АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМУ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ Автореферат

Актуальність теми. Питання ефективного правового захисту та реального відновлення порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб на сучасному етапі державотворення України набувають основного, якщо не першочергового значення. Становлення України як правової держави полягає, зокрема, у реальних можливостях судового та інших юридичних способів захисту прав людини. Гарантоване Конституцією України право на юридичний захист знаходить своє продовження у галузевому законодавстві, у тому числі й в адміністративному.

Захищене або відновлене судом чи іншим юрисдикційним органом або уповноваженою особою порушене право реального змісту набуває тільки після фактичного задоволення вимог зацікавленої особи. Воно досягається, у переважній більшості, шляхом застосування до зобов’язаних осіб спеціальних заходів адміністративного примусу, однією з форм якого є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Правом застосування таких заходів до зобов’язаних осіб держава уповноважила спеціальний державний орган виконавчої влади – державну виконавчу службу Міністерства юстиції України. Саме вона наділена широкими повноваженнями для реалізації завдання з примусового виконання рішень судів, інших державних органів та уповноважених посадових осіб у законодавчо визначеному адміністративно-процесуальному порядку. Реалізацію своїх функцій державна виконавча служба здійснює у рамках спеціального правового інституту – виконавчого провадження.

Із започаткуванням у 1999 році функціонування державної виконавчої служби України неодноразово змінювалися організаційно-правові засади її діяльності та власне адміністративно-примусовий механізм виконання юрисдикційних рішень. Правові і соціально-економічні ускладнення в країні відображаються на результативності діяльності державної виконавчої служби. Суттєвим фактором, що негативно впливає на ефективність примусових заходів є невизначеність місця виконавчого провадження у системі права України, недосконалість механізму правового регулювання заходів примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів. Численні зміни та доповнення у законодавстві про виконавче провадження, які не завжди науково обґрунтовані, не вирішують проблеми виконавчих правовідносин, а іноді породжують нові колізії в чинному законодавстві.

Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання виконавчого провадження нерідко ускладнюють процедуру примусового виконання юрисдикційних рішень, а в окремих випадках – взагалі унеможливлюють їх виконання. Як наслідок, відновлене судом або іншим органом порушене право особи досить часто залишається без реального виконання, що підриває авторитет органів виконавчої влади, до яких відноситься державна виконавча служба, яка виконує такі рішення в адміністративно-примусовому порядку. У зв’язку з цим у суспільстві формується негативне ставлення до державної виконавчої служби, виникають сумніви щодо її здатності виконувати покладені на неї завдання. У наукових колах, серед юристів-практиків, дискутується питання про недоцільність існування такого державного органу, висловлюються думки про повернення до попередньої системи примусового виконання судових рішень, тобто передачі функцій виконання рішень судовій владі, створення приватної виконавчої служби тощо.

У контексті актуальності теми дисертації варто відзначити, що нині вітчизняною правовою наукою досліджується, в основному, організаційно-правові засади виконавчого провадження, а власне адміністративно-правовий механізм примусового виконання судових та інших рішень практично не досліджується. Саме тому виникає потреба в науковому аналізі практичного аспекту виконавчого провадження та розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму примусових заходів цього правового інституту з позиції науки адміністративного права..

Проблеми виконавчого провадження в минулому досліджували: М.Г.Авдюков, В.В. Баранкова, Р.Х. Валєєва,М.А. Гурвич, Л.Н.Завадська, П.П. Заворотько, Н.Д. Зейдер, В.П. Пастухов, О.М. Смецька, А.К. Сергун, А.М. Ширшиков, М.Й. Штефан, М.К. Юков. У сучасній Україні ці проблеми продовжували досліджувати: А.М. Авторгов, В.В. Афанасьєв, Ю.В. Білоусов, Ф.В. Бортняк, Р.В. Ігонін, В.В. Комаров, А.І. Перепелиця, В.І. Тертишніков, С.Я. Фурса, С.В. Щербак та інші. Окремі аспекти інституту виконавчого провадження, його співвідношення з адміністративним правом розглядалися в наукових працях В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, І.П. Голосніченка, С.М. Гусарова, В.Л. Грохольського,

Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.В.Ковальської, Т.О. Проценка, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, Т.О. Коломоєць, Ю.С. Шемшученка, інших. Досліджуючи практичний аспект виконавчого провадження через призму історико-правових джерел, зарубіжного та вітчизняного досвіду примусового виконання юрисдикційних рішень, дисертант використовував наукові доробки: Д.Х. Валєєва, Є.В. Васьковського С.І. Гладишева, І.Б. Морозової,

Я.П. Горбунової, Є.М. Кузнєцова, В.В. Худенка, В.М. Шерстюка, В.К. Пучинського, Ю.І. Шумилова, А.М.Саричева, В.В. Яркова, В.П. Перепелюка, які висловлювали, часом діаметрально протилежні погляди на інститут виконавчого провадження, але в цілому сприяли його розвитку та вдосконаленню.

У більшості наукових досліджень розглядалися питання організації діяльності органів примусового виконання судових та інших рішень, а питання їх адміністративної діяльності окремо не досліджувалися. Але, як показує практика виконання судових та інших рішень, проблема виконавчого провадження криється не тільки в організаційно-правових засадах, але й у недосконалості механізму примусових заходів виконавчого провадження, правових обмеженнях та практичних перешкодах примусового виконання юрисдикційних рішень тощо.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлюється наявністю спірних теоретичних положень щодо правової природи виконавчого провадження та його місця у системі права України, теоретичних і практичних проблемах адміністративно-правового механізму примусових заходів реалізації виконавчих документів, а також обумовлюється необхідністю ґрунтовного наукового дослідження саме механізму примусових заходів виконавчого провадження як дієвої правової форми реального відновлення порушених прав та інтересів суб’єктів правовідносин в адміністративному порядку.