АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ




  • скачать файл:
title:
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Тип: synopsis
summary:

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, окреслюються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані, що свідчать про особистий внесок здобувача в їх одержання, апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 присвячено визначенню сутності, поняття та соціальної небезпеки корупції в Україні.

У підрозділі 1.1 «Проблеми визначення сутності корупції» відзначається, що сутність корупції досі є предметом дискусій. Важливим кроком уперед у вивченні корупції є те, що науковцями визнано її комплексний характер, що, відповідно, зумовлює необхідність комплексного підходу у визначенні заходів протидії цьому явищу.

Визначено особливі ознаки корупції в Україні. Встановлено, що позитивним кроком у розробленні механізму протидії та запобігання корупції є визнання того факту, що корупція не зводиться суто до використання свого службового становища всупереч інтересам служби в обмін на отримання матеріальної винагороди. Врахування нематеріальної заінтересованості в діях корупціонерів наповнює абсолютно новим змістом явище корупції та надає можливості застосувати більш дієві заходи для подолання корупції в Україні. Разом із тим заперечувати доцільність економічного (матеріального) підходу до розкриття сутності корупції абсолютно немає сенсу, оскільки частина форм проявів корупції все ж має на меті саме економічне підґрунтя, а деякі із нематеріальних інтересів корумпованого державного службовця виступають лише опосередкуванням матеріальної заінтересованості, зокрема коли певна отримана перевага чи благо у результаті потенційно може принести матеріальні дивіденди особі, що вчиняє корупційне правопорушення. Економічний інтерес виступає стимулюючим чинником для вчинення корупційних дій, але все ж він є не єдиним, а одним із визначальних та рушійних.

Наголошується, що корупція є таким суспільним явищем, яке охоплює декілька правопорушень різного роду та характеру, окремі з яких поступово вкорінюються у свідомості громадян як нормальні, властиві суспільним відносинам між людьми, поведінкові аспекти. Саме тому відстежити момент, коли корупція «може стати» та «вже стала» масовим соціальним явищем, досить складно, оскільки вона постійно збагачується новими формами у своїх проявах, а деякі її елементи зростаються з нормами життя і вже перестають бути аномальними та аморальними, перетворюючись на логічні прояви суспільних відносин. Тому обґрунтовується, що протидія корупції має розпочинатися із підняття моральних цінностей на якісно новий рівень, що може виправдовувати деякі категоричні та навіть жорсткі заходи.

Доведено, що криміналізувати корупцію недоцільно з огляду на те, що це поняття є комплексним і корупція має своїм проявом не тільки злочинні дії, але й адміністративні правопорушення, деякі цивільні та конституційні правопорушення (внаслідок чого в науці йде мова про адміністративну, кримінальну, цивільну та конституційну відповідальність за корупційні діяння), а деякі корупційні дії взагалі не підпадають під дію норм права, але викликають моральний осуд з боку оточуючих.

У підрозділі 1.2 «Корупція як правова категорія: поняття та ознаки» аналізуються різні нормативно-правові акти як національного, так і міжнародного характеру на предмет визначення в них корупції, з’ясовуються недоліки проекту нового Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» щодо визначення вказаної категорії.

Відзначається, що розкриття сутності корупції як правового явища обумовлюється двома застереженнями. По-перше, надання конкретного визначення корупції як правової категорії не є «панацеєю» від вчинення корупційних дій і не надає додаткових підстав для притягнення винних осіб до відповідальності. По-друге, правове визначення корупції має містити найбільш загальні, але конкретні ознаки дій, що є за своєю суттю корупційними, має чітко відображати форми актів корупційних дій у реальному їх прояві, а також, зважуючи на те, що правове визначення корупції з’єднує всі ланки державно-правового механізму протидії та запобігання корупції, воно повинно відображати мету розроблення такого механізму, тобто враховувати ті суттєві ознаки, які саме й руйнують суспільні відносини, громадський порядок та перешкоджають нормальному функціонуванню державного апарату. Обов’язково мають бути враховані міжнародні надбання в галузі розкриття та характеристики корупції як правового явища. Зазначається, що проблемою законодавчого визначення та регулювання протидії корупції сьогодні є вжиття різноманітних термінів, які не є узгодженими між собою, ускладнюють розуміння об’єкта, проти якого спрямовані всі дії, створюють плутанину в юридичній термінології. Обов’язково слід уникати вживання конкретно визначених законодавством термінів як узагальнюючих, що призводить до неузгодженості та проблем у подальшому їх застосуванні.

Позитивно відзначено спробу законодавця навести порядок у вживанні термінів, які безпосередньо стосуються корупції. Доведено, що корупція в правовому аспекті являє собою збірне поняття, яке охоплює усю сукупність правопорушень, що містять ознаки корупції. Такі правопорушення можуть бути розділені на види залежно від відповідальності, яка настає за вчинення відповідного правопорушення із ознаками корупції: адміністративні, кримінальні, цивільні та дисциплінарні. Корупційні правопорушення кримінального характеру є найбільш небезпечними серед інших таких правопорушень. Окрім видів, існують ще й форми корупційних правопорушень. Формою корупції є конкретно визначені законом зовнішньо виражені в поведінці осіб, які за законом віднесені до суб’єктів корупційних правопорушень, акти, що містять ознаки корупції. Тобто для кожного виду корупційних правопорушень існують чітко визначені форми їхнього прояву, перелічені у відповідних законах, кодексах. Разом із тим корупція як явище суспільне може пристосовуватися до змін в житті, приймати інші форми, які не є визначеними та закріпленими в законодавстві.

Зауважено, що законодавець робить прогресивні кроки у напрямку протидії корупції, однак не всі існуючі наразі правопорушення, які містять ознаки корупції, визначені як такі у вказаних законах (наприклад, політичні корупційні дії). Тому очевидною є необхідність збереження загального поняття корупції на даному етапі протидії їй. Водночас відзначається необхідність його корегування з прийняттям до уваги відповідних міжнародних стандартів у цій сфері, але із обов’язковим урахуванням особливостей прояву корупції в Україні.

Надається визначення корупції та неправомірної вигоди з урахуванням проведеного аналізу міжнародних актів. Надається тлумачення норм проекту нового антикорупційного Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

У підрозділі 1.3 «Соціально-правова небезпека корупції в Україні у сучасних умовах державотворення» вивчаються негативні наслідки корупції для суспільства.

Негативними наслідками корупції визнаються: соціальні, політичні, економічні, морально-психологічні, міжнародні та адміністративні. Приміром, особливість останніх полягає в тому, що корупція пошкоджує систему управління суспільством, державою, суспільними відносинами; зводить нанівець надбання сучасності у сфері розвитку держави та відносин між державою і громадянином; перешкоджає розвиткові української держави, зводячи її до стану аморфності та нестабільності; нищить суспільство як систему, розбиваючи його на окремі елементи, що поодинці не здатні ефективно функціонувати та протистоять один одному, втрачається єдність народу та нації в державі, наслідком чого є загальне послаблення держави як суспільного утворення та підвищення ризику втручання в її розвиток іноземних держав. Обґрунтовано, що корупція загрожує національній безпеці України, оскільки пошкодження адміністративних основ суспільства внаслідок природної наявності потреби у регулюванні та управлінні будь-якими системами зумовлює підвищений інтерес до можливості управління нею і її ресурсами з боку інших держав.

Однією із найбільш небезпечних ознак корупції в Україні названо те, що вона набула широкого поширення і в тих органах, що визначені законодавством як спеціально уповноважені для запобігання та протидії їй. У таких умовах ефект від застосування заходів протидії корупції загалом у державі може бути досягнутий лише за умов забезпечення законності в діяльності правоохоронних органів. Потребується комплексний підхід до розроблення заходів протидії в органах, покликаних виявляти та запобігати корупції, серед яких і органи внутрішніх справ України.

Розділ 2 «Методологічні засади діяльності щодо протидії корупції в органах внутрішніх справ» присвячено визначенню засад, принципів, форм та методів протидії корупції в ОВС.

У підрозділі 2.1 «Діяльність щодо протидії корупції як напрямок реалізації державної політики» розкриваються мета та завдання діяльності щодо протидії корупції, аналізуються заходи, які вживаються з метою запобігання корупції, в межах державної антикорупційної політики.

Визначено, що метою протидії корупції є: зменшення обсягів та сфер поширення корупції; зменшення рівня суспільної небезпечності різних форм проявів корупції; істотне зменшення впливу корупційної злочинності на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси.

До завдань діяльності щодо протидії корупції в рамках реалізації державної антикорупційної політики віднесено такі: 1) з’ясування сутності корупції, її форм та проявів в сучасний період, відстеження тенденцій до зміни форм та пристосування корупції до існуючих економічних та правових умов; 2) визначення причин та передумов корупції; 3) з’ясування суб’єктів корупційної діяльності, визначення груп «ризику», тобто суб’єктів, чия корупційна діяльність може створювати найбільшу суспільну небезпеку; 4) визначення сфер, у яких вчинення корупційних дій потребує негайного зменшення та запобігання внаслідок суспільної значущості цих галузей суспільного життя; 5) формування реальної та досяжної антикорупційної політики; 6) послідовну організацію та впровадження планів і програм із заходів протидії корупції на всіх рівнях державної влади із обов’язковим фактичним контролем за їхньою реалізацією; 7) вдосконалення антикорупційного законодавства в комплексі, а також вдосконалення в цілому нормативно-правової бази в державі, особливо тієї, що стосується визначення прав та обов’язків державних службовців різних рівнів, обмежень для них та відповідальності; 8) збільшення ризику настання негативних наслідків для осіб, що вступають у корупційні відносини, як через посилення юридичної відповідальності, так і шляхом піднесення громадської свідомості на такий рівень, коли б на корупційні дії суспільство реагувало моральним осудом, зневагою, недовірою, для чого потребується проведення ідеологічної роботи в суспільстві, піднесення духовних цінностей; 9) використання досвіду інших країн, які успішно протидіють корупції, а також об’єднання зусиль із ними щодо запобігання та протидії корупції в Україні.

Доведено, що найбільш доцільним та прийнятним для України є адміністративний метод протидії корупції, завдяки якому сьогодні можливе зупинення темпів зростання корупції. Обґрунтовано, що в Україні наразі відсутній комплексний, єдиний, цілеспрямований та систематизований механізм протидії корупції. Визначальним недоліком існуючої антикорупційної діяльності визначено зосередження держави на антикорупційному законодавстві, планах, програмах, тоді як не меншої уваги потребує моральна сторона та ідеологічна робота, тобто важливим чинником протидії корупції сьогодні має стати громадськість, її думка та її діяльність. Окрім того, доцільним є врахування наукових розробок, серед яких є достатня кількість обґрунтованих пропозицій щодо визначення напрямів протидії корупції. Оптимальним для побудови цілісного та ефективного механізму протидії корупції визначено диференціювання діяльності із протидії корупції, що полягає у розробленні конкретних механізмів протидії корупції в кожній зі сфер державної служби, які насамперед потребують першочергового викорінення корупції (правоохоронні органи, суди, прокуратура) з тим, щоб враховувати всі особливості їхньої діяльності та визначити специфіку протидії корупції саме в них.

У підрозділі 2.2 «Завдання, функції та принципи діяльності щодо протидії корупції в органах внутрішніх справ» на підставі вивчення причин та передумов, а також проявів корупції в ОВС робиться висновок щодо завдань, функцій та принципів протидії корупції в ОВС.

Визначено, що корупція в ОВС: 1) може бути зовнішньою та внутрішньою. Під час зовнішньої корупції співробітники ОВС вступають у контакти із особами, які не є працівниками ОВС та від яких отримують матеріальну чи іншу винагороду за вчинення чи невчинення певних дій. Такі корупційні дії можуть проявлятися як у формі тих складів, що передбачені чинним КК України, які містять ознаки корупції, так і в інших формах, наприклад у формі чинення перешкод громадянам у правомірному отриманні ними послуг, які працівники зобов’язані за законом їм надавати. Внутрішня корупція відбувається всередині органів внутрішніх справ між працівниками. У такому разі основою діяльності працівників ОВС стають не нормативно-правові положення, а особисті стосунки, домовленості, матеріальна заінтересованість. Ці форми корупції можна простежити при просуванні по службі, розподілі санітарно-курортних путівок, отриманні чергових звань, преміюванні, розподілі службових завдань та навантаження підлеглих; 2) може бути організованою та ситуативною. Організована корупція за суб’єктами її вчинення може бути внутрішньоорганізованою (тобто організована та запланована кількома працівниками ОВС) та індивідуально організованою (запланована та реалізується одним співробітником ОВС). Ситуативна корупція характеризується вчиненням корупційних дій як одним працівником ОВС, так і декількома, але вона не є заздалегідь запланованою, а вчиняється у зв’язку зі сприятливими для цього обставинами, тобто «по ситуації»; 3) може вчинятися в таких сферах діяльності працівників ОВС: процесуальній; службово-функціональній; інформаційній; надання послуг; перебування у трудових відносинах на незаконних підставах; сприяння здійсненню певної правомірної діяльності; сприяння здійсненню протиправної діяльності; зайняття підприємницькою діяльністю через близьких родичів та членів сім’ї; 4) найбільш характерними проявами корупції в ОВС є: перевищення влади або службового становища, зловживання владою або службовим становищем та хабарництво. Особливістю корупції в ОВС є те, що вчинення корупційних дій співробітниками ОВС завжди пов’язано з їхнім правовим статусом, незалежно від того, вчиняються ці дії в робочий чи позаробочий час. Корупційним правопорушення, якщо воно вчинене в позаслужбовий час, буде вважатися лише якщо для його скоєння особою було використано спеціальну атрибутику, яка явно вказувала на статус співробітника ОВС.

Зазначено, що принципи антикорупційної діяльності в ОВС є аналогічними загальним принципам антикорупційної діяльності, оскільки це є єдиний механізм, який має пронизуватися єдиними принципами.

У підрозділі 2.3 «Форми та методи діяльності щодо протидії корупції в ОВС» зазначається, що визначальним та найголовнішим негативним наслідком корупції в ОВС є підрив підвалин законності в державі, знищення закону та права як регулятора суспільних відносин, висування на перший план замість закону неформальних відносин та політики сили. Протидія корупції в ОВС може здійснюватися як в рамках загального механізму забезпечення законності в органах внутрішніх справах, так і бути предметом окремої діяльності, спрямованої суто проти корупційних проявів у вказаному органі.

Зазначається, що забезпечення законності в ОВС можливе шляхом: по-перше, реформування системи ОВС, створення в ній атмосфери безумовного виконання закону; по-друге, належного нормативно-правового забезпечення діяльності ОВС, чіткого визначення правового статусу працівника ОВС, його прав та обов’язків; по-третє, дотримання службової дисципліни працівниками ОВС; по-четверте, постійного контролю за діяльністю працівників ОВС та дотриманням ними вимог законів; по-п’яте, невідворотністю суворої та підвищеної відповідальності за недотримання працівниками положень законів.

Особлива увага приділяється контролю (державному, внутрішньовідомчому, громадському) за забезпеченням законності в ОВС як методу діяльності щодо протидії корупції в цих органах.

Обґрунтовано, що діяльність з протидії корупції в ОВС дає певні позитивні результати, однак загалом ця діяльність не є системною, узгодженою, комплексною та чітко скерованою на управлінському рівні. Саме тому потребується впорядкування цієї діяльності за допомогою цілісного адміністративно-правового механізму

 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)