ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ АГРАРНОГО СЕКТОРА РЕГІОНУ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ І РИЗИКУ Автореферат

У вступі розкрито сутність і стан розробленості наукового завдання, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі “Теоретичні основи державного управління розвитком аграрного сектора регіону в умовах невизначеності і ризику” обґрунтовано необхідність державного управління аграрним сектором регіону, удосконалено поняття державного управління аграрним сектором регіону, досліджено теоретичні підходи до державного управління аграрним сектором, а також розглянуто сутність ризику як об'єкта державного управління на регіональному рівні. Значення і роль сільського господарства в економіці країни важко переоцінити, оскільки саме сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування, а легку і харчову промисловість − сировиною. Питання необхідності й визначення масштабів втручання держави в економіку в цілому і в аграрну сферу зокрема привертає значну увагу дослідників упродовж століть. Наукова спадщина про сутність і роль аграрного сектору, а також підходів до державного управління ним пов'язана з іменами українських вчених: О.І. Дація, М.А. Латиніна, А.С. Лисецького, О.М. Могильного, Г.І. Мостового, М.Х. Корецького, А.М. Огинського, О.М. Онищенка, В.О. Точиліна, О.М. Шпичака, А.Е. Юзефовича, В.В. Юрчишина та ін., а також зарубіжних учених: А. Афталіона, А. Бернса, Р. Касселя, Д. Кейнса, X. Кларка, Н. Кондратьєва, А. Маршала, З. Коваля, А. Сміта, Й. Шумпетера та ін. Проведені нами дослідження свідчать про те, що в умовах формування ринкових відносин не в повному обсязі враховувалося різноманіття факторів, що впливають на сільське господарство. Усі ці специфічні особливості розвитку сільськогосподарського виробництва найбільш результативно проявляються в територіальному його розміщенні, спрямованому на раціональніше використання сукупності природних та соціально-економічних факторів. Тільки врахування всіх природно-економічних, соціальних, демографічних, екологічних й інших умов і особливостей різних регіонів дає можливість розумно поєднувати рішення основних задач підйому економіки з раціональним використанням наявних регіональних ресурсів. Тому необхідно вивчати чинники і умови соціально-економічного розвитку кожного регіону, виявляти взаємозв'язки між ними.

Обґрунтування і формування дефініції того чи іншого поняття, явища або процесу є однією з найбільш відповідальних процедур наукового дослідження. Дослідженням встановлено, що на сучасному етапі розвитку нашої держави існує багато визначень поняття “управління”, і всі вони ґрунтуються на різних підходах: загальному, функціональному, процесуальному, суб’єктно-об’єктному. Державне управління аграрним сектором є складовою системи державного управління економіки країни загалом. Проте існує також досить широке трактування його сутності. З нашої точки зору, методологічною основою визначення категорії “державне управління” може служити загальна теорія систем, відповідно до якої економіка може бути визначена як соціально-економічна система, що за своєю сутністю – абстракція, створена для дослідження проблем керування соціально-економічним об’єктом. З урахуванням зазначеного вище, а також виходячи з науково-обґрунтованих підходів щодо необхідності державного управління аграрним сектором, автор визначає державне управління аграрним сектором регіону як регулюючий, організуючий та контролюючий вплив держави на систему економічних відносин в аграрному секторі регіону для реалізації державної аграрної політики з метою забезпечення продовольчої безпеки регіону.

Визначено, що всі процеси в економічному середовищі розвиваються циклічно, ґрунтуючись на переході з одного стану в інший, тобто система підкоряється певним правилам і закономірностям і до певної міри передбачена. Протилежність і суперечності є рушійними чинниками розвитку. Проте є можливість короткострокових відхилень від загальної закономірності руху об'єктів і процесів, обумовлена наявністю випадкових явищ у часі. Дослідження теоретичних основ категорій часу, простору, руху, коливання, повторюваності, періодичності, ритмічності, циклічності підвели нас до логічного їх зв'язку з теорією невизначеності і ризику. Тому державне управління повинне проводитися з урахуванням значення цього розвитку, тобто за допомогою зіставлення сучасних тенденцій із комплексом чинників, що формують динаміку регіону. Дані чинники можна згрупувати за шістьма критеріями: по спрямованості впливу (зовнішній − макроекономічний, внутрішній − внутрішньогалузевий, внутрішньогосподарський); за часом впливу (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий і постійний); за ступенем впливу (екстремальний, демотиваційний, мотиваційний); за характером виникнення (спонтанний, спрогнозований, плановий); за сферою дії (економічний, техніко-технологічний, організаційний, соціальний, екологічний, політичний); за ступенем керованості (керований, частково керований і некерований). Даний підхід дозволяє у розрізі кожного чинника розробити адресну систему інструментів державного управління по ослабленню їх демотиваційного впливу й посиленню мотиваційного. Сукупність кризових ситуацій вимагає внесення концептуальної визначеності у принципи реалізованої регіональної економічної політики. Рішення цієї задачі може бути забезпечене на основі структурного впорядкування системи державного управління аграрним сектором у територіальному аспекті.

Розглянувши різні теоретичні підходи щодо сутності ризику, визначено, що у більшості випадків його характеризують як вплив випадкових змінних на окремі економічні об'єкти, які неможливо конкретизувати і усунути. Визначено, що існують не тільки різні точки зору в розумінні змісту поняття “ризик”, але і різні підходи до оцінки його об'єктивного і суб'єктивного характеру. Ряд авторів, виходячи з того, що ризик − категорія об'єктивна, яка дозволяє регулювати відносини між людьми, трудовими колективами, організаціями й іншими суб'єктами господарського життя. Інші учені дотримуються позиції суб'єктивної концепції ризику. На наш погляд, ризику властиві як об'єктивна, так і суб'єктивна характеристики. Причому об'єктивна виражає шкідливу дію неконтрольованих випадкових подій, суб'єктивна заснована на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності і виникає через реалізацію ризику через органи управління аграрним сектором, оскільки саме вони оцінюють ситуацію, формують безліч альтернативних варіантів рішень. Характеризуючи суть ризику, слід зазначити, що, як і будь-яка економічна категорія, ризик виявляється через функції. У сучасній літературі виділяють інноваційну, регулятивну, захисну, компенсуючу і соціально-економічну функції. Даний перелік функцій не повною мірою відображає сутність ризику як об'єкта державного управління з боку суб'єктів, що ухвалюють рішення в аграрному секторі, тому з наявності можливості настання ризикових ситуацій випливають наступні функції, якими можна доповнити вищеназваний перелік: оцінна (дозволяє “розставляти” чинники ризику за ступенем їх важливості і значущості, що допомагає виробляти відносини до багатоманітних проявів ризикових ситуацій у сільському господарстві); мобілізуюча (застосування ідей, теорій, концепцій як спонукальних мотивів практичних дій за реалізацією ухвалених рішень); попереджувальна (з метою зменшення вірогідності і величини відхилень, негативних наслідків збитку, необхідні заходи і дії, направлені на попередження ситуації невизначеності і непередбачених подій або зниження ступеня їх впливу); компенсаційна (функція обліку можливості настання ризику); стабілізуюча (координуюча положення системи аграрної сфери шляхом використання різних методів); репресивна (ризик спричиняє за собою дії, що обмежують збиток в сільському господарстві і направлені на придушення ризикового випадку, що вже настав); контрольна (функція, що дозволяє управляти ситуацією, контролювати вірогідність настання ситуації невизначеності і непередбачених подій і способів зниження їх впливу); ощадна (доречна у тому випадку, коли серед методів зниження ризику застосовується метод використання засобів резервних фондів, створених з метою покриття непередбачених наслідків подій).

У другому розділі “Аналіз стану державного управління розвитком регіонального аграрного сектора в умовах невизначеності і ризику” проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку аграрного сектора регіону, оцінено систему державного управління розвитком аграрного сектору регіону в ринкових умовах, визначено умови невизначеності і ризику в державному управлінні аграрним сектором регіону. Сучасний стан аграрного сектору Запорізької області характеризується високим ступенем зносу основного капіталу галузі, процесом деіндустріалізації сільськогосподарського виробництва, створенням дрібнотоварних присадибних господарств з перевагою ручної праці, зниженням ґрунтової родючості, погіршенням фінансового стану аграрних товаровиробників, загостренням соціальних проблем сільської місцевості. Проаналізуємо динаміку валової продукції сільського господарства Запорізької області та обґрунтуємо напрям зміни економічного середовища для аграрної галузі в регіоні (рис. 1). Природно-кліматичні умови Запорізької області дають змогу успішно розвивати багатогалузеве сільське господарство, виробляти в достатній кількості характерні для даних умов продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Водночас, вони мають нестійкий характер, виявляються з певною циклічністю. Тому територію Запорізької області можна розглядати як територію ризикового землеробства.