АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИКОНАННЯ УКРАЇНОЮ ОБОВ’ЯЗКІВ ДЕРЖАВИ ПРАПОРА ЩОДО КОНТРОЛЮ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ МОРСЬКИХ СУДЕН

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За своїми природними умовами Україна належить до держав, що мають всі необхідні дані для розвитку морських сполучень. Таке становище визначає важливу роль морського транспорту в розбудові економічної незалежності України. Торговельне мореплавство, як діяльність, що пов’язана з використанням морських суден, є базовою складовою діяльності морського транспорту. При цьому, першочерговим завданням державного управління в галузі торговельного мореплавства слід визначати створення умов, що служитимуть підґрунтям її безпечного здійснення. Слід мати на увазі як безпеку певного морського судна, його екіпажу, пасажирів і вантажів, що знаходяться на судні, так і безпеку експлуатації цього судна стосовно навколишнього природного середовища та інших суден. Вищезазначене дає підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, який має бути захищеним державою.

Торговельне мореплавство, значною мірою, має міжнародний характер. Звідси виникає необхідність створення єдиних для всіх держав правових підстав забезпечення й виконання певних умов перебування у Світовому океані суден, які мають „національність” цих держав (суден, які набули права плавати під державним прапором певної держави). Такі правові підстави було створено прийняттям міжнародних конвенцій, що містять відповідні положення стосовно вирішення питань безпеки торговельного мореплавства. Отже, приймаючи закони та правила, які торкаються торговельного мореплавства, всі держави мають забезпечувати їхню відповідність міжнародним нормам і стандартам, прийнятим за участі або під егідою компетентної міжнародної організації або дипломатичних конференцій.

Із набуттям чинності Закону України „Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року” (далі – Конвенція UNCLOS 82) Україна, як суб’єкт міжнародного права, набула статусу – „держава-учасниця” конвенції, тобто держава, яка згодна на обов’язковість для неї положень цієї конвенції та для якої така конвенція є чинною. Україна, як це випливає із тексту ст. 94 „Обов’язки держави прапора” Конвенції UNCLOS 82, приймає на себе у відповідності до свого внутрішнього законодавства юрисдикцію та контроль над кожним судном, що плаває під її прапором щодо адміністративних, технічних та соціальних питань, які стосуються такого судна, та зобов’язується здійснювати такі юрисдикцію та контроль ефективно. Зобов’язання стосуються, зокрема: вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки на морі (серед інших, щодо конструкції, обладнання та придатності суден до плавання); дотримання при цьому загальноприйнятих міжнародних правил, процедур і практики; здійснення усіх необхідних заходів для забезпечення виконання своїх конвенційних зобов’язань.

Одним із факторів, що визначають загальний рівень безпеки торговельного судноплавства, є технічний стан транспортного засобу – морського судна. Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р. (далі – Конвенція SOLAS 74) містить правила, які встановлюють обов’язки держав-учасниць щодо організації контролю технічного стану морських торговельних суден (Конвенція набула чинності 25 травня 1980 р.; із цієї дати Україна є „державою-учасницею” цієї конвенції). Для „повного” здійснення положень Конвенції SOLAS 74 Україна зобов’язується, серед іншого: видавати закони, декрети, накази, правила та вживати інших заходів. Такі заходи мають бути спрямованими на досягнення однієї мети – забезпечення того, щоб судно було придатне для того виду експлуатації, для якого його призначено.

Що стосується України як морської держави, то відсутність наукових досліджень, спрямованих на вивчення адміністративно-правових засад виконання Україною обов’язків держави прапора щодо контролю технічного стану морських суден, обумовлює необхідність здійснення цього дослідження, його теоретичну та практичну актуальність і доцільність для розвитку як адміністративного, так і морського права України.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові
праці таких учених, як В.Б. Авер’янов, К.К. Афанасьєв, Д.М. Бахрах,
Л.Р. Біла-Тіунова, Т.Б. Ванданов, І.П. Голосніченко, Л.М. Давиденко,
Ю.Х. Джавад, Є.В. Додін, В.В. Дудченко, Г.Г. Іванов, С.В. Ківалов,
А.Л. Колодкін, Б.А. Кормич, С.О. Кузнецов, В.Ф. Мешера, Ю.М. Оборотов, М.П. Орзіх, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, Ю.М. Старілов, В.С. Стефанюк, Є.Д. Стрельцова, Ю.В. Тихомиров, О.І. Харитонова, Л.К. Царьова,
В.М. Шаповал, О.М. Шемякін, М.К. Якимчук, Х.П. Ярмакі.