УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ НА ШАХТАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО РАЙОНУ ДОНБАСУ :

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Вплив політики державного управління вугільною промисловістю на соціальні процеси в галузі. В сучасних умовах енергетичний сектор виступає не тільки стратегічною частиною економіки України, основою енергетичної та національної безпеки держави, але й важливим засобом забезпечення соціальної сфери вуглевидобувних регіонів. З урахуванням того, що в галузі існує висока концентрація робочих місць, тісний зв’язок між виробничими процесами та соціальною сферою, а тяжкі підземні умови роботи не стали для працівників основою міцного матеріального стимулу, створеного державою, найбільш гучні соціальні конфлікти відбуваються саме в вугільній промисловості. Будь-які  реформи в даному секторі економіки мають велике суспільне значення, тому що працівники вугільної промисловості є потужною групою виборців та можуть серйозно вплинути на хід політичних подій у країні.

Негативні результати реструктуризації вугільної промисловості є наслідком непослідовної державної політики та незавершеності структурних реформ галузі, які неповною мірою відповідали розвитку ринкових відносин та не враховували важливість соціальних процесів у галузі. В той же час держава не забезпечила сприятливий інвестиційний клімат для розвитку перспективних і пріоритетних галузей промисловості в шахтарських регіонах, приватного сектора та  підприємницької активності вивільнених із галузі працівників, не надала місцевим органам влади необхідних для цього повноважень. З реформуванням галузі зросла роль економічних та соціальних проблем, тому що воно було спрямовано на закриття низки шахт, як засобу ліквідації осередків напруги в шахтарських регіонах, без вирішення соціальних проблем, що призвело до значного скорочення виробничих потужностей без розробки  механізмів адаптації та працевлаштування вивільнених працівників та населення району. Аналіз численних змін організаційно-правових форм в  процесі реструктуризації галузі показав, що головним порушенням стало недотримання вимог трудового законодавства щодо працевлаштування вивільнених працівників ліквідованих підприємств. Низка прийнятих нормативно-правових актів щодо пом’якшення  соціальних наслідків структурної перебудови вугільної промисловості неповною мірою застосовувалася на практиці.

Діюча політика реструктуризації вугільної промисловості створила  багатоповерхову вертикаль адміністративної надбудови управління, яка  ліквідовувала самостійність роботи шахт та об'єднань, сприяла росту  керівного апарату, зменшила ефективність роботи підприємств. Наслідком погіршення техніко-економічних результатів діяльності шахт стало скорочення робочих місць, значне зниження престижності шахтарської праці, підвищення рівня травматизму, зменшення надходжень до місцевих бюджетів та видатків на потреби соціальної сфери, несвоєчасність соціальних виплат шахтарям, міграція працездатного населення для пошуку роботи, масові акції протесту.

Визначено, що небезпека поглиблення кризових явищ у вугільній промисловості в умовах незавершеності процесу її реструктуризації набуває сили. Головні проблеми визначаються в недостатній і неефективній участі держави як власника в управлінні галуззю та її реструктуризації, відсутності комплексної програми розвитку галузі та її соціальної складової, забезпеченої необхідними ресурсами, погодженої і підтриманої як державою, так і самими підприємствами. Значні позитивні економічні результати від реструктуризації галузі досягнуті не були, проте в соціальній сфері вона призвела до виникнення глибоких негативних наслідків: втрати трудового і наукового потенціалу, зниження рівня життя, соціальної захищеності, розвитку кризових явищ в вуглевидобувних регіонах.

Перехід вугільної промисловості до ринкових відносин має певні обмеження: подальше реформування галузі неможливо без втрати ринків збуту й закриття багатьох шахт, а одержання зростаючих державних дотацій вуглевидобувним підприємствам та соціальних виплат шахтарям  нереально через складність наповнення бюджету країни. Незважаючи на деяке покращення стану, вугільна промисловість залишається однією із проблемних галузей економіки України, соціальні процеси якої характеризуються підвищеним рівнем конфліктності, рівень соціального захисту шахтарів залишається низьким, що робить вугільну промисловість соціально нестабільною та вимагає негайного рішення накопичених проблем.

Дослідження виявило, що в сучасних умовах розміри державних дотацій і обсягів виробництва вугільної промисловості не є взаємопов’язаними між собою, не спрямовані на поліпшення результатів господарювання, що вимагає зміни загальних підходів до використання бюджетних коштів. Як наслідок, соціальний стан вугільної галузі України незадовільний і має стійкі тенденції до погіршення, що свідчить про неефективність механізмів державного управління соціальними процесами в вуглевидобувній галузі й обумовлює необхідність їх удосконалення в умовах структурної перебудови вугільної промисловості України.

Встановлено, що вугільній промисловості з особливостями її функціонування властива низька ефективність управління соціальними та економічними процесами. Доведено, що сценарне планування як метод стратегічного планування в складних соціально-економічних системах дозволяє найбільш повно розглянути напрямки й можливі результати розвитку вугільної промисловості та соціальних процесів в умовах невизначеності і мінливого зовнішнього середовища.