ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Вугільний комплекс є соціально-значущим і впливає на розвиток всієї економіки України. Безперервне зростання цін на енергоносії в умовах ринкової економіки і значна складність гірничо-геологічних умов шахтного фонду піднімають проблему забезпечення інноваційного розвитку вугільної промисловості на рівень найбільш актуального завдання для економіки України. Прийняття Енергетичної стратегії України до 2030 року в сукупності з іншими постановами уряду, які націлені на посилення інноваційного характеру української економіки, створюють нові умови і стимули для активізації науково-технічної та інноваційної політики у вугільному комплексі. Ключовим завданням є формування системного підходу до розробки державних механізмів стратегії реструктуризації вугільного комплексу, спрямованих на забезпечення ефективної діяльності вуглевидобувних підприємств на інноваційній основі.

Значний внесок у вивченні методології і вирішенні практичних завдань державного регулювання вугільного комплексу та впровадження інновацій в економіку внесли вітчизняні вчені, такі як О. Амоша, В. Вербинський, М. Гаман, В. Геєць, В. Гусєв, Б. Данилишин, О. Дацій, Ю. Драчук, М. Земляний, О. Іваницька, С. Ілляшенко, І. Кабанов, В. Коберник, М. Корецький, М. Латинін, А. Лисецький, О. Суходоля, І. Чукаєва, Й. Шумпетер та ін.

Разом з тим, окремі аспекти цієї багатопланової проблеми ще не в повній мірі досліджені та розроблені. Зокрема, недостатньо вивченими залишаються методичні підходи до визначення ролі держави при оновленні вугільного комплексу на інноваційній основі, розробка ефективних методологічних засад формування державної стратегії переходу вугільної промисловості на інноваційний тип розвитку та створення відповідного інституційного середовища. Невирішеність багатьох вказаних та інших проблем зумовила вибір теми, мети та завдань дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). У виконанні науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання інноваційного розвитку вугільного комплексу України.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання вугільного комплексу України на інноваційній основі. Досягнення мети зумовило необхідність постановки та вирішення таких завдань׃

- визначити соціально-економічну сутність державного регулювання вугільного комплексу на інноваційній основі;

- розробити методологічні засади формування стратегії розробки вугільного комплексу на інноваційний тип розвитку;

- уточнити понятійний апарат проблеми дослідження, зокрема трактування інноваційного типу технологічного розвитку вугільного комплексу;

- розвинути теоретичні підходи до умов реалізації державою інноваційних програм у вугільному комплексі;

- дослідити сучасний стан інноваційного розвитку вугільного комплексу;

- удосконалити регулювання основних засад функціонування ринку вугілля;

- ідентифікувати та систематизувати фактори, які впливають на інноваційний розвиток з визначенням їх впливу на державне регулювання вугільного комплексу;

- запропонувати напрями покращення соціально-економічної ситуації у вугледобувних регіонах;

- обґрунтувати створення державою галузевого інноваційного центру;

- визначити критерії оцінки та показники результативності реалізації державою стратегії інноваційного розвитку.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання економіки України на інноваційній основі.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних та методологічних аспектів розробки механізмів державного регулювання вугільного комплексу на інноваційній основі.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що удосконалення механізмів державного регулювання розвитку вугільного комплексу на інноваційній основі сприятиме забезпеченню енергетичної безпеки та активізації загального розвитку економіки України.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи. У роботі використано: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), логічний (створення взаємозв'язку ринкового і державного механізмів регулювання вугільного комплексу), системний аналіз
функцій державного управління (аналіз сучасного стану регулювання вугільної промисловості в Україні), статистичний (оцінка сучасного стану
розвитку вугільного комплексу), методи аналізу і синтезу (для розробки ефективного механізму регулювання вугільного комплексу), експериментальний, порівняльний (при розробці методів та заходів державного регулювання), розрахунково-конструктивний (удосконалення механізму державного регулювання вугільного комплексу в Україні), метод документально-правового моделювання (при внесенні змін до нормативних актів) та інші.

Інформаційно-аналітичну базу склали офіційні матеріали Держкомстату України, дані Міністерства вугільної промисловості України, нормативно-правові акти, праці вітчизняних та зарубіжних вчених та фахівців із проблеми дослідження тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше науково обґрунтовані методологічні засади розробки державної стратегії переходу вугільного комплексу на інноваційний тип розвитку, в якому основним фундаментом є׃ соціальна відповідальність влади за прийняті рішення; науково-технічне прогнозування; підвищення наукоємкості технологічних процесів та ефективний взаємозв’язок із бізнесом;

удосконалено׃

- обгрунтування складових умов реалізації інноваційних програм державою у вугільному комплексі (інформаційне та фінансово-економічне забезпечення, виробничо-технологічна підтримка, сертифікація, міжнародне наукове співробітництво та ін.) та деталізація їх змісту для ефективного впровадження інновацій у вугільну промисловість;

- сутність та зміст поняття „інноваційний тип технологічного розвитку вугільного комплексу”, що, на відміну від інших дефініцій, враховує соціальний вплив інноваційного розвитку на вугледобувну територію, обумовлює перспективи та рівень її розвитку;

- теоретичні підходи до створення державного галузевого інноваційного центру як елементу національної інноваційної системи, з деталізацією функцій та організацією діяльності, за допомогою якого можливе поширення та розвиток інновацій і їх комерціалізація у вугільному комплексі;

- наукові положення по регулюванню основних засад функціонування ринку вугілля, умов реалізації, методів визначення базової ціни та врахування особливостей банкрутства;

- якісно-кількісна оцінка результативності реалізації державою механізму інноваційного розвитку вугільного комплексу, яка полягає в: оцінці конкурентних переваг галузі; ефективності інноваційної діяльності в галузевому розрізі та регіональних наслідків за виробничим, інфраструктурним, науковим, освітнім та екологічним напрямом;

дістали подальшого розвитку׃

- теоретичні підходи до державного регулювання процесу закриття шахт зі створенням спеціального ліквідаційного фонду, що значно покращить соціальний захист працівників, знизить навантаження на бюджет та зменшить екологічні наслідки при ліквідації шахти;

- систематизація та взаємозв’язок факторів, які впливають на розвиток вугільного комплексу, їх вплив на вибір механізмів та методів державного регулювання інноваційного розвитку вугільного комплексу.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтовані у дисертації методичні положення, аналітичні розрахунки, оцінки та висновки, використані Міністерством палива та енергетики України при формуванні та реалізації інноваційної політики держави, а також внесення змін до законодавчих актів Верховної Ради України та інших нормативно-правових документів, які регулюють інноваційній розвиток вугільного комплексу в Україні (довідка № 731 від 10.04.2009 р.).

Наукові напрацювання автора щодо методичних підходів до розробки стратегії державного регулювання інноваційного розвитку вугільного комплексу використані при розробці програми інноваційного та науково-технічного розвитку Київської області (довідка № 7-8/531 від 10.03.2009 р.).

Запропоновані заходи по створенню сприятливого інноваційного клімату через використання інституційного й інфраструктурного забезпечення інвестиційного процесу були застосовані при підготовці програми стабілізації вугільного комплексу Комітетом Верховної ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (довідка № 01-21/54 від 09.05.2009 р.).

Запропоновані у дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм учбових курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка № 578 від 25.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування й розроблення пропозицій з удосконалення механізмів державного регулювання вугільного комплексу України на інноваційній основі.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях׃ „Інвестиційна складова сталого розвитку регіону” (Харьків, 2008), „Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів” (Дніпропетровськ, 2009), „Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (Київ, 2009), „Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (Київ, 2009), „Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 10 наукових працях, з них 5 – у наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 3,1 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Обсяг роботи – 229 сторінок, у т. ч. 19 рисунків, 14 таблиць, 4 додатки. Список використаних джерел з 254 найменувань викладено на 30 сторінках.