МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТЕХНОГЕННИХ РЕГІОНІВ

summary

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток людської цивілізації,  зміна структури і масштабів промислового виробництва, погіршення якісних і кількісних характеристик природного середовища спричинили появу глобальної загальнолюдської проблеми  – проблеми екологічної безпеки. Гострота цього питання посилюється за рахунок демографічного навантаження, міграційних процесів, що призводять до неконтрольованого зростання великих міст і промислово-міських агломерацій, супроводжуються виникненням екологічних проблем різного рівня, тяжкості й масштабів, негативно впливають на здоров’я  населення й докорінно змінюють традиційні умови життєдіяльності. Тому особливо актуальним стає розширення й поглиблення знань і уявлень про вплив  техногенного середовища на формування умов життя населення. Вказані обставини| вимагають| особливої| уваги| до проблем управління| з боку державних| інститутів та науки.

Стан суспільного здоров’я населення техногенно напружених регіонів України, яке зазнає постійного негативного впливу внаслідок забруднення природного середовища, вимагає удосконалення механізмів реалізації положень Конституції України щодо забезпечення екологічної безпеки й впровадження принципів сталого розвитку. Мова йде, перш за все, про запровадження дієвої системи державного управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності задля задоволення потреби громадян у безпечному і якісному навколишньому середовищі, охороні суспільного здоров’я населення, що мешкає в екологічно несприятливих умовах. Наявна на сьогодні невирішеність проблем управління екологічною безпекою, відсутність|шлюб| науково| обґрунтованого| прогностичного| підходу|, невизначеність| функцій| та повноважень| державних| структур, які мають перейматися цією проблемою, потребує удосконалення управлінських механізмів і зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Вивчення взаємозв’язків між економічним розвитком і екологічними процесами знайшли своє відображення в роботах В.Д. Бакуменка, О.Ф. Балацького, О.О. Векліч, Є.В. Гірусова, О.А. Голуба, М.А.Голубця, М.І.Долішного,   Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, А.Б. Качинського,  В. Лук’яніхина, О.Я. Лазора, Л.Г.Мельника, І.В. Петенко, В.Л. Пілюшенка, С.Ф. Поважного,   В.Д. Погребенника,  О.М.  Ральчука,  М.Ф. Реймерса, В.М.Трегобчука, І.М. Синякевича, В.К. Слюсаренка, А.М. Федорищевої,  М.А. Хвесика,  Є.В. Хлобистова,  В.Я. Шевчука та інших.

Медичні та гігієнічні аспекти впливу техногенного середовища на  стан здоров’я населення стали об’єктом аналізу таких дослідників, як   В.І. Агарков, в.В. Ванханен, Н.В. Говта, Е.И. Гончарук, С.В. Грищенко, О.Б. Єрмаченко,  Д.Д. Зербіно, Н.Ф. Іваницька, А.П. Ільницький, В.В.  Когутницький,  Н.Й. Марценюк, М.Г. Степанова, О.П. Таїров,   І.М. Трахтенберг,  В.Я. Уманський, Т.А. Хоружа, В.К. Чайка.

Вагомий внесок у розв’язання проблем розвитку механізмів державного управління охороною здоров’я  населення  здійснили М.М. Білинська,   В.Н. Гончаров,  В.Долот, В.В. Дорофієнко, Л.І. Жаліло,  Д.В. Карамишев, В.М. Лобас, О.І. Мартинюк, І.М. Солоненко,  Я.Ф. Радиш, І.В. Рожкова,  О.І. Черниш,  О.С. Шаптала, П.В. Шелихов, М.М. Шутов.

Наукові концепції  українських і закордонних вчених  щодо управління умовами життєдіяльності  населення  є надійною базою для подальшого розвитку механізмів забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності. Разом з тим слід відзначити, що рівень безпеки населення визначається, в основному, величиною ризику від можливих природних і техногенних катастроф, тоді як негативні процеси, що поступово формують умови мешкання в навколишньому середовищі, розглядаються недостатньо. 

необхідність наукового обґрунтування методології та практики забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності населення техногенних регіонів зумовили вибір теми, визначили мету, завдання, структуру і зміст даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з виконанням наукових досліджень, передбачених планом НДР  кафедри екологічного менеджменту Донецького державного університету управління. Найбільш важливими з них є:  «Теоретичні та методологічні основи в сфері управління природокористуванням, охороною навколишнього середовища й екологічної освіти в Донбасі» (номер держреєстрації 0100U004248), «Науково-практичні засади реформування управління екологічною безпекою в регіонах з розвиненою промисловою інфраструктурою» (номер держреєстрації 0105U006622).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування теоретико-методологічних засад удосконалення механізмів державного управління безпекою життєдіяльності  населення техногенних регіонів і на цій основі розробка практичних рекомендацій щодо підвищення якості його життя.

Досягнення поставленої мети забезпечено вирішенням таких завдань:

провести аналіз теоретико-методологічних та практичних засад забезпечення екологічної складової безпеки  життєдіяльності населення;

охарактеризувати закономірності та суперечності функціонування системи державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів;

виявити стратегічні напрями й етапи підвищення ефективності механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення;

розкрити соціально-економічні й екологічні особливості життєдіяльності населення урбанізованих територій на сучасному етапі;

удосконалити систему комплексного екологічного моніторингу як інструмента державного управління екологічною складовою національної безпеки України;

дослідити методологію та запропонувати підхід щодо територіального поділу регіону з метою подальшої розробки програм підвищення якості життя населення;

проаналізувати систему екологічного нормування з точки зору ефективності нормотворчої функції держави;

розробити методичні підходи до визначення комплексної оцінки екологічного стану територій з урахуванням впливу сукупності техногенних і природно-кліматичних факторів;

визначити завдання та функції органів державного управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності;

розробити методологію оцінки потенційної екологічної небезпеки підприємств;

удосконалити фінансові механізми державного управління безпекою життєдіяльності населення.

Об'єктом дослідження є управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів.

Предмет дослідження – механізми державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів і шляхи їх удосконалення.

Методи дослідження. Основою методологічного апарату є системний підхід, який розглядає екологічну політику держави у зв’язку з умовами життєдіяльності населення. Інформаційною й фактологічною базою дослідження стали рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів НС «Довкілля для Європи» (Київ, 2003 р.), роботи вітчизняних і закордонних науковців, в яких доведені фундаментальні положення й розробки механізмів державного управління якістю життя населення в навколишньому природному середовищі, формування й реалізації екологічної політики, проблем оптимізації й збалансування економічного, екологічного і соціального розвитку регіону, законодавчі акти Верховної Ради, Укази Президента, Постанови Кабінету міністрів України, статистична та звітна інформація міністерств та відомств України, результати власних досліджень автора.

У процесі роботи автором використано такі методи досліджень: системний, програмно-цільовий, що дозволили адекватно оцінити наявні взаємозв’язки розвитку соціоекосистем, виявити деструктивні тенденції й причинно-наслідкові зв’язки, оцінити ступінь залежності соціально-економічних та екологічних явищ від домінантних факторів розвитку; ретроспективний аналіз – для виявлення закономірностей формування умов життєдіяльності населення та розвитку системи управління безпекою життєдіяльності; факторний – у процесі кількісної оцінки впливу техногенних факторів на стан навколишнього середовища; метод експертних оцінок – для розробки механізмів оцінки екологічного навантаження територій; зіставлень – для здійснення порівняльного аналізу якості навколишнього природного середовища регіонів залежно від розвиненості їх промислової інфраструктури, а також методи логічного узагальнення результатів  при формуванні висновків.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі виконано теоретичне обґрунтування й наукове розв’язання важливої проблеми – формування механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенно навантажених регіонів. Наукова новизна одержаних результатів зумовлена системним, комплексним теоретико-методологічним аналізом наукових підходів і концепцій забезпечення безпеки життєдіяльності населення техногенно напружених урбанізованих регіонів і полягає у такому:

вперше:

доведено, що в державному управлінні безпекою життєдіяльності наявна соціальна суперечність – нерівноцінне ставлення до процесів управління безпекою життєдіяльності в умовах трудового процесу, поведінки на дорогах і т.п. й управління безпекою життєдіяльності в умовах постійного стресу населення техногенного урбанізованого простору факторами малої інтенсивності, тобто при проживанні в екологічно несприятливих умовах;

обґрунтовано й розроблено методологію комплексної оцінки  потенційної небезпеки підприємств, яка, на відміну від існуючих, має чіткі класифікаційні критерії, що дає можливість формалізувати розрахунок екологічних платежів;

запропоновано методичний підхід щодо визначення показника екологічного стану регіону, на основі якого можливе визначення територій, які потребують першочергового втручання державних органів влади  внаслідок найбільш високих показників негативного впливу;

удосконалено:

підходи до організації державного управління безпекою життєдіяльності; запропонований інноваційний підхід на підставі дрібного районування території дає можливість, на відміну від існуючих, враховувати специфічні регіональні особливості;

категорійно-понятійний апарат державного управління екологічною безпекою на основі встановлення суттєвої ролі екологічних факторів у забезпеченні сталого розвитку. У цьому випадку категорійно-понятійний апарат щодо тлумачення категорії «екологічна безпека», на відміну від наявних, вказує на необхідність враховувати постійний щоденний вплив техногенних факторів на життєдіяльність населення, що надає йому нового змістового наповнення;

адміністративно-організаційні засади щодо забезпечення безпеки життєдіяльності за рахунок перегляду функцій відділу охорони навколишнього природного середовища в структурі обласних/місцевих державних адміністрацій. В результаті  діяльність відділу, на відміну від чинної, характеризується зміщенням акценту під час визначення об’єкту управління – з процесів охорони природи й раціонального природокористування на організацію безпечних умов життєдіяльності в наявних еколого-економічних умовах;

інформаційний механізм державного управління безпекою життєдіяльності за рахунок організації нової інституційної структури в межах Міністерства охорони здоров’я – відділу медико-екологічного моніторингу, до функцій якого віднесено контроль змін стану здоров’я населення під впливом техногенних чинників;

дістали подальшого розвитку:

концепція дуалістичності великих міст, які, з одного боку,  виступають осередками розвитку держави, основними постачальниками місцевих і державного бюджетів, центрами соціальної, культурної, наукової, технічної думки країни, формування кадрового, виробничого, наукового й культурного потенціалу, розвитку ділової та творчої активності населення, а з другого, саме внаслідок розвиненої техногенної інфраструктури, перевантаження автотранспортними мережами, підприємствами різних галузей промисловості, виступають джерелами забруднення навколишнього середовища, погіршуючи якість життя мешканців міста. Особливо це стосується великих промислово-міських агломератів, техногенний вплив  яких поширюється й на прилеглі території;  

твердження про нормотворчу функцію держави як один з основних організаційних чинників ефективного управління безпекою життєдіяльності, реалізація якого дає змогу налагодити чітку взаємодію суб’єктів і об’єктів управління, посилити відповідальність природокористувачів-суб’єктів господарювання за порушення екологічного законодавства;

фінансові механізми, які базуються на організації багатоканального фінансування підприємствами-забруднювачами системи забезпечення безпеки життєдіяльності;

визначення стратегічних напрямів і етапів державного управління підвищенням рівня безпеки життєдіяльності населення на основі використання програмно-цільового методу, який надає цілісне уявлення щодо наявних проблем і механізмів їх вирішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення дисертації складають основу для практичного вдосконалення й реалізації  механізмів державного управління в системі забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності населення техногенних регіонів. Зокрема, результати теоретичного дослідження використано під час розробки програми оздоровлення атмосферного повітря   м. Макіївки (довідка № 442–РУ від 29.12.2008 р.) та м. Краматорськ (довідка № 441–РУ від 29.12.2008 р.), а саме під час оцінки соціально-демографічних показників, аналізу ретроспективних даних, що складають основу тенденцій і  закономірностей зміни якості атмосферного повітря, аналізі заходів за 2000 – 2007 рр. щодо охорони  атмосферного повітря.

За допомогою розробленої програми оцінки екологічного навантаження території в рамках соціально-гігієнічного моніторингу Донецькою міською санітарно-епідеміологічною станцією проведено аналіз залежності показників стану здоров’я населення районів м. Донецька від екологічних показників атмосферного повітря (довідка № 1652/02 від 03.06.09). Запропонована програма сприяє виявленню територій, населення яких потребує першочергових природоохоронних, профілактичних і лікувальних заходів.

Апробація розробленої програми в Західно-Донбаському відділі природокористування державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області довела ефективність її застосування для виділення територій, що потребують першочергових природоохоронних заходів (довідка № 01–1725 від 24.04.09 р.).

Розроблену автором методику й комп’ютерну програму оцінки рівня техногенного навантаження використано Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Донецькій області. Запропоновані теоретико-методологічні підходи дозволяють уніфікувати й раціоналізувати процес ухвалення рішень щодо формування регіональної екологічної стратегії (довідка № 01–3523 від 19.06.09).

Теоретичні положення дисертації використано в Донецькому державному університеті управління при розробці програм і викладанні дисциплін «Менеджмент екологічних ризиків» та «Екологічний моніторинг і контроль» (довідка № 01.12/33 від 18.01.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Основні розробки, висновки, пропозиції й рекомендації виконані здобувачем особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний особистий внесок автора у спільних наукових роботах наведено в списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів досліджень.  Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-практичних, науково-методичних  конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми медицини праці та екології»  (м. Донецьк, 18-20 жовтня 2000 р.); «Бізнес та екологія» (м. Донецьк, 26 – 27.01.2001 р.); «Бізнес, екологія і здоров’я» (м. Донецьк, 30.10.2001 р.); «Донбас 2020: Охорона довкілля та екологічна безпека» (м. Донецьк, 21-22.10.2001 р.); «Екологія та безпека життєдіяльності: інноваційні процеси в науці, технологіях та освіті» (м. Макіївка, 12 – 13.04.2001 р.); «Экологический кризис – проблема социальная. Пути ее решения»  (м. Донецк, 18 – 21.11.2001 р.); «Проблемы экологии и безопасности жизнедеятельности в условиях высокой техногенной нагрузки в Донбассе» (м. Донецк, 9 – 12.10.2003 р.); «Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку» (м. Донецьк, 19 – 20.10.2004 р.); «Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція» (м. Чернівці, 11-12.05.2006 р.);  «Проблеми розвитку та впровадження систем управління якістю в регіоні» (м. Донецьк, 30.05.2006 р.); «Інноваційні технології та механізми державного управління на регіональному рівні»  (м. Харків, 28.11. та 21.12.2006 р.); «Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій» (м. Чернівці, 22 – 23.12.2007р.); «Проблеми розвитку та упровадження систем управління якістю в регіоні» (м. Донецьк, 30.05. 2007 р.); «Генезис творчості в житті особистості» (м. Горлівка, 2007); «Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку» (м. Київ, 27 – 28.10.2008 р.); «Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку» (м. Донецьк, 20 – 21.03.2009 р.); «Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах світової кризи» (м. Харків, 20.02.2009р.), «Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту» (м. Донецьк, 2310.2009 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 57  наукових праць (28 – у фахових виданнях) загальним обсягом 44,14 д.а., з них 1 одноосібна монографія,  17 статей у наукових журналах, 25 – у збірниках наукових праць, 14 – у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 39,18 авт. аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Вона викладена на 485 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 23 рисунка, 43 таблиці та 7 додатків на 25 сторінках. Список використаних джерел нараховує 417 найменувань, які наведено на 44 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади державного управління безпекою життєдіяльності» – здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до поняття екологічної безпеки, проаналізовано наявні механізми управління безпекою життєдіяльності в екологічній сфері, визначено стратегічні напрями й етапи покращення життєдіяльності населення техногенних регіонів.

Визначено, що виникнення проблем екологічної безпеки пов’язане з розвитком техногенного середовища, яке загрожує якості екологічного простору як під час виробничих неполадок, аварій, катастроф, так і в процесі постійного функціонування техногенного середовища. Тому поняття безпеки життєдіяльності (БЖД) не може вважатися повним, якщо не враховуються екологічні умови мешкання населення техногенно напружених урбанізованих регіонів. Це – окрема гілка управління БЖД, яка характеризується специфічними проблемами. З огляду на це, запропоновано розмежувати поняття техногенної й екологічної безпеки, кожне з яких має власні пріоритети, особливу методологію вивчення і певні механізми реалізації.

Запропоновано такі визначення цих понять:

Техногенна безпека – це стан, який забезпечується сукупністю заходів на державному і регіональному рівнях із запобігання й ліквідації екологічно небезпечного стану, що виникає  під час виробничих неполадок, аварій, катастроф або стан, що характеризується ступенем захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливого екологічного ураження, яке вимірюється величиною екологічного ризику.

Екологічна безпека – це стан захищеності найбільш важливих інтересів особи і суспільства від загроз, що виникли внаслідок поступового щоденного формування умов мешкання в навколишньому середовищі під впливом безаварійного функціонування техногенних об’єктів.

Організація екологічної безпеки – це самостійна форма діяльності, змістом якої є  підтримка здоров’я людини, її плідної роботи, високої якості життя в тих екологічних умовах, що вже склалися.

Відсутність у науковій і практичній діяльності розмежування понять техногенної та екологічної безпеки зумовлює особливості управління екологічною безпекою. Аналіз літературних джерел дозволив виявити, що державне управління безпекою життєдіяльності розвивається у різних напрямках в залежності від наявних чинників небезпеки. У той самий час напрями забезпечення БЖД населення в екологічній сфері чітко не визначені.  основна увага в цьому питанні приділяється підвищенню надійності техногенних об’єктів, залишаючи поза межами розгляду щоденні екологічні умови мешкання населення. Розв’язання цієї суперечності вимагало розробки й впровадження нових інструментів державного управління БЖД і науково обґрунтованих механізмів перетворень системи міського організму, раціонального узгодження цілей функціонування й розвитку міста з умовами мешкання в ньому населення, перманентних пошуків новітніх соціальних технологій і створення умов для їх ефективного впровадження. Оскільки покращення екологічних умов мешкання порушувалося під час розв’язання питань охорони довкілля та організації раціонального природокористування, проаналізовано відповідні механізми державного управління.

Показано, що велика кількість документів, положень, наказів, що складають  інструменти адміністративно-контрольного механізму, є швидше декларативними заявами, ніж концептуальною основою для розробки національної екологічної політики. Основні документи законодавства про екологічну безпеку спрямовані на запобігання й реагування на надзвичайні ситуації й не розглядають питання БЖД населення в умовах нормального функціонування господарського комплексу.

Економічний механізм державного управління представлений різного виду платежами за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища (НС). До недоліків цього механізму віднесено: відсутність мотивації підприємств до переходу на інноваційні екологоспрямовані технології й зменшення споживання ресурсів; низький рівень платежів за всі види природокористування, що не дозволяє компенсувати шкоду, яка завдається природному середовищу; неадекватна системи зборів за забруднення НС; віддаленість наслідків впровадження цих інструментів. 

З’ясовано, що тільки одна форма економічного механізму державного управління, а саме – екологічне страхування, є інструментом управління, що дозволяє створити економічну основу для компенсації шкоди, заподіяної людині забрудненням НС, зміною умов існування організму. Але постійний поступовий техногенний вплив господарських об’єктів на здоров’я населення не вважається страховим  випадком.

Показано, що певного розвитку в наш час набуває механізм морально-етичного впливу. Це пояснюється екологічною стурбованістю громадськості, масовістю сучасного природоохоронного руху, готовністю розглядати екологічні проблеми як політично значущі, інтеграцією екологічних питань у загальне коло наукових проблем, а також суспільним попитом на сприятливий екологічний стан, збереження оптимального місця існування для нинішнього і майбутніх поколінь.

Очевидно, що всі наявні механізми спрямовані на отримання результатів в майбутньому і не враховують потреби сьогодення, а специфічні механізми державного управління екологічною складовою БЖД практично відсутні.  Це вимагає розробки стратегічних напрямів і механізмів підвищення якості життя, рівня безпеки життєдіяльності населення урбанізованих регіонів, нових підходів до управління БЖД в системі соціально-економічного управління. Доведено, що головними стратегічними напрямами забезпечення екологічної складової БЖД мають стати:

розробка і реалізація єдиної державної політики у сфері забезпечення БЖД, у тому числі й її екологічної складової, удосконалення системи державного управління в цій галузі на національному й регіональному рівні;

підвищення рівня екологічної безпеки, покращення здоров’я й збільшення тривалості життя населення урбанізованих техногенних регіонів;

удосконалення механізмів реалізації державної політики в сфері забезпечення БЖД, підвищення відповідальності за недотримання вимог екологічної безпеки, налагодження системи контролю за рівнем екологічного навантаження й реакцією на зміну техногенного впливу суспільного здоров’я.

Запропоновано застосування програмно-цільового підходу для розв’язання проблеми забезпечення екологічної складової БЖД. Це забезпечить глибокий аналіз існуючої в регіоні ситуації, формування на цій основі  цілей програми, розробку альтернативних заходів розвитку й планів їх  впровадження і контролю.

У другому розділі – «Безпека життєдіяльності в екологічній сфері як об’єкт державного управління» – розкрито засади державного управління системою забезпечення безпеки життєдіяльності й охорони навколишнього природного середовища. Визначено особливості управління екологічною складовою БЖД.

З’ясовано, що за наявності великого кола напрацювань, присвячених проблемам БЖД в різних сферах, питання управління безпекою життєдіяльності практично не розглядаються. Винятком можна вважати добре розвинену систему державного управління охороною праці. У той самий час розвиток і безпечна життєдіяльність суспільства забезпечується за рахунок створення оптимальної системи державного управління.

Цілісна система БЖД в екологічній сфері може бути представлена у вигляді органічно зв’язаних між собою підсистем (рис. 1). Вплив на забруднювачі  (їх кількісний  й  якісний  склад), якість повітря, води, ґрунтів і ландшафтів, раціональність використання ресурсів, а опосередковано і вплив на стан здоров’я населення – завдання техногенної безпеки. Забезпечення підтримки здоров’я в тих  умовах, що склалися в даний момент, – завдання екологічної складової БЖД. Таким чином, людина розглядається як об’єкт, що вимагає захисту не тільки у виробничих умовах, в умовах дорожньо-транспортного руху, в умовах надзвичайних ситуацій різного характеру і їхніх наслідків, але й як елемент підсистеми «людина – навколишнє середовище».

Практична актуальність проблеми забезпечення державного управління  екологічною складовою БЖД на сучасному етапі визначається тим, що, з одного боку, відчувається постійне зростання техногенного навантаження на мешканців урбанізованих територій, а з другого – тим, що відсутня дієва система адміністративних, економічних та інших механізмів забезпечення екологічної безпеки населення  і, як наслідок, – погіршення стану здоров’я населення й негативні зміни показників демографічної ситуації в регіонах.

Встановлено, що чинна система державного управління безпекою життєдіяльності не відповідає суспільним потребам, оскільки спрямована на забезпечення БЖД в умовах надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків і не враховує техногенний вплив, що поступово формує умови мешкання в навколишньому середовищі.  Відповідно, не має адекватних механізмів управління екологічною складовою БЖД.

В той самий час є незаперечним, що управління безпекою життєдіяльності має забезпечувати якість життя населення техногенних регіонів, екологічні умови життєдіяльності якого порушено в результаті забруднення території мешкання.

Визначено основні завдання державного управління БЖД в екологічній сфері, серед яких виділено дві групи, виконання кожної з яких має бути делеговане відповідному рівню управління:

перша група функцій спрямована на забезпечення ефективного управління використанням природних ресурсів.   До   цієї групи належать облік і контроль природних ресурсів, ресурсовпровадження, лімітація, збереження біорізноманіття, моніторинг і нагляд за станом природних ресурсів;

друга група, покликана забезпечити ефективне державне управління екологічною безпекою, а саме охоплює завдання щодо стандартизації й нормування антропогенного впливу, контроль, державну екологічну експертизу й страхування, екологічне інформування населення.

 

Рис.1. Система управління екологічною безпекою

Такий розподіл усталює взаємозв’язок завдань і функцій у досягненні цілей екологічного управління в межах чинного природоохоронного законодавства.  

Аналіз інституційної складової забезпечення БЖД показав, що державні структури, які мають гарантувати ефективність державного управління екологічною безпекою, протягом усього часу існування незалежної України зазнавали структурних перебудов, що знижувало ефективність їх роботи. Вони мають низький статус у чинній системі органів влади, розглядаються скоріше як атрибут державного управління, необхідний на сучасному етапі для створення міжнародного іміджу. Крім того, багатовідомчий характер управління всім комплексом питань безпеки життєдіяльності, і в т.ч. питаннями БЖД в екологічній сфері, має як позитивні, так і негативні аспекти. Позитивна роль виявляється, перш за все, в можливості залучення більшого обсягу ресурсів у розвиток  матеріально-технічної бази відповідної галузі.  У той же час така багатогранна структура  управління неминуче стикається з такими негативними моментами, як невідповідність відомчих інтересів загальнодержавним; відсутність узгодженості дій, часте дублювання  програм  і інженерно-технічних об’єктів; використання різних підходів і нормативних основ в організації програм забезпечення БЖД;  недостатнє урахування регіональної специфіки, потреб окремих територій у реалізації відповідних програм.

Обґрунтовано, що управління екологічною складовою БЖД має стати обов’язковим самостійним сегментом загальної системи державного управління безпекою життєдіяльності. Для її ефективного функціонування необхідно визначити сукупність інституцій та інструментів, здатних забезпечувати задоволення екологічних потреб суспільства.

У третьому розділі – «Формування умов життєдіяльності в урбанізованому просторі» – з’ясовано особливості формування середовища мешкання людини в умовах інтенсивних урбанізаційних перетворень, досліджено соціально-екологічні проблеми функціонування міст з метою визначення закономірностей впливу техногенного середовища на стан здоров’я населення екологічно напружених регіонів.  

Показано, що з точки зору БЖД населення стабільність соціо-еколого-економічної системи є основною умовою нормального розвитку суспільства. Стверджується, що до питання про межі зростання людських поселень (включаючи виробничу, сільськогосподарську, комунально-побутову компоненти) необхідно підходити з позицій необхідності дотримання екологічної рівноваги, оскільки на сьогодні кількість, розміри, щільність міських поселень не сприяють її підтримці. Розташування всередині міської межі промислових підприємств, недостатня кількість зелених насаджень у містах призводить до дисбалансу екосистем, порушення екологічного оптимуму.

З метою виявлення особливостей розвитку регіону розглянуто закономірності формування промислової інфраструктури Донбасу. Аналіз свідчить, що багаторічна орієнтація регіону на випуск тільки промислової продукції  зумовила  формування  цілої  мережі малих шахтарських і фабрично-

заводських міст і селищ. Показано, що однобока індустріальна спрямованість малих міст, відсутність багатопланових, розгорнених програм їхнього розвитку, відсутність  дієвих механізмів управління об’єктами соціально-економічної природи призвели до того, що соціальні зміни відстали від економічних, а екологічні проблеми не розглядалися десятиліттями. Це відбилося і на демографічних показниках регіону. На основі аналізу статистичних даних показано, що більшість малих міст Донецької області (Докучаєвськ, Селидове, Торез, Новогродівка, Кіровське, Жданівка та ряд інших) переходять у розряд депресивних.

Детально вивчено проблеми, пов’язані з формуванням умов життєдіяльності на урбанізованих територіях. показано, що характер антропогенного впливу на НС в містах визначається розмірами, функціональною структурою, масштабами господарської діяльності, функціонуванням комунально-побутового господарства і транспорту, а  техногенне навантаження збільшується при переході від моно- до багатопрофільних міст. Встановлено, що великі міста, з одного боку,  мають низку позитивних аспектів, які створюють комфортні умови життєдіяльності, а з іншого – внаслідок розвиненої техногенної інфраструктури негативно впливають на навколишнє середовище, викликають скорочення тривалості життя мешканців урбанізованих техногенно напружених територій, збільшення показників захворюваності. Особливо це стосується великих промислово-міських агломератів, техногенний вплив  яких поширюється як на екосистеми самих міст, так і на прилеглі території. У цих умовах ситуація у сфері управління життєдіяльністю населення техногенно перевантажених великих міст ускладнена відсутністю основ, засадничих принципів і механізмів державного управління, яке доволі часто замінялося централізованим галузевим плануванням.

 Проведено ретроспективний аналіз рівня забруднення атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів різних міст і районів Донецької області. Найбільш вагомими інгредієнтами-забруднювачами атмосфери є: від автотранспорту,  металургійної промисловості та підприємств паливно-енергетичного комплексу – пил, сажа, оксиди вуглецю й азоту, важкі метали (в першу чергу свинець), бенз/а/пірен, поліароматичні вуглеводні; від полігонів твердих побутових відходів – метан і діоксид вуглецю – основні речовини, що викликають парниковий ефект і, як наслідок, зміну клімату; від коксохімічної галузі – аміак, сірководень, ціаніди, оксид вуглецю, вуглекислота, метан, вищі вуглеводні, бензол і його гомологи, нафталін, феноли, смоли та ін. сполуки, що мають канцерогенні і/або мутагенні властивості.

Визначено, що серед 40 металів-забруднювачів у Донецькій області свинець, мідь, нікель, марганець, хром і кадмій реєструються у всіх досліджених об’єктах НС. Найчастіше в атмосферному повітрі населених місць області зустрічаються марганець, свинець і хром. Найбільша кількість марганцю реєструється в повітряному басейні мм. Костянтинівка, Краматорськ, Єнакієве, Донецьк, макіївка, Маріуполь. Перевищень з міді і нікелю практично не реєструвалося, а питома вага проб з перевищенням ГДК з ртуті, цинку й кадмію складає 5,1 – 8,6 %. Ртуть виявляється тільки в атмосферному повітрі м. Горлівка, де джерелом її викидів є Нікітовський ртутний комбінат.

Сумарне середньодобове надходження в організм мешканців Донецького регіону цинку, міді, ртуті, нікелю відповідають, а свинцю і кадмію перевищують показники, рекомендовані ВООЗ/ФАО.

Встановлено, що демографічна ситуація й стан суспільного здоров’я зумовлені комплексним впливом різноманітних природно-географічних, історичних, соціальних і економічних чинників і мають чітку регіональну диференціацію.

Проведений аналіз залежності здоров’я населення від ступеня забруднення НС дозволив встановити, що при 1,5 - 2 кратному перевищенні ГДК хімічних речовин в атмосферному повітрі реєструються достовірні зміни імунологічних, біохімічних і фізіологічних параметрів організму людини.  Зміни показників захворюваності (поширеність, перебіг хвороби) виникають вже при рівні забруднення, що перевищує допустимий в 2 - 3 рази. Подальше збільшення цього рівня (у 4 - 5 разів) зумовлює збільшення показників захворюваності хронічними видами патологій, а при шестикратному і більше перевищенні гігієнічних нормативів спостерігається збільшення частоти множинних патологій.

визначений ступінь значущості  хімічних ксенобіотиків у формуванні захворюваності органів дихання дитячого контингенту: найбільший вплив здійснюють бенз/а/пірен (r=0,99), аміак (r=0,97), формальдегід (r=0,93), мідь (r=0,91) і діоксид азоту (r=0,87). Середня сила виявляється у захворювань органів дихання й марганцю (r=0,49). Слабка – для фенолу (r=0,30) і свинцю (r=0,14).

На захворюваність гострими респіраторно-вірусними інфекціями найбільший вплив справляють марганець (r=0,90), свинець (r=0,82), аміак (r=0,80), БП (r=0,78), діоксид азоту (r=0,77), мідь (r=0,73) та формальдегід (r=0,70). Слабка сила виявляється у фенолу (r=0,24).

 Для виникнення бронхітів найбільшу небезпеку являють свинець (r=0,87), аміак (r=0,75) і формальдегід (r=0,70). Середня сила спостерігається для бенз/а/пірену (r=0,48), марганцю (r=0,56), міді (r=0,52) та діоксиду сірки (r=0,63). Слабка – для фенолів (r=0,24) і діоксиду азоту (r=0,008).

Побудована в роботі методами економетричного аналізу якісна статистично значуща регресійна модель  відображає стійку залежність ризику захворюваності населення від кількості викидів в атмосферу. Показано, що в першу чергу впливу піддаються діти й підлітки. Встановлено, що найбільш значущий вплив на захворюваність населення справляють викиди від стаціонарних джерел забруднення, що пояснюється великим їх обсягом і різноманіттям інгредієнтів. З’ясовано, що зі збільшенням викидів в атмосферу від стаціонарних  джерел на 1 тис. т ризик загальної захворюваності на 10000 осіб зростає в середньому на 90 випадків на рік, а зі збільшенням викидів від пересувних джерел на 1 тис. т на рік – в середньому на 3 випадки на рік.

Дану модель можна використовувати для прогнозу зміни медичних і демографічних показників мешканців міста залежно від рівня техногенного навантаження. Визначення прогнозних показників дозволить надалі розробити методику оцінки значущості екологічних чинників, їх вплив на безпеку життєдіяльності, що необхідно при виробленні управлінських рішень. 

можна стверджувати, що невирішеність соціальних, екологічних, економічних завдань призводить до зміни умов життєдіяльності населення, погіршення якості життя і, як наслідок,  до погіршення медичних і демографічних показників людської популяції, а самі екологічні процеси стають детермінантами здоров’я населення.

У четвертому розділі – «інформаційне забезпечення еколого-орієнтованої системи державного управління безпекою життєдіяльності» –  обґрунтовано необхідність організації робіт щодо встановлення залежності стану здоров’я населення від екологічних порушень на певній території. Здійснено аналіз правової бази, організаційної та інституційної структури комплексного екологічного моніторингу. Визначено необхідність і напрямки  реформування моніторингу для використання його в ролі інструменту підвищення ефективності управління безпекою життєдіяльності.

Доведено, що чинна система обліку змін здоров’я населення під впливом забруднення НС практично відсутня, її відокремлені частки не дають можливості відповісти на питання, необхідні для розробки й впровадження програми підвищення БЖД. Ця проблема вимагає комплексного підходу, що припускає проведення на постійній основі збору, узагальнення й обробки інформації про всі види техногенного впливу, розробку методик оцінки стану середовища й програм підвищення якості життя населення техногенних регіонів,  нового підходу до організації й структури виконавчих органів системи комплексного екологічного моніторингу.

Показано, що система державного управління БЖД потребує постійного оперативного забезпечення інформацією про стан елементів управління. Тільки володіючи сучасними достовірними даними, можна оцінити стан об’єктів управління, визначити заходи щодо підвищення безпеки життєдіяльності й оцінити їх ефективність. Можливість ідентифікації регіональних екологічних чинників, характеристики стану здоров’я населення й отримання переконливих доказів розвитку екопатологій надає комплексний екологічний моніторинг. Його обов’язковою складовою частиною має стати блок медико-екологічного моніторингу, оскільки висока чутливість людського організму до несприятливого впливу  шкідливих чинників навколишнього природного середовища дозволяє використовувати відхилення в стані здоров’я як індикатор екологічної несприятливості в регіоні. Реалізація цього положення дозволить змінити ставлення до екологічної складової БЖД, встановити підходи, коли якість довкілля буде оцінюватися не тільки кількісним і якісним складом компонентів-забруднювачів, але й станом здоров’я населення, яке постійно відчуває цей вплив.

Аналіз законодавчої бази проведення екологічного моніторингу дозволив встановити, що Міністерство охорони здоров’я як суб’єкт моніторингу зобов’язаний  своєчасно інформувати органи державної влади й органи місцевого самоврядування про несприятливі тенденції або кризові зміни стану здоров’я населення внаслідок погіршення екологічної обстановки. При цьому не визначено критерії, за якими можна віднести ті або інші зміни якості НС і показників здоров’я до кризових, не запропоновано методи визначення цих змін. На сьогодні не існує чіткого механізму реалізації завдань медико-екологічного моніторингу: має місце невизначеність його суб’єктів, відсутність уніфікованих методів, методик і критеріїв дослідження.

З метою підвищення ефективності комплексного екологічного  моніторингу як інструменту оперативного контролю стану НС, його впливу на здоров’я людей удосконалено інституційні засади організації й проведення   моніторингу. Показано, що впровадження медико-екологічного моніторингу вимагає координації дій різних міністерств і відомств (рис. 2).

Запропоновано програму проведення комплексного екологічного моніторингу, яка базується на результатах наукових досліджень в галузі охорони НС та медичної екології і може стати основою для організації управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності.

Показано, що вдосконалення  системи комплексного екологічного моніторингу має йти за такими напрямами:

 

.

Рис. 2.  Інституційні основи проведення моніторингу

- створення умов для максимально можливої інтеграції відомчих підсистем моніторингу за умови збереження накопиченого потенціалу окремих суб’єктів моніторингу й підвищення ефективності їх роботи;

- уточнення цілей і завдань моніторингу, розширення переліку контрольованих чинників;

- створення і вдосконалення нормативної бази, що регламентує взаємодію між організаційними і функціональними структурами комплексного екологічного моніторингу з чітким розподілом повноважень і відповідальності суб’єктів моніторингу, визначенням місця моніторингу в загальнодержавній системі забезпечення екологічної безпеки;

- підвищення якості отримуваної інформації за рахунок забезпечення достовірності і зіставності показників, організації і функціонування спеціалізованих банків даних, узагальнюючих інформацію про якість НПС, джерела антропогенного впливу, стан здоров’я населення залежно від географічних й  екологічних умов  мешкання;

- підвищення кваліфікаційних вимог до персоналу, що забезпечує проведення моніторингу.

У п’ятому розділі – «Оцінка територій за рівнем екологічного навантаження як інструмент реалізації управлінських рішень» – на основі аналізу існуючих принципів поділу територій і системи екологічного нормування якості навколишнього середовища запропоновано інноваційний підхід до диференціації й ранжирування територій в залежності від рівня їх техногенного навантаження. Запропоновано механізм оцінки рівня техногенного навантаження території з урахуванням природно-кліматичних й  екологічних особливостей. Розроблено комп’ютерну програму для обчислення рівня  навантаження регіону.

Необхідність вдосконалення системи управління екологічною складовою БЖД населення  з урахуванням специфіки регіонів зумовила проведення аналізу сучасних підходів до  регіонального поділу території, які використовуються з метою формування й реалізації регіональної екологічної політики. проведений аналіз показав, що екологічні показники не часто розглядаються як самостійні регіональні класифікаційні критерії. Найбільш поширеними можна вважати класифікації, запропоновані Б.М. Данилишиним та М.І. Долішним, за якими територія України розподіляється відповідно на п’ять і чотири групи, кожна з яких охоплює декілька областей.

На підставі класифікації, наведеної М.І. Долішнім, проаналізовано чисельність населення, його природний приріст у різних областях України, а також смертність від причин, що ймовірно залежать від екологічних показників і рівня  техногенного навантаження (табл. 1).

Результати проведеного дослідження свідчать, що чіткої тенденції до зменшення показників смертності при поліпшенні екологічної ситуації  в групах регіонів   не простежується.  Так,   смертність від  хвороб системи кровообігу в населення 4-ої групи перевищує відповідний показник у всіх областях, що характеризуються як території з найбільш напруженою екологічною ситуацією, несприятливою для нормальної життєдіяльності людини. Смертність з цієї ж причини практично у всіх областях другої групи перевищує таку  в областях першої групи.

Немає достовірної різниці й у показниках смертності внаслідок новоутворень у населення областей першої, другої та третьої групи.

Це пояснюється тим, що великі території мають свої внутрішні регіональні відмінності як за ступенем екологічної завантаженості, так і за силою реакції на цей вплив суспільного здоров’я. 

Таблиця 1

Розподіл медико-демографічних показників за групами регіонів з різним рівнем техногенного напруження

Регіон		Чисель-ність насе-лення, осіб	Природ-ний при-ріст населен-ня (на 1000 осіб)	Смертність населення за основними причинами (на 100 тис. населення)
				но-во-утворен-ня	хво-роби сис-те-ми кро-воо-бігу	хво-роби орга-нів дихання	хво-роби орга-нів тра-влен-ня	зов-ніш-ні при-чини
Україна		46465691	-6,4	193,1	1027,6	52,9	64,6	138,0
найбільш напружена екологічна ситуація, несприятлива для нормальної життє-діяльності людини – 1 група	Донецька	4567672	-9,2	222,5	1110,7	44,7	81,6	162,4
	Дніпропетровська	3419604	-7,5	208,2	1086,3	62,1	94,4	161,5
	Запорізька	1846136	-7,2	236,0	832,1	42,7	52,3	144,1
	Луганська	2377282	-9,5	200,5	1140,3	76,6	95,8	150,0
здебільшого екологічно несприятлива територія з тенденцією до погіршання – 2 група	АР Крим	2345648	-5,3	183,2	1024,1	40,9	53,6	150,1
	Вінницька	1679382	-7,7	180,2	1236,5	43,0	52,5	129,6
	Івано-франківська	1382646	-1,9	163,3	834,1	60,7	45,8	85,6
	Київська	4422136	-8,0	212,4	1240,0	37,3	69,0	151,6
	Кіровоградська	1046668	-8,8	222,5	1055,9	58,1	20,6	179,7
	Миколаївська	1211139	-6,2	183,8	759,4	34,7	78,5	144,9
	Одеська	2384407	-5,8	207,2	1005,3	43,8	78,1	163,7
	Харківська	2796495	-7,6	168,5	1136,0	29,0	52,0	136,3
	Черкаська	1324407	-9,4	186,7	1229,0	93,6	68,7	140,9
нормальна ситуація з наявністю окремих екологонебезпечних районів - 3 група	Львівська	2550043	-2,9	159,0	872,8	58,9	45,1	93,1
	полтавська	1532684	-9,3	216,3	1121,7	58,6	54,1	14,6
	рівненська	1153298	-0,3	166,9	922,4	34,4	43,4	108,0
	Сумська	1209260	-10,1	204,1	1148,8	77,9	55,1	167,0
	Херсонська	1115639	-5,7	204,0	932,1	21,8	58,9	164,1
	Чернігівська	1143415	-13,0	200,5	1474,2	80,6	52,2	187,2
нормальна територія з ознаками стабілізації та певного поліпшення – 4 група	Волинська	1035300	-1,8	151,7	938,4	114,3	75,9	117,2
	Житомирська	1317912	-8,0	177,1	1262,4	59,2	61,4	148,5
	Закарпатська	1240993	0,5	146,7	699,1	40,6	74,4	94,4
	тернопільська	1102113	-4,4	177,3	1019,0	82,1	39,8	88,3
	Хмельницька	1358205	-7,3	198,3	967,8	78,0	64,1	120,9
	Чернівецька	903207	-2,3	187,7	915,7	47,3	34,8	94,7

Порівняльний аналіз показників стану здоров’я мешканців окремих міст Донецької області показав, що зменшення масштабів диференціації дозволяє виявити наявність істотної різниці в цих показниках залежно від місця мешкання  (табл. 2).

Таблиця 2

Характеристика перебігу вагітності, пологів і стану немовлят у жінок, що мешкають у різних за екологічними показниками містах Донецької області,%

Показник	Жительки Авдіївки (n=154)	Жительки Моспіно (n=437)
Мимовільні аборти	11,2±2,5	4,5±1,0
Завмерлі вагітності	3,6±1,5	0,8±0,4
Загроза переривання вагітності	62,1±3,9	34,5±3,4
Фетоплацентарна недостатність	37,4±3,9	12,3±1,6
Хронічна внутрішньоутробна гіпоксія	34,5±3,8	5,9±1,1
Гостра внутрішньоутробна гіпоксія плоду	10,2±2,3	5,6±1,1
Затримка внутрішньоутробного розвитку плоду	13,6±2,8	5,0±1,0
Передчасне ізлиття вод	20,9±3,3	12,4±1,6
Передчасні пологи	5,2±1,8	2,3±0,7
Нормальні пологи	20,2±3,2	42,8±2,4
Патологічні пологи	21,7±3,3	16,7±2,6
Кількість недоношених немовлят	5,2±1,8	2,3±0,7
Гіпотрофія плоду	15,4±2,9	5,0±1,0
Перинатальна захворюваність (‰)	32,6±3,8	14,6±1,7

Дрібне районування дає можливість суттєво підвищити ефективність управління БЖД за рахунок розробки обґрунтованих, цілеспрямованих програм оптимізації умов життєдіяльності, виділяти першочергові соціально-економічні, екологічні й оздоровчі заходи з вказівкою пріоритету їх виконання, планувати розвиток економіки з врахуванням природного потенціалу й екологічного стану, що склався в регіоні.

Впровадження запропонованого підходу вимагає ідентифікації особливостей, властивих різним територіям, і угрупування цих територій відповідно до певних класифікаційних ознак. найбільш часто в ролі таких ознак використовують гранично допустимі концентрації (ГДК). Встановлено, що чинна система екологічної регламентації за рівнем ГДК має низку недоліків, до складу яких входять відсутність врахування комплексності, скомбінованості впливів, нехтування фізичною і біологічною кумуляцією забруднювальних речовин в організмі, відсутність диференційованого підходу до визначення меж допустимого впливу: всі нормативи розраховані на дорослий організм, без урахування того факту, що дитяча і літня вікові категорії випробовують сильніший стрес  за однакового рівня впливу. Ця система не відображує клас небезпеки забруднювачів, термін і періодичність їх впливу на населення.

На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що показники, прийняті в системі екологічної регламентації, не можуть бути використані  як критерії для районування території з метою встановлення залежності суспільного здоров’я від екологічної несприятливості регіону. Нормотворча функція держави – один з основних організаційних чинників ефективного управління БЖД – має бути спрямована на розробку і реалізацію методу, який дасть змогу налагодити чітку взаємодію суб’єктів і об’єктів управління, посилити відповідальність природокористувачів-суб’єктів господарювання за порушення екологічного законодавства.

Методичний інструментарій діагностики території на основі оцінки рівня дії чинників техногенно напруженого НС на БЖД перебуває на стадії становлення. Це  зумовило потребу формування власної методики, що складає наукову і практичну цінність роботи. Розроблений алгоритм містить п’ять етапів, які передбачають складання реєстру джерел забруднення, ідентифікацію екологічно небезпечних факторів й оцінку найбільш масових і впливових факторів за певними критеріями, оцінку рівня техногенного навантаження та ранжування територій за величиною розрахованої оцінки.

Величини окремих критеріїв (в балах) визначаються як суми показників, що їх характеризують (табл. 3).

Оцінку значущості екологічного чинника Z_а визначають як суму критеріїв з урахуванням коефіцієнтів вагомості кожного з них:

Z_а =     

де: К_j – коефіцієнт вагомості відповідного критерію;

n – кількість критеріїв (у нашому випадку n = 4);

M_i  – значення відповідного показника за критерієм;

m – кількість показників, що характеризують конкретний критерій.

Значення коефіцієнтів вагомості відповідних критеріїв визначали методом експертних оцінок від 1 (безризикова ситуація) до 5 балів (критична).

Таблиця 3

Критерії та показники техногенного навантаження території

Критерій	Показник
Масштабність	валові обсяги утворення забруднювальної речовини по об’єкту
	масштаб впливу (% від загальних викидів підприємства)
	кількість джерел викиду даної речовини по об’єкту
Регульованість	частка платежів у загальній структурі екологічних платежів
	наявність нормативної документації на викид
тривалість та частота впливу	Тривалість впливу
	частота впливу
серйозність наслідків впливу чинника для НС і БЖД людини	рівень небезпеки забруднювальної речовини
	ступінь перевищення встановлених нормативів
	серйозність наслідків впливу для НС і БЖД
	наявність у екологічного чинника кумулятивних властивостей
	небезпека одночасної присутності в НС декількох екологічних чинників з урахуванням можливої сумації їх впливу

На основі даних, отриманих з кожного підприємства-забруднювача, можливе проведення оцінки рівня техногенної напруженості регіону загалом, який визначається  як сума значень екологічних чинників, що діють на даній території:

Q = SZ_a               

Наступний етап передбачає врахування природних чинників, які також впливають на екологічний стан території. з урахуванням показників природно-кліматичних умов інтегральна оцінка рівня екологічної напруженості регіону (Q_заг) може бути розрахована за формулою:

Q_заг = ŋАI_cS_лQ,    

де ŋ – коефіцієнта, що враховує вплив рельєфу місцевості;

А – коефіцієнт, що характеризує температурну стратифікацію атмосфери;

I_c – індекс сухості території;

S_л – показник лісистості ландшафту;

Q – сума значень екологічних чинників, що діють на даній території.

Величина Q_заг може бути розрахована в умовних балах, в умовних балах на одиницю площі території, або в умовних балах на одну особу.

На основі отриманої оцінки проводиться ранжування території за ступенем екологічної напруженості. Території поділяються на п’ять груп (табл. 4).

Таблиця 4

Система ранжирування екологічних чинників

Qзаг	Ступінь значущості	Заходи
Вище 3900	Дуже високий	Потрібні термінові заходи (зупинка виробництва, перенесення підприємства за межі міста, відселення населення)
2750 - 3900	Високий	Потрібні конкретні заходи (зміна технологій, впровадження безвідходних технологій, оновлення очисного обладнання)
1650 - 2750	Значний	Потрібне коригування умов (заміни сировини, наладка природоохоронного обладнання)
550 - 1650	Незначний	Підвищена увага до джерела надходження чинника в НС (додатковий контроль джерел забруднення)
нижче за 550	Неістотний	Допускається можливість присутності в НС

За запропонованою методикою розроблено комп’ютерну програму визначення техногенного навантаження території. Розрахунки, проведені за допомогою даної програми, дозволили віднести певні території до таких категорій. До дуже забруднених належать: Центрально-міський район  м. Макіївки, Київський і Ворошиловський райони м. Донецька, м. Авдіївка, Жовтневий район м. Маріуполя.

До територій з високим рівнем техногенного навантаження належать: Кіровський район м. Макіївки, ленінський район м. Донецька,  сел. Ольховатське й Булавинське м. Енакієвого, м. Костянтинівка, Дебальцеве, Кіровське, Красноармійськ.

Території зі значним рівнем навантаження: Радянський і Кіровський райони м. Макіївки, сел. К. Маркса м. Єнакієвого, Калінінський і Кіровський райони м. Донецька, Харцизьк, Старобешевський, Слов’янський і Мар’їнський райони.

Міста Селидове, Шахтарськ, Торез, Сніжне, Курахове, Новогродівка, Амвросіївський район характеризуються незначним навантаженням.

 Красний лиман, Великоновоселківський, Артемівський, Добропільський райони мають неістотне техногенне навантаження.

 Розроблений механізм можна розглядати як інструмент оперативного контролю екологічної ситуації, що дозволяє виявити основні забруднення, які справляють найбільший вплив на НС і цілеспрямовано планувати природоохоронні заходи; оцінити ефективність вжитих природоохоронних заходів; визначити характер зміни впливу забруднень на НС порівняно з минулим роком; оцінити асиміляційні можливості регіону шляхом відстеження динаміки зміни природно-кліматичних показників, що характеризують дану територію. Запровадження методу може стати фундаментом для формування ефективної регіональної екологічної політики.

У шостому розділі – «Пріоритетні напрями удосконалення механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів» – запропонована програма оптимізації життєдіяльності населення техногенних регіонів, визначено організаційні засади управління програмою. Запропоновано методику визначення потенційної небезпеки підприємств, яка дає можливість формалізувати розрахунок екологічних платежів. 

Визнання необхідності забезпечення безпечних умов життєдіяльності  зумовило актуальність формування механізму екологічної підтримки населення.  Особливість даного механізму полягає в зміщенні акценту під час визначення об’єкта управління з процесів охорони природи і раціонального природокористування на організацію безпечних умов життєдіяльності в еколого-економічних умовах, що вже склалися на теренах даного регіону. Як основний інструмент такого механізму запропоновано розробку програм, спрямованих на  охорону здоров’я населення, що відчуває вплив техногенно зміненого середовища.

У рамках запропонованої програми визначено основні напрями вирішення проблеми якості життя в екологічно несприятливому просторі. Виділено три групи заходів – моніторингові дослідження,  організаційно-економічні заходи і заходів оздоровлення населення,  кожна з яких має свій набір завдань (рис.3).

Розв’язання поставлених програмою завдань повинне передбачати виконання таких функцій:

забезпечення гарантованого покриття витрат і збитків   населення,  що   виникають  у  результаті мешкання   на екологічно напружених територіях;

  Рис. 3. Зміст заходів, передбачених програмою підвищення безпеки життєдіяльності в екологічній сфері

укладання договорів з лікувально-профілактичними і санаторно-курортними підприємствами на обслуговування тих категорій населення, які  найбільшою мірою схильні до негативного впливу забрудненого природного середовища;

участь у розробці галузевих і територіальних програм охорони природи;

фінансування наукових досліджень у сфері медичної екології;

пропаганда здорового способу життя;

участь у розробці законодавчих і нормативних актів про охорону НС;

еколого-економічний аудит діяльності підприємств;

проведення комплексного екологічного моніторингу регіону;

вивчення й поширення світового досвіду в частині підвищення БЖД в екологічній сфері.

Показано, що одним з напрямків оптимізації життєдіяльності може стати використання рекреаційного потенціалу як внутришньоміських територій, так і всього регіону. Аналіз території Донбасу дозволив виділити найбільш перспективні для цієї мети зони. В Донецькій області це Слов’янський, Велико-Анадольський, Приазовський регіони, в Луганській області – Айдарський, Станично-Луганський, Сіверсько-Донецький райони. Потенційними можливостями даного напряму розвитку є: стабілізація соціальної ситуації в регіоні; зростання економіки, підвищення рівня доходів населення; сприяння розвитку приватного підприємництва; поліпшення умов життєдіяльності населення техногенно небезпечних регіонів.

Визначено основні напрямки формування природно-рекреаційного комплексу в Донецькій області, до яких належить відновлення, реконструкція і ефективне використання наявного курортно-санаторного потенціалу; вдосконалення рекреаційної інфраструктури; залучення інвесторів; створення необхідних умов для суб’єктів рекреаційно-господарської діяльності; роздержавлення і приватизація об’єктів рекреаційної діяльності; підвищення ролі туризму; організація зон відпочинку населення поза межами великих промислових центрів і створення необхідних умов для залучення відпочивальників.

Необхідність врахування специфічних еколого-економічних умов передбачає зростання ролі регіональних органів управління, які повинні здійснювати орієнтацію діяльності суб’єктів господарювання в пріоритетних для регіону напрямках. Запорукою дієвості даного механізму управління є необхідність посилення територіальної і галузевої координації при розробці й здійсненні програмних заходів. Вирішення завдань еколого-орієнтованого розвитку, реалізацію заходів програм забезпечення екологічної складової БЖД  запропоновано покласти на вже діючі в складі державних обласних, районних адміністрацій відділи охорони природного середовища, що підтримують зв’язок з інституційними утвореннями державних, регіональних і муніципальних рівнів. Доцільно, щоб такий відділ складався з трьох структурних гілок: адміністративної, наукової та сервісної. Визначені завдання та функції нової структури. Загальна схема взаємодії відділу з інституційними територіальними структурами представлена на рис. 4.

Чинному органу запропоновано системний підхід до вирішення проблем безпеки, який передбачає:

структурування умов життєдіяльності за ознакою походження небезпеки;

виділення необхідних для забезпечення безпеки функцій залежно від визначеного блоку небезпек;

встановлення взаємозв’язків з іншими інституціями, які переймаються підвищенням рівня безпеки життєдіяльності;

впровадження механізму подолання екологічної безпеки, в основі якого лежить розроблена автором методологія оцінки техногенної небезпеки та дрібного районування територій.

Оскільки в даний час держава не в змозі забезпечити повного відшкодування збитку, заподіяного здоров’ю громадян шкідливими чинниками НС, основним принципом фінансування програм екологічної підтримки є відомий принцип «забруднювач платить». Головною методологічною проблемою для визначення системи фінансування була методика розрахунку розмірів платежів, що стягуються з підприємств залежно від їх потенційної небезпеки, визначення системи нормативів для розрахунку виплат населенню. Основна складність полягала у відсутності до сьогодні одноманітності в оцінці рівня потенційної небезпеки об’єктів:  кожне міністерство висуває свої вимоги до критеріїв небезпеки, часто вони мають достатньо суб’єктивний характер. Можна стверджувати, що чинні класифікації не мають чітких критеріїв і не можуть бути формалізовані для розрахунку необхідних екологічних платежів. Це послужило передумовою розробки власної методики, що враховує не тільки рівень впливу підприємства на НС, але й ступінь розробки і реалізації природозахисних програм. Отримана оцінка була прийнята за основу  під час встановлення  механізмів фінансування програми екологічної підтримки населення.

Рис. 4.  Схема взаємодії Відділу охорони природного середовища  з територіальними інституційними  структурами:

                                    пряме підпорядкування

                                       обмін інформацією

У разі впровадження запропонованого методу встановлюється багатоканальна система фінансування забезпечення екологічної безпеки. Перший канал – кошти природоохоронних фондів, що створюються за рахунок платежів і штрафних санкцій за використання природних ресурсів і за їх забруднення. Ці кошти повинні спрямовуватися на  забезпечення техногенної безпеки: оновлення природоохоронного обладнання, технологічних процесів, пошук менш дефіцитної і більш безпечної сировини і т. ін. Другий канал – благодійні внески, внутрішні й міжнародні гранти, спрямовані на наукові дослідження в галузі охорони НПС, раціонального природокористування, медичної екології. Третій канал – відрахування підприємств залежно від рівня їх потенційної екологічної небезпеки – має використовуватися на організацію й фінансування програм оптимізації умов життя населення техногенних регіонів. Основною умовою при цьому є використання коштів у регіоні, де вони були зібрані.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні вирішена актуальна науково-практична проблема щодо удосконалення механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів на принципово нових засадах врахування регіональних еколого-економічних особливостей. Отримані в процесі дослідження результати дають можливість сформулювати такі загальні висновки:

1.  Необхідність здійснення реорганізації системи управління безпекою життєдіяльності в Україні зумовлюється тривалою екологічною кризою, надзвичайно високим рівнем техногенного навантаження на певні території, що не відповідає суспільним потребам і викликає незадовільний стан здоров’я територіальних громад. Це вказує на неефективність екологічної політики, необхідність подальшого пошуку механізмів, спрямованих на досягнення гідних умов життєдіяльності населення.

2. Проведено аналіз теоретико-методологічних та практичних засад забезпечення екологічної складової безпеки  життєдіяльності населення.  доведено, що в системі БЖД криється соціальна суперечність – нерівноцінне ставлення до безпеки в умовах надзвичайних ситуацій, трудового процесу, в інших сферах та до безпеки населення, що мешкає в умовах постійного впливу факторів малої інтенсивності, тобто при проживанні в екологічно несприятливих умовах. Найчастіше екологічну небезпеку розглядають у зв’язку з надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру, не враховуючи негативний вплив, який щоденно відчуває  населення техногенно напружених урбанізованих регіонів. Показано, що це є два різні напрямки. Тому загальна стратегія формування системи БЖД вимагає розмежування понять техногенна й екологічна безпека, кожне з яких має власні пріоритети, особливу методологію вивчення й певні механізми реалізації.

Техногенну безпеку необхідно розглядати як систему взаємовідносин «суспільство – виробниче середовище». категорія «екологічна безпека» виступає як сукупність взаємовідносин у системі «суспільство – навколишнє середовище». У цьому сенсі забезпечення екологічної безпеки  означає забезпечення БЖД населення в екологічній сфері.

3.                 Охарактеризовано закономірності та суперечності функціонування системи державного управління безпекою життєдіяльності населення.  Встановлено,  що чинна система управління БЖД не відповідає вимогам сталого розвитку за такими параметрами: орієнтована, в основному, на забезпечення безпеки в умовах надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків; не враховує негативні процеси, що поступово формують умови мешкання в навколишньому середовищі; не має адекватних механізмів управління, які дозволили б забезпечити екологічну складову БЖД.

Державні структури, які мають забезпечувати управління екологічною безпекою, протягом усього часу існування незалежної України зазнають структурних перебудов, що знижує ефективність їх роботи, й мають низький статус в чинній системі органів влади, розглядаються скоріше як атрибут державного управління, необхідний на сучасному етапі для створення міжнародного іміджу.

Доведено, що державне управління безпекою життєдіяльності має забезпечувати якість життя населення техногенних регіонів, екологічні умови життєдіяльності якого були порушені в результаті забруднення території мешкання. Система управління екологічною складовою БЖД повинна стати обов’язковою частиною загальної системи державного управління безпекою життєдіяльності, яка має свої інструменти, програми й рівні управління. Використання цих інструментів має забезпечувати задоволення екологічних потреб суспільства.

4. Визначено стратегічні напрями й етапи підвищення ефективності механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів. Обґрунтовано доцільність впровадження програмно-цільового методу при розвитку системи управління   БЖД, що передбачає визначення пріоритетних напрямків розв’язання проблеми; підготовку державних програм на основі еколого-орієнтованого підходу; розробку альтернативних заходів розвитку, планів впровадження стратегічних напрямків і контроль виконання програм з боку держави, недержавних органів, громадськості.

5. Розкриті соціально-економічні й екологічні особливості життєдіяльності населення на урбанізованих техногенно змінених територіях. Показано, що великі міста й промислово-міські агломерати виступають, з одного боку,  як осередки розвитку держави, постачальники місцевих і державного бюджетів, центри формування кадрового, виробничого й культурного потенціалу, які дають можливість для розвитку ділової й творчої активності населення, з іншого боку, внаслідок перевантаження об’єктами  техногенної інфраструктури, виступають джерелами забруднення навколишнього середовища, погіршуючи якість життя мешканців міста.

Проведений аналіз свідчить про істотні відхилення природного середовища урбанізованих територій від стану екологічної рівноваги. Це негативно впливає на стан громадського здоров’я. Встановлено, що при 1,5 - 2 кратному перевищенні ГДК хімічних речовин в атмосферному повітрі реєструються достовірні зміни імунологічних, біохімічних і фізіологічних параметрів організму людини.  Зміни показників захворюваності виникають вже на рівні забруднення, що перевищує допустимий в 2 - 3 рази. Подальше збільшення цього рівня (у 4 - 5 разів) зумовлює збільшення показників захворюваності хронічними видами патологій, а при шестикратному і більшому перевищенні гігієнічних нормативів наголошується на збільшенні частоти множинних патологій.

Невирішеність соціальних, екологічних, економічних завдань призводить до зміни умов життєдіяльності населення, погіршення якості життя і, як наслідок,  погіршення медичних і демографічних показників людської популяції, а самі екологічні процеси стають детермінантами здоров’я населення.

6.                 Показано, що еколого-орієнтована система управління БЖД потребує постійного оперативного забезпечення інформацією про стан елементів управління. Це дозволяє визначити заходи щодо підвищення безпеки життєдіяльності й оцінити їх ефективність. Управління БЖД в екологічній сфері повинне будуватися з урахуванням даних комплексного екологічного моніторингу, невід’ємною складовою якого має бути медико-екологічний моніторинг. Реалізація цього положення дозволить встановити принципи сталого розвитку, коли якість довкілля можна буде оцінювати на підставі показників здоров’я населення, що відчуває вплив техногенно зміненого середовища.

Визначено напрями вдосконалення системи екологічного моніторингу.

7.      Досліджено методологію територіального поділу території. З’ясовано, що ключовою проблемою, яка заважає підвищенню рівня БЖД в екологічній сфері є нехтування специфічними регіональними особливостями екологічного стану окремих територій. Поділ країни на групи, що охоплюють одразу декілька областей, нівелює різницю між екологічними показниками в межах окремої області і навіть міста. Це не дозволяє визначити групи населення, що найбільшою мірою постраждали від техногенного перевантаження.

Запропоновано інноваційний підхід до диференціації територій, коли поділ регіонів здійснюється за рівнем їх техногенного навантаження. Це можуть бути окремі райони, міста або райони великих міст, показники забруднення екосистем яких мають суттєві відмінності. Такий підхід дає можливість визначити відмінності в ступені захворюваності населення, встановити залежність захворюваності від забруднення навколишнього середовища, акцентувати увагу на виникненні екологозалежних захворювань. 

8.      В результаті аналізу чинної системи екологічного нормування встановлено, що регламентація навколишнього середовища за нормативами ГДК не може використовуватися в якості індикаторів і критеріїв у запропонованому методі розподілу територій, оскільки ці показники не враховують комплексність, скомбінованість впливів, фізичну й біологічну кумуляцію забруднювальних речовин в організмі. Ця система не відображує термін, періодичність і серйозність впливу забруднювачів на здоров’я населення.

9.      Розроблено методичні підходи до визначеннякомплексної оцінки рівня екологічної напруженості територій. Алгоритм визначення рівня напруженості враховує основні специфічні техногенні чинники, а також  територіальні природно-кліматичні умови. Визначено критерії, за якими проводиться поділ за ступенем впливу техногенної інфраструктури, і дії, необхідні для зміни ситуації, що склалася. Запропоновані критерії служать основою для ранжування регіонів за ступенем екологічної напруженості і визначення територій, населення яких потребує першочергової допомоги з точки зору оптимізації умов життєдіяльності.

На основі запропонованої методики розроблено комп’ютерну програму, за допомогою якої отримані об’єктивні показники техногенного навантаження регіонів донецької області.

10. визначено завдання та функції органів державної влади з метою створення ефективної системи управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності. Роль регіональних органів в управлінні заходами програми має бути провідною, оскільки потрібне врахування саме регіональних особливостей розвитку, екологічного навантаження, інтеграції виробництва, науки, органів управління й інвестиційної діяльності в даній сфері.  Тому виконання завдань і функцій програми запропоновано покласти на відділ охорони навколишнього природного середовища, що діє при обласних/місцевих адміністраціях.

обґрунтовано необхідність розробки  програм, спрямованих на оптимізацію умов життєдіяльності населення техногенних регіонів. Програми являють собою варіант реалізації державної екологічної політики  й покликані узгодити численні аспекти соціо-еколого-економічного розвитку території. Визначено основні напрямки й види робіт, що наповнюють програму.

Особливістю функціонування цього механізму є необхідність посилення територіальної й галузевої координації при розробці й здійсненні програмних заходів, а також певне зміщення акценту при визначенні об’єкта управління – з процесів охорони природи й раціонального природокористування на організацію безпечної життєдіяльності в еколого-економічних умовах, що вже склалися.

11. Запропонована методологія оцінки потенційної екологічної небезпеки підприємства заснована на врахуванні ступеня його впливу на НС і рівня природоохоронної діяльності. Це дає можливість формалізувати розрахунки платежів на виконання заходів програми екологічної підтримки  населення, а також змінювати розмір платежів залежно від реалізації підприємством природоохоронних заходів.

12. удосконалено фінансовий механізм управління безпекою життєдіяльності населення. Фінансування заходів програми має відбуватися за рахунок підприємств, діяльність яких негативно вплинула на екологічний стан територій, згідно з принципом «забруднювач платить». Доведено, що визначення розміру платежів, які мають здійснювати підприємства-забруднювачі, не може відбуватися на підставі оцінки їх екологічної небезпеки, оскільки на сьогодні для цього не існує загальновизнаної методики. 

Розроблена багатоканальна система фінансування забезпечення екологічної безпеки, що дає можливість здійснювати не тільки поступове оновлення природоохоронного обладнання, а й наукові дослідження в галузі охорони навколишнього середовища та медичної екології, здійснювати організацію й фінансування програм оптимізації умов життя населення техногенних регіонів.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографія:

1.                 Марова С.Ф. Управління безпекою життєдіяльності : монографія / С.Ф. Марова. – Донецьк: ВЕБЕР, 2009. – 342 с.

Статті у фахових виданнях:

2.                 Марова С.Ф. Экологические аспекты использования природно-климатических ресурсов Донбасса / С.Ф. Марова, Л.Е. Сотникова // Менеджер. –  2001. – № 4(16). – С. 162 – 166.

Особистий внесок: доведено, що за кліматичними характеристиками певні регіони Донбасу можуть використовуватися як рекреаційні.

3.                 Марова С.Ф. Экологический менеджмент – профессия будущего / С.Ф. Марова // Менеджер. – 2002. – №4(20). – С. 215 – 219.

4. Марова С.Ф. Возможности оптимизации воздушной среды в результате внедрения современных технологий / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова, А.С. Зыков // Теоретичні і методологічні основи управління в сфері природокористування, охорони навколишнього середовища й екологічної освіти в Донбасі: зб. наук. пр. / ДонДАУ; Донецьк: ДонДАУ, 2002. – Т.ІІІ. – С. 27 – 33. – (Державне управління; вип. 16).

Особистий внесок: проведено кореляційний аналіз залежності факторів зовнішнього середовища та стану здоров’я населення.

5. Марова С.Ф. К вопросу об оценке уровня экологической опасности промышленных объектов / С.Ф. Марова // Державне регулювання економічного розвитку: зб. наук. пр. / ДонДАУ; Донецьк: ДонДАУ,  2003. – Т.ІV. – С. 162 – 169. – (Державне управління; вип. 29).

6. Марова С.Ф. Управление системой оздоровления в Донецкой области путем использования собственных рекреационных ресурсов / С.Ф. Марова, Ю.В. Магда, Л.Е. Сотникова // Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку: зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2004. – Т.V. – С. 191 – 205. – (Державне управління; вип. 33).

Особистий внесок: проаналізовано зібраний матеріал, зроблено висновок про можливість оздоровлення дитячого населення м. Маріуполя за рахунок використання власних природних ресурсів

7. Марова С.Ф. Вопросы организации курортно-рекреационных комплексов на территориях природно-заповедного фонда Донецкой области / С.Ф. Марова // Державне регулювання галузей економіки : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2004. – Т.ІV. – С.188 – 194. – (Державне управління; вип. 35).

8. Марова С.Ф. Влияние химических факторов на формирование патологии репродуктивной системы у женщин, работающих на  коксохимическом производстве / Н.Ф. Иваницкая, А.А. Ермаченко, С.Ф. Марова, С.А. Зыков // Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2004. – Т.V. – С. 89 – 94. – (Державне управління; вип. 36).

Особистий внесок: визначені найбільш значущі для Донецького регіону забруднювачі, що впливають на стан здоров’я населення.

9. Марова С.Ф. оценка современного состояния и перспективы развития рекреации в донецкой области / С.Ф. Марова, А.В. Панкратова // Проблеми управління природокористуванням : зб. наук. пр. / ДонДУУ;  Донецьк: ДонДУУ, 2005. – Т.VІ. – С. 76 – 83. – (Державне управління; вип. 57).

Особистий внесок: зроблено висновок про можливість організації рекреаційних зон на території Донбасу.

10. Марова С.Ф. Экологический мониторинг как инструмент государственного управления влиянием показателей внешней среды на здоровье человека / С.Ф. Марова // Проблеми державного управління економікою : зб. наук. пр. /  ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2005. – Т.VІ. – С. 60 – 69. – (Державне управління; вип. 59).

11. Марова С.Ф. Перспективи розвитку екологічного туризму в донецькій області / С.Ф. Марова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. : у 2-х ч. – Харків: ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – № 2 (29). – Ч.2. – С.55 – 61.

12. Марова С.Ф. Выбор региональных критериев для определения социально-экономической и экологической стабильности региона / С.Ф. Марова // Реформування управління екологічною безпекою в промисловому регіоні : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк:  ДонДУУ, 2006. –  Т.VІІ. – С. 53 – 66. – (Державне управління; вип. 69).

13. Марова С.Ф. Концепція стійкого розвитку регіону: напрямки реалізації / С.Ф. Марова // Менеджер. – 2006. – № 3(37). – С. 163 – 169.

14. Марова С.Ф. Формирование условий жизнедеятельности в урбанизированном пространстве / С.Ф. Марова // Управління діяльністю органів державної влади : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2006. – Т.VІІ. – С. 181 – 189. – (Державне управління; вип. 71).

15. Марова С.Ф. проблемы оптимизации территорий внутригородской рекреации / Т.Н. Ткаченко, С.Ф. Марова // Економіка та держава. – 2007. – № 2. – С. 68 – 70.

Особистий внесок: проведено аналіз роботи місцевих органів влади щодо оптимізації рекреаційних територій .

16. марова с.ф. Формирование перечня показателей качества жизни населения  / с.ф. марова, т. битнер // Державні механізми управління екологічним і соціально-економічним розвитком регіону : зб. наук. пр. / ДонДУУ;  Донецьк: ДонДУУ, 2007. – Т.VІІІ. – С. 31 – 41. –  (Державне управління; вип. 83).

Особистий внесок: обґрунтовано вимоги до показників якості життя.

17. Марова С.Ф. Гигиеническое нормирование как механизм управления факторами антропогенно модифицированной окружающей среды  / С.Ф. Марова // Менеджер. – 2007. – № 1 (39). – С. 205 – 211.

18. Марова С.Ф. Некоторые аспекты управления качеством пищевых продуктов / С.Ф. Марова, И.И. Папа-Дмитриева //  Економіка та держава. – 2007. – № 6. – С. 71 – 73.

Особистий внесок: проаналізована система стандартів якості харчових продуктів та визначена роль екологічного менеджменту у їх виробництві.

19. Марова С.Ф. механізми управління природоохоронною діяльністю (на прикладі донбасу) / С.Ф. Марова, Т.Н. Ткаченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць.  –  Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2007. – Вип. 3 (29). – С. 182 – 187.

Особистий внесок: визначені методи поліпшення екологічної ситуації за допомогою розвитку внутрішньоміської рекреації.

20 Марова С.Ф. Анализ влияния выбросов на риск заболеваемости населения города Макеевки  / Н.Н. Чинкуляк, С.Ф. Марова // Інновації в державному управлінні та місцевому самоврядуванні : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2007. – Т.VІІІ. – С. 167 – 177. – (Державне управління; вип. 88).

Особистий внесок: розраховано ризик захворюваності населення в залежності від ступеню забруднення атмосфери.

21. марова с.ф. экологическое мировоззрение - основа устойчивого развития. / С.Ф. Марова // Економіка та держава. – 2008. – № 3. – С. 62 – 64.

22.             марова с.ф. Методология нормирования качества окружающей среды и оценки ее влияния на здоровье населения / С.Ф. Марова // Державні механізми управління природокористуванням : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2008. – Т.ІХ. – С. 63 – 75. – (Державне управління; вип. 100).

23. марова с.ф. разработка алгоритма оценки уровня экологической безопасности / С.Ф. Марова // менеджер.  2008. – № 1 (43). – С. 120 – 128.

24. марова с.ф. Деякі підходи до екологічного районування територій / С.Ф. Марова // Держава та регіони. Серія: Державне управління, 2008. – № 3. – С. 125 – 130.

25. марова с.ф. развитие экономических механизмов управления безопасностью жизнедеятельности в экологической сфере / С.Ф. Марова // Економіка та держава. – 2008. – № 8. – С. 75 – 78.

26.             Марова С.Ф. Розробка програм оптимізації умов життєдіяльності населення техногенних регіонів / С.Ф. Марова // Державні механізми управління природокористуванням : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2008. –  Т.ІХ. – С. 52 – 61. – (Державне управління; вип. 111).

27.             Марова С.Ф. Аналіз стану професійної захворюваності робітників вугільної промисловості Донецької області / Марова С.Ф., Бурик Н.О. // Державні механізми управління природокористуванням : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2009. – Т.Х.– С.151 – 158. – (Державне управління; вип. 119).

Особистий внесок: обґрунтована необхідність розробки комплексу заходів щодо оздоровлення працівників вугільної промисловості.

28.             Марова С.Ф. Структура державного управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності  / С.Ф. Марова // менеджер. – 2009. – № 2 (48).– С. 112 – 117.

29. Марова С.Ф. Анализ воздействия автодорожного комплекса на экологическое состояние Донецкой области  /  С.Ф. Марова, Бабенко К.В. // Державні механізми управління природокористуванням : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2009. – Т.Х.– С. 293 – 301. – (Державне управління; вип. 134).

Особистий внесок: проаналізовано статистичний матеріал, визначені найбільш значущі забруднювачі, що поступають в атмосферу від автотранспорта.

Статті в інших виданнях, тези доповідей:

30. Марова С.Ф. эколого-гигиенические аспекты нарушения репродуктивного здоровья женщин / Н.Ф. Иваницкая, В.П. Квашенко, Н.В. Ткаченко, С.Ф. Марова, О.Н.Пилипенко, Т.В. Банникова // Гигиена населенных мест: сб. науч. тр. – К., 1999. –  Вып. 35. –  С. 450 – 458.

Особистий внесок: визначено рівні екологічного навантаження міст Донецької області

31. Марова С.Ф. Эффективность коррекции нарушений репродуктивной функции у женщин, проживающих в экологически неблагоприятном районе / В.К.Чайка, Н.Ф. Иваницкая, В.П.Квашенко, Н.В. Ткаченко, Т.Ю. Бабич, С.Ф.Марова // Медико-социальные проблемы семьи.  – 2000. – Т.5, № 1. – С. 78 – 83.

Особистий внесок: виконано порівняльний аналіз рівня забруднення водних джерел м. Донецька та захворюваності жінок в залежності від району мешкання.

32.             Марова С.Ф. Общее и репродуктивное здоровье детей и подростков в условиях воздействия антропогенных факторов среды / Н.Ф. Иваницкая, В.Я.Уманский, В.П. Квашенко, Т.В. банникова, С.Ф. Марова. // Медико-социальные проблемы семьи. – 2000. – Т.5, № 2 – 3. – С. 5 – 10.

Особистий внесок: проведено ретроспективний аналіз рівня захворюваності дітей, що мешкають у м. Маріуполі.

33.             Марова С.Ф. Перспективы применения ароматерапии для коррекции здоровья подросткового населения, проживающего в крупных промышленных городах / С.Ф. Марова, Ю.П. Богослав, Л.З. Гриценко // Материалы междунар.науч.-практ. конф., посвящ. 75-летию НИИ медико-экологических проблем Донбасса и угольной промышленности «Актуальные проблемы медицины труда и экологии Донбасса».– Донецк, 2000.– С. 243 – 244.

Особистий внесок: проаналізовано кількісні показники утворення та накопичення токсичних відходів в донецькій області.

34.             Марова С.Ф. Влияние ксенобиотиков атмосферного воздуха на уровень и структуру заболеваемости детского населения / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова // Донбас 2020: Охорона довкілля та екологічна безпека: в 2 т. [зб. доп. наук.-практ. конф.].– Донецьк, 2001. – Т. 2– С. 142 – 146.

Особистий внесок: розрахована кореляційна залежність захворюваності органів дихання дитячого населення від ксенобіотиків атмосферного повітря.

35.             Марова С.Ф. Состояние окружающей среды и здоровье детского населения в городских условиях Донбасса / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова // Материалы Всеукр. науч.-практ. конф. «Бизнес и экология» (г. Донецк, 26 – 27 янв. 2001 г.). – Донецьк: Бизнес-альянс Донбасса, 2001. – С.28–30.

Особистий внесок: визначено залежність екологічних та демографічних показників.

36.             Марова С.Ф. Характеристика водной среды и заболеваемость населения в городских условиях Донбасса / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова,  Ф.С. Радомская, М.В. Савченко // Материалы Междунар. науч.-практ. конф. «Бизнес, экология и здоровье» (Донецк, 30 нояб. 2001 г.). – Донецк : Бизнес-альянс Донбасса, 2001. – С.37 – 40.

Особистий внесок: встановлено залежність захворюваності міського населення та якості водного середовища.

37.             Марова С.Ф. Общая и гинекологическая заболеваемость детей и подростков в условиях экологически неблагоприятного региона / В.К. Чайка, Н.Ф. Иваницкая, Л.А. Матыцина, С.Ф.  Марова // Вестник гигиены и эпидемиологии. – 2001. – Т.5, № 2. –  С. 153 – 156.

Особистий внесок: визначені найбільш екологічно напружені міста і райони Донецької області та стан захворюваності в цих регіонах.

38.             Марова С.Ф.нетрадиционных средств в лечении заболеваний репродуктивной системы женщин / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова, Г.Ф. Выдумчик, Ю.П. Богослав // Медико-социальные проблемы семьи. – 2001. – Т.6, №4. – С .63 – 66.

Особистий внесок: проведено економічні розрахунки збитків, що виникають при розвитку екологозалежних захворювань у жінок.

39.             Марова С.Ф. Влияние техногенной нагрузки на здоровье детского населения промышленных городов Донбасса / С.Ф. Марова // Материалы регион. науч.- практ. конф.  «Экология и безопасность жизнедеятельности: инновационные процессы в науке, технологиях и образовании» (Макеевка, 12 – 13 апр 2001 г.). – Макеевка: МЭГИ, 2001. – С. 41 – 43.

40.             Марова С.Ф. Профилактика и лечение вегетативных нарушений у женщин с измененным гормональным профилем, проживающих в экологически неблагоприятном регионе / Н.Ф. Иваницкая, В.П. Квашенко, Ю.П. Богослав, С.Ф. Марова, И.И. Голубятникова // Гигиена населенных мест. – Киев. – 2001. – Вып. 38, Т. 2. – С. 464 – 469.

Особистий внесок: проаналізовано рівень вегетативних порушень у жінок, що мешкають у екологічно несприятливому регіоні.

41.             Марова С.Ф. Пути усовершенствования системы экологического мониторинга на примере Авдеевского коксохимического завода / С.Ф. Марова //  Способы и средства создания безопасных и здорових условий труда в угольных шахтах [по матер. Первой Междунар. Конф. «Экологический кризис – проблема социальная. Пути ее решения» (Донецк, 18 – 21 окт. 2001 г.) ]. Макеевка – Донбасс: ДРО МАНЭБ, 2001.– С. 124 – 130.

42.              Марова С.Ф. Экономические аспекты экологического мониторинга в угольной промышленности /  И.Ф. Дикенштейн, С.Ф. Марова // Горноспасательное дело: сб. науч. тр. / НИИГД. – Донецк, 2001. – С. 146 – 153.

Особистий внесок: обґрунтована можливість використання економічних важелів в якості мотиваційного фактора проведення природоохоронних заходів.

43. Марова С.Ф. Демографо-экологическая ситуация и проблемы репродуктивного здоровья девочек и девочек-подростков Донецького региона / Л.А. Матыцина, С.Ф. Марова // Перинатологія та педіатрія. – 2002. – №1. – С. 32 – 36.

Особистий внесок: визначено вплив умов життя дитячого населення на демографічні показники Донецького регіону.

44. Марова С.Ф.Влияние выбросов коксохимического производства на репродуктивную систему женщин / Н.Ф. Иваницкая, С.Ф. Марова, А.А. Ермаченко //  Гигиена населенных мест. – Киев. – 2004. – Вып.44 . – С.435 – 439.

Особистий внесок: визначено вплив умов праці на репродуктивну функцію жінок.

45. Марова С.Ф. перспективы развития рекреационной сферы в донецкой области / С.Ф. Марова // Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція: матеріали XV між нар. наук.-практ. конф. (Чернівці, 11-12 трав. 2006 р.)  Ч.ІІ. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2006. – С. 196 - 199.

46. Марова С.Ф. Формирование рекреационно-туристического комплекса в Донецкой области / С.Ф. Марова,  А.В. Панкратова // Проблеми розвитку та упровадження систем управління якістю в регіоні: матеріали 3-ої региональної наук.-практ. конф. (Донецьк,  30 трав. 2006 р.). – Донецьк: ДонНТУ, 2006. – С.66 – 70.

Особистий внесок: визначено необхідність та напрями формування рекреаційного комплексу в Донецькій області.

47.             Marova S. основные направления формирования и совершенствования системы управления охраной окружающей среды на предприятии / O. Shaporenko, S. Marova, R. Zubkov // Środowiskowe bariery i czynniki rozwoju gospodarskego Polski. Pod redakcją Leszka Preisnera. Wydawnictwo Ekonomia i Środowisko, 2006. -  P. 193 – 200.

Особистий внесок: визначено підходи до формування системи управління охороною навколишнього середовища на підприємстві.

48. Марова С.Ф. Состояние стандартизации и нормирования в сфере охраны атмосферного воздуха от выбросов автотранспорта / С.Ф. Марова // Природні ресурси й навколишнє середовище : зб. наук. пр. / ДонДУУ; Донецьк: ДонДУУ, 2007. – Т.VІІІ. – С.87 – 95. – (Економіка; вип. 76).

49. Марова С.Ф. Роль сануючих інтер’єрів в організації робочого простору / С.Ф. Марова,  Т.М. Ткаченко // Інноваційні технології та механізми державного управління на регіональному рівні: матеріали наук.- практ. конф. (Харків, 28 листоп. та 21 груд. 2006 р.). – Харків: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. – С. 53 – 56.

Особистий внесок: обґрунтована необхідність створення оптимальних умов життєдіяльності на робочому місці.

50. Марова С.Ф. Методы анализа качества жизни населения  / С.Ф. Марова, Т.В.  Битнер // Проблеми розвитку та упровадження систем управління якістю в регіоні : матеріали 4-ої региональної наук.-практ. конф. (Донецьк,  30 трав. 2007 р.). – Донецьк: ДонНТУ, 2007. – С. 210 – 213.

Особистий внесок: визначені показники та методи оцінки якості життя.

51. Марова С.Ф. Завдання державного управління життєдіяльністю в регіонах з високим техногенним навантаженням  / С.Ф. Марова // Зб. наук. праць. Економічні науки. – Чернівці: Книги –ХХІ, 2007. – С. 251 – 261.

52. марова с.ф. Синдром «нездорового будинку» та безпека життєдіяльності / С.Ф. Марова, т.м. ткаченко, А.Е.  Кусков // Генезис творчості в житті особистості: зб. наук. ст. [за матеріалами І Всеукр. наук.-практ. конф.].– Горлівка: ГДПІМ, 2007.– Вип.1. – С. 134 – 140.

Особистий внесок: визначено напрями зниження негативного впливу зовнішніх факторів на умови життєдіяльності.

 53. марова с.ф. Экологизация производства как условие создания экологической безопасности региона / С.Ф. Марова, т.м.  ткаченко // Проблеми екології. – 2007. – № 1–2.– С. 120 – 125.

Особистий внесок: проаналізовано досвід підвищення системи управління охороною навколишнього середовища.

54.             Марова С.Ф. Напрями робіт із біологічної оптимізації міських територій / С.Ф. Марова, Т.Н. Ткаченко // Проблемы экологии и охраны природы техногенного региона: межвед. сб. науч. работ. – Донецк, ДонНУ. – 2007. – Вып. 7. –С. 52 – 59.

Особистий внесок: обґрунтовано можливість оптимізації умов життєдіяльності за рахунок озеленення міських територій.

55. Марова С.Ф. Напрями використання природно-рекреаційних ресурсів Донбасу / С.Ф. Марова // Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку : матеріали Українського екологічного конгресу, Ч.1 (Київ, 27 – 28 жовтня 2008 р.). – К., 2008. – С. 436 – 439.

56. Марова С.Ф. Людина та середовище її існування: етапи розвитку / С.Ф. Марова // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту :  матеріали  IV гаук.-практ. конф. (Донецьк, 23 жовт. 2009 р.). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – C. 134 – 139.

57. Марова С.Ф. Аналіз нормативно-правової бази у вугільній промисловості / С.Ф. Марова, Н.О. Бурик // Управління розвитком : зб. наук. ст. / ХНЕУ; Харків : Вид. ХНЕУ, 2009. – № 11. – С. 46 – 47.

Особистий внесок: проаналізовано стан нормативно-правової бази щодо безпеки праці у вугільній галузі.

АНОТАЦІЯ

Марова С.Ф. Державні механізми управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України. – Донецьк, 2010.

У дисертації розроблено теоретичні положення, методологічні основи  та науково-практичні рекомендації щодо управління безпекою життєдіяльності населення техногенно напружених регіонів. Розкрито сутність техногенної та екологічної безпеки на підставі розмежування цих понять, їх пріоритетів, завдань та механізмів вирішення. Обґрунтовано необхідність створення системи управління безпекою життєдіяльності населення, яка б враховувала екологічні умови мешкання в техногенно напружених регіонах.

Запропоновано інноваційний підхід до управління безпекою життєдіяльності на підставі дрібного районування території, що дає можливість враховувати специфічні регіональні особливості. Розроблено методологічний підхід до визначення рівня техногенного напруження території. Обґрунтовано механізм визначення комплексної оцінки  потенційної небезпеки підприємств, яка, на відміну від існуючих, має читки класифікаційні критерії, що дає можливість формалізувати розрахунок екологічних платежів.

Ключові слова: механізми державного управління, екологічна складова безпеки життєдіяльності, медико-екологічний моніторинг, рівень техногенного навантаження, громадське здоров’я,  дрібне районування територій, програми підвищення якості життя населення техногенних регіонів.

АНнОТАЦиЯ

Марова С.Ф. Государственные механизмы управления безопасностью жизнедеятельности населения техногенных регионов. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины. – Донецк, 2010.

В диссертации определены теоретико-методические подходы к определению понятия «экологическая безопасность» на основе установления сущностной роли экологических факторов в обеспечении устойчивого развития. необходимость учета постоянного ежедневного влияния техногенных факторов на качество жизни населения придает ему новое смысловое наполнение, требуя решения проблем экологической составляющей безопасности жизнедеятельности.

 Показано, что система управления безопасностью жизнедеятельности не отвечает требованиям устойчивого развития, поскольку ориентирована, в основном, на обеспечение безопасности в условиях чрезвычайных ситуаций, не учитывает негативные процессы, которые постепенно формируют условия существования и не имеет адекватных механизмов, которые позволили бы обеспечить экологическую составляющую безопасности жизнедеятельности. Обоснована необходимость организации  управления экологической составляющей безопасности жизнедеятельности таким образом, чтобы гарантировать оптимальное качество жизни населения техногенных регионов, экологические условия существования которого были нарушены в результате загрязнения территории проживания.

Доказано, что ключевой проблемой, не позволяющей  эффективно воздействовать на экологическую составляющую безопасности жизнедеятельности, является отсутствие учета специфических территориальных особенностей экологического состояния региона. Это объясняется существующими подходами к разделению территории страны на большие группы, охватывающие несколько областей.

Предложен механизм обеспечения экологической составляющей безопасности жизнедеятельности, в основе которого лежит принцип мелкого районирования территорий. Переход от программ, охватывающих крупные территории, к программам, разработанным для отдельных городов, районов больших городов дает возможность учитывать специфические региональные особенности, отображать реальные потребности общества. Дифференциация территорий должна осуществляться по уровню их техногенной нагрузки. Это может быть реализовано при внедрении единой методики определения этого показателя. Разработан алгоритм и на его базе компьютерная программа для расчета показателя техногенной нагрузки региона с учетом его природно-климатических условий. На основании полученных объективных показателей проведено ранжирование регионов по уровню их техногенной нагрузки и определены территории, население которых требует первоочередной помощи и  повышение уровня экологической составляющей безопасности жизнедеятельности.

Показано, что оптимизация условий жизнедеятельности населения техногенных регионов может быть практически реализована путем разработки соответствующих программ, особенностью которых является необходимость усиления территориальной и отраслевой координации при разработке и внедрении программных мероприятий.

Предложено преобразование системы государственного управления экологической составляющей безопасности жизнедеятельности за счет реорганизации отделов охраны природы в областных/местных государственных администрациях. Реализация разработанных программ должна входить в функции этих отделов. При этом отличительной чертой работы отдела является смещение акцента при определении объекта управления с проблем охраны природы и рационального природопользования на охрану жизни и здоровья населения техногенных регионов, повышения качества жизни в уже сложившихся эколого-экономических условиях.

Предложен механизм финансирования программ повышения качества жизни за счет предприятий, деятельность которых негативно повлияла на экологическое состояние территорий. Для реализации этого механизма разработана система  комплексной оценки потенциальной опасности предприятия, имеющая четкие классификационные критерии, учитывающая уровень и эффективность природоохранной деятельности предприятия и позволяющая формализовать расчет экологических платежей. 

Ключевые слова: механизмы государственного управления, экологическая составляющая безопасности жизнедеятельности, медико-экологический мониторинг, уровень техногенной нагрузки, общественное здоровье,  мелкое районирование территорий, программы повышения качества жизни населения техногенных регионов.

ABSTRACT

Marova S.F. State mechanisms of population life safety management in technogenic regions. - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Science in Public Administration, specialty of 25.00.02 – mechanism of state management. - Donetsk State University of Management, Ministry of Education and Science of Ukraine. - Donetsk, 2010.

 The thesis developed theoretical provisions, methodological basis, scientific and practical recommendations on management of population life safety in technogenic regions.

Revealed is the essence of technogenic and ecological safety on the basis of division of these notions, their priorities, tasks, and mechanisms of their solution. Grounded is the necessity of creation of the population life safety management system, that would consider ecological conditions of life in technogenically tensed regions.

The innovative approach to life safety management based on the principle of territorial zoning is suggested, which enables to take into account specific regional characteristics. Methodological approach to determining the level of a territory technogenic tension is developed. Mechanism for defining the potential danger of enterprises, which, unlike existing ones, has clear-cut classification criteria, enabling to formalize the calculation of environmental fees, is grounded.

Key Words:  mechanisms of State managing, ecological part of safe vital functioning medic-ecological monitoring, level of anthropogenic, social health, fine districting of territories, programs optimizing the vital functioning of population of anthropogenic regions.