ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Особливості системи органів МВС України як об’єкта реформування» включає чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Стан проблеми, поняття, зміст і сутність реформування системи органів МВС України» досліджені вклад науковців і заходи з реформування системи органів МВС України, що мали місце у 1996–2010 роках, з огляду висунутих новацій та їхньої результативності. Показано, що означене реформування започатковане Постановою Кабінету Міністрів України «Про концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» від 24.04.1996 р. № 456, якою визначались його етапи, принципи та завдання.

Окреслено, що всупереч Концепції розвитку досі не були реалізовані повноваження ОВС, не зупинено зростання злочинності, не ліквідована надмірна перевантаженість, не спрощена структура ОВС і організація управління нею, не надане законодавче визначення поняття «ОВС», їх завдань і повноважень, умов діяльності. Не вирішені основні проблеми, пов’язані з невідповідністю діяльності ОВС міжнародним стандартам захисту прав людини, каральною спрямованістю, дублюванням функцій з іншими правоохоронними органами, громіздким центральним апаратом, незадовільним організаційно-правовим і кадровим забезпеченням їх діяльності.

Доведено, що в реформуванні доцільно використання класичної схеми: підготовка–проведення–аналіз результатів. Запропоновано першим етапом реформування системи органів МВС України вважати період з 1996 по серпень 2003 року, а після – другим етапом новітньої історії реформування. Встановлено, що вживані заходи з реформування повторювались за етапами та не витримали іспит часом, тому актуальним є проведення реформування системи органів МВС України на науково обґрунтованих засадах.

Запропоновано вважати об’єктом реформування систему органів МВС України, предметом реформування – форми та методи її роботи. Поставлені завдання з: розробки нової Концепції реформування та визначення суб’єктів реформи; вироблення професіоналізму працівника; підведення економічної бази реформи; відповідності адміністративно-правовій реформі держави; консолідації та підтримки владних структур і суб’єктів реформування щодо ідей та нової Концепції реформування; відсторонення МВС України від вирішення політичних проблем. Приділена увага дієвості, наступності та результативності реформування системи органів МВС України.

У підрозділі 1.2 «Особливості реформування системи органів МВС України в контексті адміністративно-правової реформи» досліджені деякі аспекти пов’язаного з нею реформування системи органів МВС України; визначені засади втілення базових підвалин адміністративної реформи в державі на рівні такого правоохоронного відомства, як МВС України.

Шляхом аналізу змісту базових вимог призначення-діяльності та завдань розвитку системи органів МВС України доказано, що реформування в моделі розвитку є найбільш оптимальним за параметрами та темпами досягнення позитивних результатів порівняно з модернізацією та трансформацією. Застережено від можливості потрапляння до інволютивної «пастки» втрати окремих органів або надмірного спрощення їхньої будови чи функції.

Запропоновано визначити реформування системи органів МВС України як комплекс заходів, спрямованих на приведення системи органів МВС України у відповідність до законодавчо визначеного стану і впровадження в її діяльність інноваційних правоохоронних технологій.

Висвітлені основні моменти перетину-перетікання адміністративної реформи у відомчу реформу ОВС України: вироблення концептуальних основ реформи, моніторинг адміністративного законодавства, розробка уніфікованої структури інститутів і правового статусу посадових осіб, визначення обсягу та межі компетенції структур, відкритості адміністративної служби, здійсненності плану проведення реформ. Доведено поступове повернення МВС України до засад дореформеної консервативної, за влучним виразом В. Б. Авер’янова, «державоцентристської» або «апаратоцентристської» ідеології.

У підрозділі 1.3 «Органи внутрішніх справ України: зв’язок між змістом і формою в сучасних умовах» задля зменшення суперечностей між формою та змістом виконано аналіз раціональності в понятті «органи внутрішніх справ України»; подано загальний принцип його формування, визначені критеріальні ознаки віднесення правоохоронного органу, підрозділу або служби до ОВС. Запропоновано визначити орган внутрішніх справ України як структурний елемент (формування) державної правоохоронної організації, в складі системи МВС України, призначений для виконання внутрішньодержавної (у тому числі поліцейської) функції захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення громадського порядку і безпеки та боротьби зі злочинністю.

Визначена сутність, обґрунтовано вибір та рекомендовано тип європейської моделі поліцейської організації, характерної для романо-германської правової сім’ї (куди за типом правової системи відноситься Україна), на яку мають орієнтуватись українські ОВС в процесі євроінтеграції, та яка може бути покладена в основу майбутньої Концепції реформування системи органів МВС України.

Надана оцінка відповідності ОВС України вимогам континентально-європейської моделі поліцейської організації; встановлені розбіжності між еталонною континентально-європейською моделлю та моделлю організації сучасних вітчизняних органів внутрішніх справ; зроблено висновок щодо часткової готовності переходу ОВС України до континентально-європейської моделі поліцейської організації. Запропоновано модельним аналогом національної поліції в цій моделі поліцейської організації вважати українські ОВС, а модельним аналогом жандармерії – українські ВВ.

Досліджено статус підпорядкованості та елементи структурованості органів внутрішніх справ у системі МВС України, показана недоцільність статусу «подвійного» або особливого «підвідомчого» підпорядкування ряду ОВС в складі МВС України, а також нормативна невизначеність структурного віднесення самого Міністерства як апарату та керівного органу, до складу ОВС України. Запропоновано систему органів внутрішніх справ визначати як сукупність ОВС, об’єднаних спільними ознаками.

У підрозділі 1.4 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів реформування системи органів внутрішніх справ України» обґрунтовано перелік суб’єктів реформування системи органів внутрішніх справ України і надана стисла характеристика їх участі у цьому процесі, заснована на компетенції та нормативно-правових повноваженнях. Суб’єктами реформування системи органів МВС України визначені: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, МВС України та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, громадськість.

Розділ 2 «Теоретико-методологічні засади реформування системи органів МВС України» включає чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Системологічні аспекти, стратегія, тактика та принципи управління реформуванням системи органів МВС України» досліджені об’єктивні основи та аналітика реформування системи органів МВС України, стисла характеристика й особливості чинної системи, концептуалізм у реформуванні, застосування системного підходу, стратегія і тактика та принципи реформування системи органів МВС України.

Упорядкована практика методологічного використання системної термінології та надані рекомендації з виправлення й вживаності окремих системологічних термінів щодо діяльності правоохоронних органів держави, управління діяльністю та реформування системи органів МВС України. Запропонована стратегічна мета реформування системи органів МВС України, надане визначення основ теорії та практики реформування системи органів МВС України, стратегії реформування системи органів МВС України, а системи МВС України – як системоструктурованої організованої сукупності органів, служб та підрозділів МВС України, діяльність яких функціонально орієнтована на формування і реалізацію державної політики у правоохоронній сфері щодо забезпечення громадської безпеки та протидії злочинності.

З позицій сучасного розуміння стратегії та прогнозу виконаний аналіз загальних знань із прогнозно-стратегічного управління розвитком об’єкта та їх застосовності щодо прикладних аспектів побудови стратегії реформування системи органів МВС України. Запропоновано підхід до розробки стратегії реформування системи органів МВС України з врахуванням положень теорії управління та розробка Стратегічного плану розвитку системи МВС України на період 2011–2020 роки

У підрозділі 2.2 «Концептуальне забезпечення реформування ОВС і правоохоронної системи сектору безпеки України» досліджені наукова складова та стан концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України. Запропоноване визначення концепції реформування системи органів МВС України як постановка науково обґрунтованих поглядів щодо реформування системи органів МВС України; методології реформування системи органів МВС України – як знань щодо шляхів, принципів і методів дослідження реформування системи органів МВС України та науково-методичного апарату його реалізації.

Щодо проекту Концепції реформування системи органів МВС України з’ясовано окремі аспекти порядку і сутності процесу його розробки, які раніше стосовно МВС України не досліджувалися; виконано аналіз чинної практики розробки деяких концептуальних заходів з реформування правоохоронних структур і запропоноване авторське бачення організації такого роду роботи. Виконано аналіз відповідності принципам національної безпеки України окремих положень розроблених (чи таких, що розробляються) за Указами Президента України, концепцій реформування правоохоронних органів держави, зокрема, кримінальної юстиції України, системи органів МВС України.

У підрозділі 2.3 «Відомче супроводження концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України» висунуті та обґрунтовані авторські концептуально-програмні пропозиції з реформування системи органів МВС України: оптимізаційно-діяльнісна, інноваційно-технологічна, соціально-захисна та професіоналістична.

Досліджена за період з 1996 року динаміка й сутність відомчих організаційних і нормативно-правових заходів (плани, рішення, програми, розпорядження, проекти) щодо концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України, зокрема, з розробки та реалізації нової Концепції реформування, та їхньої дієвості, а також викриті їх основні недоліки та надані пропозиції з удосконалення. Окрема увага приділена аналізу відомчих проектів 2002, 2005, 2007 і 2008 років розробки Концепції реформування системи органів МВС України. Виконана оцінка мети, завдань і базових принципів постановочної частини запропонованих проектів Концепції реформування системи органів МВС України щодо їх спроможності, доказовості, спрямованості, слушності, обґрунтованості та реалізуємості; встановлена їх недостатня кореляція з концептуальними заходами за законопроектами, а також Указами Президента України з реформування правоохоронної системи держави.

У підрозділі 2.4 «Оптимізація структури Концепції реформування системи органів МВС України та упорядкування напрямків її реформування» з врахуванням закордонної та вітчизняної відомчої практики досліджені особливості побудови структури Концепції реформування системи органів внутрішніх справ, виявлені їх недоліки та надані пропозиції з її оптимізації.

Запропоновано під оптимізацією структури Концепції реформування системи органів МВС України розуміти доведення цього процесу до стану, що забезпечує досягнення цілей реформування відповідно до вимог, які висуваються населенням, керівництвом держави та міністерства до сучасних органів внутрішніх справ України в умовах обмежених ресурсів, часу та зусиль.

Доведено, що оптимізація структури Концепції реформування повинна проводитися за критерієм максимальної ефективності ОВС України, реформованих за цією Концепцією, та за мінімальною вартістю; рекомендована базова структура Концепції реформування. Упорядковані напрямки реформування органів внутрішніх справ і правоохоронної системи сектору безпеки України за їх концептуальним забезпеченням і рекомендована пріоритетність розробки означених напрямків реформування.