ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН З ВИРОБНИЦТВА Й РЕАЛІЗАЦІЇ ВИНОГРАДНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

summary

ЗА­ГА­ЛЬ­НА ХА­РА­К­ТЕ­РИ­С­ТИ­КА РО­БО­ТИ

Ак­ту­а­ль­ність те­ми дослідження. Формування ринкової економіки в Україні відбувається складно й суперечливо. Воно вимагає створення потужного агропромислового комплексу, вдосконалення й переорієнтації всіх його складових елементів на основі підвищення ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів. Виноградарсько-виробничий сектор сільського господарства є одним з важливих складників цього комплексу, зокрема, південного регіону України. У найурожайніші роки саме тут вироблялося майже 35% від загального обсягу виробництва винограду в країнах СНД і 4% – в європейських, що дозволяло забезпечити високий рівень споживання винограду як цінного харчового продукту та сировини для виноробної промисловості. Більше того, таке виробництво гарантувало значні грошові надходження до Державного бюджету, стабільну зайнятість сільського населення та ін.

Проте останнім часом, особливо в умовах економічної кризи, що зачепила й виноградарство, обсяги виробництва виноградної продукції стали катастрофічно знижуватись. Цей спад супроводжується такими негативними тенденціями, як істотне скорочення площ виноградників, збитковість вирощування винограду для більшості товаровиробників, наявність великої кількості фальсифікованої виноробної продукції, втрата конкурентних позицій на внутрішньому й зовнішньому ринках. Маючи сприятливі природно-кліматичні умови для розвитку виноградарства й виноробства, Україна, на жаль, перетворилась на імпортера свіжого винограду, виноматеріалів, коньячних спиртів і виноградних вин. Головна причина такого становища у цій сфері полягає в тому, що в нашій державі бракує належного правового регулювання відносин з виробництва виноградної продукції, що мають свої особливості, без урахування яких фактично неможливо досягти поставлених цілей щодо прогресивного функціонування цієї галузі господарства. Зокрема, останні охоплюють: використання землі як основного засобу виробництва за її цільовим призначенням; значні капіталовкладення у виробництво; тривалий період часу між садінням виноградних саджанців і вступом їх у плодоношення (4–5 років); сезонність виробництва продукції; особливі умови її зберігання та ін.

У зв’язку з зазначеним, актуальності набула проблема комплексного аналізу правового регламентування відносин, що виникають у процесі виробництва виноградної продукції, визначення їх специфіки, змісту й видів, а також розроблення й запровадження інших правових засобів підвищення ефективності функціонування виноградарства в Україні. До цього часу в українській юридичній науці комплексні дослідження з питань правового регулювання відносин з виробництва виноградної продукції на рівні дисертацій і монографій не проводилися. Саме наведені обставини й обумовили вибір теми даної дисертаційної роботи.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці представників вітчизняної й зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорій держави і права, аграрного, цивільного, господарського права та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці С. С. Алексєєва, М. Г. Александрова, Л. М. Баховкіної, Г. Ю. Бистрова, Ц. В. Бичкової, Н. А. Боровикова, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, О. В. Дзери, О. С. Йоффе, А. П. Гетьмана, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, В. М. Корнієнко, Т. В. Курман, Л. В. Лушпаєвої, В. В. Луця, В. К. Мамутова, В. В. Носіка, О. В. Петришина, О. А. Підопригори, О. О. Погрібного, О. А. Поліводського, В. К. Попова, В. І. Семчика, А. М. Статівки, Н. І. Тітової, В. Ю. Уркевича, Р. Й. Халфіної, М. В. Шульги, В. З. Янчука, В. М. Яковлева та інших провідних науковців.

Для дослідження окремих аспектів дисертації вивчалися роботи вчених економістів: М. М. Авідзби, А. М. Бузні, О. М. Гаркуши, С. Ю. Дженєєва, І. Г. Матчиної, К. П. Оболонського, В. О. Рибінцева, В. О. Фуркевича, С. Г. Черемісіної та ін.

У процесі роботи над дисертацією використані нормативно-правові акти України, Російської Федерації, Республіки Дагестан, Грузії, Молдови та країн Європейського Союзу.