МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ Автореферат

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено стан її наукової розробки, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито її мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, встановлено їх наукове значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертації.

У першому розділі - “Теоретичні засади державного управління вищою освітою” – розглянуто вищу освіту як об’єкт державного управління, виявлено особливості та специфіку управління вищою освітою на регіональному рівні, охарактеризовано та обґрунтовано існуючі моделі управління освітньою сферою, проаналізовано функціонування механізмів управління вищою освітою в країнах-учасницях Болонського процесу та узагальнено їх досвід.

Вища освіта протягом останніх двох десятиліть є об’єктом дослідження вітчизняних авторів. Це пояснюється тим, що, по-перше, після проголошення незалежності України відбулись трансформаційні перетворення в її політиці, економіці, соціальній сфері та ідеології, що призвело до змін у соціальних пріоритетах країни, включаючи освіту; по-друге, система вищої освіти сприяє переходу до інформаційного суспільства, а молоде покоління, яке отримало вищу освіту, є основним стратегічним резервом країни в реалізації соціально-економічних реформ; по-третє, приєднання України до Болонського процесу з метою покращення національної системи вищої освіти, пошуку і запровадження найкращих світових здобутків в освіті та науці зобов’язує керівництво країни більш активно проводити модернізацію освітньої сфери.

Узагальнюючи наукові дослідження можна дійти висновку, що всі вітчизняні автори використовують логічні методи пізнання, більшість з них користується системним методом, який найкраще розкриває сутність системи освіти та її функціональність. Це дозволяє дослідити взаємодію керованої та керуючої систем і розглядати систему освіти в цілому й вищої – зокрема як цілісну систему, що знаходиться в постійній взаємодії підсистем як на мікро- (всередині системи), так і на макрорівні (взаємодія із зовнішнім середовищем).

Як об’єкт державного управління вища освіта, відповідно до вітчизняного законодавства, представлена системою, яку складають: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у цій галузі. Отже, об’єктом державного управління є система вищої освіти, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління. Однак, державне управління вищою освітою має власну специфіку, тобто сукупність особливих якостей та ознак, які притаманні лише цій галузі.

З’ясовано, що саме система органів державної виконавчої влади дозволяє функціонувати й розвиватися вищій освіті в межах держави. При цьому дані органи складають цілісну систему управління вищою освітою на вищому, центральному та регіональному рівнях, яка поєднує в собі як керуючу, так і керовану підсистеми та функціонує задля досягнення необхідного результату. Крім того, існує і локальний рівень управління, представлений вищими навчальними закладами різних форм власності. Державне управління закладами вищої освіти реалізується як взаємодія між суб’єктом (органом управління) та об’єктом управління (закладом вищої освіти) на основі встановлених між ними прямих і зворотних зв’язків. Однак, вплив суб’єкта управління на об’єкт потрібно зменшити з метою сприяння власним тенденціям розвитку цих закладів.

На основі обстеження різних підходів та вивчення законодавчих актів європейських країн уточнено зміст понять “вища освіта” і “державне управління вищою освітою” з урахуванням того, що сьогодні відбуваються трансформаційні перетворення у галузі вищої освіти в контексті інтеграції України в європейський освітній простір.

З’ясовано, що світовий досвід містить багато позитивних прикладів ефективного управління освітою. При цьому в різних державах реалізовуються різні моделі управління. Узагальнення наукових джерел дозволяє дійти висновку, що автори по-різному називають ці моделі, але всі вони реалізуються в рамках двох основних підходів до управління: централізованого і децентралізованого. Разом із тим, з метою забезпечення якості вищої освіти, до управління нею все більше залучається громадськість. Можна виділити деякі спільні риси щодо мети втручання держави у справи вищої освіти: по-перше, держава забезпечує якість навчання; по-друге, фінансує систему вищої освіти й притягує вищі навчальні заклади до відповідальності за витрачені державні кошти; по-третє, задля забезпечення потреб економічного розвитку держава гарантує підготовку людських ресурсів.

Результати дослідження функціонування механізмів управління вищою освітою деяких країн європейського простору надають можливість визначити спільні й відмінні риси в організації освітньої сфери, структурі та механізмах державного управління, визначити схожість проблем у вищій освіті цих країн і України з метою використання зарубіжного досвіду для їх усунення.

Другий розділ - “Аналіз механізмів державного управління вищою освітою України” -присвячено дослідженню нормативно-правових засад державного управління вищою освітою, обстеженню сучасного стану функціонування механізмів управління вищою освітою, аналізу механізмів реалізації освітньої політики органами державної виконавчої влади на регіональному рівні.