ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ Автореферат

У вступі розкрито сутність і стан розробленості наукового завдання, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – «Теоретичні підходи до формування державної інвестиційної політики» – визначено роль держави у здійсненні інвестиційного процесу, розкрито сутність державної інвестиційної політики як об’єкта дослідження та розглянуто особливості державної інвестиційної політики в Україні.

Питання необхідності й визначення масштабів втручання держави в розвиток інвестиційної політики та визначення проблем накопичення інвестиційного ресурсу, його перерозподілу привертає значну увагу багатьох дослідників. Наукова спадщина про формування державної інвестиційної політики як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях пов’язана з іменами українських вчених: В. Д. Базилевича, Л. М. Борща, З. С. Варналія, О. Д. Вовчак, В. М. Гейця, О. І. Дація, М. П. Денисенка, А. О. Дєгтяра, О. І. Завійської, М. Х. Корецького, О. М. Кондрашова, В. В. Корнєєва, Н. А. Кожурової, В. Т. Ларіонова, М. В. Мниха, А. С. Музиченка, С. С. Осадець, С. Н. Селіванова, А. М. Соколовської, В. І. Федоренка, О. К. Шилова та інших.

Проведені нами дослідження свідчать про те, що, формулюючи визначення інвестиційного процесу, багато економістів розглядають лише окремі специфічні сторони даного процесу. Тому за результатом узагальнення визначень, використовуваних для характеристики інвестиційного процесу, ми пропонуємо наступне його трактування. Інвестиційним процесом є прямі або непрямі вкладення вільних економічних ресурсів і засобів, чинників інвестиційного процесу в грошових, матеріально-речових і нематеріальних формах в об’єкти будь-якого виду діяльності на короткий або тривалий термін, з меншим або більшим ризиком, з метою збільшення і отримання доходу або іншого запланованого результату (соціального, екологічного, науково-інформаційного й інших ефектів) у майбутньому. Принципове уточнення полягає в тому, що в основі даного визначення інвестицій лежить вказівка на предмет вкладень – що вкладають; суб’єкт і об’єкт інвестиційної діяльності – хто і куди вкладає; терміни; ступінь ризику і мети здійснення інвестування. При цьому важливо розуміти, що якщо інвестиції викликають зростання капіталу, то він повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвесторові відмову від використання власних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції, задовольнити його майбутні потреби.

У роботі було запропоновано визначити роль держави у здійсненні інвестиційного процесу, яка реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо через розподіл бюджетних коштів (держава як інвестор). Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов: бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до законодавства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких провадитиметься найближчим часом; фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об’єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали); функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу; держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами); держава може інвестувати у розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).

Було встановлено, що при формуванні державної інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях необхідно виходити з низки обов’язкових умов, які мають принциповий для формування інвестиційного законодавства характер: забезпечення інвестиційної безпеки економіки країни; контроль за іноземними інвестиціями та їх впливом на економіку; забезпечення інвестиційного плюралізму; забезпечення активної і впливової ролі держави саме як інвестора національної економіки; забезпечення оплатного, економічно ефективного характеру державних інвестицій; забезпечення синергетики поєднання державних і приватних інвестицій; урахування змісту інших напрямів економічної політики при формуванні державної інвестиційної політики; формування державної інвестиційної політики, виходячи із необхідності забезпечення пріоритету власного інвестиційного потенціалу суб’єктів господарювання, що має бути використаним у формі самоінвестування.

Розглянувши основні принципи та блоки здійснення державної інвестиційної політики в Україні, в роботі було запропоновано наступне визначення цього поняття: державна інвестиційна політика на загальнонаціональному та регіональному рівнях – це комплекс урядових рішень, що встановлюють основні напрями використання капітальних інвестицій в економіці та визначаються інноваційною системою її зростання, науково-технічним і соціальним розвитком України.

В аспекті питання про формування та нормативно-правового закріплення державної інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях було визначено наступні принципи: свобода інвестиційної діяльності; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; забезпечення гармонійності складного співвідношення сьогоднішніх і перспективних інтересів суб’єктів та учасників інвестиційних відносин, а також держави та територіальних громад; гарантованість прав інвесторів на усіх етапах інвестиційної діяльності, враховуючи особливості існуючих інвестиційних ризиків; забезпеченість гарантій прав інвесторів засобами юридичної і, зокрема, господарсько-правової відповідальності у випадках їх порушення; забезпеченість інтересів держави ефективною системою господарсько-правових засобів державного регулювання інвестиційних відносин; повнота договірно-правового законодавчого забезпечення інвестиційної діяльності зі збереженням принципу свободи договору; забезпечення необхідного рівня систематизації інвестиційного законодавства; допустимість рестрикційного режиму іноземних інвестицій у визначених випадках.

Тому в ході роботи було запропоновано оптимальну систему реалізації державної інвестиційної політики, яку покладено в основу механізму державного регулювання інвестиційної діяльності на загальнонаціональному та регіональному рівнях в Україні, що враховує децентралізацію інвестиційного процесу; збільшення частки внутрішніх коштів суб’єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти; виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм, спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; фінансування будівництва об’єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств; удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; запровадження системи страхування інвестицій.

Головним питанням державної інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях в Україні є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки. Державне регулювання інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях в Україні визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні й місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

У другому розділі – «Стан формування державної інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях» – проаналізовано напрями формування державних інвестиційних програм на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України, досліджено особливості реалізації державної інвестиційної політики на загальнонаціональному та регіональному рівнях.

Було визначено, що серед основних причин низького рівня активності формування державних інвестиційних програм, що мають безпосередній вплив на основні складові джерел фінансування інвестицій - власні кошти підприємств (прибуток підприємств) (у загальному обсязі інвестицій в основний капітал за перше півріччя 2009 р. складають 81,8 %), – слід виокремити: посилення ризиків дестабілізації на валютному ринку; збереження складної ситуації у банківській сфері, зокрема недостатні обсяги довгострокового кредитування вітчизняної економіки; незадовільна кон’юнктура зовнішнього ринку за традиційними товарними групами українського експорту; низька купівельна спроможність населення, що звужує ємкість внутрішнього ринку; обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; зниження рівня прибутковості українських підприємств; збільшення курсової різниці розрахункових обсягів кумулятивного показника залучених прямих іноземних інвестицій в Україну у зв’язку із падінням офіційного курсу гривні до долара США тощо.

Але було відзначено формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну та розвиток процесу формування державних інвестиційних програм: переважання інвестицій за розмірами з промислово розвинутих країн і за кількістю – з країн, які розвиваються, а також поступове збільшення частки країн СНД; орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг; реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі; обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, нерозробленістю стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок; активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко суто посередницьких); нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України; велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування. У стратегії державної інвестиційної політики на загальнонаціональному рівні важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидке реформування, досягнення стабілізації та зростання національного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

Були визначені проблеми, які на даний час найбільш негативно впливають на реалізацію державної інвестиційної політики на загальнонаціональному рівні в Україні та потребують першочергового розв’язання, вони сконцентровані у сфері діяльності: судової гілки влади; корпоративного управління; земельних відносин; функціонування аграрного ринку; фондового ринку; банківської системи; сфери технічного регулювання; податкової системи, зокрема адміністрування податків, валютного регулювання, звітності й контролю у цій сфері.

Державна інвестиційна політика на загальнонаціональному рівні має бути спрямована на стимулювання населення здійснювати заощадження у формі фінансових активів – банківських депозитів на первинному ринку акцій, облігацій, паїв тощо. Це, в свою чергу, вимагає дуже активного впливу держави на фінансовий ринок з тим, щоб забезпечити достатню прибутковість вкладень у фінансові активи, зокрема банківські депозити, не викликаючи при цьому надмірного подорожчання кредитних ресурсів при одночасному забезпеченні такого рівня фінансової безпеки, що повернула б упевненість населення у стабільності фінансових установ, довіру до їх довготривалої мінімально ризикової діяльності.

Були визначені тенденції реалізації державної інвестиційної політики на загальнонаціональному рівні в Україні, які довели, що точки зору впливу держави процеси реалізації інвестиційної політики полягають: у забезпеченні оптимальних пропорцій між споживанням та заощадженням у структурі суспільного продукту; у заходах, що протидіють перетіканню інвестиційного потенціалу з реального сектора економіки на суміжні ринки; в заходах, що полягають у протидії експорту капіталу, який не відповідає інтересам розвитку національної економіки.

Визначаючи регіональні аспекти реалізації державної інвестиційної політики, було розглянуто поняття інвестиційної привабливості регіону, яке було запропоновано оцінювати за наступними узагальненими показниками: рівень загальноекономічного розвитку регіону; рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону; демографічні характеристики регіону; рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону; рівень криміногенних, економічних й інших ризиків. У ході дослідження було визначено регіональні особливості реалізації державної інвестиційної політики: орієнтування інвестиційної діяльності в регіоні у напрямі основних пріоритетів його соціально-економічного розвитку; диверсифікація джерел його інвестування; мобілізація інвестиційного потенціалу регіону; кооперування всіх можливих джерел інвестування для спільного фінансування розвитку регіону; сприяння в поліпшенні інвестиційного клімату, мобілізація регіональних резервів його оптимізації; підвищення привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Це створює передумови для розвитку окремих сфер діяльності та галузей економіки на регіональному рівні.

Тому було запропоновано розробити стратегічний план формування сприятливого інвестиційного клімату в регіоні, який повинен дотримуватись наступних принципів: довгострокової орієнтації планових завдань і заходів у поєднанні з конкретним планом дій щодо зменшення інвестиційних ризиків та відновлення довіри інвесторів до потенційних партнерів та органів влади; дотримання чинного законодавства та узгодження з програмними заходами Уряду України і органів державного управління області; максимально можливого збалансування інтересів інвесторів та соціально-економічних інтересів розвитку регіону на основі поліпшення обґрунтованості, інформаційної та правової забезпеченості інвестиційних проектів; раціонально допустимого усунення перешкод організаційно-технічного характеру на місцевому рівні для початкового етапу діяльності. Метою розробки і реалізації стратегічного плану визначено створення інвестиційного клімату, конкурентоспроможного за основними параметрами з аналогічними регіонами сусідніх держав та України.

Однак, існують певні проблеми, зокрема методи та інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності мають бути більш гнучкими та адаптованими до соціально-економічного розвитку регіонів країни. Між усіма методами й інструментами механізму державного регулювання регіональних інвестиційних процесів простежується взаємозалежність і взаємозумовленість можливостей щодо їх застосування. Тому лише в комплексі вони можуть створювати ефективну систему реалізації державної інвестиційної політики на регіональному рівні.

У третьому розділі – «Напрями формування державної інвестиційної політики в Україні» – виявлено основні сфери розвитку інвестиційної політики на рівні регіону, розроблено принципи і критерії оцінки ефективності державних інвестиційних програм на загальнонаціональному рівні, запропоновано механізм ефективної взаємодії учасників державних інвестиційних програм.

З метою групування заходів вдосконалення розвитку інвестиційної політики на регіональному рівні автором було запропоновано та розглянуто наступні сфери: нормативно-правового регулювання діяльності підприємств; організації залучення інвестицій; інформаційного забезпечення інвесторів про стан підприємств регіону; формування інфраструктури інвестиційної сфери; посилення ролі програмно-цільового планування; розширення використання фінансового лізингу; розвитку галузевого фондового ринку; державного економічного стимулювання припливу вітчизняних і зарубіжних інвестицій на підприємства; державної підтримки у встановленні партнерських зв’язків між підприємствами й інвесторами; державного сприяння просуванню товарів і послуг пріоритетних галузей промисловості регіону на вітчизняні та зарубіжні ринки (рис. 1).