ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ З УРАХУВАННЯМ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано сутність і стан проблеми, що вирішується, актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи державного регулювання розвитку територіальних промислових комплексів» – проведено дослідження розвитку територіальних промислових комплексів з урахуванням формування регіональної промислової політики, узагальнено принципи регіональної промислової політики розвитку територіальних промислових комплексів та засади стратегій їх розвитку, визначено структурні складові територіальних промислових комплексів і система регулювання їх взаємодією.

В процесі теоретичних досліджень визначено, що національний характер промислової політики на регіональному рівні повинен будуватися на основі тісної взаємодії органів влади, представників бізнес-співтовариства і експертного співтовариства.

Доведено, що на рівні регіонів необхідно спиратися на три головні принципи промислової політики: по-перше, відштовхуватися не від чиновницьких пристрастей або від успішних галузей за кордоном, а від потреб вітчизняного бізнесу, допомагаючи йому активніше рости; по-друге, активна, стимулююча державна політика відносно одних видів бізнесу не повинна здійснюватися за рахунок інших; по-третє, принципово важливим є коректне визначення критеріїв відбору підтримуваних проектів (вони мають бути прозорими, незалежними від власних інтересів).

Встановлено, що основними напрямами формування нової промислової стратегії є орієнтація на інноваційну модель розвитку, підвищення конкурентоспроможності промисловості, стимулювання експортного виробництва та проведення ефективної інвестиційної політики. Така стратегія має на меті створити промисловий комплекс, в якому переважають п’ятий та шостий технологічні уклади, і передбачає створення конкурентоспроможного, високотехнологічного, інтегрованого з наукою та здатного до саморозвитку територіального промислового комплексу, структура якого відповідає ресурсному потенціалу держави, регіону і потребам ринку. Для формування конкурентного промислового комплексу мають бути задіяні механізми переорієнтації виробництва на нові технологічні уклади, модернізацію та переоснащення основних засобів на основі інновацій.

Визначено комплекс параметрів, які характеризують рівень інноваційного розвитку господарства регіону: наукоємність виробництва, якість та конкурентоспроможність продукції, техніко-економічний рівень продукції, оновлення продукції (технології), експортоспроможність продукції.

Особливу уваги необхідно приділяти формуванню та розвитку інтелектуального капіталу в сукупності промислового розвитку. Для оцінки складових інтелектуального капіталу пропонується використовувати наступні показники: людський капітал (склад людських ресурсів організації і управління ними; міра задоволеності персоналу; продажі з розрахунку на кожного зайнятого; додана вартість з розрахунку на кожного зайнятого; витрати на навчання з розрахунку на одного зайнятого; кількість робочих днів, витрачених протягом року на підвищення кваліфікації працівників; плинність кадрів), споживчий капітал (склад клієнтів, способи взаємодії з клієнтами і міра задоволення їх потреб; прибуток з розрахунку на клієнта; клієнти, що формують імідж організації; кількість клієнтів, їх «вікова структура» (як довго вони є клієнтами організації); повторюваність замовлень), організаційний капітал (застосування інформаційних систем; ефективність адміністративних систем і організаційних структур; інвестиції в нові філії і в нові методи управління; інвестиції в НДР; інвестиції в інформаційні системи, технології; стабільність організації; частка експорту високотехнологічної продукції).

Запропоновано при розгляді парадигми промислового комплексу з позиції компонентів функціональної структури (рис. 1) виділити шість основних взаємозв'язаних сфер.