ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКОМ ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, визначено рівень її наукової розробленості, а також мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження.

У першому розділі – «Трансплантологія в загальній системі охорони здоров’я» – досліджено роль і місце трансплантації у вітчизняній охороні здоров’я, проведено аналіз зарубіжного й вітчизняного досвіду організації трансплантології та можливість його адаптації до вітчизняних умов, розкрито соціально-етичні й релігійні аспекти розвитку трансплантології в Україні.

В роботі показано, що одним із сучасних і важливих напрямів розвитку охорони здоров’я в Україні є трансплантологія, яка, незважаючи на досить вагомий науковий потенціал і наявні трансплантаційні центри, перебуває на етапі становлення. Державне регулювання у сфері трансплантації в останні роки здійснювалося на основі прийнятого Верховною Радою в 1999 р. Закону України «Про трансплантацію органів і інших анатомічних матеріалів людині», який базується на принципах, що відповідають рекомендаціям експертного комітету Ради Європи. Разом з тим, незважаючи на сприятливі загальносвітові тенденції, зумовлені збільшенням попиту і науковим прогресом, українське суспільство виявилося морально неготовим до підтримки цієї галузі.

Кабінет Міністрів України затвердив перелік лікувальних установ, у яких може проводитися діяльність, пов'язана із трансплантацією, а також ухвалив Програму розвитку трансплантації на 2002–2005 рр. і Програму розвитку трансплантації на 2008–2012 рр., які фінансуються з державного бюджету. У свою чергу, Міністерство охорони здоров'я видало інструкції з діагностики смерті, вилучення, зберігання й транспортування органів, накази, що регламентують штати й функціональні обов'язки співробітників трансплантаційних центрів, наказ про введення підготовки фахівців з трансплантації. Однак ці та інші заходи не сприяли розвитку трансплантації в Україні з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, у тому числі через відсутність комплексної державної стратегії розвитку вітчизняної трансплантології.

Робота в органах державного управління щодо розвитку трансплантології в Україні проводилася у двох напрямах: у Верховній Раді Україні за участю трансплантологів обговорювалася можливість законодавчого введення в країні «презумпції згоди» на органне донорство; Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони здоров'я й провідними вітчизняними фахівцями велися пошуки оптимальної організаційної моделі надання трансплантаційної допомоги й формування позитивної суспільної думки. На сьогодні гостро постала проблема вирішення низки правових, організаційних, економічних і етичних аспектів трансплантології й пошуку шляхів її оптимізації у вітчизняній охороні здоров’я. У сфері трансплантології склалась ситуація, при якій держава, вже визначивши розвиток трансплантації як пріоритетний, виділила фінансові ресурси, прийняла документи, що стосуються кадрового й інформаційного забезпечення, одночасно допустила нецільову витрату цих коштів, значну пролонгацію у виконанні наказів і постанов.

Проблеми, які стримують подальший розвиток цього прогресивного напряму медицини в Україні, такі: відсутність цілеспрямованої стратегії фінансування, нерозробленість кадрової політики, несформованість позитивної громадської думки. Вітчизняна трансплантологія потребує координації зусиль органів державного управління, організаторів охорони здоров’я, лікарів багатьох спеціальностей, відповідної підготовки пацієнтів, їх близьких та суспільства в цілому, а також реалізації ефективних рішень, програм, проектів, спрямованих на розвиток цього сучасного напряму медицини.

Дослідження зарубіжного досвіду трансплантології довело, що країни Заходу прийняли правила добровільного донорства, що засновані на двох юридичних концепціях – «презумпція згоди» та «презумпція незгоди», які ухвалені Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Невирішеними проблемами світової трансплантації є: дефіцит донорських органів; відсутність стандартів індукції трансплантаційної толерантності і доступних для практичного використання методів її визначення.

Для розвитку трансплантології в Україні необхідно вирішити організаційні, правові, юридичні, морально-етичні й фінансові проблеми: уніфікувати облік потенційних донорів; проводити постійний аналіз причин відведення від донорства; внести зміни до статті закону про трансплантацію, що передбачають законодавче введення «презумпції згоди»; змінити суспільну думку; об’єднати зусилля всіх державних інституцій.

Трансплантація поряд з вагомими та важливими науковими і клінічними досягненнями ініціювала низку проблем морально-етичного, соціального і релігійного характеру. Взагалі існує дві позиції щодо ставлення до трансплантації: ліберальна й консервативна. Велику роль у формуванні громадської думки щодо трансплантації органів відіграють засоби масової інформації.

Для розв’язання проблеми розвитку трансплантології в Україні необхідно: розглядати й роз’яснювати питання, що хвилюють суспільство, із залученням адміністративних інстанцій, засобів масової інформації, громадських організацій, церкви, діячів культури, пацієнтів; упровадити комплексний підхід до вирішення питань формування законодавчої основи правового регулювання трансплантації, донорської служби; створити дієвий державний механізм управління розвитком трансплантології, заснований на сучасних методах й інструментах управління.

У другому розділі – «Державне управління сфери трансплантології в Україні» – проаналізовано сучасний стан і проблеми розвитку трансплантології в Україні, розглянуто питання нормативно-правового регулювання вітчизняної трансплантології й визначено організаційні форми забезпечення її розвитку.

Аналіз сучасного стану трансплантології в Україні показав, що цей метод лікування низки найтяжчих захворювань людини застосовується у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе. Трансплантологія в Україні потребує значного втручання державних органів управління в розвиток цього сучасного напряму медицини. Незважаючи на сприятливі загальносвітові тенденції, зумовлені значним попитом і науковим прогресом, у цілому по країні відзначався спад трансплантаційної активності. Це можна пояснити тим, що суспільство виявилося морально й матеріально неготовим до роботи в рамках Закону України «Про трансплантацію органів і інших анатомічних матеріалів людині», прийнятого Верховною Радою України в 1999 р. На сьогодні трансплантологія розвивається в трьох напрямах, які мають свої принципові особливості як організаційного, так і медичного характеру, – це трансплантація органів, тканин та клітин. Нині всі перелічені види трансплантації потребують реформування та вдосконалення.

Визначено проблеми трансплантології в Україні: не проведено корегування переліку установ, що є базами вилучення донорських органів; не затверджені підготовлені стандарти відбору, донорського забезпечення й післяопераційного ведення трансплантаційних реципієнтів; не ухвалено Положення про забір донорських органів; відсутні загальноосвітні навчальні програми з трансплантології для студентів або інтернів і лікарів суміжних спеціальностей; не створено Єдиної державної інформаційної системи трансплантації; в засобах масової інформації наявна велика кількість публікацій негативного змісту стосовно трансплантації; недостатньо реалізовані та потребують подальшого вдосконалення механізми координації роботи закладів та установ, діяльність яких пов’язана з трансплантацією анатомічних матеріалів; відсутні контроль за якістю трансплантатів (не розроблені стандарти і критерії якості) та стандарти лікування хворих методом пересаджування анатомічних матеріалів людини.

На сьогодні постала необхідність удосконалення законодавчої бази правового регулювання трансплантології в Україні.

Предметом правового регулювання цього питання є діяльність у галузі, що пов’язана з взяттям, зберіганням, перевезенням органів, інших анатомічних матеріалів людини та їх трансплантацією, виготовленням біоімплантантів з отриманням і використанням ксенотрансплантатів.

У дослідженні запропоновано розробити і впровадити комплекс невідкладних заходів щодо вдосконалення нормативно-правової, соціальної та економічної бази в галузі трансплантації; забезпечення доступності для хворих, які потребують пересадження органів, тканин і клітин, спеціалізованої медичної допомоги; підвищення рівня знань медичних працівників з питань надання медичної допомоги зазначеній категорії хворих; розвитку міжнародного співробітництва. Щодо фінансування програми, то її реалізація потребує фінансового забезпечення обсягом приблизно 346,5 млн грн за рахунок цільових коштів державного бюджету. Прогнозні обсяги і джерела фінансування наведені в табл. 1. Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків, передбачених у державному бюджеті головним розпорядником коштів – виконавцем Програми, за рахунок коштів бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших джерел, що не заборонені законодавством.

Подальший розвиток трансплантології залежить від ефективної діяльності органів державного управління, які повинні забезпечити ефективні структурні зміни в цій сфері, що сприятимуть прискоренню та зростанню практичного застосування надбань трансплантації й доведення їх до рівня європейських країн.