МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ Автореферат

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито її зв’язок з науковими програмами та планами, визначено мету та завдання, предмет й об’єкт, розкрито методологічну основу дослідження, вказано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, її структуру, відомості про апробацію та публікації основних результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції” висвітлено: категоріально-понятійний апарат, сутність державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції та методологічні проблеми її впровадження.

Доведено доцільність розмежування категорій національної та державної інформаційної політики, визначено релевантні для цього підходи (регулятивний та управлінський відповідно), надано власні трактування:

• національна інформаційна політика – це сукупність принципів і норм, що регулюють форми, методи та основні напрями діяльності суб’єктів національного інформаційного простору та встановлюють параметри якості, достовірності й своєчасності оперування інформацією;

• державна інформаційна політика – це визначені на основі національних інтересів країни стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, обробки, аналізу, використання, розповсюдження та надання інформації (інформаційних ресурсів), а також механізми контролю за інформаційними потоками, їх змістом й спрямуванням.

Шляхом застосування онтологічного підходу виявлено принципи та функції державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції. При систематизації та класифікації принципів використано ознаку простору застосування: універсальні (керівні для будь-якої державної політики), галузеві (властиві конкретній політиці – в даному випадку інформаційній), спеціальні (притаманні певному напряму реалізації визначеної політики – в дисертації цим напрямом є інформування населення).

Окреслено коло питань, що розглядаються в контексті дослідження процесу впровадження політики. Розглянуто підходи до визначення й класифікації інструментів політики. Обґрунтовано, що найбільш коректним є визначення засобів впровадження політики залежно від ресурсу, який є основою інструменту. Виходячи з твердження Г. Щедровицького про те, що діяльність завжди є системою, запропоновано розглядати механізми реалізації політики як трирівневу систему, що складається з рівнів інструментів політики, технологій політики та процедур політики.

Сформульовано визначення “технологія політики”, “процедура політики”, “механізм реалізації політики”, “система механізмів реалізації політики”.

Показано, що використання мови інструментів, технологій та процедур для розв’язання суспільно-політичних проблем дозволить чітко формулювати задачі суб’єктам формування політики, а виконавцям легко “читати” та виконувати поставлені завдання. Перевагою застосування уніфікованої системи механізмів реалізації політики визначена можливість стандартизувати процес впровадження політики “в просторі й часі”: за різними об’єктами – сферами регулювання (соціальна, економічна, освітня та інші) та різними суб’єктами – органами державної влади, які фактично здійснюють політику.

Другий розділ присвячено дослідженню “Вітчизняного та зарубіжного досвіду реалізації державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції”. Встановлено, що інформування населення започатковано одночасно з проголошенням курсу України на європейську інтеграцію (1998 р.). Доведено, що “Державна Програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 роки” (ДПІГ), до якої щороку Кабінет Міністрів України своїми розпорядженнями затверджував план відповідних заходів, була прийнята з метою систематизації інформаційної діяльності. Виявлено групи положень (ДПІГ та щорічних планів), за допомогою яких забезпечувалася поступальність та послідовність процесу інформування:

• положення, що без змін переходили від плану до плану;

• положення, що уточнювалися від плану до плану;

• положення, що трансформувалися: (а) відповідно до логіки виконання; (б) за вимогами конкретних етапів або через суспільну необхідність;

• положення, якими змінювався: (а) склад виконавців; (б) частота виконання завдань;

• положення, що регламентували проведення єдиноразових дій.

Зауважено, що положення у щорічних планах логічно не структуровані, не розподілені за певними напрямами інформування. Визначено перелік положень щорічних планів, що безпосередньо не пов’язані зі сферою регулювання нормативно-правових актів. Охарактеризовано регуляторний інструмент за типом правових норм та за наявністю і співвідношенням декларативних (констатуючих) і практичних (діяльнісних) частин, що містяться у відповідних нормативно-правових документах.

З метою неупередженого визначення рівня регуляторного інструменту державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції складено його порівняльну характеристику, для чого проаналізовано досвід Польщі та Латвії від ініціалізації європейського курсу розвитку (1990-1991 рр.) до моменту здобуття повноправного членства в Євросоюзі (2004 р.).

Розкрито поняття “суб’єкт політики” та виявлено суб’єктів, на які покладено обов’язки інформування населення щодо цілей та задач євроінтеграції. Наголошено на необхідності розширення кола учасників інформаційного процесу та з’ясовано, який законодавчий механізм унормовує таке залучення. Розроблено відповідну модель співробітництва (рис.1) та наведено рекомендації щодо подальшого розвитку співпраці. Зауважено, що всі учасники, вказані на рис. 1, є суб’єктами цілісного процесу розробки та реалізації державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції. Поділ на “суб’єктів розробки” та “суб’єктів впровадження” є доволі умовним і ґрунтується на переважній ролі суб’єкта у вказаному процесі.