У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, з'ясовано зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та оприлюднення.
У першому розділі – „Держава та суспільство на шляху до партнерської взаємодії: теоретико-історичні аспекти” – розкрито сутність поняття соціально-психологічних методів державного управління та детермінуючих його категорій: „метод” (сукупність прийомів і способів досягнення мети), „метод управління” (логічна послідовність, шлях впливу в управлінській діяльності з наперед визначеною метою), „метод державного управління” (безпосередній чи опосередкований вплив, що здійснюється за допомогою прийомів і способів діяльності й покликаний сприяти реалізації стратегії розвитку держави та досягненню мети державного управління).
Визначення місії соціально-психологічних методів державного управління зумовило необхідність їх упорядкування і класифікації. В розділі вони визначаються як сукупність організаційних, планових, координаційних та контрольних прийомів і способів взаємодії держави та суспільства з урахуванням психологічних закономірностей взаємовпливу.
Аналіз класифікаційних характеристик соціально-психологічних методів свідчить, що в державноуправлінському контексті їх можна класично групувати як переконування, навіювання, змушування, санкціонування, наслідування, заохочування, покарання. Охарактеризовано спільні й відмінні особливості впливу за їх допомогою на індивіда та спільноту.
Історичні особливості формування української спільноти зумовлюються тривалим перебуванням окремих регіонів України у складі інших країн, адаптованістю людей до географічних умов їх постійного мешкання. Як свідчить історичний процес формування об’єднуючих чинників у поведінці українських громадян визначено, що такі умови спонукали до формування настанов соціетальної психіки, які сьогодні визначають специфіку суспільної поведінки в окремих регіонах й впливають на об’єднуючі тенденції.
Встановлено, що однією з цілей використання соціально-психологічних методів державного управління є консолідація населення України як державоутворюючої спільноти, забезпечення соціально-психологічної єдності держави та суспільства шляхом нівелювання регіональних відмінностей у поведінці людей, виробленні єдиного стереотипу поведінки спільноти, підвищенні рівня соціального інтелекту та усвідомленні власної самобутності. Виходячи з цього, доведено необхідність розгляду рівнів консолідації населення, що визначаються наявністю в суспільній поведінці дестабілізаційних або партикулярних проявів. При цьому, об'єднуючий рівень характеризується стабільними проявами єдності спільноти, дестабілізаційний рівень – через наявність перешкод, протиріч у взаємодії держави та суспільства, наслідком чого є громадське невдоволення, масові протести, спротив громадян. Ці прояви поведінки не несуть прямої загрози розпаду держави, і які можна подолати за порівняно нетривалий час. Відцентровий рівень фіксується за умов посилення впливу стратегії на суспільну свідомість, наслідки якого потенційно здатні змінити державний лад, привести до втрати державності, спроб федералізації й автономізації. Згідно з наведеними рівнями мають запроваджуватися заходи щодо формування в суспільній думці об'єднуючих настанов, що потребує посиленої уваги до соціально-психологічних методів державногоуправління, використання яких має велике значення і не пов’язано зі значними фінансовими витратами.
Історія виникнення та розвитку держав свідчить, що на формування державоутворюючих спільнот завжди впливають етноісторичні фактори. Зокрема, в Росії населення збільшувалося за рахунок втікачів з територій, яким загрожували татаро-монгольські набіги, що давало державі можливість примусового впливу на громадськість. В США влада зароджувалася разом з формуванням стереотипу поведінки людей, що спонукало її діяти шляхом переконування і використання соціально-психологічних методів державного управління. Польська спільнота не розчинилася серед інших європейських спільнот і зберегла свою самобутність завдяки домінуванню шляхти, яка мала власне військо та землеволодіння, над владою виборного короля. У Франції влада короля консолідувала спільноту за допомогою маніпулятивного типу відносин з феодалами. Органи влади Китаю, спираючись на соціально-психологічні методи заохочування та покарання, лояльного ставлення до кожної особи, яка визнавала і дотримувалася загальноприйнятих правил та традицій, об’єднала й розширила спільноту.
З’ясовано, що об’єднуючий стереотип поведінки в суспільній свідомості будь-якої державоутворюючої спільноти зароджується в момент пасіонарного поштовху, але специфічні умови його формування потребують взаємозалежного розвитку правової держави та формування громадянського суспільства як необхідних елементів відкритої партнерської взаємодії.
У другому розділі – „Соціально-психологічна взаємодія органів влади та суспільства як основа консолідації населення України” – проаналізовано сучасний стан соціально-психологічної взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та територіальних громад щодо консолідаційних процесів в Україні.
Результати дослідження етнокультурних процесів на території України підтвердили закономірність перебування державного управління в перехідній стадії розвитку, але тривала невизначеність у виборі стратегії породжує негативні для державотворення тенденції.
Аналіз стану державного управління процесом консолідації населення України показав, що в організаційно-функціональному, інформаційному та кадровому забезпеченні існує низка перешкод, які потребують комплексного подолання. Сучасний стан організаційно-функціонального забезпечення характеризується декларативністю значної частини нормативно-правових актів та розширенням мережі інститутів держави та громадянського суспільства. Створення відповідних інститутів влади передбачається без додатковогофінансування витрат шляхом перерозподілу окремих повноважень між органами державного управління та їх структурними підрозділами. Захист населення від негативного впливу на суспільну свідомість диктує необхідність внесення певних змін та доповнень до відповідних законотворчих та нормативно-правових актів.
До перешкод у інформаційному забезпеченні зазначеного процесу віднесено наявність маніпулятивного типу взаємодії держави та суспільства, де істотну роль відіграють ЗМІ, а також фрагментарність у роботі структурних підрозділів з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю. Кадровому забезпеченню органів влади перешкоджає недосконалість загальних правил поведінки державних службовців та відсутність таких для посадових осіб місцевого самоврядування. Окремої уваги потребує вирішення проблеми зростання рівня корумпованості в органах влади.
В системі державного управління має місце неузгодженість критеріїв оцінювання його інформаційного забезпечення, термінів та джерел одержання інформації. Незавершеність структурування інформаційних потоків негативно впливає на аналіз рівнів консолідації населення України. При вивченні регіональної специфіки стереотипу суспільної поведінки слід враховувати недосконалість методик збору інформації за окремими показниками, що не гарантує її достовірність.
Встановлено, що одна з проблем кадрового забезпечення державного управління процесом консолідації населення України полягає у відсутності необхідної спеціальної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з питань впливу на суспільну свідомість.
Характеристика інститутів громадянського суспільства свідчить про посилення тенденцій налагодження відкритої взаємодії між ними та населенням, але жоден з інститутів ще не має повноважень щодо вирішення питань консолідації населення України як державоутворюючої спільноти.
Результати експертного опитування у південно-східних регіонах України (Сумська, Полтавська, Луганська, Харківська області) дали змогу визначити недостатній рівень знань про зміст та особливості використання державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування соціально-психологічних методів державного управління. Зокрема, в арсеналі державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування сьогодні переважають адміністративні методи державного управління, що зводить управлінських процес до однобічної реалізації функцій державного управління, знижує ефективність управлінських рішень та робить формальним виконання посадових обов’язків. Крім того, не зафіксовано значної різниці між рівнем відкритості взаємодії в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, що пояснюється схожістю управлінських умов; встановлено низький рівень відкритості взаємодії регіональної влади та населення, що характеризується перевагою у виборі соціально-психологічних методів маніпулятивного типу; державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають недостатньо теоретичних знань щодо змісту та особливостей соціально-психологічних методів державного управління.
