| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми; сформульовано мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет; визначено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію та публікації.
У першому розділі – “Еволюція категорійного осмислення свободи, рівності, справедливості, праці в історії філософії права, релігійних та етико-ідеологічних систем” – розглянуто свободу, рівність, справедливість і працю, що виступають базовими категоріями філософії права, які відображають стратегії конструювання правового простору відповідно до аксіоматичних універсалій будь-якої системи права. Еволюція цих категорій невід’ємно пов’язана зі зміною системи права та нарощуванням потужностей різних правових систем сучасності. Рівність розуміється як категорія етичного мінімуму (еквівалентності) у правовідносинах, яка протистоїть правовому корпоративізму (правовій корпоративності). Правова корпоративність виражає власне доправову установку юридичного мислення, яке орієнтоване на відтворення привілеїзованості правового статусу окремих соціальних груп.
Філософсько-правові дослідження, зокрема, у сфері трудового права, передбачають вибір, уточнення й конкретизацію методологічних підходів, що зумовлює використання категоріального апарату загальної філософії, філософсько-правової антропології, соціології права та праці, загальної теорії права і держави, історії права, лінгвістики, нарешті, власне трудового права. Ідеться про ускладнення структури методології філософії трудового права, про пошук та застосування методів і принципів, які є специфічними для категоріально-понятійного апарату трудового права.
Це дає можливість подивитися на феномени трудового права у філософському ракурсі, глибше зрозуміти сутнісні, гносеологічні й аксіологічні сторони того чи іншого інституту та норми; осмислити й оцінити ті чи інші явища дійсності норм трудового права під кутом зору таких загально-філософських категорій, як загальне і часткове, історичне і логічне, конкретне і абстрактне тощо.
У підрозділі 1.1. “Протофілософські уявлення щодо категорій свободи, рівності, справедливості праці в стародавньому світі” розглянуто добуржуазне юридичне мислення, яке є корпоративно-орієнтованим і таким, що виражає відповідні узурпаторські інтенції державної влади та її класове походження. При цьому йдеться про те, що перебування при владі в доіндустріальному суспільстві також не гарантує правової свободи, оскільки свобода може бути лише результатом припущення дискреційної правової регуляції соціальних відносин. Остання означає наявність вільних від державно-владного регулювання автономних зон громадянського суспільства як форми самоорганізації горизонтальних відносин між різними суб’єктами на конвенційно-договірних засадах, що є неможливим для доіндустріальних суспільств з їх аксіологією природності рабства й узалежнення. Останнє стає основою для розуміння праці як діяльності, ієрархічно нижчої порівняно з адмініструванням і навіть такої, що принижує гідність вільної людини (вільність при цьому розуміється як свобода від праці).
У підрозділі 1.2. “Трансформація правових ідей щодо свободи, рівності, справедливості і праці в Біблії, християнській апологетиці й патристиці” розглянуто категорії рівності, справедливості, права та праці, з одного боку, у контексті християнського теоцентризму з позиції етики загальнолюдської рівності перед Богом, а з іншого – в контексті моралі спокутування й аскези праці як діяльності, що неминуче пов’язана з гріховною людською природою. Праця в доктринах трьох християнських конфесій розуміється як засіб трансцендування (католицизм), провіденційне покликання (протестантизм) та вираження релігійного фатуму (православ’я). Через ці аксіологічні відмінності виникає різне ставлення до праці: самоактуалізаційне і трансцеденталізуюче (католицизм), провіденційно-легітимаційне (етика Боговиправданого капіталонагромадження) та фаталістично-спокутувальне (православ’я).
У підрозділі 1.3. “Категорії свободи, рівності, справедливості, праці в юридичному позитивізмі та філософії природного права Нового часу й епохи буржуазних революцій” розглянуто забезпечення правової рівності, що виступає етапом еволюції аксіологічно-регулятивних засад правового ладу в бік появи інституту громадянства. Відповідно, узурпаційна модель формування державної влади замінюється конвенційно-договірною, що й виражає перехід від абсолютизму та олігархізму до конституціоналізму. Саме тому можна стверджувати, що категорія свободи є дотичною переважно до буржуазного права, оскільки з правом у доіндустріальному суспільстві пов’язана юридична нерівність, яка виключає свободу як стан звільненості суб’єкта від державно-владної сваволі.
Розкрито категорію свободи в природному праві як таку, що виражає міру передбаченої в нормах права саморегуляції, що збалансована з владною централізуючою й регламентуючою волею. За відсутності такого балансу свобода перетворюється на сваволю та тоталітаризм (при надлишку влади в державі й дефіциті самоорганізації позавладних суб’єктів), або ж на аномічний стан та анархізм (стан дефіциту правової організації через нестачу ціннісного забезпечення системи права). Категорії свободи, рівності та справедливості мають різнопланове тлумачення в парадигмах природного права і юридичному позитивізмі. Юридичний позитивізм є парадигмою, що визначає формалізовані й законовідповідні визначення свободи, рівності та справедливості, які збігаються з нормами-принципами в чинних Конституції та законах держави. У юридичному позитивізмі правова свобода є визначеною згідно з принципом: “дозволено все те, що не заборонено законом”, тобто поділяється на диспозитивну й імперативну. У публічному праві, на відміну від приватного, є поширеною імперативна свобода, яка відповідає принципу: “дозволено тільки те, що передбачено законом” (усе недозволене заборонено). Рівність розглядається з формально-правової точки зору як еквівалентність умов регулювання відносин для рівностатусних суб’єктів права. Справедливість, згідно з таким визначенням, є дією в руслі реалізації свободи з дотриманням рівності перед загальним правовим імперативом (В. Нерсесянц).
У підрозділі 1.4. “Категорії свободи, рівності, справедливості, праці у філософії марксизму й історичного матеріалізму” розглянуто егалітаристську парадигму марксизму щодо розуміння категорій праці, рівності та справедливості в логіці класового суспільства. Згідно з логікою міркувань К. Маркса, приватний спосіб привласнення благ, що породжує класові протилежності, не буде замінений суспільним, за якого ці протилежності зникнуть. Саме тут виявляється основоположна ідея К. Маркса щодо іманентно властивої капіталізму класової нерівності у сфері виробничих відносин, що спричинена об’єктивними умовами виробництва матеріальних благ, змістом яких є збагачення одних за рахунок інших.
Проблеми праці, відчуження людини від її результатів і від самої себе в процесі суспільного виробництва передують у творах К. Маркса власне економічній думці. Призначення праці в марксизмі є подвійним: з одного боку, воно полягає в задоволенні потреб, які є передумовами людського буття, а з іншого – у ствердженні творчої сутності. Як писав К. Маркс, “...люди повинні мати можливість жити для того, щоб бути в змозі “робити історію”. Для цього потрібні, насамперед, їжа, вода, одяг тощо – виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб.
Цей факт був для К. Маркса вихідною ідеєю щодо передування матеріального ідеальному. Водночас праця як ставлення людини до природи завжди виявляється в певній політико-економічній формі, у відносинах між людьми щодо участі їх у суспільній праці. Причому загальна природа праці адекватно виражена лише через її конкретно-історичну громадську форму. Марксизм відкинув ідею ставлення до свободи, рівності та справедливості як до чогось зовнішнього відносно загальноісторичного процесу, навпаки, вона стала цілком і повністю виводитися з останнього.
У підрозділі 1.5. “Категорія “праця” в сучасному філософському та міждисциплінарному осмисленні” у філософських та міждисциплінарних дискусій у ХХ ст. в контексті сучасної соціальної онтології праці в енергокумуляційній парадигмі. Проблема співвідношення витрат енергії та її накопичення в праці стає засадничою не лише для синергетики, а й для теорії комунікативної дії, ряду екзістенційно-релігійних і постмодерністських напрямів філософського теоретизування, що розгортаються в руслі критичного дискурсу (система – життєвий світ). Зазначені напрями розкрито з погляду мультиверсального вирішення проблеми легітимації праці в умовах ціннісної кризи та дефіциту смислів, що є пов’язаним із рутинною компонентою трудової діяльності.
Соціальну онтологію праці розглянуто як напрям осмислення теоретичних уявлень про працю в різних суспільствознавчих дискурсах, які тяжіють до міждисциплінарної проблематики й дають змогу сформулювати вихідні твердження (аксіоматику) щодо визначення праці в соціальній екзистенції людини як процесу енергозаощадження та енерговитрачання.
У підрозділі 1.6. “Наймана праця і трудовий потенціал працівника як категорії політичної економії в контексті зв’язку із категоріями свободи, рівності та справедливості” зроблено висновок про використання політичної економії як інструменту легітимації тих чи інших способів ставлення до праці. Залежно від типу легітимації праці в тій чи іншій правовій культурі, з погляду філософії права доцільно розрізняти правову культуру лібертизму (праця як вільна від будь-яких обмежень діяльність), дистрибутивної соціальної справедливості (праця як залежна від державно визначеної рівності та справедливості діяльність), громадівського егалітаризму (праця як залежна від державно визначеної рівності та справедливості діяльність, пов’язана із соціальною правовою державою, що діє під контролем інституцій громадянського суспільства), квазіколективізму (праця як регламентована тоталітарною державою діяльність на засадах зрівнялівки при збереженні фактичної нерівності в оцінюванні результатів праці).
У другому розділі – “Предметно-методологічні засади філософії трудового права як галузі філософії права” – обґрунтовано, що цінності можуть ієрархізуватись у праві, виходячи з будови аксіосфери певного суспільства. Аксіосфера суспільства побудована як відповідна супідрядність регулятивних систем, від вищого ступеня генералізованості до нижчого. Залежно від ступеня генералізованості тієї чи іншої підсистеми аксіосфери право визначає результат цієї ієрархізації у вигляді супідрядності галузей права, правових інституцій та норм.
У підрозділі 2.1. “Аксіологічні засади філософії права” розглянуто юридичну аксіологію як філософсько-правову дисципліну, що вивчає сутність, типи й функції цінностей у різних правових системах сучасності, а також моделі їх ієрархізації та регулятивний вплив на різні сфери суспільного життя через правову систему. При цьому доведено, що право як соціально-нормативна система виконує щодо цінностей щонайменше три функції: а) визначає деонтологічний статус тієї чи іншої цінності (адже встановлювати онтологічний статус з погляду права ірреально); б) визначає формальну ієрархізованість цих цінностей на рівні будови системи права (передусім, через співвідношення різних галузей права, правових інститутів та норм); в) встановлює нормативно-практичну значущість цінностей через визначення санкцій при порушенні норм права, що здійснюють охорону тих чи інших цінностей.
У підрозділі 2.2. “Парадигмальна будова філософії трудового права: антитеза природного права і юридичного позитивізму” філософію права в сучасних умовах розглянуто як протилежність нормативно-догматичного дискурсу теорії права й методології права, що являє собою метасистему критичного осмислення теорії права та юридичної практики. Вона є теоретично організованим світоглядом, який містить каноніку винесення оцінних суджень щодо правової системи у вигляді аналітичного інструментарію: аксіом, теоретичних постулатів, категорійних схем, – що дають можливість здійснювати верифікацію різноманітних норм і їх методологічну експертизу.
Методологічна складність пов’язана з міждисциплінарним характером філософії трудового права. Будь-яке теоретичне дослідження має проводитися на основі категоріально-понятійного апарату, який є специфічною науковою мовою, що дає змогу однозначно описувати поле, об’єкт і предмет дослідження, а також реалізувати мету й завдання теорії. Не є винятком дослідження філософсько-правових проблем у сфері трудових відносин, категоріально-понятійний апарат якого повинен містити, з одного боку, загально-філософські категорії та концепти (онтологічні, гносеологічні й аксіологічні), а з іншого – поняття та категорії, характерні для відображення соціоекономічної реальності в трудовій сфері. Таким чином, ідеться про необхідність уточнення найважливіших понять, категорій і концептів, які становлять відповідний дискурс філософсько-правового дослідження у сфері трудового права. Філософський дискурс є досить складним, розмитим поняттям, він може бути представленим у вигляді сукупності об’єктів, понять, концептів, конструктів, тематичних виборів, висловів і їх модальності.
Парадигматичними засадами для формування філософії права в сучасних умовах є юридичний позитивізм і природне право. Юридичний позитивізм, у свою чергу, поділяється на раціоналістичний позитивізм і юридичний релятивізм. Природне право залежно від генезису правових норм поділяється на релігійно-орієнтоване, філософськи-орієнтоване, ідеологічно-орієнтоване та науково-орієнтоване. Філософія трудового права є синтетичним розумінням і рефлексією норм трудового права з погляду їх відповідності загальнолюдським цінностям: рівності, справедливості, свободі. Філософсько-правовий дискурс у сфері трудового права розгортається від безпосереднього нормотворення до етики та деонтології філософії права, через гносеологію, аксіологію й онтологію (метафізику). Він зумовлює напрями осмислення норм трудового права з погляду їх матерії та технологічних вимірів (що є правова норма і як вона працює?) через її відповідність етичним постулатам (чи є норма трудового права етичною?) та логічних підстав конституювання норми трудового права (чи є норма трудового права логічною?).
Філософія права значною мірою є залежною від ідеології, яка окреслює топологію й архітектоніку соціального простору й випливає з різнопланових атрактивних структур, і ціннісних конструктів, які з боку філософії права можуть піддаватись нормативно-критичному осмисленню або ж зазнавати зворотного впливу у вигляді ідеологізації. Рівень ідеологізованості державної влади водночас характеризує рівень впливовості філософії права в суспільстві, тобто те, наскільки державна влада може зазнавати або ж не зазнавати відповідної критики з боку філософської інтелігенції (Д. Керімов).
У підрозділі 2.3. “Методологія філософії трудового права в мультипарадигмальному вимірі” встановлено залежність філософії права від світогляду, що також не викликає сумніву в багатьох інших авторів. У різних типах суспільств залежно від світогляду, що домінує, можна виокремити соціоцентричну, космоцентричну (натуроцентричну), теоцентричну й антропоцентричну філософію права. Аксіологічні структури світогляду визначають принципи конструювання правопорядку, який виступає міметичною копією відповідного світогляду у сфері соціально-нормативного регулювання. Так виникають різноманітні колективістичні (соціо- та натуроцентричні), індивідуалістично-ліберальні (антропоцентричні), теократично-ідеократичні синкрети філософії права та відповідної ідеології (В. Нерсесянц).
Філософію трудового права можна визначити як напрям філософського осмислення трудового права з погляду відповідності його нормативних універсалій (інституцій, норм, джерел права) певним аксіологічним критеріям: свободі, рівності, справедливості. Таке філософське осмислення створює контраверсію щодо нормативно-догматичного дискурсу позитивістського штибу й може бути аргументом на користь того, що філософія трудового права завжди створює ієрархічно вищий рівень осягнення матерії трудового права порівняно з методологією, теорією та галузевими юридичними дослідженнями. Більше того, евристичний потенціал філософії трудового права виявляється в здійсненні аксіологічно-аналітичної експертизи нормоконструювання та формулювання відповідної епістеміки й догматики теоретиками трудового права, практикуючими законодавцями та законозастосовувачами.
Констатовано, що дискурсивна номологія складається з правової аксіоматики, теорій права та їх структурних складників: понять, категорій та концептів, які становлять морфологію дискурсу філософії трудового права. Тому логіка сходження від абстрактного до конкретного буде передбачати в подальшому логіко-лінгвістичний аналіз понятійних компонентів дискурсу трудового права. На наш погляд, звернення до суто лінгвістичних методів аналізу правових концептів дає змогу висунути гіпотезу, що як ядерна лексема, так і периферійні зони можуть змінюватися не тільки в суспільстві у просторі та часі, а й у кожній окремій людині. Внаслідок цього розкриття філософського змісту концептів, що становлять основу законодавства у сфері трудових відносин, стає вкрай необхідним. Виникає необхідність проаналізувати, яким чином і внаслідок чого змінюється структура лексико-семантичних полів цих концептів, як усе це впливає на розроблення чинного законодавства, як розкрити зміст цих концептів у чинному трудовому законодавстві.
Статья 2. У третьому розділі – “Категорія трудових правовідносин: проблеми інтерпретації в нормативно-догматичному та нормативно-критичному дискурсі” – здійснюється осмислення трудових правовідносин у дискурсі позитивістсько-орієнтованої теорії держави і права та критично-орієнтованому філософсько-правовому дискурсі.
У підрозділі 3.1. “Правовідносини як форма суспільних відносин: філософський і юридичний підходи” на основі аналізу різнопланових точок зору на сутність правовідносин у джерелах з теорії держави і права, теорії трудового права та філософії права доходить попереднього висновку про те, що в радянському праворозумінні виключається діалогічний характер правовідносин й акцентується момент “насадження” відповідних відносин між суб’єктами засобами їх штучного конструювання через державний примус.
Отже, “радянський позитивізм” (а саме цей термін доцільно вживати в цьому дослідженні для позначення відповідної філософії права марксистського штибу, яка орієнтована на волюнтаризм та об’єктивізм) утверджує таке розуміння правовідносин, яке виключає елемент диспозитивності й перебільшує значущість імперативних і примусових конструктів в усталенні системи права радянського зразка. Таким чином, сучасний стан галузі трудового права виявився настільки складним фактично, що аналіз і тим більше науково обґрунтоване визначення єдиних трудових правовідносин видається досить проблематичним. Доцільніше проводити його окремо в рамках індивідуального трудового права та колективного трудового права. Такий підхід більш обґрунтований, оскільки сучасне трудове право розвивається в таких напрямах: індивідуальне трудове право, колективне трудове право, процесуальне трудове право й колізійне трудове право.
У підрозділі 3.2. “Структура і зміст правовідносин” показано, що стосовно розв’язання цього питання (структури й змісту правовідносин) у науковій літературі представлено дві концепції: моністична та плюралістична. Згідно з моністичною концепцією, об’єктом правовідносин є єдиний загальний об’єкт у вигляді дії суб’єктів, тому що саме вчинки людей підлягають регулюванню юридичними нормами. Плюралістична концепція, на відміну від моністичної, виходить з того, що об’єктів правовідносин стільки, скільки існує правовідносин, що регулюються правом. При цьому констатовано, що монізм у розумінні структури й змісту правовідносин відповідає нормативізму та етицизму, а плюралізм – соціологізму. Конкретизовано цей пункт стосовно раціоналізму, волюнтаризму й афектуалізму в розумінні логіки структурування правовідносин.
У підрозділі 3.3. “Інтерпретація трудових правовідносин у нормативно-догматичному дискурсі трудового права та теорії держави і права” доведено, що вихідними для розуміння інструментальної цінності трудового права є його особливості як інституціонального утворення. Саме завдяки інституціональності право має ряд високозначущих для суспільства й конкретного індивідуума властивостей, насамперед, можливість забезпечити легальний, стійкий порядок у суспільних трудових відносинах. Вирішальну роль у такому аспекті відіграє нормативність права, що відрізняється загальнообов’язковістю, загальністю. Це дає змогу домогтися такого стану життя суспільства, коли регламентований юридичними нормами порядок однаково й досить довгий час діє по всій території країни.
Статья 3. Філософія трудового права нині знаходить своє вираження в ряді ідеологій, які є похідними від різних світоглядів. Серед них виділяють такі (Г. Хакен):
1. Атомістичний детермінізм та ідеологія абсолютної особистої свободи. Згідно із цим світоглядом, людина є самодостатнім і незалежним “атомом” і має всі права та свободи, крім права обмежувати свободу інших людей. Подібно до того, як атом рухається в просторі й часі вільно, поки не зіткнеться з іншим атомом, у межах цієї ідеології люди самі повинні визначати свою долю та вирішувати, як їм краще організовувати своє життя й життя всього суспільства. Ніхто не може заборонити людині робити те, що не заважає іншим.
З погляду деяких дослідників у галузі філософії трудового права, атомізм означає, що кожен індивід перебуває на рівних з іншим, а тому його здоровий глузд дає змогу йому відстоювати власні інтереси на раціональних засадах (Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Д. Локк). Проте така установка виглядає швидше декларативною й побажальною, етико-максималістичною, ніж реалістичною, адже роботодавець за своїми ресурсно-організаційними можливостями (і економічними, і юридичними) перебуває в істотній асиметрії щодо найманого працівника. Тому лібералізм, особливо з позиції трудових правовідносин з робочою силою, яка не володіє значним освітнім капіталом, часто обертається різними формами дискримінації та джерелом численних соціальних конфліктів. До подібних ідеологій, крім лібералізму, належать анархізм, анархо-синдикалізм; різновиди ідеології молодіжних рухів типу антиглобалістів.
2. Ідеологія абсолютної влади (етатизм як кратоетатизм, техноетатизм і теократизм), в якій людина має тільки ті права і свободи, які їй надала влада. Головною метою цієї ідеології є побудова великої держави. Адепти цієї ідеології є по своїй суті технократами, що прагнуть побудувати світ на кшталт добре організованої фабрики, де адміністративна влада й контроль за поведінкою більшості здійснює еліта (В. Ленін, Й. Сталін, Є. Пашуканіс). З погляду філософії трудового права, ці ідеології обстоюють прирівнювання права на працю до обов’язку на працю, наполягають на пріоритеті загальнодержавних інтересів над індивідуальним вибором і реалізацією права на працю. Етатизм передусім спрямований на планово-адміністративну економіку, де робоча сила є не рівноправним суб’єктом правовідносин, а об’єктом відомчого управління. В окремих випадках такі ідеології передбачають примус до праці, упроваджують різноманітні мілітарні інструменти трудової мобілізації, перерозподілу робочої сили в регіональному зрізі тощо. Зразками такої ідеології є фашизм, комунізм, релігійний фундаменталізм. У радянському праворозумінні виключається діалогічний характер правовідносин й акцентується момент “насадження” відповідних відносин між суб’єктами засобами їх штучного конструювання через державний примус.
Обґрунтовано, що більшість авторів як радянського періоду, так і сучасного при аналізі категорії “правовідносини”, як і раніше, виходять з позитивістського його розуміння (Р. Шмітт), що засноване на забезпечувальній і примусовій ролі держави. По суті, за такого підходу право зводиться до сукупності нормативних актів, а зосередженням інтересу юридичної науки є не правовідносини, а “законовідносини”, що виникають нібито під впливом правових законодавчих норм.
3. Ідеологія абсолютної конкуренції (консерватизм і соціал-дарвінізм). З погляду філософії трудового права, ця ідеологія виправдовує логіку “виживання найсильнішого”, що призводить до посилення пресингу впливовіших з погляду організації трудового процесу груп щодо менш впливових. Цілком припускається не лише природне безробіття, а й смерть частини надлишкового населення, яке неспроможне адаптуватись до умов жорсткої конкуренції. Означена ідеологічна парадигма заперечує або обмежує право держави встановлювати централізовані норми регулювання правовідносин між найманим працівником і роботодавцем. Яскравим прикладом такої ідеології є лібералізм у первісному вигляді й соціал-дарвінізм.
4. Ідеологія абсолютного прагматизму (балансності або ж соціального гомеостазу). У декларуванні цієї ідеології, людина має всі права та свободи, крім тих, які влада вважає за доцільне обмежити. Людина має здібності, які потрібно поставити на службу суспільству, оскільки суспільство має потребу в цьому. Людина вільна в своїх поглядах і способі життя доти, поки це не шкодить суспільству або не заважає приносити йому користь. Серед таких ідеологій – лібертаріанство, соціал-демократія, консерватизм.
Еволюція трудових правовідносин в інформаційному суспільстві пов’язана з появою нового типу робочої сили, яка не є прив’язаною до виконання стаціонарних робочих функцій, регулярного найму та зайнятості і є антитезою робочій силі класичної епохи й відповідного типу раціональності. Тому для досягнення максимально можливої безконфліктності співіснування люди повинні розробити особливу, обґрунтовану інтелектуально-етичними вимогами концепцію свого перебування у світі, осмислити перспективи соціальної еволюції, навчитися адекватно реагувати на трансформацію соціального середовища й ефективно протистояти руйнівним тенденціям. Саме вдосконалення трудового законодавства, його адаптація до динамічно мінливого світу в умовах поділу праці та капіталу, що породжують і відтворюють нетипові трудові відносини, є найбільш ефективною відповіддю на глобальні виклики ХХІ ст.
|
