ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства, який характеризується глибокими перетвореннями, пов’язаними з переходом до ринкової системи господарювання та демократизації всіх сфер суспільного життя, вимагає досягнень найкращого результату у продуктивній виробничій та економічній діяльності.

У зв’язку з цим одним із головних практичних завдань держави є таке управління цим процесом, яке б здійснювалось з урахуванням прогностичних наукових інтерпретацій майбутнього стану суспільства й було орієнтоване на інтереси майбутнього. Державне управління за цих умов має виконувати превентивну функцію – допомагати у подоланні різноманітних суперечностей і перешкод, розширюючи при цьому свої перетворювальні можливості впливу на всі сфери життєдіяльності людини, суспільства, економіки, на їхній розвиток. Ті галузі економіки, які навчились ефективно управляти цими процесами, доцільно використовувати людський ресурс, досягають сьогодні величезних успіхів у своєму розвитку.

Залізничний транспорт є не тільки базовою галуззю економіки, її «кровоносною системою», він впливає на все життя держави, сприяючи міжрегіональним та міжнародним культурним зв’язкам, соціальним перетворенням, міжнародному туристичному співробітництву, торгівлі тощо. У сучасних умовах одним із найдинамічніших секторів української економіки є залізнична галузь, яка демонструє високі кількісні темпи зростання масштабів своєї діяльності та істотний вплив на соціально-економічний розвиток країни, виступаючи найважливішим знаряддям ринкових перетворень, фактором розвитку економіки, засобом її регулювання.

Втім, в умовах ринкової економіки змінилася дія двох основних принципів державного регулювання, а саме системності – єдності цілей та спільного (централізованого) управління. Зазнали значних якісних змін характер взаємозв’язків та сама залізнична галузь.

Виходячи з цього, постановка проблеми пошуку механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту України з позиції об’єктивного аналізу з урахуванням цих змін є актуальною й перспективною.

Проведений нами системний аналіз наукових праць з державного управління засвідчує, що проблема механізмів державного регулювання не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних складових цієї проблеми.

Важливе значення для дослідження механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту, підвищення ефективності існуючих механізмів державного регулювання цього процесу мають наукові праці В. Авер’янова, І. Аксьонова, Р. Акоффа, Л. Артюшина, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, Ю. Бараша, О. Дейнеки, Д. Ейтутіса, В. Ільчука, Г. Кірпи, В. Князєва, О. Кривопішина, М. Макаренка, Н. Мельтюхової, Т. Мукмінової, Н. Нижник, О. Оболенського, В. Опришка, В. Развадовського, А. Савченка, В. Саламатова, Д. Тимохи, А. Ткаченка, П. Яновського та ін.

Набули подальшого розвитку концептуальні підходи до формування регуляторної політики в дослідженнях О. Бакаєва, О. Дейнеки, О. Ігнатенка, Б. Макаренка, О. Воронкова, В. Нечипоренка, А. Новікової, А. Ткаченка та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень і не зменшуючи їхньої вагомості й значущості, у цілому слід констатувати: стан наукового опрацювання окресленої проблеми є фрагментарним. Його не можна вважати задовільним. У вітчизняній науці з державного управління бракує наукових праць, де було б викладено системне уявлення про державне регулювання розвитку залізничного транспорту України в умовах ринкового соціуму, обґрунтовано принципи та механізми регуляторного впливу держави на цей процес.

Тому вибір теми дослідження «Державне регулювання розвитку залізничного транспорту України» зумовлено:

- об’єктивними соціально-економічними умовами та необхідністю наукового пошуку механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту;

- потребою пошуку більш досконалих механізмів ефективного впливу державного регулювання на розвиток залізничного транспорту України;

- наявністю суперечливих тенденцій та причин, які гальмують розвиток залізничного транспорту України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у рамках комплексного дослідження теми Класичного приватного університету «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль здобувача полягає в розробці механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка й поглиблення теоретико-методологічних засад державного регулювання розвитку залізничного транспорту України та виявлення на цій основі напрямів підвищення його ефективності.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- узагальнити теоретичні основи становлення державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- розглянути світовий досвід державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- з’ясувати необхідність системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- проаналізувати тенденції розвитку залізничного транспорту України;

- дослідити нормативно-правове забезпечення розвитку залізничного транспорту України;

- визначити організаційні форми забезпечення державного регулювання розвитку залізничного транспорту України;

- запропонувати розробку концептуальної моделі державного регулювання розвитку залізничного транспорту України;

- розробити пропозиції щодо формування стратегії реформування та розвитку залізничного транспорту України;

- удосконалити механізм державного регулювання адаптації залізничної галузі до умов її розвитку.

Об’єкт дослідження – суспільні процеси, що супроводжують державне регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Предмет дослідження – наукові засади державного регулювання розвитку залізничного транспорту України в умовах ринкової економіки.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що науково обґрунтована й упорядкована система державного регулювання розвитку залізничного транспорту може зробити значний внесок в оптимізацію діяльності галузі, якщо розробити й задіяти для цього відповідні сучасному стану та тенденціям пріоритетні напрямки її розвитку.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:

- ретроспективний аналіз літератури та документації, що дало можливість комплексно простежити еволюцію поглядів на державне регулювання розвитку залізничного транспорту в Україні, динаміку змін у транспортній галузі, визначити необхідні наукові припущення щодо подальшого дослідження;

- метод системного аналізу, порівняння, індуктивне узагальнення, за допомогою яких розглядалися досліджувані явища в сукупності соціальних зв’язків, вивчалася еволюція державної політики щодо розвитку залізничного транспорту, виявлялись особливості цього процесу, окремі сторони цілісної системи державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- метод функціонального аналізу з метою дослідження організаційно-правової природи процесу державного регулювання та забезпечення владних повноважень;

- метод теоретичного моделювання для обґрунтування пріоритетних напрямів державного регулювання розвитку залізничного транспорту з позицій сучасності, науково аргументованого їх передбачення;

- метод якісного аналізу – для оцінювання результативності регуляторних актів впливу державного регулювання на розвиток залізничного транспорту в Україні.

Інформаційну базу для аналізу чинних механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту становили законодавчі та нормативно-правові документи, експертні оцінки вітчизняних і зарубіжних спеціалістів, статистичні дані, власні дослідження автора.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

вперше:

- запропоновано концептуальну модель державного регулювання розвитку залізничного транспорту, у якій відтворено загальну авторську стратегію державного регулювання розвитку залізничного транспорту України, що ґрунтується не на кількісному вираженні, а системно-стратегічному підході, дотриманні придатності до якісних змін, наближенні до мети та включає всі управлінські функції державного регулювання найпріоритетніших напрямів залізничної галузі: розвиток управлінського професіоналізму, наукового потенціалу й адаптації залізничного транспорту України до нових умов;

удосконалено:

- впровадження системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту з метою дослідження його теоретичних складових, розглядаючи його як системність і послідовність управлінських дій, станів, які визначають процес розвитку організаційно-господарських і соціальних аспектів, що виражають взаємодію відповідних структур і регуляторів та в сукупності забезпечують успішне функціонування залізничної галузі;

- механізм стійкого розвитку залізничного транспорту України шляхом розкриття сутності та змісту механізму адаптації залізничної галузі до умов її розвитку;

- визначення концерну як оптимальної організаційної форми управління залізничним транспортом України шляхом врахування існуючої організації галузі та необхідності поєднання централізованих і децентралізованих функцій і завдань;

набули подальшого розвитку:

- визначення та наукове обґрунтування поняття «державне регулювання розвитку залізничної галузі» як доцільно керованого, науково обґрунтованого і вчасного впливу держави на розвиток залізничного транспорту, створення для цього необхідних умов, запобігання кризових явищ на транспорті з урахуванням тенденцій суспільного розвитку, парадигм теорії управління, структур-аттракторів еволюції та цілей розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці моделі регуляторного впливу держави на розвиток залізничного транспорту, модернізацію цього процесу, що забезпечить підвищення ефективності цільового прогнозування, планування, стимулювання, здійснення контролю та науково доцільної діагностики їхньої результативності. Основні теоретичні положення й результати дослідження використовуються Національною академією державного управління при Президентові України (довідка № 47 від 11.02.2010 р.), Запорізькою дирекцією залізничних перевезень Придніпровської залізниці (довідка № 261 від 14.04.2010 р.), Державним інститутом підготовки кадрів (довідка № 396 від 22.10.2010 р.), Класичним приватним університетом (довідка № 653 від 17.12.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібно виконаною науковою працею та містить отримані автором нові результати в галузі державного управління, що вирішують важливе наукове завдання розробки й поглиблення теоретико-методологічних засад державного регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних форумах, конгресах, теоретичних науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції» (м. Запоріжжя, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми управління розвитком об’єктів і процесів ринкової економіки» (м. Запоріжжя, 2006 р.); Міжнародний управлінський форум «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.); VIII Міжнародний науковий конгрес «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2008 р.); «Філософія освіти і формування національної управлінської гуманітарно-технічної освіти» (м. Алушта, 2008 р.); VIII Міжнародна наукова конференція «Проблеми економіки транспорту» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових праць, з яких 8 – у наукових фахових виданнях затверджених ВАК України; 4 – тези наукових конференцій.

Структура й обсяг дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Її повний обсяг становить 248 сторінок. Список використаних джерел налічує 223 найменування на 22 сторінках.