РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО НАПРЯМУ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ (адміністративно-правові основи) Автореферат

Актуальність теми. Проголошення Конституцією Україною людини, її життя, здоров’я і безпеки найвищою соціальною цінністю передбачає і зумовлює необхідність, становлення і розвиток органічного напряму в сільському господарстві, який є невід’ємною частиною державної агропромислової політики. Розвиток цього інноваційного напряму в агропромисловому комплексі (АПК) слід, передусім, розглядати у взаємозв’язку з адміністративно-правовим регулюванням. Адже саме результативна та цілеспрямована діяльність уповноважених органів державної влади зможе створити необхідні передумови для якісного зростання цієї прогресивної галузі АПК. Спеціальні повноваження щодо адміністративно-правового регулювання у даній сфері не належать до компетенції жодного з центральних чи місцевих органів виконавчої влади, в тому числі – і Міністерства аграрної політики України та його структурних підрозділів.

За своєю сутністю органічне сільське господарство становить галузь виробничої сфери АПК, в якій застосовується сертифікована система виробництва, що використовує енерго- та ресурсоощадливі технології і базується на мінімальному використанні механічного оброблення ґрунту та синтетичних речовин, виключенні з процесу виробництва генетично модифікованих організмів, та має на меті забезпечення суспільства здоровими й якісними продуктами харчування, а також покращення стану довкілля.

Під час дослідження ключовим поняттям має виступати адміністративно-правове регулювання, що становить собою цілеспрямований вплив наділених державно-владними повноваженнями суб’єктів на суспільні відносини у певній сфері їх розвитку за допомогою стимулюючих, координуючих та заохочувальних методів. Саме брак належного адміністративно-правового регулювання у сфері органічного сільського господарства не дозволяє нашій державі використати весь потенціал розвитку в цьому напрямі. Невизначеність структурної та функціональної побудови адміністративно-правового регулювання не дає змоги належним чином застосовувати організуючий та координуючий вплив держави у процесі здійснення сертифікації, маркування, акредитації та стимулювання органічного сільського господарства в Україні.

Необхідність такого дослідження зумовлюється також відсутністю спеціального нормативного забезпечення розвитку органічного сільського господарства в Україні. Як показує практика зарубіжних країн (США, Канада, Німеччина, Франція, Італія), саме з прийняття відповідних законодавчих актів необхідно починати весь процес становлення даної галузі АПК. За даними статистики, у США після прийняття Федерального акту про органічне продовольство в 1990 р. відбувається зростання даної галузі на 5-7 % щороку, а у Західній Європі показники ще вищі: затвердження спеціальної Директиви ЄС в 2007 р. дало змогу органічному напряму в сільському господарстві демонструвати щорічне зростання в межах 10-12 %. В Україні протягом 2005-2008 рр. органічне сільське господарство зростало в середньому лише на 4-6 % щороку, що вказує на несприятливий вплив відсутності належного адміністративно-правового регулювання у даній сфері.

В українській науковій літературі дослідженню наведених проблем адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у процесі становлення органічного сільського господарства приділено недостатньо уваги. За такою тематикою немає ґрунтовних наукових досліджень, а ті наукові праці, що все ж стосуються органічного виробництва, розглядають лише певні аспекти його розвитку, як наслідок – не повною мірою враховується значна кількість об’єктивних та взаємозумовлених факторів, які у своєму комплексі справляють визначальний вплив на розвиток цієї галузі АПК. Більшість науковців (зокрема: В.І. Артиш, Т.Є. Брагіна, О.М. Бородіна, В.І. Вовк, Т.О. Зінчук, В.В. Зіновчук, М.І. Кобець, М.Й. Малік, Є.В. Милованов, О.В. Орленко, П.Т. Саблук, П.М. Скрипчук, А.М. Статівка, Л.В. Струтинська-Струк, О.М. Шпичак, Р.С. Ярандайкін) зосереджують власну увагу на економічних аспектах розвитку органічного сільського господарства, водночас, адміністративно-правове регулювання цієї сфери залишається, здебільшого, поза увагою дослідників.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих наук, зокрема: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, А.Ю. Васіної, А.С. Васильєва, В.В. Галунька, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.В. Копана, О.Є. Користіна, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, М.В. Корнієнка, О.В. Кузьменко, В.І. Курила, В.А. Ліпкана, А.І. Марущака, А.Ф. Мельника, М.І. Мельника, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського, Г.С. Одінцової, В.І. Олефіра, В.І. Осадчого, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.П. Рябченко, В.І. Семчика, В.Ф. Сіренка, Ю.М. Старилова, С.Г. Стеценка, В.В. Цвєткова, В.І. Шакуна, М.Я. Швеця, В.К. Шкарупи та ін.

Особливі аспекти адміністративно-правового регулювання у процесі розвитку органічного напряму у сільському господарстві знайшли своє відображення у роботах таких зарубіжних науковців, як: Ф. Бавес, А.П. Балобов, Г. Баоуракіс, Н. Борд, Т.Є. Брагіна, Х. Віллер, Д. Гутман, С. Дабберт, Т. ДеГрегорі, А. Дубгард, Л. Дорам, Ф. Ейхорн, Н. ЕльБасам, М. Канаварі, Р.Ф. Кантемиров, Х. Кірхман, Ф. Конфорд, П. Крістіансен, Н. Лампкін, Е. Ліхтфоус, Д. Манге, О.Б. Мішина, Р. Россет, Н.А Сироєдов, Е. Феінерман, К. Фостер, Н. Халберт, А. Ховард, Г. Холт, М. Шнайдер та ін.

Незважаючи на це, велика кількість теоретичних та практичних питань, що стосуються проблем адміністративно-правового регулювання органічного напряму в сільському господарстві України, розглядається авторами фрагментарно і потребує узагальнення, вироблення концептуального підходу на рівні фундаментального наукового дослідження.

Вартий уваги той факт, що більшість зарубіжних учених для визначення аналізованої автором галузі АПК вживають термін «органічне сільське господарство» («organic agriculture»), в той же час, значна частина українських та російських науковців застосовують поняття «органічний напрям у сільському господарстві». Такі відмінності пов’язані зі ступенем сформованості аналізованої галузі за кордоном та в Україні. Якщо у країнах Західної Європи та США органічне виробництво вже достатньо розвинулося і займає істотне місце в структурі АПК, то в Україні чи Російській Федерації рівень розвитку даної галузі є поки що низьким, а тому до нього і вживається поняття «напрям». За своєю сутністю два наведені терміни нічим не відрізняються і означають одне й те саме поняття.

Дисертація є однією з перших спроб комплексного дослідження щодо пошуку та обґрунтування шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання у процесі становлення органічного сільського господарства, визначення ролі цієї перспективної галузі сільськогосподарського виробництва в АПК держави, а також вироблення комплексного підходу до процесу подальшого її розвитку в Україні.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дослідження та необхідність подальшого опрацювання адміністративно-правових і наукових основ процесу розвитку органічного сільського господарства в Україні.