КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ :

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, наведена характеристика використаних методів дослідження, сформульовані основні положення наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, а також наведено відомості про їх апробацію і публікацію.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні основи дослідження культури державного управління" – аналізуються основні концептуальні підходи до визначення понять "культура", "культура управління" і "культура державного управління", а також уточнюється зміст цих понять. На основі узагальнення різних підходів з’ясовується, що культура виступає у єдності та взаємозв’язку свого духовного, предметного та функціонального буття: духовна форма фіксується у різних уявленнях про зовнішнє середовище і саму людину; предметна виявляється через знаряддя праці, технологію виробництва і витоки права; функціональна форма відбивається у засобах діяльності людини, соціальних спільнот та інститутів. В інтегральному поєднанні усіх трьох форм культура виступає якісною характеристикою розвитку суспільства.

Дане дисертаційне дослідження ґрунтується на положенні, що творцем культури і водночас її творінням є людина. Рушійною силою розвитку культури виступає потреба і здатність людини у процесі самореалізації свідомо перетворювати світ. Діяльність є способом існування людини; у процесі та результатах діяльності людей відбиваються знання та навички, ідеї і цінності, що успадковуються від покоління до покоління. Управлінська діяльність як специфічний вид діяльності, заснований на цілеспрямованому впливові суб’єкта управління на об’єкт, ґрунтується на відповідних професійних знаннях, цінностях, навичках та нормах поведінки управлінців. З іншого боку, поведінка окремих індивідуумів та цілих груп представників суспільства зумовлена ціннісними орієнтаціями, віруваннями та морально-етичними нормами, що відповідають даній національній культурі. Тому логічним є висновок, що зміст культурологічних засад державного управління складає система принципів, знань, цінностей та норм державноуправлінської діяльності, сформованих на основі національної культури.

Управлінська культура, яка поєднує елементи загальної культури з особливостями управлінської діяльності, може розглядатися як система, що складається з цінностей, норм моралі і етики, управлінських знань та умінь. Культура управління, крім управлінських знань, умінь та навичок,  включає сукупність матеріальних і духовних досягнень, отриманих у процесі прийняття та реалізації управлінських рішень. Отже, культура управління – це система теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і стосуються рівною мірою всіх аспектів людської діяльності.

Ураховуючи особливості державноуправлінської діяльності, а саме: її масштабність і складність, вимоги щодо пріоритетності державних інтересів, раціональності рішень, компетентності та професіоналізму державних службовців, можна розглядати культуру державного управління як специфічний вид культури управління, що носить більш регламентований характер, оскільки діяльність органів державної влади та їх посадовців суттєво обмежена законодавчими нормами.

У результаті дослідження з’ясовано, що культура державного управління – це, по-перше, специфічний вид загальної культури; по-друге, форма здійснення державних управлінських процесів; по-третє, комплексна якісна характеристика взаємовідносин суб’єкта і об’єкта державного управління (влади і суспільства або державного органу (посадовця) та громадянина). Культуру державного управління можна визначити як систему теоретичних і практичних знань, правових і моральних норм, що стосуються державноуправлінської діяльності, а також принципів організаційної структуризації органів державної влади та форм, методів й стилів їх функціонування. Відтак, дана категорія визначається характером організації влади, досконалістю побудови системи державних органів та якістю процесу і результатів управлінської діяльності.

Застосування різних підходів до обгрунтування культурологічних засад державного управління привело до висновку, що для комплексного аналізу культури державного управління необхідно виділити її складові елементи. При цьому зазначено, що виділення структури культури є доволі умовним, адже кожна складова також може бути структурована, при цьому межі складових елементів окреслені нечітко, і вони нерідко перетинаються між собою. Проте, структурний аналіз культури державного управління дозволяє розкрити специфіку всіх її складових і показати роль кожної з них у розв’язанні досліджуваної проблеми.

З урахуванням головних функцій державного управління (політико-адміністративної, економічної, соціальної та культурно-освітньої) та ряду допоміжних функцій (діловодство, юридичне забезпечення, зв’язки з громадськістю, інформаційне забезпечення) культуру державного управління можна визначити як певну систему різних видів культури, кожна з яких характеризує відповідний вид діяльності.