ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СУБ’ЄКТИ, ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) Автореферат

Актуальність теми. Розвиток суспільства, в рамках якого функціонують та розвиваються держава і право, обумовлюється боротьбою різноманітних антагоністичних інтересів, що є одним із факторів, які визначають охоронний та регулятивний вплив права і держави, як засобів впорядкування суспільних відносин. Охоронний вплив на розвиток суспільства є формою його убезпечення та гарантування непорушності прав і свобод громадянина, а також законних інтересів суб’єктів права. Феномен правоохорони має соціальний характер, що пов’язується із активним впливом уповноважених суб’єктів на деструктивні як внутрішні, так і зовнішні фактори, з метою убезпечення суспільства та гарантування балансу різновекторних (антагоністичних) інтересів. Саме за допомогою правоохоронної діяльності як певної системи інституцій та засобів можливо надати суспільним відносинам ознак стабільності, послідовності, динаміки та розвитку.

В сучасних умовах розвитку держави і права підвищується необхідність у науковому переосмисленні функцій держави і права з метою вироблення ефективних шляхів та засобів їх реалізації. Реалізація охоронної функції держави і права націлена на збереження стабільності суспільних відносин, режиму непорушності прав і свобод людини та законних інтересів суб’єктів. Враховуючи вказане, можливо зазначити, що інтенсифікація реформування і оновлення державно-правових інституцій в Україні, модернізація їх правоохоронної сфери впливу, потребує вироблення адекватного наукового підґрунтя, яке надасть змогу встановити цілісну картину щодо теоретико-правових аспектів правоохорони як самостійної юридичної категорії.

Феномен правоохоронної діяльності є предметом наукового дослідження таких вітчизняних та закордонних вчених як С. С. Алексєєв, В. Д. Бабкін, В. М. Горшеньов, Б. Ебзеєв, А. П. Заєць, О. В. Зайчук, А. М. Колодій, В. О. Котюк, М. І. Козюбра, В. В. Копєйчиков, О. Л. Копиленко, В. М. Кудрявцев, С. Л. Лисенков, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Скакун, О. Д. Тихомиров, В. Д. Ткачук, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, О. В. Шмоткін, Л. С. Явич. Однак, не зважаючи на досить значний перелік науковців, які вивчали феномен правоохоронної діяльності, на сьогодні в юридичній науковій літературі відчувається дефіцит сучасних дисертаційних та монографічних досліджень, що були б присвячені проблемам теорії правоохоронної діяльності як багатоаспектної самостійної юридичної категорії, що залежить від умов розвитку суспільства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних факторів тощо. Більшість наукових робіт, що досліджують інститут правоохоронної діяльності, мають епізодичний непослідовний характер вивчення саме теоретичних аспектів правоохоронної діяльності та аналізують або окремі практичні питання, що виникають в рамках діяльності певного правоохоронного органу, або зосереджують увагу на проблематиці галузевої реалізації правоохоронної діяльності. Вказане пояснюється також і тим, що в юридичній літературі феномен правоохоронної діяльності переважно вивчається в межах наукових досліджень проблем конституційного, кримінального, адміністративного, трудового, фінансового права тощо.

В юридичній літературі правоохоронна діяльність досліджується переважно через призму вивчення тих або інших загальних чи особливих явищ, які функціонують шляхом взаємодії із інститутом правоохоронної діяльності або розвиваються в її межах. Історія наукового вивчення інституту правоохоронної діяльності, що становить бібліографію дисертаційної роботи, базується на наукових поглядах і концепціях, які можливо класифікувати на наступні групи:

- наукові дослідження, які характеризують правоохоронну діяльність у практико-прикладному аспекті, що націлені на вироблення рекомендацій щодо вдосконалення її практичного здійснення. Вказані аспекти правоохоронної діяльності вивчалися в роботах В. К. Бабаєва, С. В. Бобровник, С. Д. Гусарєва, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, Д. А. Керімова, О. Л. Копиленка, В. В. Лазарєва, Г. О. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, П. В. Онопенка, Т. О. Пікулі, І. С. Самощенка, Ю. Д. Тихомирова та інших;

- роботи, які пов’язані із вивченням теоретико-правових аспектів діяльності окремого органу або системи органів держави, діяльність яких має ознаки правоохоронної. Вказані проблеми аналізуються в роботах В. Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, Ю. М. Грошового, І. Я. Дюрягіна, Р. А. Калюжного, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, О. Г. Мурашина, В. Я. Тація, Ю. М. Тодики, В. М. Шаповала, О. В. Шмоткіна, П. В. Шумського та інших;

- наукові дослідження, предметом вивчення яких є проблематика боротьби зі злочинністю та забезпечення законності й правопорядку. Вказана проблематика аналізується в роботах С. В. Бородіна, В. М. Кудрявцева, В. В. Оксамитного, І. А. Сердюка, Д. П. Фіолевського, В. В. Чернікова, М. Д. Шаргородського та інших.

На наш погляд, основною специфікою вказаних наукових досліджень проблем правоохоронної діяльності є те, що вони мають виключно прикладний міждисциплінарний характер та надають інформаційний матеріал щодо організації процесу її здійснення. Сучасна ж практика правотворчості актуалізує питання комплексного дослідження інституту правоохоронної діяльності, яке має стати загальнотеоретичним фундаментом для вдосконалення системи державно-правових інституцій та практики їх діяльності.

Таким чином, можливо відзначити той факт, що на сьогодні відсутні цілісні наукові роботи, які б досліджували теоретико-правові аспекти правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як різновиду юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійної юридичної категорії, яка має власні ознаки, функції та принципи здійснення, що реалізується у нормативно закріплених процесуальних формах. Вказане зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкту і предмету дослідження.