ПРАВОВА КУЛЬТУРА ОФІЦЕРСЬКОГО СКЛАДУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи, її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження.

Перший розділ "Методологічні аспекти дослідження правової культури військовослужбовців" складається з чотирьох підрозділів. У ньому: розглянуто методологічне значення інформаційно-семіотичного підходу в дослідженні правової культури; виокремлено структуру правової культури; надано поняття і загальну характеристику правової культури військовослужбовців.

Підрозділ 1.1. "Інформаційно-семіотична концепція культури як методологічна основа дослідження" містить загальнотеоретичний аналіз різних підходів до розуміння культури. Передусім, розглянуто філософський, соціологічний та антропологічний підходи, виокремлено їх сильні сторони й недоліки.

Зазначено, що більшість сучасних дослідників культури підтримують або, як мінімум, не заперечують її знакової природи. З метою вивчення цієї характеристики розглянуто інформаційно-семіотичну концепцію культури (А. С. Кармін). З інформаційно-семіотичної точки зору феномени культури – це будь-які артефакти, які несуть у собі сенси, тобто є знаками, що мають значення. Сукупності знаків при цьому утворюють тексти, в яких міститься соціальна інформація. Виходячи із цього, культура – це соціальна інформація, яка зберігається й накопичується у суспільстві за допомогою створюваних людьми знакових засобів.

Інформаційно-семіотичний підхід має важливе методологічне значення при дослідженні правової культури. Він дозволяє глибше проникнути у сутність правової культури, осмисливши правову спадщину народу, розширити сферу феномену, що вивчається, включивши до нього не лише позитивні, але й негативні прояви правової дійсності.

У підрозділі 1.2. "Поняття і зміст правової культури в сучасній юриспруденції" виокремлено проблемні, дискусійні питання у розумінні правової культури.

Зазначено, що будь-яка культура містить у собі, окрім позитивних, ще й негативні, небажані прояви активності людини. Така позиція є досить поширеною в культурології і має багато послідовників. Можливість виокремлення негативної правової культури вже представлена у деяких сучасних загальнотеоретичних юридичних дослідженнях. Зокрема, інституціоналізуються, а отже, й нормуються різноманітні види людської діяльності, перетворюючись на частину культури незалежно від того, позитивну чи негативну роль вони відіграють у суспільстві (Л. І. Спірідонов), про існування негативної правової культури говориться у підручнику з теорії держави і права за редакцією М. М. Рассолова, В. О. Лучіна, Б. С. Ебзеєва, про негативні прояви правової культури зазначали учасники (С. О. Комаров, В. М. Баранов, Л. В. Лобанова) наукової конференції "Правова культура в Росії на рубежі століть".

Виокремлення негативної правової культури дозволило інакше оцінити співвідношення категорій "правова культура" і "правове життя". Правова культура характеризується більшою мірою статичними компонентами. Вона означає лише здійснене (що відбулося) у правовому бутті, тоді як правове життя, включає правові явища і процеси як такі, що здійснилися (що відбулися), так і такі, що не здійснилися (що не відбулися). Широке розуміння правової культури дозволяє, зокрема з’ясувати причини виникнення і характер негативного сприйняття правових явищ у суспільстві, усвідомити зв’язок правопорушень із глибинними особливостями сприйняття правової дійсності тощо.

Методологічною основою вивчення правової культури як категорії, що включає і позитивні, і негативні сторони правової дійсності, є розуміння правової культури як інформаційно-семіотичної структури. Цей підхід стає особливо актуальним при дослідженні правової культури окремих соціальних спільностей, що мають власну систему цінностей, правових традицій, особливостей правосвідомості і правового менталітету.

У підрозділі 1.3. "Структура і носії (суб’єкти) правової культури як основа її класифікації" здійснено аналіз особливостей правової культури залежно від суб’єктного складу, виокремлено структурні компоненти правової культури.

Якщо виходити з інформаційно-семіотичного підходу, то правова культура суспільства є правовою інформацією, яка зберігається і накопичується в суспільстві за допомогою створюваних людьми знакових засобів.

Правова культура особи є компонентом правової культури суспільства і залежною від неї величиною. Її можна уявити як стан правового розвитку особистості, виражений у правовому менталітеті, правосвідомості і правових установках, а також у діяльності відповідно до сформованих правових орієнтацій.

З урахуванням того, що правову культуру суспільства можна зарахувати до групової правової культури, тільки із більш широким рівнем узагальнення індивідів, під правовою культурою соціальної групи слід розуміти правову інформацію, яка зберігається і накопичується в межах соціальної групи за допомогою знакових засобів. Зміст правової культури соціальної групи розглянуто через такі структурні компоненти: ідеолого-психічні – правосвідомість, правове мислення, правовий менталітет, правові аномалії; нормативні – правові тексти; поведінкові – правова поведінка; ті, що об’єктивувалися – правові традиції.

Прикладом групової правової культури, виокремленої за ознакою приналежності її носіїв до специфічного інституту держави, є правова культура військовослужбовців Збройних Сил України.

У підрозділі 1.4. "Поняття, специфіка і види правової культури військовослужбовців" на підставі інформаційно-семіотичного підходу надано визначення правової культури військовослужбовців, виокремлено особливості правової культури різних категорій військовослужбовців.

У Збройних Силах України соціокультурна ідентифікація військовослужбовців багато в чому пов’язана з первинною ієрархічною побудовою армії. Службова ієрархія обумовлена специфічними завданнями Збройних Сил, які підкреслюють необхідність жорсткої вертикалі управління й безумовної субординації між військовослужбовцями. Посада і військове звання, при цьому, визначають не лише місце військовослужбовця у службовій ієрархії, вони підкреслюють обсяг його прав і обов’язків, рівень його професіоналізму і правової культури. Військовослужбовців при дослідженні правової культури поділено на три групи: 1) рядовий, сержантський і старшинський склад військовослужбовців, що проходять службу як за призовом, так і на контрактній основі; 2) особи офіцерського складу; 3) військовослужбовці, що мають юридичну освіту і здійснюють професійну юридичну діяльність.

Для військовослужбовців, що належать до першої групи, характерним є повсякденний рівень правової культури. Професійний рівень правової культури мають військовослужбовці, що належать до третьої групи. У Збройних Силах України також існує певне коло осіб, які мають теоретичний (науковий) рівень правової культури. Це вчені юристи, метою наукових досліджень яких є розвиток військового права, розробка військового законодавства, формування військово-правової доктрини. Рівень правової культури осіб офіцерського складу, який не має юридичної освіти, не є професійним, проте, істотно відрізняється від повсякденного рівня правової культури.

Другий розділ "Статусна правова культура військовослужбовців" складається із чотирьох підрозділів. У ньому: розкрито поняття і зміст правового статусу військовослужбовців; виокремлено категорію "статусна правова культура військовослужбовців", надано її функціональну характеристику; здійснено аналіз правових традицій і правових аномалій у правовій культурі військовослужбовців.

У підрозділі 2.1. "Правовий статус військовослужбовців та їх статусна правова культура" здійснено аналіз різних підходів до розуміння правового статусу особи. Зазначено, що серцевину, основу правового статусу особи становлять права, свободи й обов’язки.

Обов’язки військовослужбовців є одним із центральних елементів їх правового статусу. Обов’язки приписують те, що саме військовослужбовцеві необхідно виконувати, які вимоги до нього пред’являються. Права і свободи вказують на те, що може робити військовослужбовець, не вступаючи у протиріччя з інтересами держави і суспільства, державними організаціями, а також законними інтересами інших осіб. Військово-службові права, свободи й обов’язки офіцерського складу можна поділити на загальні, посадові і спеціальні. Загальні військово-службові права, свободи й обов’язки є властивими військовослужбовцям усіх категорій; посадові – визначаються становищем офіцера у службовій ієрархії; спеціальні – пов’язані з перебуванням офіцерського складу в особливих умовах військової служби: на бойовому чергуванні, в караулі, при виконанні спеціальних завдань.

Правова культура військовослужбовців безпосередньо пов’язана із їх правовим статусом. Нормативно закріплені права, свободи й обов’язки рядового, сержантського і офіцерського складу сприяють формуванню окремої корпоративної організації у суспільстві, відбивають специфіку правової культури військовослужбовців. Виходячи із цього, правову культуру військовослужбовців Збройних Сил України визначено як статусну правову культуру. Цей різновид правової культури характеризується особливостями правового статусу її носіїв.

У підрозділі 2.2. "Функціональний аспект статусної правової культури військовослужбовців" надано характеристику динамічним складовим статусної правової культури військовослужбовців, які розкриваються у функціональному ракурсі.

Виокремлено такі функції статусної правової культури військовослужбовців: інформаційно-правову, регулятивну, комунікативну, ціннісно-нормативну, правосоціалізаторську. Інформаційно-правова функція знаходить вираження у правових ритуалах, традиціях, звичаях і нормах, за допомогою яких відбуваються збереження, накопичення і трансляція цінностей, що визначають сутність військової професії, усвідомлюються відмітні особливості менталітету військовослужбовців. Регулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного й ефективного функціонування Збройних Сил України. Властиві статусній правовій культурі військовослужбовців ритуали, традиції, звичаї, норми, набуваючи форми певних стереотипів, регулюють поведінку військовослужбовців. Діяльність Збройних Сил України заснована на постійній правовій комунікації між військовослужбовцями. Положеннями військового законодавства строго регламентовано взаємовідносини між командирами й підлеглими, взаємовідносини між військовослужбовцями, що стоять на одному рівні службової ієрархії. Якісний стан статусної правової культури військовослужбовців має вираження через ціннісно-нормативну функцію. Більшість цінностей військової служби, будучи закріпленими у військовому законодавстві, набувають характеру цінностей права і визначають зміст правової культури військовослужбовців. Правова соціалізація здійснюється в безперервному процесі соціальної комунікації. У військовому колективі військовослужбовець орієнтується на існуючі у ньому цінності і норми. Його поведінка багато в чому залежить від розуміння ним своєї ролі у структурі армійського життя, прийняття цієї ролі, здатності її виконувати.

У підрозділі 2.3. "Правові традиції у правовій культурі військовослужбовців" здійснено аналіз соціальної ролі правових традицій, надано характеристику правових традицій, що існують у Збройних Силах.

Правові традиції є важливим компонентом статусної правової культури військовослужбовців. Багато військових традицій прямо закріплено у нормах військового права, при цьому, вони набувають форми правових традицій, відбивають особливості статусної правової культури військовослужбовців. Офіцерський склад не лише підтримує правові традиції, що існують у Збройних Силах, але й має власну систему правових традицій. Традиції українських офіцерів об’єднані у "Кодексі честі офіцера Збройних Сил України", оголошеного наказом Міністра оборони України від 31.12.1999 р. № 412. Зазначається, що Кодекс честі визначає норми поведінки, а не відповідальність за їх порушення і не є механізмом вирішення конкретних ситуацій. У той же час, його спрямовано на: орієнтацію офіцера на певний спосіб життя, стиль поведінки; затвердження поваги, довіри і відповідальності у взаєминах офіцерів; впровадження в життя загальнолюдських, військових цінностей і формування на їх основі професіонала і патріота держави.

Значення правових традицій у Збройних Силах України має вираження у таких аспектах: по-перше, вони сприяють формуванню єдності і згуртованості офіцерського складу; по-друге, вони приписують молодим офіцерам підкорятися існуючим правилам і нормам поведінки; по-третє, вони вимагають очищення рядів Збройних Сил від тих осіб, які не дотримують або порушують традиції, сприяючи збереженню чистоти рядів офіцерського корпусу; по-четверте, правові традиції синтезують і нормативно закріплюють усе краще, що є у цій корпорації.

У підрозділі 2.4. "Правові аномалії в правовій культурі військовослужбовців" виокремлено й обґрунтовано категорію "правова аномалія", здійснено аналіз основних форм існування правових аномалій у правовій культурі військовослужбовців.

Правовий нігілізм і правовий ідеалізм – невід’ємні явища правової культури (І. Д. Невважай). Ці деформації залежать не лише від змістовної сторони правосвідомості, але й від ментальних характеристик, від світогляду, від ієрархії переконань, що історично склалася, уявлень про світ, оцінок, смаків, культурних канонів, способів вираження думки. Тому ці дефектні стани визначено не як деформації правосвідомості, а об’єднано в окрему категорію – "правові аномалії". Правові аномалії, при цьому, мають місце у сфері правової культури і становлять її "негативний пласт". До форм існування правових аномалій віднесено: правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий інфантилізм, правову демагогію.

Здійснено аналіз проявів правових аномалій у Збройних Силах України. Зазначено, що хоча правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий інфантилізм і правова демагогія – різні правові явища й ототожнювати їх не можна, вони тісно примикають один до одного. Якщо розглядати їх наслідки, то правовий ідеалізм, правовий інфантилізм і правова демагогія, зрештою, породжують у військовослужбовців кризу віри в регулятивні можливості законодавства, загострюють нешанобливе ставлення до права і всієї правової дійсності, тобто по суті, є джерелами крайньої форми прояву правових аномалій – правового нігілізму.

Третій розділ "Компетентна правова культура офіцерського складу Збройних Сил України" складається з чотирьох підрозділів і містить дослідження основних відмітних особливостей статусної правової культури офіцерів Збройних Сил України.

У підрозділі 3.1. "Компетентність офіцерів і компетентна правова культура" розглянуто взаємозв’язок військової служби офіцерського складу Збройних Сил України з їх рівнем правової культури.

Здійснено аналіз специфіки військової служби офіцерів як різновиду державної служби особливого характеру. Зазначено, що знань про право за принципом "усього потроху" має вистачати для правильної реалізації прав і обов’язків у повсякденних стосунках. Для здійснення офіцерами управлінської діяльності цих знань недостатньо. Їх знання про право є більш деталізованими і конкретними. Проте, якщо професійну правову культуру юриста відрізняє більш-менш струнка система знань і уявлень про всі галузі права, то статусна правова культура офіцера, формуючись безпосередньо у практиці реалізації військового права, обмежена знанням законодавства тільки у межах його компетенції.

Здійснено теоретичний аналіз категорій "компетенція" і "компетентність".

Враховуючи наявність у офіцерського складу чітко виражених владних повноважень і предмета ведення, а також потребу у ґрунтовних правових знаннях, уміннях і навичках при здійсненні ними своїх функцій, запропоновано правову культуру офіцерів, залежно від рівня і глибини пізнання ними правових явищ, виділити в окрему групу. Цю статусну правову культуру позначено як компетентну правову культуру. Компетентна правова культура військовослужбовців є особливим видом статусної правової культури, що формується у офіцерського складу Збройних Сил України.

У підрозділі 3.2. "Поняття й особливості правосвідомості військовослужбовців. Компетентна правосвідомість офіцерів" надано характеристику правосвідомості військовослужбовців, розкрито особливості правосвідомості офіцерського складу.

Правосвідомість є одним із основних структурних елементів статусної правової культури військовослужбовців. У Збройних Силах України повсякденний рівень правосвідомості притаманний рядовому і сержантському складу. Уявлення про право у цих військовослужбовців обмежується знаннями окремих норм військового законодавства, що безпосередньо регулюють їх діяльність і взаємовідносини з іншими військовослужбовцями. У їх правосвідомості відзначається переважання психологічних компонентів. Професійна правосвідомість у Збройних Силах України є властивою офіцерам, що мають юридичну освіту і практикують у галузі права. Раціональні компоненти правосвідомості цієї категорії офіцерів займають головне місце і вирізняються системністю й конкретністю. Носіями і генераторами наукового рівня правосвідомості в армії є учені-правознавці, що присвятили себе Збройним Силам. Правосвідомість цієї категорії військовослужбовців характеризується високим рівнем відбиття правової дійсності, глибоким проникненням у сутність правових явищ.

Особливості правосвідомості офіцерів зумовлені наявністю двох специфічних ознак: спеціальний суб’єкт (офіцер наділений компетенцією) і спеціальний об’єкт відбиття у правосвідомості (особливості нормативно-правового регулювання у сфері оборони держави і функціонування Збройних Сил України). Офіцерському складу властива компетентна правосвідомість, її вирізняє високий рівень інформованості носіїв у сфері оборони держави і управління Збройними Силами. Компетентна правосвідомість припускає володіння систематизованими знаннями, уміннями і навичками, необхідними для успішного здійснення діяльності офіцерським складом у межах його компетенції.

У підрозділі 3.3. "Правове мислення і його роль у правовій культурі офіцерського складу Збройних Сил України" проаналізовано теоретичні аспекти правового мислення, розглянуто особливості правового мислення офіцерів Збройних Сил України.

Зазначено, що уміння виявляти й оцінювати проблемні правові ситуації вимагає від офіцерського складу певного рівня знання права, механізмів його дії, умов його реалізації і пов’язано із специфічними статусними характеристиками цієї категорії військовослужбовців. У динаміці правового мислення офіцера важливим етапом є формулювання правового завдання. За допомогою сформульованих правових завдань офіцер отримує уявлення про те, що він повинен робити у відповідних правових ситуаціях, яким чином його дії позначаться на стані законності і правопорядку у військовій частині. Найбільш важливим результатом правового мислення офіцера є правове рішення, під яким розуміють одягнені у певну форму висновки про можливість використання правових засобів для вирішення проблемних ситуацій, з урахуванням наявного фактичного складу, обставин, що породжують певні правовідносини.

Основною функцією правового мислення є інтерпретаційна функція. У процесі інтерпретації відбуваються осмислення, освоєння, розуміння офіцерами військово-правових стосунків. Офіцер, інтерпретуючи норму військового права, повинен знайти "золоту середину" між формальністю, загальністю закону та індивідуальними, особливими рисами конкретного випадку; між справедливістю відплати і догматичністю права.

У підрозділі 3.4. "Правовий менталітет офіцерів" здійснюється аналіз категорій "менталітет" і "правовий менталітет", розкривається зміст правового менталітету офіцерського складу Збройних Сил України.

У структурі правового менталітету виокремлюють три основні компоненти: емоційний, вербальний і поведінковий. Передусім, правовий менталітет проявляється в діях, у певних стереотипах поведінки.

Зазначено такі прояви правового менталітету, що визначають зміст і характер будь-якої політико-правової системи: правові символи, правові установки й цінності, юридичні традиції й ритуали. Усе життя офіцера пронизане символами, що мають юридичний зміст. Військова форма одягу, знаки розрізнення, нагороди, емблеми не лише виділяють офіцера серед інших громадян, але й визначають його правовий статус. Накази, розпорядження, команди є також своєрідними вербальними символами, які організовують військову діяльність, забезпечують дисципліну, правопорядок і стійке управління у Збройних Силах. Офіцер не лише відповідає за свій особовий склад, він також підпорядкований по службі вищестоящому командуванню. З курсантської лави майбутньому офіцерові прищеплюється почуття поваги до старших за званням, обов’язок виконувати накази. Вимогливість і сумлінність – дві протилежні за змістом величини, які гармонійно поєднуються в характері офіцера, підкреслюють його правовий менталітет. Символи, правові установки і цінності, правові традиції і ритуали знаходяться у постійній взаємодії, визначають характер і специфіку один одного, забезпечуючи збереження ментальних складових офіцерського корпусу.

У сучасних політичних та економічних умовах саме правовий менталітет офіцерів, сформований впродовж тривалого часу, сприяє збереженню їх професійної спільності та забезпечує життєздатність українських Збройних Сил.

Четвертий розділ "Рівень і шляхи формування правової культури офіцерського складу Збройних Сил України" складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу результатів конкретно-соціологічного дослідження правової культури офіцерів Збройних Сил України, а також питанням формування й підвищення їх правової культури.

У підрозділі 4.1. "Конкретно-соціологічне дослідження правової культури офіцерського складу Збройних Сил України" на підставі результатів, отриманих у процесі письмового анкетного групового опитування, виокремлено рівні правової культури офіцерів.

З метою отримання ряду показників, що дозволяють здійснити оцінку якісного стану правової культури офіцерів Збройних Сил України, автором спільно з Регіональним центром вивчення громадської думки "Аспект" (м. Білгород-Дністровський Одеської області), в період з 23 липня по 12 серпня 2010 р., здійснено конкретно-соціологічне дослідження, в процесі якого було опитано 340 (176 старших і 164 молодших) офіцерів.

Для здійснення дослідження було розроблено просторову модель правової культури індивіда. В основу моделі простору правової культури індивіда покладено поширене положення про трикомпонентну структуру правової культури: когнітивний, аксіологічний і поведінковий компоненти.

У результаті здійсненого соціологічного дослідження встановлено:

низький рівень правової культури, властивий кожному четвертому офіцерові (серед учасників опитування їх 27%). Він характеризується негативною (у різних поєднаннях) спрямованістю нормативно-ціннісного вектора, негативними правовими установками особи і низькою правовою компетентністю військовослужбовців (середнє значення показника правової компетентності у цій категорії – 0,45 за шкалою від 0 до 1);

середній рівень правової культури, властивий основній масі офіцерів (68%). Для цього рівня характерною є висока доля правового акціденталізма – поєднання переконаності у необхідності соціальних норм за відсутності вироблених психологічних програм правомірної поведінки. Рівень правової компетентності цієї категорії є невисоким (показник по цьому сегменту масиву – 0,53);

високий рівень правової культури, притаманний лише 5% опитаних офіцерів. Ця категорія тяжіє до соціально активної правової поведінки. Показник правової компетентності у цій категорії – найвищий серед учасників опитування (середнє значення – 0,63).

Слід зазначити, що певна частина офіцерів має негативні як ціннісні установки, так і поведінкові орієнтації (16% респондентів). Правова культура цих офіцерів позначена як негативна правова культура.

Загальний рівень правової культури офіцерів у рамках здійсненого дослідження уявляється досить низьким (сумарне значення індексу правової культури – 0,57, яке є близьким до знайденого емпіричним шляхом порогового значення низького рівня правової культури – 0,5).

Підрозділ 4.2. "Особливості правової соціалізації в умовах проходження військової служби" містить аналіз правової соціалізації військовослужбовців. Звернено увагу на специфіку правової соціалізації офіцерів і курсантів вищих військових навчальних закладів.

Формування правової культури особи, її правової активності багато в чому пов’язано з процесом правової соціалізації. Процес правової соціалізації військовослужбовця обумовлений специфікою функціонування цього інституту. Об’єктивна необхідність у жорсткому і повному врегулюванні правовими нормами всіх аспектів діяльності Збройних Сил визначає соціалізаційні процеси в армійському середовищі як правові.

У процесі правової соціалізації формується особа військовослужбовця, відбувається його адаптація до нормативних вимог, що визначають умови й особливості військового життя. Адаптація до умов військової служби майбутніх офіцерів здійснюється у вищих військових навчальних закладах України. На цьому етапі правової соціалізації курсант набуває певних правових статусів і засвоює їх: учень, підлеглий, днювальний, караульний, командир підрозділу тощо. Освоєння цих статусів, прийняття військово-правових цінностей як власних сприяють формуванню особливого шару правової культури.

Після присвоєння курсантові офіцерського звання процес правової соціалізації не припиняється. Військова служба як соціальний інститут соціалізуюче впливає на офіцерський склад. Офіцер включається у нові мікро- і макрогрупи, засвоює нові соціальні ролі і правові статуси: командир, начальник, фахівець, інженер, педагог, службова особа караулу і добового наряду тощо. Підсумком правової соціалізації офіцера є формування специфічних особових якостей, необхідних для повноцінного виконання ним обов’язків, пов’язаних із забезпеченням захисту держави.

У підрозділі 4.3. "Поняття і форми правового виховання офіцерського складу Збройних Сил України" здійснено аналіз основних форм правового виховання офіцерів, виокремлено значення правового виховання у формуванні й підвищенні рівня статусної правової культури офіцерів.

Правове виховання є цілеспрямованою діяльністю по трансляції правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів вирішення конфліктів у суспільстві від одного покоління до іншого.

Правовим вихованням охоплюються всі категорії військовослужбовців. Зазначено, що від того, як поставлена робота щодо правового виховання з офіцерами, значною мірою залежить її ефективність у цілому. Це пов’язано з тим, що офіцерський склад постійно займається навчанням і вихованням підпорядкованих військовослужбовців і несе відповідальність за всі сторони їхнього життя. Тому офіцери повинні не лише самі бути прикладом бездоганного дотримання вимог законів, військової присяги і військових статутів, але й усією своєю діяльністю домагатися цього від підлеглих.

Нині спостерігається зниження рівня правової культури офіцерського складу Збройних Сил України. Одним із шляхів виходу із цієї ситуації може бути вдосконалення системи правового виховання. При аналізі форм правового виховання офіцерів звернено увагу на правове навчання, правову пропаганду, правове інформування, юридичну практику, безпосередню реалізацію права і самовиховання. Безпосередньою метою правового виховання є накопичення правових знань у офіцерського складу, а кінцевою метою – підвищення рівня їхньої правової культури. Досягнення цієї мети сприятиме зміцненню військової дисципліни й підвищенню бойової готовності Збройних Сил України.