Державне управління розвитком медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров’я Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються стан її наукової розробки, мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію та публікації здобувача.

У першому розділі – “Проблеми державного управління системою надання медичних послуг” – на основі системного аналізу наукових праць фахівців з’ясовується ступінь наукової розробки теми, осмислюються концептуальні підходи щодо державного управління наданням медичної допомоги та розвитком системи охорони здоров’я в Україні, обґрунтовуються раціональні шляхи її перебудови на ринкових засадах з урахуванням нормативно-правової бази та можливості удосконалення механізмів державного управління галуззю. Сучасний стан охорони здоров’я населення України, як свідчать наукові публікації та відповідні соціальні практики, ще не відповідають потребам демократичного суспільства, умовам реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров’я. Відсутня науково обґрунтована система медичного страхування як особливий об’єкт державного управління та дієвий чинник розвитку медичної галузі. Нормативно-правова база управління системою охорони здоров’я формується без належного наукового обгрунтування. Зокрема, можна наполягати на недосконалості Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, що стосується забезпечення права фізичної дієздатної особи чи її законних представників на відмову від надання медичних послуг. У цьому аспекті даний закон не відповідає Цивільному кодексу України, що декларує таке право пацієнта.

Не принижуючи важливості й значущості існуючих наукових досліджень, можна стверджувати, що теоретичні та практичні аспекти державного управління розвитком медичної галузі в умовах її реформування вивчено недостатньо. Зокрема, це стосується понятійно-категоріального апарату. В розділі уточнюється сутність понять “державне управління системою охорони здоров’я”, “медична допомога”, “розвиток медичної допомоги”. Так, під державним управлінням системою охорони здоров’я маються на увазі цілеспрямовані дії щодо посилення впливу держави на зміцнення здоров’я громадян, що реалізуються завдяки організуючим, регулюючим, контролюючим заходам та здійснюються органами державної влади з метою надання населенню якісної медичної допомоги. У свою чергу, ,,медична допомога” визначається як комплекс заходів, що здійснюються медичними фахівцями з метою профілактики, діагностики та лікування захворювань.

Лікувально-профілактичні заклади за ринкових умов є основними структурними складовими соціально-економічної системи, якій властиві зворотні та незворотні процеси, тобто якісні та кількісні зміни у сфері суспільної продуктивності праці та виробничих відносин. У зв’язку з цим особливого значення набуває поняття “розвиток медичної допомоги” як цілеспрямований, закономірний, незворотний, багаторівневий, керований, відтворювальний, змінний процес діяльності суб’єктів надання медичної допомоги, основними характеристиками якого є якість, прийнятність, законність, професійність, результативність. Отже, лікувально-профілактичні заклади є структурними елементами системи охорони здоров’я, що здійснюють цей процес з використанням ресурсного потенціалу, новітніх медичних технологій, сучасних стандартів, клінічних протоколів у гармонійному зв’язку з соціальними та економічними факторами розвитку.

Розвиток сучасної ринкової економіки потребує трансформації системи охорони здоров’я, адаптації її до ринкових умов – передусім, переходу до страхової медицини. Узагальнення досвіду розвинених країн Європи свідчить про важливість страхової медицини як потужного джерела фінансування охорони здоров’я. Вона є поширеною як у країнах з бюджетним фінансуванням, так і в країнах із соціальним медичним страхуванням.

Державне управління системою охорони здоров’я об’єднує низку функцій (організаційно-правову, соціально-економічну), реалізація яких наражається на гострі протиріччя між керуючою та керованою підсистемами, невідповідність фактичних потреб населення реальним можливостям галузі охорони здоров’я. Розв’язання цих суперечностей потребує вдосконалення та впровадження дієвих механізмів державного управління, передусім, організаційного, економічного, правового, соціального.