У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано об’єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання дослідження, описано наукову новизну та практичну цінність результатів, наведено відомості з її апробації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження інтеграційних процесів в контексті регіональної політики України» - розкрито сутність, принципи та стратегічні завдання державної регіональної політики, проаналізовано проблеми розвитку інституційного механізму забезпечення державної регіональної політики на засадах демократичного врядування, досліджено теоретичні основи моделей регіональної інтеграції та виявлено особливості розвитку міжнародних та регіональних інтеграційних процесів, доведено можливості та обмеження розвитку інтеграційного підходу на засадах демократичного врядування.
Прагнення України стати дійсно європейською державою потребує здійснення глибинних соціально-економічних і політичних реформ, формування в суспільстві відповідної системи цінностей, розвиненої політичної культури, надійної системи взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади тощо. Відповідно процес міжрегіональної інтеграції є логічним продовженням стратегічного курсу України на утвердження в суспільстві принципів демократії.
Надзвичайно важлива роль у концепції демократичного врядування відводиться визначенню місця та значення національних стратегічних пріоритетів та їх віддзеркалюванню на всіх рівнях, і насамперед, у державній регіональній політиці. Суспільні, економічні, політичні реалії сьогодення вибудовують нові пріоритети розвитку України. В процесі поглиблення ринкових реформ дедалі більшої ваги набуває питання єднання та згуртування українських регіонів, як основного чинника подальшого становлення державності та посилення економічної могутності країни.
Інтеграційна стратегія має стати домінуючою складовою державної стратегії регіонального розвитку України. Адже в Концепції державної регіональної політики, яка розроблена Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, стимулювання міжрегіональної інтеграції визначено одним із чотирьох пріоритетних напрямків державної регіональної політики в Україні. Це дозволяє наголосити, що нарешті в Україні з’явилось розуміння важливості окресленої проблеми. Однак сучасна неузгодженість та нескоординованість різних гілок системи державного управління регіональним розвитком, відсутність спільного бачення цілей та можливих заходів їх досягнення обумовлюють необхідність ґрунтовного наукового дослідження та розробки реальних і чітких заходів щодо міжрегіональної інтеграції.
Розгортання інтеграційних процесів у Європі зумовлює формулювання цілей регіональної інтеграції в Україні відповідно до кожного ієрархічного рівня: внутрішньорегіонального, міжрегіонального, у тому числі на міждержавному рівні. Слід зазначити, що роль держави у формуванні та реалізації стратегії регіонального розвитку України з огляду на постійне посилення впливів інтеграційних процесів повинна зростати, а не знижуватися. Змінюватися повинні функції і завдання держави у відповідності до змін, що відбуваються в європейській та світовій господарських системах.
Цілями застосування інтеграційного підходу до управління розвитком регіонів України є: модернізація відтворювальних процесів у розширеному просторі міжрегіональних взаємодій; збільшення потенціалу розвитку економічних систем взаємодіючих між собою регіонів; нівелювання міжрегіональних бар’єрів на шляху потоків факторів і результатів виробництва; зниження асиметричності регіонального соціально-економічного розвитку регіонів за рахунок передачі імпульсів розвитку через інтеграційні взаємодії; гармонізація соціального середовища взаємодіючих регіонів; формування якісно нових інститутів, які б забезпечували розвиток розширеного простору міжрегіональних інтеграційних взаємодій.
Досягнення цих цілей безпосередньо пов’язане з процесами демократизації врядування, яка неможлива без розробки концептуальних засад стратегії міжрегіональної інтеграції із чітко виписаними цілями, завданнями, принципами та заходами.
У другому розділі – «Концептуальні основи стратегії міжрегіональної інтеграції» - наведено результати аналізу міжрегіональних економічних та соціальних взаємодій; досліджено сучасний стан та проблеми функціонування механізмів державного регулювання інтеграційних процесів в Україні на двох рівнях - до світового співтовариства та внутрідержавних міжрегіональних взаємодій; обґрунтовано цільові орієнтири, завдання та принципи Стратегії міжрегіональної інтеграції.
Оцінюючи в цілому міжрегіональні соціально-економічні зв’язки в Україні можна зробити такий висновок: хоча дезінтеграція соціально-економічного простору України є незаперечним фактом, сьогодні слід констатувати поліпшення ситуації практично за усіма розглянутими показниками: валовий регіональний продукт; міжрегіональні торговельно-економічні зв’язки; вплив процесів приватизації на динаміку міжрегіональних зв’язків; розвиток ринкової інфраструктури. Переломним можна вважати 2000 рік. Проведений аналіз дозволяє стверджувати про наявність передумов та чинників посилення міжрегіональної інтегрованості. Однак їх практична реалізація можлива лише за умови активного включення держави у процеси міжрегіональної інтеграції.
Забезпечення швидкого та найбільш результативного залучення регіону до міжрегіональної співпраці потребує вдосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання міжрегіонального співробітництва, дія якого спрямовуватиметься на трансформацію міжрегіональних зв’язків. Основними напрямами є: вдосконалення нормативно-правового забезпечення; інституціоналізація міжрегіональної інтеграції та забезпечення дієвої структури управління (створення органу для координації міжрегіонального співробітництва на загальнодержавному рівні); покращення обліку і контролю через впровадження системи моніторингу міжрегіонального співробітництва; впровадження стратегічного планування та прогнозування; підвищення значення інституцій ринкової інфраструктури.
Реалізація одного з головних пріоритетів державної регіональної політики – посилення міжрегіональної інтеграції – передбачає створення та ефективне функціонування окремого механізму державного регулювання інтеграційних процесів як сукупності взаємопов'язаних органів публічної влади та аналітичних, політичних, правових, організаційних, інформаційних, фінансових заходів, а також політичної волі вищого керівництва держави, широкої підтримки громадян, взаємодії влади та суспільства. Базовою передумовою успішної інтеграції є наявність ефективних механізмів забезпечення та регулювання зазначених процесів.
Аналіз правових документів, що визначає основні напрями діяльності держави на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції, дав змогу встановити основні механізми, які є найбільш вагомими для регулювання інтеграційних процесів, а саме - правовий, політичний, соціально-економічний, інституційний, гуманітарний, забезпечення національної безпеки, трансформаційного розвитку, співробітництва та розкрити їх складові.
Аналіз стану та тенденцій розвитку міжрегіональних економічних та соціальних взаємодій, дослідження механізмів регулювання інтеграційних процесів на міждержавному рівні, дозволило стверджувати про доцільність розгляду механізмів державного регулювання внутрідержавних міжрегіональних взаємодій у трьох аспектах:
-адміністрування міжрегіональних взаємодій з боку держави;
-активізація міжрегіональних інтеграційних процесів на засадах партнерства;
-антикризове регулювання розвитку територій.
Стратегія міжрегіональної інтеграції– це сукупність стратегічних цілей, заходів, механізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку держави на засадах соціально-економічної міжрегіональної інтегрованості, формування єдиного економічного простору в країні, стимулювання інтеграційних взаємодій між регіональними системами та їх економічними та соціальними агентами.
Засадничою передумовою ефективності реалізації цілей стратегії міжрегіональної інтеграції є її позиціонування як стратегії узгодження інтересів, а її ідеологія базується на засадах субсидіарності, партнерства, співфінансування та ефекту синергії. Звичайно, в умовах ринку для держави можлива лише одна форма впливу на процеси міжрегіональної інтеграції, які повинні базуватись виключно на добровільних засадах та економічному ефекті, - це узгодження інтересів державного центру, регіональних органів влади та представників бізнесу.
У третьому розділі – «Механізми упорядкування нових форм відносин, що складаються між регіонами як суб’єктами міжрегіональної інтеграції» - обґрунтовано напрями формування внутрідержавних інтеграційних форм відносин між регіонами; доведено, що узгодження інтересів суб’єктів міжрегіональної інтеграції є практичним механізмом реалізації принципів демократичного врядування; запропоновано підходи щодо формування інституційного механізму ресурсного забезпечення реалізації інтересів суб’єктів міжрегіонального співробітництва.
Механізм об'єднання областей в інтеграційні комплекси ставить проблему управління регіональними економічними об'єднаннями в двох аспектах: а) пошук і розробка міжрегіональних форм взаємодії, механізмів їх функціонування; б) аналіз і оцінка результатів інтеграційної взаємодії в соціально-економічному розвитку регіонів. Світова практика накопичила значний досвід міжрегіональної інтеграції, використовуючи інструменти: спільна програма міжрегіональної інтеграції; спільний бюджет розвитку регіонів; позабюджетний фонд підтримки міжрегіональних ініціатив; локальні інвестиційні програми міжрегіональної інтеграції; угоди регіонів учасників міжрегіональної інтеграції з крупними інвесторами; спільні облігаційні позики регіонів; інтеграційне партнерство влади та бізнесу тощо. Все це є значним методологічним підґрунтям для розвитку процесів міжрегіональної інтеграції і в Україні.
