СУД (СУДДЯ) ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ I "Інститут провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні: стан та перспективи розвитку" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Провадження у справах про адміністративні правопорушення у механізмі здійснення судової влади в Україні" досліджується місце інституту провадження у справах про адміністративні правопорушення в судовій владі.

Підкреслюється, що сучасна судова система України характеризується роз'єднаністю, різними принципами побудови загальних та спеціалізованих судів, неоднаковими процедурами оскарження рішень судів різних юрисдикцій. В результаті – розгляд справ істотно затягується, судові рішення неодноразово скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, створюються перешкоди для ухвалення остаточного судового рішення у справі, що призводить до порушення одного з найважливіших прав людини – права на справедливий розгляд його справи протягом розумного строку (ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини).

Стверджується, що провадження у справах про адміністративні правопорушення слід визначати як сукупність нормативно визначених процесуальних дій уповноважених посадових осіб, направлених на виявлення факту адміністративного проступку, порушення за ним справи та вирішення її у відповідності з законом. Отже, поняття „провадження у справах про адміністративні правопорушення” і „адміністративно-деліктне провадження” є тотожними і означають процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративний проступок та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Зроблено висновок, що адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів. Серед інших видів необхідно виділяти й адміністративну юрисдикцію, яку, у свою чергу, поділяти на деліктну і юстиційну, а судочинство – на кримінальне, цивільне, адміністративне, адміністративно-деліктне (у справах про адміністративні проступки). Такий підхід охоплює всі види юрисдикційної діяльності загальних судів.

Оскільки будь-яке вирішення судом юридичного конфлікту є правосуддям, провадження у справах про адміністративні правопорушення є формою забезпечення реалізації судової влади в Україні.

У підрозділі 1.2 "Суб’єкти адміністративно-деліктної юрисдикції" аналізується поняття і класифікація суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції з метою визначення місця суду серед них.

Вказується на те, що в будь-якому юридичному процесі наявні суб'єкти пізнання, які є складною соціально-організованою системою, яка в якості своїх компонентів включає різних учасників процесу (органи, окремі особи), що виступають носіями інформації про проступок або здійснюють у передбаченому законом порядку її придбання і перетворення в достовірне знання (докази): в адміністративно-деліктному процесі – з метою вирішення завдань провадження у справі про адміністративний проступок.

Обґрунтовується положення про те, що суб’єктами адміністративно-деліктної юрисдикції (адміністративно-деліктної діяльності) є всі уповноважені органи (посадові особи), які в силу наданих їм владних повноважень здійснюють провадження у справі про адміністративний проступок (порушують справу про адміністративне правопорушення, здійснюють адміністративне розслідування, розглядають і вирішують справу по суті).

Автор зазначає, що у структурно-змістовному плані складовими компетенції органів адміністративно-деліктної юрисдикції є: функціональний, предметний, процесуальний, територіальний елементи, які надають можливість дослідження різних сторін компетенції суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції – з позицій призначення, об'єкту, території, об'єму повноважень та ін. Проаналізувавши наукові погляди вітчизняних та зарубіжних вчених, нормативно-правову регламентацію суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в національному законодавстві та законодавстві окремих зарубіжних країн, стверджується, що до них слід відносити: владні органи, уповноважені посадові особи, які наділені обов’язком на розгляд та вирішення справ про адміністративні проступки; посадові та інші особи, що мають право складати протоколи про адміністративні проступки; застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; особи, уповноважені здійснювати нагляд за законністю здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 1.3 "Місце суду в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення" висвітлено нормативно-правовий шлях до визнання суду (судді) суб’єктом адміністративно-деліктного провадження та розкрито його правовий статус.

Зауважується, що віднесення значної кількості складів про адміністративні правопорушення на розгляд судів (понад 230) обумовлено певними обставинами: визначені законом адміністративні делікти відрізняються підвищеним ступенем суспільної небезпеки, деякі з них за цим критерієм межують з кримінально караними діяннями (наприклад, дрібне хуліганство, злісна непокора працівнику міліції); розгляд таких справ вимагає високого рівня професійних правових знань, що дозволяють правильно кваліфікувати ті або інші дії як адміністративні правопорушення; санкції окремих статей надають можливість застосовувати найбільш жорстке адміністративне стягнення (арешт), яке призначається лише судом.

Адміністративно-деліктний статус судді у провадженні по справах про адміністративні правопорушення автор розуміє як законодавчо встановлену сукупність адміністративної правосуб'єктності, процесуальних прав і обов'язків судді по здійсненню адміністративно-деліктного провадження, гарантій їх реалізації, відповідальності. Підтримується пропозиція про необхідність розглядати правосуб'єктність судді як юридичну характеристику особистості носія судової влади, її якостей і здібностей з погляду відповідності законодавчо встановленим критеріям, що визначають успішність професійної діяльності. Автор вказує на те, що, виходячи із прийнятої в науці адміністративного права класифікації блоків, що входять до структури адміністративно-правового статусу державних суб’єктів права: цільовий, структурно-організаційний, компетенційний, можна розглядати адміністративно-деліктний статус судді і місце останнього серед суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Спираючись на адміністративне, митне законодавство, законодавство про судоустрій, у підрозділі розкрито зміст зазначених елементів.

Доведено наявність у судді потрійного правового статусу в адміністративно-деліктному провадженні.

Підсумовано, що повноваження судді складаються із синтезу процесуальних (адміністративно-деліктних) прав, обов'язків і суддівського розсуду. Для забезпечення стабільності правового статусу судді в адміністративно-деліктному процесі необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному адміністративно-деліктному законодавстві всіх структурних елементів, які становлять зміст цієї правової категорії, що сприятиме цілісному правовому забезпеченню статусу суддів України.

Розділ 2 "Судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Основні засади судового розгляду справ про адміністративні правопорушення" висвітлено принципи здійснення адміністративно-деліктного провадження судом (суддею), їх нормативно-правове закріплення в національному, міжнародному законодавстві, законодавстві окремих зарубіжних країн.

Наголошується на тому, що особливо актуальним стало дослідження основних засад, принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення в системі та в окремих стадіях, їх класифікації, проблем додержання в світлі інтеграції національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, а також переосмислення підходів до теорії адміністративно-деліктного права. Відсутність окремої статті в КУпАП, що закріплює систему принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення, обумовлює існування різних точок зору учених відносно їх кількості і змісту.

Проаналізувавши наукові погляди на цей правовий інститут (В. Авер’янова, О. Колпакова, О. Кузьменко, С. Беньковського, М. Ктіторова та ін.), піддаючи критиці окремі твердження дослідників (наприклад, М. Ктіторова щодо належності відносин публічно-правового характеру до адміністративно-деліктної сфери), автор приходить висновку, що принципами адміністративно-деліктного процесу є основні засади, керівні положення здійснення провадження у справах про адміністративні проступки, які визначають його зміст, форму, спрямованість і структуру та мають нормативно-правовий характер.

У підрозділі досліджено досвід окремих країн СНД, які мають оновлене адміністративне законодавство, щодо закріплення в ньому принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан), а також деяких європейських країн (Франції, Бельгії, Німеччини, Греції та ін.) та підтверджено наявність в їх законодавстві таких основоположних принципів як презумпція невинуватості, змагальність, розумність строків провадження у справах про адміністративні правопорушення. Враховуючи позитивний зарубіжний досвід та особливості національного адміністративно-деліктного процесу, автором запропоновані відповідні зміни і доповнення до КУпАП щодо нормативно-правового врегулювання принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.2 "Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в суді" визначено правила судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, теоретичний поділ останнього на відповідні етапи.

Вказується на те, що судовий розгляд є самостійним дослідженням судом (суддею) всіх необхідних обставин справи про адміністративний проступок відповідно до визначених обставин предмета доказування, в дослідженні яких суд не зв’язаний висновками адміністративного розслідування і не обмежений в діях по встановленню дійсних обставин справи. Вивчення статистичних даних Державної судової адміністрації України за 2009-2010 р.р. свідчать про дієвість судового розгляду справ про адміністративні правопорушення (832,3 тис. справ – на 2,2 % більше, ніж в 2009 р.).

Вказано на обмеженість порядку судового розгляду справи про адміністративне правопорушення визначеними у ст. 245 КУпАП завданнями, а також на його етапність: підготовку справи до судового розгляду, розгляд по суті, прийняття і оголошення судового рішення (постанови).

Дослідження судової практики та опитування суддів (Додатки А, Б) дозволили сформулювати ряд пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного КУпАП щодо удосконалення порядку здійснення судового розгляду справ про адміністративні правопорушення: доповнення ст. 278 окремим пунктами, зміни до ст. 280, введення: статті 278-1 „Результати підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення”, статті 281-1 „Протокол судового засідання”, глави „Докази і доказування”; а також сформувати ряд положень рекомендаційного характеру щодо покращення судової діяльності у цьому напрямку.

Етап розгляду справи про адміністративний проступок по суті судом автор умовно поділяє на п’ять підетапів: відкриття судового засідання, перевірка явки учасників судового розгляду справи про адміністративне правопорушення і роз’яснення їм їх прав у зв’язку із розглядом справи по суті, вирішення клопотань і відводів, дослідження і оцінка доказів у справі, видалення суду для прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення.

У підрозділі 2.3 "Діяльність суду (судді) при оскарженні постанови по справі про адміністративне правопорушення" надано характеристику стадії оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення та діяльності в ній суду (судді).

Стверджується, що в адміністративно-деліктному процесі діяльність судді як посадової особи суду, що здійснюється від імені держави, при оскарженні постанов (рішень) у справах про адміністративні проступки умовно є дворівневою: перший рівень – діяльність судді апеляційного суду у самостійній стадії адміністративно-деліктного процесу – апеляційному провадженні за правилами, передбаченими КУпАП (ця діяльність є адміністративно-деліктною); другий рівень – діяльність судді адміністративного суду в окремому самостійному виді провадження – адміністративному за правилами, передбаченими КАС України (така діяльність є адміністративно-юстиційною). При цьому, на адміністративно-деліктну діяльність суду (судді) при перегляді справи впливають такі загальні риси апеляційного провадження: факультативність даної стадії адміністративно-деліктного процесу; свобода (доступність) оскарження; недопустимість повернення до гіршого; варіативність рішень по скаргам на постанови у справах про адміністративні проступки; полісуб’єктність стадії перегляду.

Внесено відповідні пропозиції щодо переліку підстав скасування, зміни і постановлення нової постанови по справі про адміністративне правопорушення (ст. 294 КУпАП).

Розділ 3 "Постанова суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення" складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1 "Прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення: зміст діяльності суду (судді)" присвячено питанню правозастосовної діяльності суду (судді) в адміністративно-деліктному процесі.

Виділено особливості судового правозастосування в адміністративно-деліктному процесі: правозастосування здійснює суд (одноосібний суддя), що володіє самостійністю і незалежністю; судове правозастосування має публічний, державно-владний характер; правозастосування здійснюється судом в особливій процесуальній формі, одному із диференційованих видів судочинства; метою судового правозастосування є вирішення правового конфлікту шляхом винесення правомірної, обґрунтованої і справедливої постанови у конкретній справі; судові рішення є обов'язковими для виконання.

До предмету правозастосовної діяльності судді у справі про адміністративне правопорушення автор відносить такі елементи: визначення взаємних прав і обов'язків суб'єктів адміністративно-деліктного правовідношення; встановлення події і складу адміністративного правопорушення та заходів адміністративної (фінансової, податкової, за порушення митного законодавства) відповідальності за його скоєння; встановлення певних юридичних фактів; санкціонування заходів обмеження ряду основних прав і свобод особи; контроль за законністю процесуальних дій в адміністративно-деліктному провадженні.

Підсумовано, що сутність етапу прийняття судового рішення у справі про адміністративне правопорушення полягає у сукупності дій, спрямованих на юридичне оцінювання факту (вчинення проступку), де предикатом виступає осягнуте право, використане для вирішення справи, і завдяки цьому даний етап має те головне джерело, з якого випливає судове рішення. З гносеологічної позиції метою судового правозастосування як пізнавально-оціночної діяльності є досягнення об'єктивної істини, тобто здобуття дійсного знання, яке адекватно відображає об'єктивну правову реальність. Будь-яке судове рішення має відображати істину, що є метою правосуддя у справах різної юрисдикції.

У підрозділі 3.2 "Загальна характеристика постанов у справах про адміністративні правопорушення" розглядаються проблемні питання, що виникають при прийнятті судових рішень в адміністративно-деліктному провадженні.

Зазначається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, будучи судовим актом і зовнішньою формою рішення, остаточно оцінює поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлює її винність або, навпаки, невинуватість, визначає захід адміністративного впливу.

Аналізуючи нормативно-правові акти у сфері адміністративно-деліктного провадження окремих країн СНД щодо різновидів судових рішень за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, автор дійшов висновку про необхідність виокремлення ухвали суду як різновиду судових рішень та пропонує підстави її винесення та прийняття постанови (ст. 282-1 КУпАП).

Наголошується на відмежуванні судових рішень., які приймаються і мають належне оформлення у вигляді постанов (ухвал) при судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення по суті, і судових рішень, що можуть прийматись при підготовці такої справи до судового розгляду.

Розкривається зміст вимог законності, обґрунтованості, вмотивованості судових рішень і пропонуються відповідні доповнення до КУпАП (ст. 283-1).

У підрозділі 3.3 "Вплив суддівського переконання на прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення" розкриваються наукові підходи до поняття „суддівського розсуду, переконання” та його роль у прийнятті судового рішення.

Стверджується, що внутрішнє переконання є елементом розумової діяльності з дослідження та оцінки доказів і виражає фактичний склад адміністративно-деліктних правовідносин, встановлених у справі. Внутрішнє переконання судді пов’язується з доказами, зібраними (наданими і витребуваними) у справі про адміністративне правопорушення. При цьому переконання судді буде слугувати підставою для його розсуду в межах, наданих йому адміністративно-деліктним законом прав із застосування матеріального і процесуального права задля найбільш ефективного захисту суб’єктивних прав учасників адміністративно-деліктного провадження.

Зазначається, що вимогами, які визначають параметри внутрішнього переконання, є свобода і обґрунтованість. Вказано на нетотожність, хоча і взаємопов’язаність понять „правосвідомість” і „внутрішнє переконання”.

Професійна правосвідомість судді у справах про адміністративні правопорушення визначається як цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї під час здійснення судового розгляду і вирішення справи по суті, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають судді місцевих та апеляційних судів. У зв’язку з цим пропонується уточнити ст. 252 КУпАП словосполученням „професійною правосвідомістю”.