ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, формулюються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практична значущість одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію та публікації.

У першому розділі – “Науково-теоретичні засади державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення” розкрито теоретичні засади та принципи функціонування систем пенсійного забезпечення, визначено чинники впливу на реформування пенсійних систем, узагальнено методи та засоби державного впливу на функціонування пенсійних систем та їх збалансування, досліджено етапи розвитку недержавних пенсійних фондів та становлення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні.

Світові демографічні тенденції (такі, як скорочення народжуваності, збільшення тривалості життя, збільшення чисельності людей пенсійного віку) вказують на те, що пенсійні виплати лише за рахунок розподільчого (солідарного) принципу побудови системи пенсійного забезпечення обмежено певним граничним співвідношенням у віковій структурі населення. Тому у більшості країн було прийнято рішення залучити додаткові джерела фінансування пенсій за накопичувальним принципом, що зумовило необхідність збалансування розподільчого рівня пенсійної системи (шляхом підвищення пенсійного віку, зменшення кількості індексацій пенсійних виплат, зменшення категорій працівників, які отримували пільгові пенсії тощо).

Запровадження накопичувального принципу у пенсійну системі, - з одного боку, - передбачає суттєвий часовий інтервал, у результаті чого з’являється можливість використовувати пенсійні активи як стабільне, довгострокове та надійне інвестиційне джерело, а з іншого, - несе в собі певні ризики досить віддаленого у часі отримання раніше зроблених внесків. До таких ризиків віднесено знецінення коштів (системний та інвестиційний ризик), зловживання, розкрадання та нецільове використання внесків (агентський ризик), запобігати яким мають органи державного нагляду та контролю за допомогою відповідних механізмів державного регулювання.

Зазначається, що ефективність функціонування накопичувальних фондів досягається не тоді, коли повертаються сплачені пенсійні внески, а тоді, коли пенсійні внески інвестовано та отримано прибуток.

Доведено, що за цих умов державі доцільно впливати на процеси у трьох напрямах: перший – інформування та залучення до участі у накопичувальних фондах широкого кола громадян, підприємств, профспілок; другий – забезпечення надійності та ефективності функціонування накопичувальних фондів, що передбачає убезпечення пенсійних активів та створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності; третій – державне регулювання діяльності накопичувальних пенсійних фондів.

В Україні діє досить жорстка модель державного регулювання інвестиційної складової діяльності накопичувальних фондів, яка визначає структуру інвестиційного портфелю, вимоги до розкриття інформації з інвестиційної діяльності, вимоги до компаній з управління активами, в тому числі визначає граничні розміри на оплату послуг.

Оскільки залучення до системи недержавного пенсійного забезпечення є добровільним, держава не вимагає встановлення гарантій щодо певного фіксованого рівня доходності на пенсійні активи, хоча світова практика оперує чотирма видами: гарантування абсолютного або відносного рівня виплат, гарантування абсолютної або відносної доходності.

Взаємопов’язаність трьох механізмів державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення: організаційно-економічного (передбачає регулювання діяльності суб’єктів, встановлення інституційних вимог до суб’єктів); інвестиційного (безпосередньо стосується методів та інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності); інформаційного (стосується ступеня розкриття інформації, заходів з інформування населення тощо) забезпечує всебічний державний нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення.

Накопичувальні пенсійні фонди у своєму розвитку проходять три стадії: становлення, накопичення, зрілості. Кожному з етапів відповідають певні параметри розвитку та механізми державного регулювання. На етапі становлення використовуються організаційно-економічний, інформаційний, інвестиційний механізми, на етапі капіталізації найбільша увага приділяється інвестиційному, на етапі зрілості – інформаційному та організаційно-економічному (табл.1). Сьогодні система недержавного пенсійного забезпечення України знаходиться на етапі становлення, а тому необхідне удосконалення, передусім, перших перерахованих механізмів.