ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Рибне господарство має стратегічне значення для забезпечення продовольчої безпеки країни, зміцнення її позицій на міжнародній арені, збереження просторової і національної цілісності країни. Сучасний стан рибного господарства залишається складним, істотно скоротилися обсяги його виробництва, посилилася сировинна спрямованість експорту, що загрожує перетворенню України в сировинний придаток розвинених країн. У сучасних умовах спостерігається несистемне правове і економічне регулювання рибного господарства в поєднанні з непрозорим бізнесом, в результаті якого господарська діяльність підприємств вимушено здійснюється у край вузьких тимчасових рамках планування, які часто не перевищують року. Тому сьогодні разом з рішенням найважливішої задачі – відновлення і стабілізація економіки рибного господарства – актуальною стає проблема удосконалення системи державного регулювання розвитку даної галузі. Формування перспектив розвитку рибного господарства припускає глибше дослідження ключових проблем державного регулювання галузі і обґрунтування напрямів її розвитку. Зроблені кроки з реформування галузі та трансформація механізму державного управління привели до створення неузгоджень і суперечностей набору інструментів державного регулювання.

Теоретико-методичні та практичні аспекти розв'язання проблем розвитку рибного господарства розглядаються в працях С.І. Алимова, О.М. Багрова, П.П. Борщевського, М.В. Гринжевського, В.О. Муріна, К.І. Рижової, М.С. Стасишена, М.А. Хвесика, В.Г. Черника, О.О. Шевченка та ін.

Вивченню адаптації інструментів державного регулювання до нової парадигми постіндустріального суспільства, вдосконаленню методів державного управління в сучасній економіці присвячені численні публікації, серед яких слід виділити роботи таких вітчизняних вчених, як О.Ю. Амосов, М.М. Білинська, В.Г. Бодров, О.І. Васильєва, Б.М. Данилишин, О.І. Дацій, А.О. Дєгтяр, О.М. Іваницька, Т.В. Іванова, М.Х. Корецький, О.П. Литвин, О.М.Суходоля, В.П. Удовиченко, В.В. Юрчишин, а також фундаментальні праці зарубіжних авторів Дж. Кейнса, Дж. Гелбрейта, П.Самуельсона, А. Сміта, Д. Стігліца і ін.

Проте, не дивлячись на те, що проблеми розвитку рибного господарства є предметом наукових досліджень, вже достатньо давно, чимало питань залишаються невирішеними. Також в даний час зростає роль не скільки критичної оцінки соціально-економічних перетворень в рибному господарстві, скільки дослідження теорії і методології створення ефективної системи державного регулювання його розвитку. Це і визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження було отримано в межах науково-дослідної теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164), в рамках якої дисертантом розроблено шляхи вдосконалення системи державного регулювання розвитку рибного господарства.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та розробці практичних пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання розвитку рибного господарства. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

- дослідити роль держави в розвитку рибного господарства;

- розвинути підходи до державного регулювання рибного господарства;

- удосконалити підходи до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства;

- визначити недоліки системи державного регулювання рибного господарства України;

- проаналізувати сучасний стан державної політики розвитку рибного господарства України в ринкових умовах;

- удосконалити систему інструментів державного регулювання рибного господарства;

- удосконалити концесійний механізм приватно-державного партнерства в рибному господарстві;

- обґрунтувати стратегію розвитку рибного господарства України та надати практичні рекомендації щодо розвитку системи державного регулювання ним.

Об’єктом дослідження є рибне господарство, як об’єкт державного регулювання.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку рибного господарства.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення системи державного регулювання розвитку рибного господарства у взаємодії з ринковими механізмами сприятиме підвищенню конкурентоспроможності рибного господарства та активізації загального розвитку даної галузі.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: абстрактно-логічний (узагальнення теоретичних засад державного регулювання розвитку рибного господарства), аналізу і синтезу (дослідження аспектів державної політики розвитку рибного господарства України в пореформений період), системного аналізу функцій державного управління (аналіз сучасного стану державного регулювання розвитку рибного господарства), експериментальний (удосконалення системи інструментів державного регулювання рибного господарства), розрахунково-конструктивний (обгрунтування стратегії розвитку рибного господарства України) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження, полягають у такому:

вперше:

- обґрунтовано стратегію розвитку рибного господарства на засадах сталості через доповнення традиційних цілей економічного зростання соціальними і екологічними, що характеризується узгодженням цілей розвитку внутрішнього ринку України та інтеграції галузі в світогосподарські зв’язки, переходом від використання абсолютних конкурентних переваг до стійких переваг технологічного та інноваційного характеру, перенесенням акцентів в ключових чинниках успіху галузі на завершальну стадію ланцюжка доданої вартості;

удосконалено:

- підходи до прийняття управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства на основі інтегральної оцінки рівня його стійкості, що на відміну від існуючих враховують його територіальне локалізоване розміщення та нерівномірність просторової структури із застосуванням системи індикаторів, що включає: рівень досягнення раціональних норм споживання рибної продукції, відношення середньої тривалості життя населення до біологічно обґрунтованої, співвідношення доданої вартості рибопереробної і рибодобувної галузей, питома вага аквакультури в загальному обсязі використовуваних водних біоресурсів;

- систему інструментів державного регулювання рибного господарства, що на відміну від діючої заснована на оптимальному поєднанні заборонних заходів з заходами стимулювання, збереження і відтворення водних біоресурсів, а також включає такі напрями, як: збільшення терміну дії берегових квот на вилов; зниження митних бар'єрів і адміністративних обмежень поставок риби на внутрішній ринок; введення паливних дотацій як форми державної підтримки; створення басейнових оптових рибних бірж; включення в систему регулювання галузі механізмів саморегулювання;

- концесійний механізм приватно-державного партнерства в рибному господарстві, який першочерговим завданням ставить наступні етапи повного процесу виробництва рибної продукції: порти, як найважливіші логістичні центри і рибопереробна промисловість, що дозволяє державі одержати оптимальне співвідношення стратегічного контролю за підприємницькою діяльністю і максимально можливу господарську свободу на об'єктах державної власності;

дістали подальшого розвитку:

- підходи до державного регулювання рибного господарства через посилення взаємодії між підприємствами галузі на основі об'єднання їх економічних інтересів, створення інтегрованих структур із замкнутим циклом “вилов − переробка − реалізація”, що здійснюється шляхом розробки і реалізації узгодженої економічної політики держави;

- система державного регулювання підприємств рибного господарства через їх економічне об’єднання на основі створення вертикально інтегрованої структури для здійснення спільної господарської діяльності і консолідації економічних інтересів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в підготовці рекомендацій Міністерству аграрної політики України стосовно вдосконалення методичних підходів до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства (дов. № 04-68/127 від 08.10.2009 р.). Підготовлені автором пропозиції використані Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин при розробці Проекту Закону про внесення зміни до Закону України “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 31.03.2008 №2297 (дов. № 06-6/9-1235 від 23.09.2009 р.). Розробки автора щодо вдосконалення інструментів державного регулювання рибного господарства були використані в роботі Державного комітету рибного господарства України при розробці Проекту наказу Держкомрибгоспу “Про затвердження Режимів спеціального промислового рибальства у 2009” (дов. № 07/09-142 від 16.07.2009 р.). Результати досліджень автора були використані в роботі Київської обласної ради при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо обґрунтування регуляторних заходів, щодо економічного розвитку рибного господарства Київської області (дов. № 01-536 від 18.08.2009 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Управління ресурсами та фінансами” (дов № 01-12/18 від 12.07.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що опубліковані в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на таких науково-практичних конференціях, як: “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення“ (м. Київ, 2009), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009), “Розвиток аграрного виробництва в умовах світової фінансово-економічної кризи” (м. Київ, 2009).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць (4 – у наукових фахових виданнях з державного управління) загальним обсягом 3,8 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків що викладені на 212 сторінках. Матеріали містять 7 рисунків та 13 таблиць, які розташовані на 16 сторінках. Список використаних джерел складається з 178 найменувань, які наведено на 18 сторінках.