РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Одним із секторів економіки сучасного світу, що найінтенсивніше розвиваються і є перспективним, є індустрія туризму. Його вплив на економіку величезний. Туристичні підприємства отримують значний прибуток і створюють нові робочі місця. Туризм викликає до життя нову форму споживчого попиту – попит на відпочинок. Він розширює ринок для галузей, що випускають предмети споживання, допомагає розвитку розважального та пізнавального бізнесу, збільшує доходи транспортних підприємств, служби зв'язку, формує доходи від виробництва туристичного спорядження, збільшує попит на сувенірну продукцію, вироби місцевих промислів. Збільшення доходів туристичних підприємств цієї сфери сприяє стабілізації валютних надходжень до бюджетів різних рівнів через податки.

Характеризуючи значення туризму як галузі ринкової економіки, необхідно відзначити його соціальну значущість, важливу роль у духовному й фізичному розвитку особистості, формуванні рівня і якості життя. Через виховну функцію туризму відбувається формування відчуття колективізму, етичних і естетичних якостей; через освітню – закріплення й поповнення знань з краєзнавства, природознавства, історії, знайомство з культурою та традиціями своєї країни й народів світу; через оздоровчу функцію – дотримання оптимального режиму навантажень; використання дії природних чинників на стан організму, розвиток адаптаційних можливостей, підтримку організму на високому рівні фізичної підготовленості; через спортивну функцію – створення бази загальної фізичної підготовки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

Згідно з висновками Декларації Всесвітньої конференції з туризму в Манілі (1990 р.), «соціальний туризм – це мета, до якої суспільство повинно прагнути на користь менш забезпечених громадян при використанні їх права на відпочинок». Туризм у багатьох країнах перестав бути розкішшю, надбанням лише елітного, багатого прошарку населення, перетворився на необхідну соціальну потребу людей, складову способу їх життя.

Сучасний самостійний розвиток галузі без державної підтримки зумовив виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму значно зменшилася. Постійне зростання тарифів на транспорт, продукти харчування, різні послуги, недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів спричинює скорочення кількості потенційних туристів.

Соціальному туризму як чиннику розвитку суспільства не приділяється належної уваги, що приховує в собі масу негативних соціальних моментів. Перш за все, вона різко збільшує соціальну напруженість у суспільстві. Зростання доходів населення не встигає не тільки за підвищенням вартості послуг у сфері туризму, а й за зростанням вартості інших елементів, що характеризують життєвий рівень населення. У результаті потреба людей у відпочинку є найменш задоволеною серед основного кола соціальних потреб. Близько 80% населення є потенційними клієнтами соціальних форм туризму, але на практиці реалізують свій відпочинок тільки яким-небудь самодіяльним способом, навіть не замислюючись про послуги туристичних фірм.

Загальна незадоволеність у відпочинку спричиняє й інші проблеми. Це питання збереження та профілактики здоров'я населення, раціонального використання вільного часу, задоволення освітніх і культурних потреб, загальні проблеми зниження життєвої активності та міжособистісних контактів і багато інших.

Нерозв'язані свідчать про показують актуальність цієї теми для України. У такій ситуації важливу регуляторну й контролюючу роль повинна відігравати держава, що вимагає аналізу пріоритетних форм і методів державного регулювання соціального туризму. Соціальний туризм сьогодні виходить на новий етап розвитку в умовах ринкової економіки, в державному регулюванні якого необхідно поєднувати застосування зарубіжного досвіду з особливостями вітчизняного розвитку. Важливо створювати соціальний туризм, розробка якого вимагає нових підходів до організації державного регулювання, що відповідають розвитку ринкових відносин і нових форм власності.

Незважаючи на те, що проблема державного регулювання соціального туризму давно вже стала актуальною, коло наукових досліджень, присвячений їй, поки що достатньо вузьке і обмежене розглядом окремих завдань. Відсутність фундаментальних комплексних наукових праць з державного регулювання соціального туризму в сучасній Україні зумовило необхідність проведення досліджень у цьому напрямі.

Проблеми й особливості розвитку туризму відображені в наукових дослідженнях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: В. Азар, М. Борущок, П. Гаман, Л. Гринів, П. Гаман, П. Гудзь, Б. Данилишин, В. Дмитренко, В. Євдокименко, І. Зорін, Д. Карамишев, В. Квартальнов, В. Кифяк, В. Козирєв, В. Кравців, В. Лобас, О. Любіцева, М. Мальська, В. Мацола, А. Мельник, О. Мілашевська, О. Мордвінов, І. Рожкова, В. Федорченко, С. Харічков, В. Цибух, А. Чечель, О. Шаптала та інші.

Разом з тим відчувається нестача теоретичних і методичних підходів до управління розвитком соціального туризму, особливо в розробці концептуальних основ цієї діяльності і практичних рекомендацій щодо їх застосування.

Актуальність та невідкладність вирішення проблем, пов’язаних з активізацією державної туристичної політики, необхідність формування механізмів державного регулювання соціальним туризмом визначили тему дисертаційної роботи, зумовили зміст, мету, завдання і структуру дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження отримано в межах теми Класичного приватного університету «Механізми державного управління об’єктами та процесами ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0109U002113). Роль автора полягає в розробці основних напрямів розвитку системи відпускних чеків в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування й розробка рекомендацій щодо формування механізмів державного регулювання соціального туризму як складової державного регулювання суспільного розвитку України.

Для досягнення мети дисертаційної роботи було поставлено такі завдання:

– визначити сутність соціального туризму, розробити принципи його розвитку та запропонувати класифікацію;

– визначити необхідні умови розвитку соціального туризму, а також механізми їх створення;

– дослідити зарубіжний досвід розвитку соціального туризму;

– обґрунтувати необхідність створення організаційних структур управління розвитком соціального туризму;

– розробити механізми створення системи відпускних чеків;

– поглибити концептуальні підходи до визначення напрямів розвитку соціального туризму;

– запропонувати заходи державного регулювання соціального туризму.

Об’єкт дослідження – процес управління розвитком соціального туризму в Україні.

Предмет дослідження – управлінські, соціально-економічні та інституційні відносини, що склалися в процесі розвитку соціального туризму в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування механізмів державного регулювання соціального туризму, законодавче й інституціональне його забезпечення є необхідною та достатньою умовою ефективного функціонування туристичної галузі.

Методи дослідження. Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження в галузі програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що визначають правові й організаційні основи суспільних відносин у системі соціального туризму як в Україні, так і за кордоном.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження практики розвитку соціального туризму в зарубіжних країнах; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану туристичної галузі; методи аналізу й синтезу – для розробки принципів розвитку соціального туризму та формування державної соціальної політики; експериментальний – при розробці системи відпускних чеків.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні матеріали, звітна документація управлінь та відділів обласних державних адміністрацій і туристичних підприємств України, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

- науково обґрунтовано та запропоновано систему відпускних чеків, що полягає в зміні системи оподаткування, розробці маркетингових, організаційних і фінансових складових концепції соціального туризму;

удосконалено:

- науково-практичний підхід до формування цілісної системи управління розвитком соціального туризму в Україні шляхом створення Агентства відпускних чеків як інституту соціального партнерства в туристичній галузі, введення контрактів між державою й регіонами з метою виділення пріоритетних напрямів державної соціальної політики;

набуло подальшого розвитку:

- визначення шляхів законодавчого забезпечення розвитку соціального туризму шляхом розробки ключових положень проекту модельного закону «Про соціальний туризм», зокрема правового визначення суб'єктів, об'єктів, мети й інструментів, системи державного регулювання соціального туризму;

- узагальнення зарубіжного досвіду щодо впровадження в Україні державної соціальної політики та системи відпускних чеків як інструменту реалізації соціального туризму і його поєднання з особливостями вітчизняного розвитку;

- визначення сутності поняття соціальний туризм як сфери створення, просування та реалізації соціального туристичного продукту для задоволення потреб у подорожах, інших видах туристичного відпочинку слабозахищених у соціальному відношенні громадян.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані Запорізькою обласною радою при визначенні основних напрямів розвитку системи відпускних чеків в Україні (довідка № 18/49-10 від 23.10.2009 р.).

Бердянською районною державною адміністрацією апробовано механізм розвитку соціального партнерства в туристичній галузі (довідка № 47-08 від 10.12.2008 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Економіка туристичного та готельного господарства», «Ринок туристичних послуг», «Державне регулювання економіки», «Основи туристичного бізнесу», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 230-09 від 19.09.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним дослідженням. Усі наукові результати, які викладені в дисертації, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах, круглих столах: «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 2008 р.), «Культура і освіта фахівців туристичної сфери – сучасні тенденції та прогнози» (м. Київ, 2005 р.), «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні» (м. Запоріжжя, 2007 р.), «Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір» (м. Мелітополь, 2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у
8 публікаціях, із них 4 – у наукових фахових виданнях загальним обсягом
3,65 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 186 сторінок. Робота містить 14 рисунків, 3 таблиці, 1 додаток. Список використаних джерел (включає 179 найменувань) і викладений на 16 сторінках.