РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі розкрито сутність і стан питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади розвитку інноваційної політики України в умовах глобалізації" - проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування державної інноваційної політики й визначено її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю "Державне управління"; досліджено принципи реалізації державної інноваційної політики; встановлено особливості механізму державної підтримки інноваційних процесів.

Економічне зростання тісно пов'язане із розвитком інноваційного процесу, тому що для виживання у сучасному світі потрібно постійно створювати нові більш економічні та відповідачі часові товари. Вивчення чинників економічного зростання зводилося до впливу технологічних змін

(С. Глазьєв, М. Кондратьєв) та зміни попиту (Й. Шумпетер). Поряд із подоланням обмежень пропозиції праці та капіталу через інновації, не менш значимим є й подолання обмежень з боку державного регулювання

Таким чином, на сьогодні взаємозв'язок між економічним зростанням та структурним механізмом державного регулювання у працях вчених не виявлено, хоча для західних країн державі приділяється головна роль у фундаментальних наукових дослідженнях і сфері освіти. Крім того, держави створюють сприятливі умови для інвестиційних процесів і стабільності механізмів взаємодії інституціональних структур. Умовно це визначає фонові вкладення, що забезпечують відтворення знань і наукових кадрів.

На основі цього пропонується схема сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності, яка зумовлює їх присутність в інноваційному процесі (рис.1). Інтегральні ефекти інноваційних процесів є не абстрактною умовною, а, насамперед, випереджальним зростанням темпів виробництва в порівнянні з темпами збільшення витрат ресурсів, реальними структурними зрушеннями в економіці та збільшенням ринку капіталу в країні.

Для більш чіткого та повного розуміння економічного зростання в країні необхідно розглядати структурний механізм державного регулювання інноваційного розвитку в якості основного чинника економічного зростання.

У дисертаційній роботі було визначено основні принципи ефективної інноваційної політики держави, а саме:

Рис. 1. Система сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності

- принцип системності - передбачає розробку і забезпечення реалізації механізмів активізації одночасно інноваційної та інвестиційної діяльності;

- принцип наступності - активізація інноваційної та інвестиційної діяльності повинна відбуватись з урахуванням перспектив розвитку галузевої структури економіки;

- принцип ефективності - регламентує необхідність здійснення заходів державної підтримки підприємницьких структур лише за умови досягнення позитивного економічного ефекту;

- принцип пріоритетності - передбачає ранжування інноваційних проектів за критерієм перспективності та прибутковості при включенні їх до програм державної фінансової підтримки.

Ці принципи повністю не відображають сучасну ефективну інноваційну політику, тому пропонується доповнити їх ще такими: принцип наукової обґрунтованості, він характеризує формування інноваційно-інвестиційної системи, що є процесом довготривалим, а відтак, будь-які заходи, що реалізує держава, повинні бути науково обґрунтованими та прорахованими на перспективу; принцип інтегрованості, що передбачає визначення та виробництво тих інноваційних продуктів, за яких є ймовірність освоєння якщо не ринків, то "ніш" збуту, де є мінімальна конкуренція і відносно високий потенціал вітчизняного інноваційно-інвестиційного комплексу.

За визначенням М. Згуровського та М. Ільченко, основу інноваційних процесів у економіці держави складають нові знання, їх технологічне застосування та реалізація на ринку. У найбільш узагальненому розумінні інноваційний процес визначається як створення, поширення й застосування продукції та технологій, що містять науково-технічну новизну й задовольняють нові потреби суспільства.

Інноваційний процес можна умовно поділити на чотири основні етапи: проведення пошукових НДР, виконання прикладних НДР, виконання дослідних та дослідно-конструкторських робіт, освоєння виробництва нової продукції і комерціалізація інновацій. На жаль, інноваційний процес розглядається відокремлено від процесів державного регулювання.

Запропоновано обґрунтування кожного із етапів інноваційного процесу за результатами (табл.1).

Таблиця 1

Механізми державної підтримки етапів та результатів інноваційних процесів

Характеристи-ка етапів Етапи та назви робіт

Етап1 -

проведення

пошукових

НДР Етап 2 -

виконання прикладних

НДР

Етап 3 - виконання дослідних та дослідно-конструкторських робіт Етап4-

освоєння виробництва

нової продукції і комерціалізація інновацій

Короткий зміст результатів Висування, обґрунтування і експеримен-тальна перевірка ідей про нові методи задоволення потреб суспільства

Визначення якісних характеристик нових

методів за допомогою розробки ТЗ і ТП на ОКР і ПКР, технологіч-них інновацій Створення дослідних зразків нової продукції, коректування і передача відпрацьованої технічної документації

Повна окупність

інвестицій

у процесі

реалізації

(комерціалізації) продукції, що випускається, отримання прибутку

Джерела фінансування Державний бюджет, у тому числі щодо програм вирішення найважливіших науково-технічних проблем Державний бюджет, кошти замовників та інноваційних фондів

Власні кошти організацій, кошти замовників і державний бюджет

Власні кошти організацій, емісія цінних паперів й банківські кредити, часткова підтримка з сторони держави

Разом із джерелами фінансування інновацій етапи інноваційного процесу становлять механізм державної підтримки інноваційних процесів. Джерела фінансування інноваційних процесів здебільшого складаються із державного бюджету та власних коштів організацій і замовника.

У другому розділі - "Аналіз реалізації державної інноваційної політики України в умовах глобалізації" - досліджено вплив інноваційної політики держави на структурні зрушення в реальному секторі економіки; виявлено основні тенденції в державній інноваційній політиці України; проаналізовано нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності в Україні.

Було охарактеризовано загальні результати аналізу структурних змін в економіці України, а саме: виявлено посилення структурних диспропорцій в економіці, відставання від передових країн заходу, виявлено загрозу втрати наявних ресурсів за рахунок їх активного експортування.

Все це визначає системний конструктивний варіант проведення структурної політики державою, отже, пропонується: запровадити пільгове оподаткування та субсидіювання інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів, пільговий режим амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту; створити дієву систему стимулювання інноваційної діяльності підприємств через формування державного замовлення, відповідно до визначених пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки України ініціювати та надати державну підтримку створенню фінансово-промислових груп, науково-виробничих комплексів, середніх і малих підприємств, організаційної (управлінські, консалтингові компанії) і фінансової (кредитні, венчурні фонди) інфраструктури інноваційної діяльності, включення їх до міжнародної системи виробничої і науково-технічної кооперації.

Це сприятиме формуванню в Україні національної інноваційної системи та впровадженню ефективних механізмів стимулювання інноваційної діяльності та інноваційної культури суспільства.

Протягом останніх десятиліть світова економіка, насамперед розвинутих країн, увійшла в період радикальної структурної трансформації, пов'язаної із суттєвим зростанням ролі наукомістких, високотехнологічних виробництв, розвиток яких визначається, головним чином, інтенсивним використанням знань і широким впровадженням інновацій у різні сфери економічного (та загалом суспільного) життя. Це актуалізує питання інноваційної діяльності, яка, як з'ясувалося, є фактично неодмінною умовою побудови ефективної економіки, конкурентоспроможної на світових ринках. Таким чином, необхідність переходу України на інноваційну модель розвитку є незаперечною.

Проте, такий перехід стримується дією ряду негативних чинників, серед яких слід, насамперед, відзначити наступні: скорочення чисельності науковців; обмеження доступності якісної вищої освіти для переважної більшості населення країни; відсутність відповідних темпів оновлення парку наукового і науково-технічного обладнання наукових організацій; усталення низького платоспроможного попиту на інноваційну продукцію і послуги.