| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито суть і ступінь наукової розробленості досліджуваної наукової проблеми, обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано її зв’язок з науковими програмами й темами, визначено об’єкт, предмет, гіпотези, мету, завдання і методи дослідження, розкрито наукову новизну й практичну значущість результатів, наведено дані щодо публікацій за темою дослідження та апробації його результатів.
У першому розділі – “Концептуально-методологічні засади визначення вимірів ефективності державного управління на основі когнітивних моделей соціальної реальності” – розглянуто необхідність об’єктивації уявлень управлінського персоналу стосовно соціальної реальності як об’єкта державного управління, трансформацію державної влади в Україні з позицій різних наук, суть і ключові методологічні проблеми когнітивного моделювання вимірів ефективності державного управління.
Дослідження ключових внутрішніх об’єктивних і суб’єктивних факторів демократизації суспільства і системи державної влади засвідчили неоднорідність української еліти, злиття адміністративно-управлінських, політичних і ділових кіл за відсутності дієвих механізмів зовнішнього державного контролю влади, що перешкоджає трансформації державного управління (О.Валевський, В.Горбулін, С.Кордонський, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Лисицький, А.Мельвіль, М.Миронюк, І.Розпутенко, І.Тимофіїв, М.Томенко, О.Фісун).
Результати економічного аналізу свідчать про значне зниження ефективності економічної діяльності держави (О.Алексєєв, В.Бодров, І.Бураковський, О.Некіпелов, В.Новицький), створення віртуальної економіки, що не відповідає інтересам більшості населення країни. Політико-управлінські еліти використовують формальні інститути демократії і держави в недемократичних цілях, просувають ідеологію трансформації замість свідомої побудови цивілізованої ринкової економіки та ефективної системи державної влади (П.Катсамунська, Н.Колісниченко, Д.Стіглітс).
Розвиток олігархічно-кланової системи поступово стає загрозою для цілісності самої піраміди державної влади (О.Гарань, С.Макєєв, О.Молодцов). Адміністративно-економічний аналіз дає підстави стверджувати про наявність генетичної спорідненості існуючої в Україні системи державного управління і адміністративно-управлінської системи Радянського Союзу (С.Кордонський, А.Мельвіль, О.Фісун). В умовах відсутності логічної замкненості конституційно-правової системи це становить загрозу для забезпечення ефективності функціонування державного апарату в інтересах більшості населення країни (В.Дзюндзюк, І.Черленяк).
Огляд результатів управлінського аналізу системи державної влади України показує відсутність стратегічного підходу, належного ресурсного і кадрового забезпечення процесу реформування державного управління, вбудованої в управлінський процес системи контролю за ефективністю та якістю державного управління як складових процесу стратегічного планування, надійного системного інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, домінування підходу до розв’язання проблем у режимі гасіння пожежі, нездатність управлінського персоналу до критичної оцінки і конструктивних висновків, що не дає змоги навчатися на основі набутого досвіду, наявність частих змін посад урядовцями вищого рангу. Все це повністю відповідає адміністративним “хворобам”, які були ідентифіковані майже 30 років тому П.Дракером.
Проблема низької ефективності державного управління та місцевого самоврядування в Україні набула критичного рівня, тому завдання її вирішення посідає ключове місце в програмах як останніх урядів, так і президентів країни.
На підставі аналізу інституційних перетворень українського суспільства і системи державного управління можна зробити висновок, що механізми управління, які склались в Україні, не відповідають потребам і очікуванням населення країни, а також нормативно-ціннісним уявленням про фактори демократизації і належне врядування, що існує в розвинених країнах світу. Це зумовлює необхідність аналізу когнітивних моделей управління країною з врахуванням світового досвіду здійснення змін для підвищення ефективності державного управління в умовах глобалізації.
Історичний огляд понять ефективності та якості у філософській, економічній і управлінській традиціях показав їх взаємозв’язок і наявність у них ціннісної компоненти, необхідність багатопараметричного підходу і виявив особливе значення відповідальності суб’єкта управління як вирішального фактора сталого прийняття рішень (Г.Бухарт, Е.Лефлер, Д.Мартин, М. Солодка, А.Халачми). Однак, на думку Г.Бухарта, концепція ефективності залишалась незатребуваною у світовій практиці державного управління до 70-х рр. XX ст. Безперечним імпульсом для її впровадження став економічний успіх повоєнної Японії. Його основним джерелом було визнано продуктивну адаптацію американського і німецького управлінського досвіду до національних умов (Дж.Вумек, Д.Джонс та ін.).
Відомою версією цілісного підходу до концептуалізації ефективної управлінської діяльності є цикл аналітичного пошуку нових можливостей щодо вдосконалення процесів діяльності, який у теорії та практиці державного управління відомий як цикл Демінга. Він передбачає таку послідовність: планування, дія (первинна реалізація), контроль (перевірка) і виконання на основі практичного врахування результатів контролю (ПДКВ від англ. PDCA). Цикл Демінга є однією з теоретичних основ японського економічного дива, сучасної теорії та практики проведення інституціональних змін, регламенту адміністративної діяльності в Європейському Союзі, концепції загального управління якістю (TQM) та ощадливого менеджменту (від англ. Lean Management) (М.Майлакович, Д.Майєр, М.Уоррен).
На сьогодні не існує єдиної універсальної моделі державного і місцевого управління для всіх демократичних країн і міст. Є сенс вести мову про специфіку історичних традицій державного і місцевого менеджменту в розвинених країнах з демократичним суспільно-політичним устроєм, у країнах з перехідною економікою і у слабко розвинених країнах. При цьому виявляється збільшення впливу етнонаціональних та культурних відмінностей на адміністративну культуру і стиль поведінки управлінського персоналу (Е.Харрісон, С.Хантінгтон).
Світовий досвід управлінських реформ засвідчує, що без системних змін у мисленні та вміннях, без включення всього персоналу організації у процес реформування його результат буде незначним. Це, на перший погляд, аксіоматичне твердження є зовсім нетривіальним для сучасного державного управління України. Нові ідеї вимагають глибокого розуміння сутності реальності (середовища та обставин їх втілення), ресурсного забезпечення, підготовчої роботи, розвитку вмінь управлінського персоналу і прагнення зробити так, щоб ці ідеї працювали, оскільки зміст знань і когнітивних схем управлінських кадрів визначає ядро інституціональних та інноваційних змін (У.Демінг, К.Крістенсон, А.Рао та ін.). Представники неоінституціональної школи економічного розвитку особливу увагу у проведенні реформ приділяють знанням і людському фактору (Д.Мартин, Д.Норт, Дж.Сорос, М.Фуллан). Послідовники концепції управління якістю переходять від намагань одноразових системних змін до поступового вдосконалення діяльності органів державного управління із застосуванням інструментів загального управління якістю та ощадливого менеджменту (Дж.Вумек, Д.Джонс, В.Дзюндзюк, М.Майлакович, Л.Маллінз, Т.Маматова, Дж.Отт, Т.Поістер, А. Рао, Х.Рейні та ін.).
Перехід від концепції закритої системи державного управління, яка реалізує фіксовані адміністративні цілі за чітко визначеними нормами у відносно стабільних зовнішніх умовах, до концепції відкритої системи державного управління пов’язується з визнанням важливості суб’єктивного фактора, а також з усвідомленням важливості аналітичного циклу змін і відповідних когнітивних моделей, які опосередковують і визначають реальну поведінку управлінського персоналу, і, відповідно, результати державного управління (П.Дракер, Р.Мертон, Дж.Сорос, У.Томас). Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від професійного самоусвідомлення (сприймання і розуміння) керівниками всіх етапів управлінського циклу. Робота дисертанта спирається на розуміння того, що будь-який суб’єкт соціально-економічного і політичного простору постійно оцінює діяльність і результативність системи державного і місцевого управління в країні. При цьому у нього формуються певні когнітивні моделі, які опосередковують його ставлення і характер участі в державному управлінні. У доступній літературі дисертантові не вдалося знайти праць, присвячених емпіричним дослідженням таких моделей, включаючи реконструкцію та верифікацію когнітивних моделей складових циклу змін сучасного державного управління України. Усе це спричинило реалізацію цього дослідження.
У другому розділі – “Методологія емпіричного дослідження когнітивних моделей вимірів ефективності державного управління і місцевого самоврядування” – автором розглянуто комплекс апріорних концептуальних моделей соціальної реальності як теоретичний об’єкт дослідження, розроблено конкретні методики реконструкції і дослідження когнітивних моделей соціальної реальності та узагальнено методологію розробки когнітивних моделей соціальної реальності в державному управлінні.
Дослідження складових циклу змін державного управління в дисертації ґрунтується на моделі управлінського циклу Демінга, ізоморфних макромоделях системи національних інтересів, соціальної напруженості та ефективних управлінських практик. Оцінки актуальності національних інтересів розглядаються як початок циклу аналізу політики і стратегічного планування в процесі просування згори донизу. При цьому система національних інтересів України (НІУ) розглядається як багатопараметрична ціннісна схема, що відображає в узагальненому вигляді потреби суспільства та держави, цілі державного управління і, відповідно, критерії оцінки його ефективності. Ретроспективна оцінка стану реалізації національних інтересів і соціальної напруженості розглядається дисертантом як характеристика існуючої соціальної реальності, тобто вихідна точка аналізу управлінського циклу під час руху знизу вгору. Динамічне поєднання минулого і майбутнього здійснюється за допомогою управлінських практик.
Розроблена методологія реконструкції й дослідження когнітивних моделей соціальної реальності охоплює збирання, обробку та аналіз вихідних даних і включає наступні етапи:
– визначення категоріального словника представників основних управлінських груп нашої країни для складових елементів апріорної моделі ефективності управління за допомогою фокусних груп і стандартизованих інтерв’ю;
– попередню класифікацію отриманого переліку ключових категорій;
– розробку опитувальників для кількісного вивчення сприйняття конкретного об’єкта управління чи сегмента соціальної реальності;
– збирання емпіричних даних за участю представників основних дієвих сил;
– статистичний аналіз результатів опитування з метою виявлення основних вимірів когнітивних моделей та впливу на них незалежних факторів;
– інтерпретацію отриманих результатів;
– “повернення” здобутого знання за допомогою оцінки стану об’єкта управління, виявлення пріоритетів державного управління та ефективних управлінських практик і моніторингу ефективності державного управління.
Вихідна оцінка стану об’єкта державного управління проводилась як оцінка стану реалізації НІУ та рівня соціальної напруженості. При цьому використовувалась 7-бальна шкала: від 1 (крах) до 7 (стабільно добрий стан). Під час інтерпретації результатів ця шкала проекціювалась на складові циклу Демінга за аналогією з німецькою версією Загальної схеми оцінювання (від англ. Common Assessment Framework, CAF).
Дослідження цілепокладання в державному управлінні проводилось на основі експертних оцінок відносної актуальності НІУ або рівня уваги, що приділяється певним групам національних інтересів на підставі умовної ймовірності їх включення в список актуальних. Крім того, використовувався показник критичності реалізації НІУ у часовому вимірі. Пріоритетність реалізації НІУ розраховувалась як добуток оцінок стану реалізації НІУ на значення оцінок їх критичності.
Оцінка соціальної напруженості (СН) проводилась за допомогою розробленого комплексу таких інтегральних показників: стан реалізації НІУ, безпосередня оцінка поточного рівня СН, ретроспективна оцінка рівня СН, прогноз рівня СН до кінця поточного року, оцінка СН на основі шкали історичних асоціацій, СН за параметрами міжсуб’єктної взаємодії (рівня впливу дійових сил (ДС) на соціально-політичне й економічне життя країни, конфліктність взаємодії ДС, ресурсне забезпечення ДС, характер інтересів, на задоволення яких зорієнтовані соціальні суб’єкти, рівень довіри ДС), прогноз рівня СН.
У дисертаційній роботі також виявлені узагальнена факторна модель базових вимірів стану НІУ, що розрахована на основі 30-ти вихідних сфер НІУ, та дві факторні моделі ефективних управлінських практик, що відображають операційний склад діяльності сучасного вітчизняного управлінця і базуються на тезаурусі (структурі понять), яким користуються вітчизняні управлінські кадри. На основі цих моделей розроблено діагностичні методики (індикатори ефективних практик місцевого управління – ІЕПМУ–2 й ІЕПМУ–3) та досліджено їх надійність та валідність.
– “Емпірична верифікація когнітивних моделей цілей і результатів державного управління” – присвячено опису результатів емпіричного визначення уявлень щодо сфер НІУ і значення їх реалізації для життя країни, узагальненої оцінки сприймання ефективності державного управління у просторі національних інтересів, комплексної структурованої оцінки СН, позиціювання та оцінки конфліктності діючих сил суспільно-економічного простору, визначення пріоритетів державного управління.
Дослідження за державним замовленням на тему “Моніторинг національних інтересів України” за участю вищого управлінського персоналу України (близько 100 експертів-управлінців вищого рівня), започатковане у 1994 р., показало, що на різних рівнях державного управління відсутнє чітке уявлення про зміст і структуру НІУ. Це було першим емпіричним свідченням того, що управління країною здійснювалось за відсутності загальноприйнятих стратегічних цілей i пріоритетів її розвитку, загальновживаного понятійного апарату, технології отримання, збереження, інтерпретації i використання даних з метою моніторингу забезпечення НІУ. У Концепції національної безпеки України і в Законі України “Про основи національної безпеки України” вже визначена система життєво важливих національних інтересів. Проте і досі відсутній ефективний механізм орієнтації на систему НІУ у процесі регламентації та координації діяльності структур державного управління, тобто застосування конкретних національних інтересів країни як дієвого інструменту планування, реалізації та контролю за результатами діяльності державних інституцій та своєчасної корекції їх дій. Серед причин цього слід відзначити: міждисциплінарнiсть і комплексність проблеми, відсутність вітчизняної інституційної традиції самостійного державного управління, постійне уникання політичної еліти від послідовного визначення ціннісної складової державної політики, відсутність взаємодії органів державного управління з науковими колами, яка б базувалася на відповідним чином регламентованих правовому i фінансовому фундаментах.
|
