ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО КАПІТАЛУ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано стан її наукової розробки, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, наведено використані в роботі методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та ступінь апробації результатів дослідження, подано відомості про публікації автора за темою дослідження.

У першому розділі “Концептуальні основи дослідження адміністратив­ного капіталу” розкрито стан теоретичних напрацювань із тематики дослідження, проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних науковців на розуміння поняття адміністративний капітал, розглянуто процес формування адміністративно­го капіталу, систематизовано типологію адміністративного капіталу й описано взаємозв’язки адміністративного капіталу з іншими формами капіталу.

Серед учених досі немає згоди стосовно єдиного тлумачення змісту поняття адміністративний капітал. Узагальнення наукових досліджень із цієї тематики дозволило виокремити чотири основні підходи до розуміння поняття адміністра­тивний капітал: управлінський, економічний, політичний та історичний.

Представники управлінського підходу (П. Бурдьє, Дж. Коулмен, С. Корольов, В. Радаєв, Г. Саркісов) тлумачать адміністративний капітал як здатність владних осіб регулювати суспільні ресурси та впливати на суспільні процеси. У межах цього підходу адміністративний капітал розглянуто у трьох станах. В інкорпорованому стані ця форма капіталу пов’язана зі здатністю одних господарських агентів регулю­вати доступ до ресурсів і видів діяльності інших агентів, використовуючи особливі позиції влади й авторитету. В об’єктивованому стані адміністративний капітал утілюється в організаційних ієрархічних структурах, у яких чітко закріплено формальні позиції керівників і підлеглих. В інституційному стані адміністративний капітал проявляється у структурі посад, кожній із яких надано певні права й обов’язки.

Економічний підхід (М. Рємізов, В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін) ґрунтується на вивченні адміністративного капіталу як специфічного симбіозу влади та капіталу. Таке об’єднання перетворює державу на власника певного роду метакапіталу, що дозволяє їй контролювати усі сфери людської життєдіяльності.

Сутністю політичного підходу (Д. Видрін, В. Гєльман, Ю. Лепетан, І. Рожко­ва, М. Шаповаленко) є тлумачення адміністративного капіталу як синоніму поняття адміністративний ресурс, як явища швидше політичної сфери, ніж державного управління. І якщо адміністративний ресурс дослідники уже традицій­но вживають у негативному сенсі, то адміністративний капітал його набуває лише через вкорінений у громадську свідомість стереотип про однакову сутність цих понять і через те, що суб’єкти політики намагаються використовувати адміністратив­ний капітал для здобуття чи примноження власного політичного капіталу.

Історичний підхід (В. Радченко, Г. Шибанов) передбачає вивчення адміні­стративного капіталу як спадкоємця номенклатурного капіталу, що існував за часів СРСР. Представники цього підходу стверджують, що адміністративний капітал зберіг усі негативні риси номенклатурного капіталу, а це відповідно не дозволяє йому повністю реалізувати наявний потенціал системи державного управління.

На основі цих підходів подано авторське визначення поняття адміністратив­ний капітал як реалізованої здатності державних інституцій і посадових осіб завдяки специфічним позиціям влади й авторитету здійснювати державну політику в усіх сферах людської життєдіяльності, відкривати та регулювати доступ індивідуальних і колективних суб’єктів до суспільних ресурсів і процесів з метою створення додаткової особистої, групової чи суспільної вартості.