Request a thesis ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ :

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науковими темами досліджень; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено дані щодо апробації та впровадження в практику результатів дослідження, кількості публікацій за темою дисертації.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади державного управління інформаційно-психологічною безпекою суспільства» - проаналізовано й узагальнено науково-теоретичні підходи щодо розуміння та визначення ключових категорій дослідження, здійснено аналіз стану наукової розробки теми у сучасній теорії державного управління, обґрунтовується авторська концепція засад політико-правових механізмів державного управління інформаційно-психологічною безпекою суспільства, розглядаються теоретичні погляди на цю проблему, досліджується стан інформаційно-психологічного простору України як об’єкту державного управління в системі інформаційно-психологічної безпеки та обґрунтовуються завдання застосування Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

Автор спирається на точку зору академіка НАН України В.Мамутова та доктора юридичних наук О.Ющика, які констатують, що в теорії державного управління існують три основні підходи до формулювання принципів державного управління: правовий, політичний та управлінський. Підкреслено, що якісним може вважатись таке державне управління, за якого будуть реалізовані всі три названі підходи. А це практично можливо в рамках функціонування комплексної системи державного управління, принципи якої закладено дисертантом у запропоновану Національну комплексну систему державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

У своїх дослідженнях автор також спирався на теоретико-методологічні обґрунтування визнаних фахівців в галузі державного управління В.М.Рижих, В.Д.Бакуменко, П.І.Надолішного, М.М.Іжі та Г.І.Арабаджи, які виступають за комплексну систему управління та визначають механізм будь-якої держави не як механічне поєднання її органів, а як чітку організовану та суворо впорядковану цілісну комплексну ієрархічну систему державних органів, що здійснюють державну владу. Комплексний механізм державного управління - це система політичних, економічних, соціальних, організаційних і правових засобів цілеспрямованого впливу органів державного управління.

Політико-правовий механізм державного управління інформаційно-психологічною безпекою автор визначає як ефективно функціонуючу систему засобів, заходів та важелів органів державної влади, яка виступає одночасно і суб’єктом і об’єктом забезпечення інформаційно-психологічної безпеки. Таким комплексним політико-правовим механізмом є запропонована Національна комплексна система державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

Державно-управлінська специфіка аналізу виявляється в особливому фокусі теоретичного осмислення взаємодій двох складових інформаційної безпеки (інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної) і практичного підходу до впровадження комплексного політико-правового механізму управління ними. Наводиться огляд основних дефініцій і авторське тлумачення ключових термінів: політико-правовий механізм, Національна комплексна система державного управління інформаційно-психологічною безпекою України, інформаційно-психологічна діяльність органів влади, інформаційно-ментальна зброя, інформаційно-психологічна безпека, інформаційно-психологічний вплив, інформаційно-психологічна протидія, інформаційно-психологічна акція (операція, агресія, війна), інформаційно-психологічна зброя, інформаційно-психологічний тероризм, мережева операція, та ін..

На основі аналізу запропоновано національну інформаційно-психологічну безпеку розглядати як провідний вид суспільних інформаційно-психологічних відносин щодо недопущення або зведення до мінімуму шкоди, що завдається життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави. Обґрунтовується методологія авторського наукового пошуку, яка базується на використанні системно-синергетичного підходу, загальної теорії організацій.

Обґрунтовуються положення авторської концепції про те, що запропонована Національна комплексна система державного управління інформаційно-психологічною безпекою України побудована на політико-правовому інституціональному механізмі при домінуючій президентсько-парламентській формі державного управління.

Визначено, що інформаційно-психологічна безпека систем соціально-політичних відносин сучасного інформаційного суспільства – це стан та процес функціонування системи інформаційно-психологічних відносин, за яких система здатна успішно, стабільно та безперервно розвиватись в умовах зовнішніх та внутрішніх інформаційно-психологічних конфліктів, що носять деструктивний характер та ефективно протидіяти цим конфліктам.

Автором акцентовано увагу на історичний напрям дослідження технологій та системи управління інформаційно-психологічною безпекою українськими козаками-характерниками.

Проведений аналіз показав, що, незважаючи на велику кількість законодавчих і підзаконних актів діючих в Україні, досі не сформовано загального розуміння інформаційно-психологічної безпеки як одного з головних елементів національної безпеки.

Ґрунтуючись на концепції інформаційно-психологічного простору держави, розробленої А.В.Манойлом, автор пропонує визначення інформаційно-психологічної сфери України як об'ємного простору, в якому здійснюються інформаційно-психологічні процеси і на який поширюється юрисдикція України.

Встановлено, що інформаційно-психологічна безпека України не виділена як одна з визначальних у спектрі безпекових складових. Політико-правові механізми державного управління нею чітко не визначені, фрагментовані та неузгоджені, а передовий іноземний досвід не запроваджується. За роки незалежності України так і не було прийнято Закон України «Про інформаційно-психологічну безпеку», де було б чітко визначено суб’єктів та політико-правові механізми її реалізації.

Аналіз науково-теоретичних засад державного управління у сфері інформаційно-психологічної безпеки дав змогу вирішити питання, що досі були недостатньо досліджені, здійснити порівняльний аналіз складових політико-правового механізму державного управління цією сферою в Україні та за кордоном, а також визначити основні завдання щодо вдосконалення державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

У другому розділі – «Технології маніпулятивного інформаційно-психологічного впливу в інформаційно-психологічному просторі України» –розглянуто особливості політико-правових механізмів захисту безпекових інтересів особистості, суспільства та держави; проведено комплексний аналіз основних напрямів маніпулятивного інформаційно-психологічного впливу в інформаційно-психологічному просторі України та досліджено моделі традиційних та креативних технологій маніпулятивного інформаційно-психологічного впливу.

Як засвідчив аналіз, сучасну концепцію безпеки взагалі та інформаційної безпеки зокрема визначає тріада соціальних інститутів: безпека людини, безпека суспільства і безпека держави. Соціальна сутність безпеки полягає в тому, що основним її змістом є захист інтересів названої тріади як усвідомлена соціальна потреба суб’єкта на безпечне задоволення своїх інших потреб.

Під інформаційною безпекою держави необхідно розуміти захищеність інформації та забезпечення цілісності й надійності критичної інформаційної інфраструктури держави від випадкових та навмисних впливів природного чи штучного характеру. Інформаційно-психологічна безпека особи та суспільства характеризується захищеністю психіки і свідомості від небезпечних інформаційно-психологічних впливів: маніпулювання, дезінформації, спонукання до запланованих противником дій.

Доведено, що Україна не зможе забезпечити свою національну безпеку не усвідомивши і не оволодівши системою методів і засобів інформаційно-психологічного протиборства та інформаційно-психологічних війн як основи війн сучасної інформаційної доби, і не створивши національної комплексної системи їх реалізації та системи управління ними, що захист від прихованих маніпулятивних інформаційно-психологічних впливів є одним з пріоритетних завдань при реалізації всього комплексу національних інтересів України, що, у свою чергу, дає всі підстави говорити про такий різновид національної інформаційної безпеки, як безпека інформаційно-психологічної сфери.

Політико-правовий аналіз стану управління захистом безпекових інтересів в України свідчить, що його рівень не задовольняє потреби суспільства та держави. Серед чинників, які це спричиняють, необхідно визначити: відсутність організаційної системи розроблення й реалізації єдиної державної політики в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки; нерозуміння інформаційно-психологічної боротьби як механізму протидії експансії та агресії стосовно країни в будь-якій формі її прояву та забезпечення власних національних інтересів; недостатня розвиненість науково-методичної бази забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, стратегії й тактики ведення інформаційно-психологічної боротьби; відсутність підготовки фахівців з комплексним баченням проблем інформаційно-психологічної безпеки країни, а також організації та ведення інформаційно-психологічної боротьби. За таких умов держава не спроможна протистояти масованому інформаційно-психологічному впливу з боку інших країн та ефективно виконувати завдання інформаційно-психологічної боротьби для забезпечення національних інтересів. На підставі аналізу окреслено загрози психічному здоров’ю людини, суспільства.

Визначено основні напрями деструктивного інформаційно-психологічного впливу в інформаційно-психологічному просторі України, які автор розбив на дві групи: напрями впливу мирного часу та маніпулятивний вплив в умовах загострення зовнішньополітичної ситуації.

Констатовано, що основна проблема забезпечення інформаційної безпеки України – це балансування між свободою доступу до інформації та необхідністю її обмеження з метою захисту в загальнодержавних інтересах та інтересах особи. Для досягнення такого балансу необхідно застосовувати політико-правовий механізм, що забезпечить захист інформаційних прав і свобод та регулювання рівня інформаційної безпеки.

Автор пропонує сформувати класифікацію всього різноманіття моделей технологій застосування інформаційно-психологічних впливів за параметрами: традиційність або креативність, відкритість або прихованість.

Мережеві інформаційно-психологічні війни прийшли на зміну концепції ядерного стримування та являють собою форму організації невидимого закритого управління, що ґрунтується на децентралізованому скритому проникненні і впливі на державні, політичні, економічні, релігійні структури. Серед актуальних теоретичних проблем дослідження інформаційно-психологічного впливу в інформаційно-психологічному просторі України та інформаційно-психологічної безпеки необхідно виділити наступні невирішені проблеми: відсутність загальноприйнятого визначення та концепції інформаційно-психологічного впливу та інформаційно-психологічної безпеки; відсутність кримінально-правової характеристики операцій із застосування маніпулятивного інформаційно-психологічного впливу.

У контексті концептуальних підходів до напрямів управління інформаційно-психологічною безпекою автор пропонує визначення інформаційно-психологічного впливу як комплексу проведених за єдиним задумом і планом інформаційно-психологічних операцій (акцій, дій) та як комплексний інтегрований процес використання різних засобів і методів впливу на органи, структури і механізми управління державою.

У третьому розділі – «Вдосконалення політико-правових механізмів державного управління інформаційно-психологічною безпекою України» – проаналізовано основні політико-правові можливості організації ефективного державного управління інформаційно-психологічною безпекою; розглянуто напрями щодо вдосконалення механізмів державного управління інформаційно-психологічною безпекою України; обґрунтовано необхідність впровадження структурних елементів для формування Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

Досліджуючи політико-правові механізми державного управління інформаційною безпекою України, більшість науковців вказують на необхідність комплексного та системного підходу до вирішення цієї проблеми. Саме з таких позицій автором запропоновано модель Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України, як системного та комплексного політико-правового механізму управління та реагування на інформаційно-психологічні виклики і загрози.

Ключовими компонентами Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України могли би бути наступні нові структурні елементи політико-правових механізмів: Рада з публічної дипломатії (представники державних структур, медіа-товариств, бізнесу, політичних партій тощо); Спеціальний Радник Президента України з проблем інформаційно-психологічної безпеки; структурний підрозділ з проблем інформаційно-психологічної безпеки Головного управління з питань оборонної політики та діяльності правоохоронних оргнів Адміністрації Президента України як акумулюючий та генеруючий орган з формування державної політики в інформаційно-психологічній сфері; департамент інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної безпеки РНБО України як орган з реалізації державної політики в інформаційній сфері; інформаційний антикризовий центр при Президентові України як орган управління інформаційно-технічною та інформаційно-психологічною безпекою України та реалізації конкретних дій у відповідності до розвитку кризових ситуацій; зовнішньополітичний державний медіахолдинг «Україна» з завданням доведення до світової громадськості невикривленої інформації про Україну, ведення активної та випереджаючої інформаційно-психологічної протидії антиукраїнським проявам; вітчизняний Інтернет-холдинг з випуску українських книг, відеофільмів, відеоігор, для Інтернет-телебачення та активного розповсюдження в мережі Інтернет; органи інформаційно-психологічної безпеки силових структур (МОУ, МНС, СБУ, МВС, Державна прикордонна служба України).

З метою ефективної інформаційно-психологічної протидії доречно залучити вже існуючий управлінський апарат та державні ЗМІ областей. В облдержадміністраціях під керівництвом одного з заступників голови доцільно скоординувати діяльність управлінських структур внутрішньої політики, з питань зовнішньоекономічної діяльності та євроінтеграції, у справах преси та інформації, національностей та релігій в площину інформаційно-психологічної безпеки. Свою діяльність координувати з представником Нацради з питань телебачення та радіомовлення в області. Необхідно вдосконалити взаємодію з патріотично налаштованими громадським організаціями, приватними ЗМІ на підтримку України, як за кордоном так і всередині країни, чим буде створено широку базу для подальшого зміцнення інформаційно-психологічної безпеки, як це робиться в передових країнах світу.

Державою та бізнесом обов’язково повинна бути напрацьована єдина точка зору на ведення інформаційно-психологічного протиборства з геополітичними і геоекономічними конкурентами.

Для своєчасного вивчення та аналізу проблем інформаційно-психологічної безпеки України доцільно створити науково-дослідний центр при Президентові України та розробити ефективну систему підготовки кадрів.

Аналіз наукових джерел та законодавчих актів, що окреслюють сферу інформаційно-психологічної безпеки, виявив проблему фрагментарного, нечіткого, невиправдано вузького законодавчого визначення учасників процесу інформаційно-психологічної безпеки. В концептуальному плані в Україні майже не розроблено системні моделі державного управління в інформаційній сфері, слабо проаналізовані перспективи застосування існуючих у світовій практиці моделей інформаційного менеджменту, відсутність уваги до організації цілодобового моніторингу глобального інформаційного простору з метою інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади.

Зазначено, що наряду з іншими кризами, в Україні існує гостра криза інформаційно-психологічної безпеки, яка, по суті, є управлінською кризою. Практично не охоплюються чинним законодавством акції психологічного впливу, які використовуються в операціях психологічної війни і не прописані в явному вигляді. Також поза межами правового поля України все ще залишається проблема нормативно-правового регулювання протидії новому виду інформаційно-психологічного впливу - мережевим операціям як основному виду прихованих ворожих проявів в сфері інформаційної та інформаційно-психологічної безпеки України.

Зосереджено увагу, що державу до вдосконалення технологій проведення інформаційних та інформаційно-психологічних операцій спонукає відсутність норм міжнародного права, що обмежували б їх проведення, відсутність відповідальності за проведення таких операцій. А тому необхідно мати політико-правові можливості захищати національні інтереси не тільки в національному інформаційному просторі, а й в глобальному міжнародному.

Доведено, що в інформаційній війні проти України основні зусилля перенесені на сектор інформаційно-психологічної безпеки і саме цей сектор найбільше потерпає від інформаційно-психологічних атак.

Констатовано, що в Україні, на відміну від ряду країн Європи, Азії і СНД, досі відсутній закон про захист громадян від шкідливого інформаційно-психологічного впливу, а засоби психотехнічного впливу на маси перебувають у вільному використанні.

З позиції системного підходу пропонується ввести нову категорію «інформаційно-психологічний захист» і трактувати її як «охорона та захист інформації і психіки людини».

На підставі аналізу Доктрини інформаційної безпеки України, визначено дев’яту сферу загроз інформаційній безпеці України – інформаційно-психологічну. З метою організації протидії загрозам інформаційно-психологічній безпеці України необхідно сконцентрувати в єдиний блок напрями інформаційно-психологічної протидії, які визначені у зовнішньополітичному, воєнному, соціальному та гуманітарному блоках діючої Доктрини.

Обґрунтовано, що проблема загрози втрати інформаційного суверенітету України спершу є управлінською проблемою та доведено факт існування глобального інформаційно-психологічного наступу на Україну у різних проявах від прихованого інформаційно-психологічного впливу до відкритої інформаційно-психологічної війни. Отже, існує необхідність у розробці ефективної та недорогої системи протидії – Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України.

Констатовано, що в Україні відсутні підрозділи в органах державної влади, які б відповідали за цілеспрямовану реалізацію стратегічних та оперативних заходів з метою попередження та нейтралізації негативного зовнішнього та внутрішнього інформаційно-психологічного впливу.

Очікувані результати від запровадження Національної комплексної системи державного управління інформаційно-комплексною безпекою України полягають в тому, що система дасть змогу створити умови для формування сучасної моделі державної інформаційної політики, яка забезпечить: захист конституційних прав людини; пріоритетний розвиток національних інформаційних ресурсів; побудову в Україні розвиненого інформаційного суспільства; впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій; захист національних культурних цінностей; досягнення інформаційного суверенітету України.

Доведено, що діяльність Національної комплексної системи державного управління інформаційно-психологічною безпекою України повинна ґрунтуватись на Законі України «Про інформаційно-психологічну безпеку України».