VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми. Укладення Україною все більшої кількості міжнародних договорів про правове співробітництво та правову допомогу у сфері кримінального судочинства, зокрема про передачу засуджених для подальшого відбування покарання у державі громадянства, ставить перед судами доволі складне завдання застосування норм національного законодавства у справах про визнання вироків іноземних держав і виконання їх на території нашої держави.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України окремо не регулює порядок розгляду справ зазначеної категорії, що призводить до значних розбіжностей при вирішенні судами таких питань, як визначення підсудності, розгляд справи судом колегіально чи одноособово, визначення обсягу процесуальних прав засудженого та процесуального порядку розгляду справи. Суди також повинні керуватися відповідними чинними міжнародними договорами України, що створює певні проблеми, оскільки потрібно враховувати дату набрання чинності договором не лише стосовно України, але й держави винесення вироку. При цьому механізму офіційного оприлюднення таких дат немає. Встановити їх можна лише шляхом запиту до Міністерства закордонних справ України.

Вивченням практики установлено, що суди України, розглядаючи подання про приведення вироків іноземних судів у відповідність із національним законодавством з метою передачі засудженої особи для відбування покарання на території України, в цілому дотримуються норм кримінально-процесуального закону та відповідних міжнародних договорів. Разом з цим прогалини у чинному КПК, низький рівень доступності правової інформації стосовно міжнародних договорів України та їхнього статусу призводить до помилок і проблем, які, у тому числі, шкодять міжнародному іміджу нашої держави.

Проблемам визнання і виконання в Україні рішень вироків іноземних судів присвячені праці відомих науковців країн-членів СНД та колишнього СРСР: А.С. Александрова, А.Г. Артюха, В.П. Божьева, В.М. Волженкіної, К.Є. Колибаба, І.І. Лукашука, В.Т. Савицького, В.Ш. Табалдієва, Ю.П. Яновича. Також у дослідженні використовувалися наукові праці в галузі українського кримінально-процесуального та міжнародного права: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, О.В. Бауліна, В.І. Борисова, О.І. Виноградової, В.І. Галагана, В.М. Гребенюка, В.А. Гринчака, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, В.С. Зеленецького, Н.С. Карпова, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.В. Леоненка, Л.М. Лобойка, В.З. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, А.Г. Маланюка, В.Т. Маляренка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, В.В. Назарова, Г.М. Омельяненко, М.А. Погорецького, В.О. Попелюшка, А.С. Сизоненка, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, О.С. Ткачука, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила.

Разом з тим, до теперішнього часу залишаються не повною мірою вирішеними питання процесуального порядку визнання і виконання в Україні рішень вироків іноземних судів, а особливо процедури приведення вироків іноземних судів у відповідність із законодавством України. Таким чином, актуальність зазначеної проблеми, як із теоретичної, так і з практичної точок зору, визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.2006 р. №361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. №311/2008, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України – відповідає Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. №347); включено до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009–2011 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вдосконалення теорії кримінального процесу з цих питань, вироблення на цій основі пропозицій до кримінально-процесуального законодавства в частині механізму визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:

– вивчити й узагальнити різні наукові позиції, висловлені науковцями з приводу визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів;

– здійснити теоретичне узагальнення правової природи визнання і виконання вироків іноземних судів;

– розкрити поняття та особливості визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів;

– визначити правову основу визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів;

– розробити класифікацію принципів передачі засуджених осіб, що передаються в державу громадянства для відбування покарання;

– розкрити процесуальні особливості приведення вироків іноземних судів у відповідність із законодавством України;

– вивчити особливості застосування амністії, помилування під час приведення вироків іноземних судів у відповідність із законодавством України;

– з’ясувати практику формування складу суду для розгляду справ щодо визнання і виконання вироків іноземних судів;

– визначити проблемні ситуації, пов’язані з реалізацією процесуальних права засудженого під час розгляду справ, і запропонувати їх вирішення;

– сформулювати пропозиції стосовно вдосконалення правових основ визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів.

Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають при визнанні і виконанні в Україні вироків іноземних судів.

Предмет дослідження – визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи.

Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити правову природу визнання і виконання вироків іноземних судів, історичні етапи його зародження та розвитку (розділ 1). Метод системного аналізу був використаний для аналізу стану сучасного кримінального процесу, законодавчих актів, міжнародних договорів, наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених щодо визнання і виконання в Україні вироків іноземних судів; порівняльно-правовий метод використовувався при порівнянні норм кримінально-процесуального права України та законодавства інших країн (розділ 2, 3); логіко-юридичний метод використовувався під час дослідження норм діючого КПК та проектів нового КПК України, що дало змогу сформулювати доповнення та пропозиції з урахуванням відповідного законодавства (розділ 2, 3); статистичний метод був використаний для визначення місця діючих міжнародних актів та міжнародно-правових договорів про взаємну правову допомогу в кримінальних справах з цих питань та при виробленні пропозицій щодо вдосконалення деяких норм як міжнародного, так і кримінально-процесуального права України (розділ 2, 3).

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, закони України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. та «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001 р. та інші законодавчі акти, міжнародні договори України, постанови Пленуму Верховного Суду України, а також проект КПК України, розроблений робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України, процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Російської Федерації, Киргизької республіки, Федеративної республіки Німеччини).

Обгрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначаються і забезпечуються емпіричною базою дослідження, яку становлять узагальнені результати вибіркового дослідження судової практики України, зокрема, проанкетовано 218 суддів судів різних інстанцій; проаналізовано 17 справ, пов’язаних з визнанням і виконанням в Україні вироків іноземних судів; міжнародних договорів та угод про взаємну правову допомогу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; аналіз Постанов Пленуму Верховного Суду України із зазначеного питання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є одним із перших в Україні монографічним дослідженням теоретичних і практичних питань визнання і виконання вироків іноземних судів.

У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

вперше:

– запропоновано авторське визначення поняття передача осіб, засуджених до позбавлення волі для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, під яким розуміють акт міжнародної співпраці, що реалізується на основі міжнародного і внутрішньо державного законодавства та полягає в передачі особи, що вчинила злочин і засуджена однією державою, іншій державі, громадянином якої є засуджений, для виконання покарання у вигляді позбавлення волі;

– визначено принципи інституту передачі засуджених осіб в державу її громадянства для відбування покарання;

– обґрунтовується доцільність використання в проекті КПК України широковживаний у міжнародних договорах термін «рішення, що набрали законної сили» з обов’язковим застереженням, що на момент передачі для виконання не здійснюється їх судовий перегляд;

– запропоновано перелік супровідних документів до клопотання про прийняття для виконання судового рішення у кримінальній справі;

– обґрунтовано висновок, що під час приведення вироку іноземного суду у відповідність із законодавством України суд: повинний врахувати висновки, що ґрунтуються на фактах, які ясно викладені або припускаються в рішенні, прийнятому державою винесення вироку; не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; зараховує у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; не може посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинна вважати обов’язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів;

– обґрунтовано, що процесуальний порядок звернення вироку до виконання, після приведення вироку іноземного суду у відповідність із законодавством України, в чинному законодавстві не передбачено, а тому таке виконання слід проводити на основі діючого КПК, тобто процедура виконання повинна бути такою ж як і для вироків, що постановляються судами України;

удосконалено:

– порядок визначення допустимості виконання судових рішень, постановлених іноземними судами в Україні;

– положення щодо підсудності приведення вироків іноземних судів у відповідність із законодавством України, судом першої інстанції;

– адміністративну процедуру визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів;

дістали подальшого розвитку:

– теоретична, правова й практична можливість застосування норм міжнародного права в українському кримінально-процесуальному законодавстві;

– положення про те, що держава виконання вироку визнає вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінює міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин;

– висновок про те, що після приведення вироку іноземного суду у відповідність із законодавством України, суду необхідно провести процедуру набрання ним законної сили, а також суд, який постановив вирок здійснює звернення вироку до виконання на основі чинного законодавства України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані й аргументовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції є значним внеском у розвиток науки кримінального процесу.

Одержані результати дисертації використані:

– у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 10.12.2010 р.);

– у практичній діяльності як рекомендації з розслідування злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України №13/11-15273 від 10.12.2010 р.);

– у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р., акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 28.12.2010 р., акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 16.11.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 2009 р.), «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 2010 р.), «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України» (круглий стіл, м. Київ, 2011 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових праць, у тому числі три статті – у фахових виданнях України.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України і складається зі вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел (172 найменування). Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них загальний обсяг тексту – 166 сторінок.