ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється його зв’язок з науковими програмами, темами, визначаються ступінь наукової розробки проблеми, мета і завдання, предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, його методологічні та теоретичні засади, формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, викладаються основні положення, що виносяться на захист, список публікацій та апробація результатів дослідження, відомості про структуру, обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади регулювання агроінноваційної діяльності» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу, присвячених загальнотеоретичним проблемам поняття та змісту агроінноваційної діяльності, особливостям правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст інноваційної діяльності» розглянуто існуючі в теорії права сучасні концептуальні погляди на сутність інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність є складним процесом, спрямованим на реалізацію результатів наукових досліджень, науково-технічних досягнень у продукт, який втілюється у життя та поширюється і реалізується серед споживачів.

У дисертації запропоновано інноваційний процес визначати як процес, пов’язаний зі створенням (виготовленням), упровадженням та поширенням інновацій. Також відзначається, що інноваційний процес, на відміну від науково-технічного прогресу, наділений ознакою неперервності й не завершується лише впровадженням інновації.

У науковій літературі існує кілька підходів до визначення сутності інновації. Найпоширенішими у науковій літературі є дві точки зору щодо сутності інновації: в одному випадку нововведення подається як результат творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки), технології, методу і т.д., в іншому — як процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість існуючих. Крім того, інколи під цим визначенням також розуміють вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну поколінь техніки і технології. У законодавстві іноді використовуються терміни «інновація» та «інноваційна діяльність» як тотожні поняття. Так, Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає «інноваційний продукт» як результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом, тобто фактично дублює визначення «інновації».

У дисертації встановлено, що під поняттям «інновація» слід розуміти технологію, продукцію, послугу, а під «інноваційною діяльністю» — процес уведення нових наукових досліджень та розробок.

У підрозділі 1.2 «Особливості агроінноваційної діяльності та її правового регулювання» визначається місце правового регулювання агроінноваційної діяльності в системі аграрного права. Запропоновано правове регулювання агроінноваційної діяльності виділити окремим інститутом аграрного права, який є комплексним за своєю природою. У підрозділі розглядається сутність агроінноваційної діяльності.

Аналіз законодавства дає підстави дійти висновку про існування прогалини у правовому регулюванні щодо забезпечення контролю за вирощуванням ГМО та екологічного стану агросистеми, територій, на яких така продукція вирощується. Законодавством визначено лише те, що забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО до їх державної реєстрації, за винятком державної апробації (випробувань), тобто після державної реєстрації ніхто екологічний стан агросистеми не відстежує, що вкрай шкідливо, адже протягом певного часу вирощування генетично модифікованих культур на певних територіях відбувається їх змішування з негенетично модифікованими. Тому запропоновано створити реєстр територій агропромислового вирощування ГМО та, відповідно, правову базу для правового регулювання цього процесу.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, були розроблені та надані пропозиції щодо вдосконалення окремих норм Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».

Зроблено також висновок про доцільність та виправданість активнішого використання в сільському господарстві інвестицій та ширшого запровадження інноваційних технологій. Безумовно, такі процеси потребують детального правового регулювання.

Підрозділ 1.3 «Класифікація агроінноваційної діяльності» присвячено вивченню різноманіття видів агроінноваційної діяльності. Було запропоновано виділити відповідні складові агроінноваційної діяльності.

Так, до окремих видів агроінноваційної діяльності доцільно віднести не тільки проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів сільськогосподарської техніки, а й включити: розробку, освоєння й поширення принципово нових технологій, що використовуються в галузі сільського господарства, зокрема нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення екологічного стану на територіях, де займаються вирощуванням рослинної продукції; технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових сільськогосподарських підприємств, що вперше здійснюють освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології; вдосконалення інфраструктури виробництва агроінноваційної продукції; вдосконалення механізмів формування споживчого ринку і збуту продукції рослинництва та тваринництва; реалізацію інноваційних науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень у сільському господарстві; формування агроінноваційних кластерних утворень; підготовку наукових кадрів; інноваційний розвиток соціальної сфери села.

Розділ 2 «Сучасний стан правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні» містить три підрозділи, в яких розкрито особливості окремих складових агроінноваційної діяльності як об’єкта аграрно-правового регулювання.

У підрозділі 2.1 «Правове регулювання наукового забезпечення агроінноваційного процесу» визначається стан наукового і правового забезпечення зазначених відносин.

Суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності визначаються вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації в науковій та науково-технічній діяльності. Наукове забезпечення в Україні здійснюється Національною академією наук України, Національною академією аграрних наук України, вищими навчальними закладами та іншими установами.

Проведений усебічний аналіз нормативно-правових актів щодо регулювання наукового забезпечення агроінноваційного процесу. Досягненням вітчизняного законодавства, на погляд дисертантки, є прийняття Закону України «Про наукові парки», який спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів та інноваційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках і яким регулюються правові, економічні, організаційні відносини, пов’язані зі створенням та функціонуванням наукових парків.

Підрозділ 2.2 «Правові засади фінансової підтримки агроінноваційної діяльності» присвячено вивченню правового регулювання фінансування агроінноваційної діяльності, розглядаються особливості фінансування окремих видів і суб’єктів інноваційної діяльності, таких як технологічні, наукові парки.

Встановлено, що фінансова підтримка державою юридичних осіб недержавної форми власності є необхідною складовою розвитку агроінноваційної діяльності та стимулювання науково-технічного прогресу.

В Україні державне регулювання агроінноваційної діяльності здійснюється через визначення і підтримку пріоритетних напрямів агроінноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізацію державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення правових та економічних механізмів підтримки і стимулювання агроінноваційної діяльності; захист прав та інтересів суб’єктів агроінноваційної діяльності; фінансову підтримку виконання агроінноваційних проектів; стимулювання фінансової політики комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування агроінноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб’єктів агроінноваційної діяльності; підтримку функціонування і розвиток сучасної агроінноваційної інфраструктури.

Слід відзначити, що для окремих напрямів агроінноваційної діяльності, зокрема в рослинництві, створено окремий механізм фінансування, наприклад, на розвиток хмелярства установлено 1% відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива. Загалом агроінвестиційна діяльність здійснюється на основі державного і приватного, іноземного і спільного інвестування.

Крім того, особливістю інвестування в агроінноваційну діяльність є досить тривалий у часі шлях від розробок до впровадження інновацій у життя і можливості отримання прибутку, що пов’язане зі специфічними сферами сільськогосподарської діяльності — рослинництвом та тваринництвом.

У підрозділі 2.3 «Інформаційне забезпечення агроінноваційної діяльності» звертається увага на незадовільне інформаційне забезпечення агроінноваційної сфери.

У дисертації зроблено висновок, що недостатній обсяг своєчасної інформації є однією з важливих причин стримування введення агроінновацій у виробництво. Тому край необхідно звернути увагу на своєчасне надходження агроінноваційної інформації до сільськогосподарських товаровиробників.

Створення інформаційних центрів, які містили б не тільки всю необхідну законодавчу базу зі створення, виробництва, впровадження агроінновацій у життя, а й інформацію про перелік установ, організацій і підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а також інформаційну базу актуальних агроінноваційних розробок та пропозицій є необхідним для розвитку зазначеної сфери.

Вважаємо, що для нинішнього етапу становлення інформаційного забезпечення агроінноваційної діяльності актуальним є створення галузевих наукових електронних бібліотек. Дисертанткою акцентується також увага на функціонуванні сільськогосподарських інформаційних дорадчих служб. Украй важливо, щоб будь-який суб’єкт аграрного бізнесу, який займається розробленням, вирощуванням, зберіганням агроінноваційних продуктів, мав можливість заздалегідь, перед початком нового сезону отримати інформацію про розробників певної інноваційної продукції й уже в цьому ж сезоні скористатися такою інформацією.

Розділ 3 «Удосконалення правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні» містить два підрозділи та висновки до розділу, у яких визначено напрями удосконалення правового регулювання агроінноваційної діяльності з урахуванням досягнень закордонного досвіду в цій сфері.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід правового регулювання агроінноваційної діяльності» розглянуто позитивний досвід розвинутих іноземних держав щодо правового забезпечення розробки та втілення агроінновацій.

За основу взято американську та японську моделі агроінноваційного розвитку. В Японії робиться акцент на фінансування великих корпорацій, у США — на фінансування середніх та малих суб’єктів агроінноваційної діяльності, причому на фінансування не лише юридичних, а й безпосередньо фізичних осіб. Таким чином, у США створено механізм матеріального заохочення фізичних осіб до розроблення інноваційних продуктів та технологій.

Для України важливо поєднати в оптимальному співвідношенні обидва підходи, закріпити цю позицію законодавчо, створивши на цій основі власну модель агроінноваційного розвитку.

Підрозділ 3.2 «Правовий аспект формування інноваційних кластерів у галузі сільського господарства» присвячено вивченню правового регулювання діяльності агроінноваційних кластерів.

Основою для розбудови інноваційних кластерів можуть бути наукові установи та вищі навчальні заклади. На жаль, в Україні належна увага створенню кластерів у сільському господарстві не приділяється, хоча іноземний досвід функціонування агропромислових кластерів показує позитивні результати.

Перспективним видається запровадження кластерного підходу до розвитку не тільки агропромислового виробництва, а й сільських територій.

Тому дисертант під агроінноваційним кластером розуміє концентрацію і об’єднання агропромислових та інших підприємств різних форм власності з метою формування на певній території замкнутої повної системи розроблення, виробництва, переробки та реалізації агропромислової інноваційної продукції, технології або послуг з метою одержання й розповсюдження конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та сприяння розвитку соціальної сфери села.

Слід зазначити, що створення кластерів у сфері сільського господарства дасть змогу вдосконалити структуру агропромислового сектору. Сукупність інтегрованих підприємств на місцях допоможе не тільки довести агроінноваційний продукт до споживача, а й створити нові робочі місця, відновити інфраструктуру в сільській місцевості, оскільки виробничі бази як для вирощування, так і для переробки та зберігання сільськогосподарської продукції можуть бути переважно на сільських територіях. Формування агроінноваційних кластерів розглядається як основа інноваційного розвитку сільського господарства України та виходу села з кризи.