ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ РЕГУЛЮВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку економічних систем виникає необхідність досягнення високих і стабільних темпів економічного зростання, яке досягається за рахунок переважно інноваційних факторів. Поступове вичерпання запасів традиційних ресурсів і збільшення їх цін, розгортання жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках факторів виробництва при постійному зростанні та ускладненні кінцевих та проміжних потреб суспільства унеможливлює економічний розвиток за рахунок застосування екстенсивних факторів. Тільки та економіка, яка здатна до прискореного оновлення основних фондів, технологій, продукції, до ефективного підвищення швидкості дифузії новітніх досягнень науки і техніки досягає сьогодні перспективної конкурентоспроможності.

Реалії розвитку вітчизняної економіки свідчать про низьку інноваційно-інвестиційну активність господарюючих суб’єктів. Зростання інвестицій, яке відбувається в Україні не викликає збільшення інновацій. У вітчизняній економіці тільки 14-16% від загального обсягу інвестицій спрямовується на інновації. І це відбувається в той час, коли у розвинутих країнах світу інноваційне інвестування стійко тримається на рівні 50-60%. Економічне зростання в українській економіці відбувається переважно на екстенсивній основі, про що свідчить технологічна частина тих інвестицій, які вкладаються в основний капітал, де переважає третій технологічний уклад (83%), а четвертий складає лише 10%. Внаслідок існування відповідних тенденцій Україна обіймає на ринку високих технологій всього 0,1%, у той час як Німеччина – 16%, Японія – 30%, США – 40%.

Отже, на сучасному етапі розвиток інноваційної сфери в Україні можна охарактеризувати як такий, що не відповідає світовим тенденціям. Саме тому останнім часом серед українських науковців активізувались дослідження, пов’язані з інноваційно-інвестиційними процесами. Численні роботи таких вітчизняних економістів як О. Амоша, В. Антонюк, Ю. Бажал, О. Волков, Л. Гаман, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гречан, М. Денисенко, А. Землякін, М. Крупка, П. Микитюк, І. Лукінов, В. Осецький, А. Пересада, В. Семіноженко, В. Федоренко, А. Чухно та багатьох інших свідчать про актуальність даної проблематики.

Питанням теорії і практики функціонування інноваційно-інвестиційної сфери присвячено дослідження таких видатних зарубіжних вчених як П. Агіон, П. Друкер, Дж. Кейнс, С. Кузнець, Г. Менш, Р. Нельсон, М. Портер, П. Ромер, Б. Санто, Б. Твісс, С. Уінтер, А. Шпітгоф, Й. Шумпетер, Е Хансен, Р. Хоуітт та ін. Вагомий внесок у теорію інновацій здійснили російські дослідники: С. Глазьєв, Б. Кузик, Н. Кричигіна, М. Кондратьєв, Н. Іванова, Ю. Яковець, К. Янковський та ін.

Не заперечуючи значні досягнення у царині дослідження інноваційно-інвестиційних процесів, варто зазначити, що ряд проблем інноваційного розвитку все ще залишаються невирішеними. Перш за все, це стосується необхідності пізнання причинно-наслідкових залежностей поведінки економічних суб’єктів у сфері інновацій. Реальні інвестиції здійснюються суб’єктами у процесі прийняття відповідних рішень, які формуються під впливом цілої групи факторів. Інноваційні інвестиції є особливою формою реалізації інвестицій. Саме тому обґрунтування ефективної економічної політики у національній економіці потребує дослідження комплексу взаємопов’язаних факторів, які впливають на реалізацію інтересів саме тих суб’єктів, у розпорядженні яких перебувають інвестиційні ресурси. Таким чином, без пізнання мотиваційного механізму здійснення інвестицій, без з’ясування закономірностей їх трансформації у інновації неможливо побудувати національну модель інноваційного розвитку.

Однак, для розв’язання цього завдання необхідний подальший розвиток теорії інновацій. Недостатній ступінь розробки ряду теоретико-методологічних аспектів дослідження інноваційно-інвестиційної діяльності (відсутність у сучасній науці одностайності у визначенні основних категорій інноваційно-інвестиційної сфери, широке трактування понять, пов’язаних із цією сферою), невирішеність питання про характер поєднання ринкових механізмів з державними методами регулювання інноваційної діяльності, форм участі держави і бізнесу у фінансовому й інвестиційному забезпеченні інноваційного процесу, неоднозначність, а іноді і суперечливість підходів до обґрунтування методів регулювання інноваційної діяльності ускладнює можливість побудови ефективної національної інноваційної моделі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до плану наукових робіт, які проводилися у Національному гірничому університеті під час виконання бюджетних науково-дослідних робіт:

– за темою „Проблеми економічної політики в трансформаційній економіці” (номер державної реєстрації 0104U005381). У її межах автором розроблені підрозділи „Механізм ініціювання інноваційного розвитку в Україні” та „Методологічні засади формування державної політики в інноваційно-інвестиційній сфері”, в яких автором було досліджено фактори мотивації господарюючих суб’єктів до здійснення інновацій, а також визначено перешкоди, які виникають на шляху новаторської діяльності фірм. На цій основі було здійснено нову класифікацію інновацій та визначено методологічні засади формування державної політики у інноваційно-інвестиційній сфері;

– за темою „Економіко-математичне обґрунтування інноваційних шляхів розвитку регіонів” (номер державної реєстрації 0104U002027), у якій автором встановлено фактори, що впливають на інноваційно-інвестиційну активність. На підставі аналізу цих факторів побудовано економіко-математичну модель управління інноваційно-інвестиційною діяльністю;

– за темою „Економічна політика держави у трансформаційних економічних системах” (номер державної реєстрації 0107U006170), автором застосовано модель управління інноваційно-інвестиційною діяльністю на регіональному рівні, визначені поряд з управлінськими, прогностичні можливості моделі.