ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ В УКРАЇНІ: СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дисертації, визначаються ступінь її наукової розробленості, а також мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза, методи дослідження, показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наведено інформацію про впровадження та апробацію роботи, загальні відомості про публікації за темою дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі – “Теоретичні  та   методичні засади дослідження державних механізмів забезпечення та захисту прав пацієнтів в Україні” – проводиться системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо прав пацієнтів як важливої складової соціального, економічного і культурного розвитку суспільства та державного регулювання медичної діяльності в європейських країнах.

У розділі вказано, що права людини – це універсальний феномен, що характеризує захищену законом міру можливої поведінки людей, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів особистості шляхом користування елементарними, найбільш важливими бла­гами та умовами її безпечного, вільного існування в су­спільстві. Права людини характеризують обсяг благ та умов, що забезпечують її вільний розвиток і визначаються суспільним статусом людини.

Виходячи з теоретичних та практичних напрацювань у розділі робиться наголос на тому, що проблема прав людини завжди була предметом гострих суперечностей, пов’язаних з володінням правами або з їх розширенням. Здобуті ж або розширені права, у свою чергу, фіксували статус людини в суспільстві на тому чи іншому етапі розвитку. І кожний ступінь розвитку суспільства був черговим кроком на шляху розширення свобод, доповнення прав людини новими якостями, поширення їх на більше коло суб’єктів.

Як показали дослідження, право громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу гарантовані ст. 49 Конституції України. Згідно з цим конституційним положенням держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Правові механізми та соціальні, економічні засади забезпечення цього конституційного права встановлено Основами законодавства України про охорону здоров’я, прийнятими Верховною Радою України 19 листопада 1992 р. Проблеми організаційного та юридичного забезпечення прав пацієнтів останнім часом в Україні стають дедалі більш актуальними. Так, відповідно до ст. 18 проекту Закону України “Про права пацієнтів в Україні” від 21 лютого 2005 р. система, що забезпечує гарантії прав пацієнтів в Україні, а також їх реалізацію і захист, охоплює заклади охорони здоров’я та їх посадових осіб, центральні і місцеві органи управління системою охорони здоров’я, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, судові і правоохоронні органи громадських організацій. Органи державної влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень видають нормативно-правові акти, що передбачають і закріплюють відповідні права пацієнтів, порядок їх реалізації, захист і юридичну відповідальність за їх порушення, а також здійснюють контроль за дотриманням норм, закріплених у виданих ними нормативно-правових актах у рамках наданої їм законом компетенції.

Як свідчить аналіз наукової літератури з досліджуваної теми, питання правового регулювання медичної діяльності, а тим більше пошуків шляхів удосконалення системи забезпечення прав громадян і прав пацієнтів та їх захисту в охороні здоров’я України, не можуть бути повними без аналізу правового статусу такого важливого суб’єкта медико-правових відносин, як пацієнт. Саме тому в розділі стверджується, що пацієнт як суб’єкт медико-правових відносин у сфері медичної діяльності є ключовою фігурою, з якою так чи інакше пов’язані всі інші суб’єкти, які беруть участь в організації, забезпеченні або безпосеред­ньому наданні медичної допомоги. Зазначається, що без пацієнтів – осіб, які всту­пають у правові відносини з медичним працівником (медичною установою) і наді­лені у зв’язку з цим скріпленими державою у законодавчому порядку специ­фічними правами, свободами і обов’язками суб’єкта медико-правових відносин, функціонування всієї сфери охорони здоров’я значною мірою втрачає сенс.

Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації механізмів державного регулювання прав пацієнтів в Україні – складне і багатогранне завдання, пов’язане з розробкою спеціальної програми дослідження, складеної з використанням системного підходу (див. рисунок), що сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань.

Дослідження проводилося в п’ять основних етапів. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення здобутих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.