слідства, які є об'єктом судового контролю;

визначити правову природу, класифікацію рішень судді у досудових стадіях кримінального процесу та розробити механізм їх прийняття;

визначити правові якості та порядок прийняття процесуальних рішень суддею за поданням слідчого і прокурора;

надати характеристику рішень судді, які приймаються по скаргах учасників процесу при розслідуванні злочинів;

визначити основні напрямки удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування у галузі здійснення судового контролю за рішеннями та діями органів розслідування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері кримінального процесу у зв'язку зі здійсненням суддею повноважень судового контролю.

Предметом дослідження є процесуальні рішення судді у досудовому провадженні і правові норми, які регулюють їх прийняття, порядок звернення органу дізнання, слідчого і прокурора до суду з клопотанням про прийняття

рішень, що суттєво обмежують конституційні права громадян, а також порядок оскарження до суду учасниками процесу рішень і дій органів розслідування.

Методи дослідження. Застосування методів обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми у єдності їх юридичної форми і соціального змісту. Для досягнення поставленої мети та наукової об'єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання та комплекс сучасних загальнонаукових та соціальних методів, що застосовуються в юридичній науці. Так, формально-логічний метод застосовувався для визначення поняття сутності судового контролю; історико-правовий метод використовувався для дослідження історичних форм і розвитку судового контролю; метод юридичного аналізу - для визначення поняття та якостей рішень посадових осіб та органів, що ведуть процес; за допомогою порівняльно-правового методу було досліджено норми вітчизняного законодавства і правові норми інших держав у сфері здійснення окремих видів судового контролю. Метод опитування та статистичного аналізу емпіричного матеріалу використовувався для визначення пріоритетних форм здійснення судового контролю та прийняття суддею рішень із конкретних питань.

Науково-теоретичну базу дослідження становили наукові праці з філософії, теорії держави і права, історії, логіки, криміналістики, судової психології, загальної психології, конституційного права, кримінального та кримінально-процесуального права.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та нормативно-правові акти України, які регламентують діяльність органів досудового слідства і суддів, постанови Пленуму Верховного Суду України, аналітичні матеріали, статистичні довідки, що стосуються досліджуваної проблематики. З окремих питань використовувалися законодавства інших країн та ряд міжнародно-правових актів, які стосуються судового захисту прав людини. Автор дослідження звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань, пов'язаних із доцільністю та ефективністю уведення в Україні інституту судового контролю та підвищення якості суддівських рішень.

Достовірність та обґрунтованість висновків автора підтверджується емпіричними даними, отриманими в процесі вивчення правової статистики, матеріалів 225 кримінальних справ та судових проваджень, анкетування 85 слідчих, 77 прокурорів, 95 суддів та власним досвідом роботи на посадах слідчого упродовж 5 років, адвоката - 4 років, судді - 6 років.

Такий підхід дав можливість авторові з урахуванням потреб науки і практики обґрунтувати свої висновки і надати пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які забезпечать прийняття суддею законних та обґрунтованих рішень в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням, присвяченим аналізу правової природи та якостей процесуальних рішень судді, які приймаються в

порядку судового контролю за рішеннями і діями посадових осіб та органів, що ведуть кримінальний процес; визначенню напрямків такого контролю та його значення для забезпечення конституційних прав громадян при провадженні досудового слідства.

На основі здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних висновків та пропозицій, що мають певну наукову новизну і безпосереднє практичне значення, а саме:

уперше: з метою узгодження кримінально-процесуального законодавства України з європейськими стандартами та законодавствами країн СНД запропоновано передбачити у КПК вичерпний перелік рішень, які приймаються виключно судом у досудовому провадженні, та дій і рішень органів розслідування, які можуть бути оскаржені в суді до закінчення досудового розслідування; а також закріпити у КПК положення про можливість розгляду суддею подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття обвинуваченого або підозрюваного під варту, з яким не погоджується прокурор, з обов'язковою участю прокурора при розгляді такого подання суддею;

удосконалено: механізм прийняття суддею рішень в порядку судового конторою, який має підвищити гарантії прав учасників процесу і забезпечити реалізацію принципу змагальності при розгляді скарг зацікавлених осіб;

поняття «подання слідчого і прокурора», шляхом запропонування його процесуальної форми та процесуального порядку звернення із цим поданням до суду;

визначення понять законності та обґрунтованості рішень судді, які приймаються в порядку судового контролю;

набуло подальшого розвитку: положення щодо визначення правової природи та сутності судового контролю; висновок, що судовий контроль здійснюється у стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування у двох напрямках: попереджувальному - прийнятті законних і обґрунтованих рішень за поданнями органів розслідування, які унеможливлювали б порушення конституційних прав і свобод громадян; і подальшому - перевірки законності дій і рішень, прийнятих органами розслідування, які оскаржені учасниками кримінального процесу, та усуненні допущених помилок;

визначення співвідношення понять обґрунтованості і мотивованості рішень судді та значення внутрішнього переконання судді та чинників, які впливають на формування такого переконання у прийнятті рішень, меж обгрунтування рішення судді в залежності від стадії кримінального процесу та приводів їх прийняття;

пропозиція закріплення у КПК поняття такого виду доказів, як «протоколи з відповідними додатками, складеними за результатами оперативно-розшукових заходів», оскільки при прийнятті рішення про обшук судді найчастіше спираються саме на такі протоколи. Тому запропоновано у КПК передбачити їх вичерпний перелік та вимоги, яким вони мають відповідати;

положення про необхідність передбачити у КПК процесуальний порядок прийняття рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під

варту осіб, які за Конституцією та іншими законами України, мають додаткові гарантії недоторканності;

положення щодо необхідності надання особам, які оскаржують до суду рішення органів досудового розслідування, права знайомитися за їх бажанням з матеріалами, що обґрунтовують оскаржене рішення, і отримувати копії цих постанов;

пропозиції щодо доцільності створення в судах служби досудових питань та введення посади слідчих суддів;

удосконалення правового статусу особи, підозрюваної у скоєнні злочину;

розроблено і направлено до Верховної Ради України пропозиції щодо необхідності врегулювання кримінально-процесуальним законом відповідно до рішення Конституційного суду від 30.01.2003 р. процедури оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи стосовно певної особи, які були враховані при прийнятті доповнень до КПК України від 14 і 22 грудня 2006 р.

Практичне значення одержаних результатів, викладених в дисертації, полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані у ній висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:

у правотворчій діяльності - для вдосконалення положень чинного Кримінально-процесуального кодексу України, при розробці Проекту Кримінально-процесуального кодексу України в частині правового регулювання прийняття рішень суддею в порядку судового контролю;

у сфері науково-дослідної діяльності - основні положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшої розробки процесуальних аспектів інституту судового контролю за досудовим слідством і проблем законності і обґрунтованості процесуальних рішень посадових осіб, що ведуть кримінальний процес;

у правозастосовчий діяльності - використання одержаних результатів і розробок дозволить удосконалити взаємодію між слідчим, прокурором і суддею, підвищити якість та ефективність їх діяльності із прийняття рішень, що суттєво обмежують конституційні права і свободи громадян;

у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні дисципліни «Кримінальний процес», а також при розробці навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та рекомендації дисертації доповідалися на міжнародному симпозіумі «Україна і Росія: актуальні проблеми адаптації правових систем» (Одеса, Одеська національна юридична академія, 19 червня 2002 р.); на науково-практичній конференції «Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, НУВС, 20 червня 2003 р.); на Міжнародному семінарі «Безпека в Причорноморському регіоні: погрози та протидія» (Одеса, Одеська національна юридична академія, 8 квітня 2004 p.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у шести статтях, п'ять із яких опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що мають одинадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (274 найменування) та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 211 сторінок, із них основного тексту - 178 сторінок, список використаних джерел - 24 сторінки, додаток - 9 сторінок.