МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ТРАНСФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ Автореферат

Актуальність теми. Питання боєздатності армії завжди привертало значну увагу суспільства. Особливої гостроти сьогодні набула проблема соціального забезпечення військовослужбовців, що обумовлено багатьма чинниками. Зокрема, внаслідок дефіциту державного бюджету, економічної кризи в Україні та світі призупинено на невизначений термін виконання державою основних соціальних гарантій та виплату відповідної компенсації військовослужбовцям, у зв’язку з чим проблеми соціального блоку збройних сил не тільки не вирішуються, але й поглиблюються.

Нагальною потребою надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов’язані з особливостями виконання ними обов’язків військової служби, що часто супроводжуються ризиками для їхнього життя та здоров’я. Конституція та законодавство України гарантують, що держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на військовій службі у збройних силах, та членів їх сімей.

Упродовж тривалого часу у Збройних Силах України відбуваються процеси оптимізації чисельності військовослужбовців поряд із заходами, спрямованими на оновлення армії сучасними засобами ведення бойових дій. З огляду на це значна кількість військовослужбовців має бути звільнена у запас і забезпечена належними соціальними гарантіями. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері це виявилося вкрай складним завданням, яке, до того ж, не завжди забезпечено чинним законодавством. Тому військово-політична еліта суспільства, вчені намагаються знайти шляхи розв’язання питань, пов'язаних з удосконаленням системи соціального захисту військовослужбовців.

Наукові дослідження у цій сфері, зокрема роботи, присвячені висвітленню питань соціального захисту військовослужбовців, поки що не мають комплексного державного підходу, особливо з урахуванням процесів, пов’язаних зі становленням громадянського суспільства в Україні. У роботах зарубіжних дослідників А. Беблера, И. Голобородька, В. Греджева, К. Райса, Дж. Саймона, С. Хантінгтона, а також вітчизняних науковців В. Алещенко, А. Амоши, В. Бережинського, А. Вітченко, В. Возженикова, В. Галєева, Г. Губерної, В. Гошовської, А. Коровникова, С. Корольова, Е. Лібанової, В. Скуратівського, Н. Чалдимова та А. Шишканова досліджується сутність теорії соціально-економічної безпеки та механізми її впливу на суспільство.

У наукових працях з питань соціального забезпечення військової сфери здебільшого містяться результати аналізу нормативно-правової бази, яка регулює соціальний захист, розкриваються суто фінансово-економічні аспекти проблеми або ж досліджуються соціально-психологічні процеси військового середовища тощо. Проте поза увагою дослідників ще залишаються питання створення дієвих механізмів взаємодії органів державної влади та військового керівництва зі структурами, що представляють інтереси цільової соціальної групи, – громадськими об'єднаннями військовослужбовців.

Саме тому необхідність удосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України визначили мету, завдання та структуру дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідних робіт, що виконувались у 2007 – 2009 рр. науковцями кафедри соціальної і гуманітарної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами: "Соціальна безпека Української держави та механізми її забезпечення на регіональному рівні" (номер державної реєстрації 0106U012327) і "Розробка та запровадження механізмів забезпечення життєдіяльності територіальної громади як складової соціальної безпеки населення України" (номер державної реєстрації 0109U004866). В їх рамках автором досліджено форми та методи взаємодії суспільних інститутів при вирішені соціальних проблем регіону, запропоновано шляхи вдосконалення взаємовідносин суб’єктів управління у здійсненні державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка рекомендацій щодо вдосконалення функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у процесі формування та реалізації державної політики шляхом розробки механізмів паритетної взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій військовослужбовців.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання таких завдань:

– проаналізувати сучасний стан організаційно-правового забезпечення системи соціального захисту військовослужбовців в Україні;

– визначити сутність понять "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців" у контексті сучасної соціально-економічної парадигми;

– дослідити процес змін соціально-правових відносин громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України;

– визначити сучасний стан та проблеми у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

– узагальнити зарубіжний досвід реалізації соціального захисту військовослужбовців;

– здійснити оцінку діяльності органів державного управління з метою визначення шляхів подолання соціальних проблем військової галузі;

– запропонувати модель реалізації політики соціального захисту військовослужбовців;

– обґрунтувати принципи побудови окремих складових соціального захисту військовослужбовців із застосуванням структурно-функціонального підходу;

– розробити комплексний механізм соціального захисту військовослужбовців на основі принципів суспільної взаємодії.

Об’єктом дослідження є процес функціонування системи соціального захисту військовослужбовців при формуванні та реалізації державної соціальної політики.

Предмет дослідження – механізми соціального захисту військовослужбовців в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі державного управління, філософії, політології, права, державної політики та соціального управління.

Реалізація завдань дослідження здійснювалася шляхом комплексного використання загальнонаукових і спеціальних методів: логічного, етимологічного та порівняння – при поглибленому аналізі понятійного апарату і формуванні теоретичної бази дослідження; аналізу і синтезу – для осмислення окремих питань забезпечення військовослужбовців у соціальній сфері; категоріального аналізу – при уточненні таких понять, як "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців", "структурно-функціональний аналіз"; порівняльного аналізу – при вивченні першоджерел з проблематики дослідження та для узагальнення зарубіжного досвіду участі громадських організацій військовослужбовців у розробці та реалізації державної політики; моделювання – при розробці моделі взаємодії суб’єктів управління у процесі реалізації політики соціального захисту органами влади та військовими структурами; аналізу та узагальнення – для теоретичного обґрунтування результатів дослідження.

Теоретичною та емпіричною базою дослідження стали законодавчі й нормативно-правові акти України, довідкова література, дані соціологічних опитувань, монографії, а також матеріали науково-методичних і науково-практичних конференцій, теретичних семінарів тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні й вирішенні завдання щодо вдосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві.

До основних результатів, що містять наукову новизну, належать такі:

вперше:

розроблено структуру механізму соціального захисту військовослужбовців, в основу якої покладено принцип функціональної взаємодії окремих самостійних підсистем на основі домінуючої координації партисипаторної (громадської) складової системи;

розкрито зміст понять "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців" у контексті сучасної соціально-економічної парадигми як процесу взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій у напрямку інституціонального вдосконалення системи соціального захисту військовослужбовців у сучасних умовах;

удосконалено:

механізми взаємодії структурних елементів у процесі реалізації соціального захисту військовослужбовців шляхом запровадження традиційних та інноваційних форм залучення громадських організацій до виконання соціально-захисних функцій держави;

принципи координації складових механізму соціального захисту військовослужбовців на основі структурно-функціональних завдань, що покладені на кожну із підсистем, а саме: суспільно-політичну, правову, організаційну, фінансово-економічну та партисипаторну (громадську);

дістало подальшого розвитку:

співвідношення понять "соціальний запит" і "соціальна пропозиція" на основі специфіки трудового процесу під час проходження військової служби;

класифікація громадських об'єднань військовослужбовців на основі виділення організаційно-правовової, соціально-територіальної та професійної сфер їх спільної діяльності з подальшим визначенням головних складових за ознаками пріоритетного впливу;

класифікація інструментів соціального захисту військовослужбовців із застосуванням як традиційних (фінансових), якими користується переважно держава, так і нетрадиційних (нефінансових), що є спільним дієвим інструментом реалізації своїх функцій з боку взаємодіючих суб'єктів соціальної політики.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні якісно нових підходів щодо вдосконалення взаємодії органів влади, військового управління та громадських організацій військовослужбовців у прийнятті державно-управлінських рішень, участі в процесі формування та реалізації державної політики соціальної безпеки військовослужбовців.

Запропоновані в дисертації положення, висновки та рекомендації мають практичне значення та адресну спрямованість. Зокрема, вони впроваджені Департаментом гуманітарної політики Міністерства оборони України (довідка про впровадження № 273/1/2032 від 20.11.2009 р.), Управлінням праці та соціального захисту населення Харківської міської ради (довідка про впровадження № 2381/0/42-09 від 09.12.2009 р.), а також Головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 6837 від 23.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі сформульовані в ній висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях здобувача. Результати проведених здобувачем досліджень знайшли відображення в наукових роботах, внесок автора в які конкретизовано у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на IХ Міжнародному науковому конгресі "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2009 р.) та науково-практичній конференції "Демократичні стандарти державного управління" (м. Харків, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць, з яких п’ять статей – у фахових наукових виданнях з державного управління, одна – в матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 3,4 д.а., у тому числі особисто автору належить 3,2 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 235 сторінок, у тому числі 32 рисунки – на 22 сторінках, п’ять таблиць – на п’яти сторінках, три додатки – на 11 сторінках. Список використаних джерел налічує 245 найменуваннь (31 сторінка).