ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Загальновизнаною домінантою державотворення в цивілізованому суспільстві є соціальний захист непрацездатних осіб, зокрема, пенсіонерів, які належать до найбільш вразливих верств населення. Розбудова України як демократичної соціальної правової держави спрямована на створення умов для забезпечення гідного життя та вільного розвитку людини. Важливим показником економічного та політичного розвитку країни
виступає рівень забезпечення пенсіями. Україна – одна з останніх держав на пострадянському просторі, яка долучилася до пенсійних реформувань, спрямованих на створення надійної й адекватної ринковим умовам системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність. Проте від офіційного початку національної пенсійної реформи (2004 р.) значна кількість нагальних проблем у цій сфері до цього часу залишається невирішеною.
За офіційними даними, станом на 01 червня 2011 року в Україні налічується 13,7 млн. пенсіонерів, 1,5 млн. з них отримують пенсії в межах одного прожиткового мінімуму, а 10,1 млн. пенсіонерів – в межах двох прожиткових мінімумів. Індексація пенсій значно відстає від темпів інфляції. В Україні стрімко продовжуються процеси старіння населення, при цьому пенсійний вік залишається одним із найнижчих у світі. Лише у 2010 р. з державного бюджету України на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду України (далі – ПФ України) направлено майже 27 млрд. гривень, або 14 % від річної потреби в коштах, при цьому видатки на пенсійне забезпечення сягнули 16,3 % ВВП,
у той час як у США – 5 %, Латвії – 5,7 %, Румунії – 7 %, Словаччині – 8 %, Росії – 9,5 %, Німеччині – 12,8 %.

Незадовільний рівень пенсійного забезпечення обумовив необхідність подальшого реформування пенсійної системи та створення дієвого організаційно-правового механізму її державного регулювання. Нові соціально-економічні виклики сьогодення, структурні зміни та поява нових акцентів у зазначеному механізмі зумовлені, зокрема, підвищенням ролі недержавного сектору останнього, підкреслюють актуальність теоретичних та практичних досліджень, спрямованих на пошук нових пріоритетів подальшого розвитку та вдосконалення організаційно-правового механізму державного регулювання у сфері пенсійного забезпечення.

Теоретичну основу дисертації становлять, насамперед, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В. Авер’янова, Г. Атаманчука, В. Афанасьєва, Д. Бахраха, Н. Берлач, Ю. Битяка, А. Васильєва, І. Голосніченка, О. Зайчук, С. Ківалова, Т. Коломоєць, В. Колпакова, І. Коліушка, А. Комзюка, В. Курила, Н. Нижник, В. Олуйка, В. Поліщука, О. Старцева, С. Стеценка, В. Тимощука, О. Харитонової та ін. Вони стали фундаментальною базою для проведеного дослідження.

Враховуючи міжгалузевий характер об’єкта державного регулювання
у сфері пенсійного забезпечення, в процесі роботи було проаналізовано дослідження, в яких висвітлювалися окремі аспекти державного регулювання пенсійної сфери в контексті права соціального забезпечення, зокрема, праці Н. Болотіної, В. Грушка, С. Прилипка, С. Сивак, І. Сироти, Н. Стаховської, Б. Сташківа, Б. Стичинського, О. Чутчевої та ін., дослідження з економічної тематики (праці Н. Бахмач, О. Бевзенко, В. Бессараба, В. Білака, Д. Бочкарьова, В. Гордієнка, Л. Грушка, М. Лазебної, М. Папієва, А. Самойловського, О. Соломки, М. Федорової, А. Якиміва та ін.), роботи вчених у галузі теорії
та історії державного управління (О. Белінської, Н. Луговенко, О. Макаренко, В. Собченко, Н. Тополенко).

Проте варто відзначити, що питання державного регулювання у сфері пенсійного забезпечення з точки зору адміністративно-правової науки досліджувались фрагментарно або в межах більш змістовної проблематики, що підтверджує актуальність та новизну обраної теми.