НАЦІОНАЛЬНА ПРАВОВА СИСТЕМА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ)

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, охарактеризовано ступінь її наукової розробки, зв’язок із науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів роботи, наведено відомості про апробацію та публікації її основних результатів.

Перший розділ «Теоретичні основи дослідження феномену глобалізації та його правовий прояв» складається з чотирьох підрозділів, присвячених теоретичним основам дослідження такого складного соціального явища, як глобалізація, а також його правового прояву.

У підрозділі 1.1. «Генезис досліджень глобалізації та її впливу на правову сферу» автором проведено аналіз процесу формування та генерування основних глобалістських ідей та тенденцій, а також її основних концепцій на різних етапах розвитку суспільства. Складність феномену глобалізації та масштаби її прояву обумовлюють суперечки з приводу її генезису. Вчені й мислителі різних епох висловлювали власне бачення цієї проблеми і пропонували різні проекти, спрямовані на їх реалізацію. Розвиток та еволюція суспільства вказують на те, глобалізаційні засади мають давнє коріння і чимало цікавих прикладів у світовій історії. Специфічні універсалістські (глобалістські) тенденції були знайомі ще первісним суспільствам і ґрунтувалися на міфологічних й релігійних переконаннях, і саме ці чинники були каталізаторами формування регулятивних засад їх соціального життя.

Ідеї свободи та рівності всіх людей на основі природного права виникли та розвивались ще у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Стимулом для прискорення глобалістських тенденцій став процес рецепції римського права, який почався в ХІ-ХІІ ст. і завершився в ХVII-ХVIII ст.
Глобалістських тенденції в XVIII–XIX ст. отримали відображення в концепціях мислителів цієї епохи (Ж.-Ж.Руссо, І.Кант та ін.).

Впродовж ХХ ст. глобалістські тенденції та ідеї отримали не тільки подальше обґрунтування, але й практичну спрямованість, та охопили майже всі сфери життя сучасного суспільства. З’явилася значна кількість досліджень, у яких визначалися основні поняття явищ, пов’язаних з глобалізацією, аналізувалися її цілі та основні напрямки проявів. Значним етапом на шляху універсалізації глобалістських ідей стало заснування у
XX ст. міжнародних і регіональних політичних, економічних і гуманітарних організацій та установ, діяльність яких спрямована на реалізацію концепції всесвітнього правопорядку і досягнення загального миру, таких, як Ліга націй (1919–1939 рр.), а після Другої світової війни – Організація Об’єднаних Націй (1945 р.).

В останнє десятиліття ХХ ст. і на початку ХХІ ст. дослідження  глобалізації отримали новий імпульс. Це виявилося в розробках дисертаційно-монографічного типу, а також в працях учених, у проведенні численних наукових конференцій, семінарів і «круглих столів». Ці розробки, присвячені феномену глобалізації, її сутнісно-змістовній характеристиці, формам її прояву, збагатили теоретичні основи дослідження держави, права і правової системи в умовах глобалізації.

У підрозділі 1.2. «Глобалізація як об’єкт теоретичного дослідження» глобалізація розглядається як складний феномен, аналізуються форми та масштаби її проявів. Наголошено, що глобалізація в сучасних умовах є провідною тенденцією світового розвитку. Її процеси охоплюють як окремих індивідів, так і цілі народи, держави, регіони і цивілізації. В поняття
глобалізації включають значну кількість різних, іноді суперечливих, процесів, явищ, тенденцій. Підсумовуючи існуючі погляди, автор констатує, що глобалізація розглядається у широкому і  вузькому сенсі. Якщо в широкому сенсі глобалізація – це, з одного боку, переростання національних і регіональних про­блем в загальносвітові, а з іншої – формування загального господарського, соціального і природно-біологічного середовища в планетарному масштабі, то у вузькому сенсі вона трактується тільки в соціоекономічному аспекті, як перетворення національних, соціальних і господарських структур в цілісну і єдину геосоціоекономічну реальність.

Глобалізація, як складний процес, сприймається суперечливо. Поряд із позитивними моментами, які вона несе, глобалізація породжує й низку негативних тенденцій та процесів. Це призвело до формування антиглобалістського напряму, розробці антиглобалістської ідеології. Антиглобалізм, як сучасне явище, є адекватною відповіддю, направленою на прагнення зберегти національну самобутність, національні інтереси та національні інститути.

Дисертант розглядає глобалізацію як багатомірне явище: як процес, як нову ідеологію, як етап розвитку людської цивілізації, як неминучу стадію історичної динаміки.

У підрозділі 1.3. «Правова глобалізація: зміст і форма вираження» раскриваються зміст і форми вираження правової глобалізації. Приєднуючись до прихильників розуміння процесу глобалізації в широкому сенсі, автор стверджує, що у розв’язанні проблем глобалізації визначну роль відіграють правові чинники. Правова глобалізація є одним з найважливіших аспектів загальної глобалізації в сучасному світі й відображає всебічний її вплив на державно-правову сферу, що веде до трансформації, зміни й модернізації державно-правових інститутів, норм і відносин у рамках національного та наднаціонального
права.

Звернуто увагу на те, що право не виступає визначальним вектором в глобалізуючому світі. Має місце відставання глобалізації права від глобалізації ринкової економіки, що, у свою чергу, обумовлює невідповідність глобального права вимогам ідеалу верховенства права. Разом з тим, право виступає як інструмент, який здатний управляти глобалізаційними процесами.

У підрозділі 1.4. «Загальнотеоретичний аналіз правової системи як об’єкту глобалізаційних процесів» дисертант розглядає правову систему як об’єкт глобалізаційних процесів. Правову систему представлено як складне і багатоаспектне явище, яке вміщує цілий ряд компонентів, що здійснюють не тільки нормативний, але й організуючий вплив на суспільні відносини. Компоненти правової системи знаходяться в стані взаємозв’язку і взаємозалежності, тим самим вони забезпечують існування і функціонування всієї системи. Розкрито її сутнісно-змістовну характеристику, визначено чинники, які впливають на її функціонування, перспективи розвитку і трансформації.

Наголошено увагу на вирішенні проблем оптимізації функціонування окремих компонентів правової системи, що підвищить ефективність функціонування всієї правовї системи.

Другий розділ «Трансформація національної правової системи під впливом глобалізації: зміст та основні напрями» містить два підрозділи, чотири параграфи, в яких розглянуто основні напрямки і зміст трансформації національної правової системи в умовах глобалізації.

У підрозділі 2.1. «Трансформація національної правової системи під впливом глобалізації: поняття та форми проявів» обґрунтовано положення про те, що правова глобалізація виявляється в трансформації національних правових систем, внаслідок чого відбуваються зміни формального і змістовного характеру. Вона може відбиватися на перетворенні найрізноманітніших компонентів правової системи. Міра цих перетворень залежить від безлічі чинників, що визначають особливості цих компонентів (одні компоненти є більш пристосованими до таких змін, інші є консервативними й, відповідно, менш гнучкими).

Вплив глобалізаційних процесів на національну правову систему позначається на правотворенні і правотворчості, що представляють собою досить складні процеси. Правові норми, а також нормативно-правові акти, прийняті в таких умовах, як у формальному, так і змістовному аспекті, враховують специфіку глобалізаційних процесів. Правотворення і правотворчість в умовах глобалізації трансформуються, перш за все, в напрямку розширення їх соціальної бази, тобто все більше і більше суб’єктів приймають не пасивну, а найактивнішу особисту участь у цьому процесі.

Підкреслено, що посилення ролі права в умовах глобалізації проявляється в розширенні сфер правового регулювання, оскільки його об’єкт і предмет не тільки ускладнюються, але й розширюються. Все нові й нові сфери суспільних відносин  включаються в правовий простір і, відповідно, вимагають появи нових засобів правового регулювання. У коло правового регулювання включаються усе нові суспільні відносини.

Дисертантантом значну увагу приділено дослідженню трансформації концепції джерел національного права в умовах глобалізації, яка виражається, з одного боку, в появі нових джерел (так, в систему джерел національного права входять принципи і норми міжнародного права), з іншого – у зміні значущості кожного з них. У результаті змін, що відбуваються в структурі джерел національного права, останнім часом все більше посилюється роль такого джерела права, як судовий прецедент. У рамках правових систем, що входять до романо-германського права або тяжіють до нього, судовий прецедент посилює свої позиції в якості важливого джерела права. Так, прийнятий у 2006 р. Закон України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», по суті, проголошує судовий прецедент джерелом права України.

Доведено, що під впливом глобалізаційних процесів значним змінам піддається і національна держава, що обумовлює формування принципово нових підходів до даної проблеми. Національна держава в умовах глобалізації змушена підпорядковуватися нормам, створеним без її участі та згоди, на основі заздалегідь делегованих нею повноважень міжнародним організаціям або регіональним об’єднанням. У таких випадках останні, ґрунтуючись на своїй правосуб’єктності, приймають вольові рішення у формі обов’язкових правових приписів, що часто набувають силу прямої дії.

В умовах глобалізації істотній зміні піддається концепція прав і свобод людини і громадянина, посилюються тенденції їх стандартизації.  Визначальним у цьому плані стає питання про гарантії їх реалізації та дотримання, які забезпечуються на національно-державному і глобальному рівнях. Проблема прав і свобод людини перестала бути тільки внутрішньою справою держави і вийшла на наднаціональний рівень правового регулювання.

У підрозділі 2.2. «Основні напрями глобалізації національних правових систем» розглядаються основні напрямки впливу глобалізації на національну правову систему.

У пункті 2.2.1. «Універсалізація національного права» універсалізація розглядається як прояв глобалізаційних процесів, що відображаються у  прагненні вироблення спільного, всеосяжного підходу до права, що означає введення в національні правові системи однакових норм. Проаналізовано основні напрями впливу глобалізації на національні правові системи, зокрема: універсалізація національного права (методами й прийомами якої є рецепція, гармонізація, уніфікація, стандартизація, адаптація, апроксимація та інфільтрація).

Дисертантом звернуто увагу на неточності використання у національному законодавстві України терміну «адаптація» для позначення стану зближення правової системи України до правової системи ЄС. Більш точним, таким, що відповідає характеристиці цього процесу, є термін «апроксимація», що відображає, швидше, процес наближення, ніж зближення.

У пункті 2.2.2. «Подальше посилення впливу міжнародного права на національне право» відображено положення про те, що найважливішим напрямком впливу глобалізаційних процесів на національні правові системи є зміна співвідношення міжнародного і національного права. У сучасних умовах посилюється вплив міжнародного права на функціонування національних правових систем. Перед міжнародним правом виникає цілий ряд нових завдань, вирішення яких вимагає застосування нових способів і підходів у взаємовідносинах з національним правом. Динаміка співвідношення міжнародного і національного права демонструє подальшу їх взаємозалежність і взаємовплив.

У пункті 2.2.3. «Зростання впливу регіонального права на національну правововую систему» розкрито вплив регіонального права на процеси функціонування, трансформації та перспективи розвитку національної правової системи. В якості основних тенденцій розвитку суспільства в сучасних умовах названо глобалізацію і регіоналізацію. Регіоналізацію розглянуто як прояв інтеграційного процесу, в рамках якого більше проявляються особливості і специфіка різних суспільств, які іноді розділяються державними кордонами в рамках одного регіону. Регіональне право, яке формується в результаті інтеграції різних національних правових систем в рамках регіонів, носить наднаціональний характер, оскільки самі національні держави добровільно йдуть на часткове обмеження свого суверенітету, щоб регіональне право мало можливість одноманітного регулювання суспільних відносин за допомогою гармонізації законодавства і уніфікації правових норм. На сучасній політичній та правовій карті світу з’явився цілий ряд утворень та об’єднань, в рамках яких ідея регіоналізації та регіонального права отримала реальне втілення (ЄС, СНД, ЄврАзЕС, ОХАДА, МЕРКОСУР та ін.).

У пункті 2.2.4. «Формування наднаціонального права і його вплив на національну правову систему» визначено сутнісну характеристику наднаціонального права, яка полягає в тому, що суб’єкти міжнародних відносин підставі добровільного волевиявлення виробляють систему правових норм, на базі яких відбувається формування наднаціонального правового простору. В якості суб’єктів наднаціонального права виступають як приватні особи (індивіди і юридичні особи), так і публічні особи (держави, міжнародні організації). Розкрито взаємозв’язок наднаціонального права з національним правом. Вказано на те, що наднаціональне право створює свій особливий правовий простір (правову сферу), у рамках якого відбувається взаємодія суб’єктів національного й міжнародного права. Феномен наднаціональності веде до того, що національні держави добровільно делегують частину своїх повноважень наднаціональним організаціям, об’єднанням, тим самим, обмежуючи свій державний суверенітет. Норми, прийняті в рамках наднаціонального права, є переважно нормами прямої дії на території різних держав. При цьому є можливим створення механізму додаткових правових гарантій з їх реалізації на національному рівні.

Третій розділ «Проблема збереження самобутності національної правової системи в глобалізуючому світі» складається із трьох підрозділів і присвячений проблемі, з якою в сучасномі світі зіштовхується кожна національна правова система – збереження властивих рис, які визначають її самобутність в умовах зростаючих глобалізаційних процесів.

У підрозділі 3.1. «Самобутність національної правової системи: поняття та форми прояву» аналізуєся феномен самобутності національної правової системи та визначаються її основні характеристики. У державно-правовій сфері у сучасних умовах суспільного розвитку спостерігаються дві тенденції: до уніфікації й самобутності та до об’єднання й до самовизначення.

Феномен самобутності охарактеризовано як істотний і постійний прояв тих компонентів культурного надбання будь-якого суспільства, які виявляються функціонально необхідними для подальшого його існування, забезпечуючи його самозбереження та ідентичність при всіх змінах в нормативно-ціннісній і змістовній сферах. Самобутність є основою для збереження властивих кожному суспільству принципів соціокультурної регуляції.

Підкреслено, що самобутність національної правової системи відображає специфіку національної правової свідомості, правової культури, домінуючого праворозуміння, правового менталітету, що обумовлені національною правовою традицією, ціннісними орієнтирами в кожному окремо взятому суспільстві. В той же час, вона не може стати причиною їх ізоляції від процесів, що відбуваються у глобалізованому світі.

Самобутність національної правової системи, що виступає визначальним чинником її функціонування, обумовлює об’єктивні обставини, які визначають її соціально-історичну своєрідність. До них, перш за все, відноситься цивілізаційна характеристика кожного суспільства, в рамках якого національна правова система функціонує і визначає ефективність ролі права у суспільстві. Саме у цій якості національна правова система є самобутнім явищем, що відображає практично всю специфіку й особливості тієї цивілізації, в рамках якої вона формується та функціонує.

Дисертантом зазначається, що правова система складається з різних  за значенням, характером та змістом компонентів. Так, якщо одні компоненти правової системи мають стійкий і стабільний характер, то інші – мінливі і не такі усталені. До перших віднесено правові традиції, що формуються впродовж досить тривалого періоду під впливом сукупності таких сталих елементів суспільного життя, як мораль, релігія, культура та ін. До менш стабільних віднесено юридичну техніку, що постійно піддається змінам під впливом різних соціальних чинників внутрішнього і зовнішнього характеру.

У підрозділі 3.2. «Національна правова культура в умовах глобалізації» досліджено взаємозв’язок процесів трансформації національної правової системи в умовах глобалізації із впливом останньої на національну правову культуру. Правову культуру розглянуто як феномен, який формується в рамках відповідних культурно-цивілізаційних й правових традицій. Стан її функціонування, а також динаміка її трансформації, багато в чому залежить від дії цивілізаційних чинників. Відповідно, вплив глобалізації на дану сферу є не таким однозначним і всеосяжним, як на інші компоненти національної правової системи. У структурі національної правової культури виділяють так звані матеріальні й духовні складові. Зазначено, що вплив глобалізаційних процесів виявляється, перш за все, в матеріальній складовій правової культури. Що стосується їх духовної складової, що вона пов’язана з такими явищами духовного життя суспільства, як релігія, мораль, традиції  та ін., то навряд чи можна говорити про їх трансформацію під впливом глобалізаійних процесів.

В ґлобалізованому світі кожна культура повинна розглядатися в світовому контексті, через усвідомлення своєї самобутності в контексті цінностей світових культур. Вплив глобалізації  на правову культуру є не таким всеосяжним, як на інші компоненти національної правової системи. Так, в рамках кожної правової системи формується відповідна правова ідеологія, яка є сукупністю основоположних принципів, що визначають специфіку її функціонування. Наряду з правовою ідеологією, важливим фактором, який  формує національну правову культуру, є правова психологія, що відображує масову правосвідомість. Правова ідеологія і правова психологія, як найбільш стійкі компоненти національної правової системи, виступають основою формування національних правових культур і забезпечують її самобутність.

У підрозділі 3.3. «Глобалізаційні процеси і проблема збереження самобутності національної правової системи» аналізується вплив глобалізаційних процесів на трансформацію національної правової системи, чинників, що впливають на втрату або зміцнення її самобутності. Відзначено, що глобалізація, як системоутворюючий чинник, відкриваючи широкі можливості й обрії розвитку та процвітання національних правових систем, водночас сприяє руйнуванню їх самобутності та ідентичності шляхом впровадження стандартизації усіх сфер суспільного життя. Підкреслено, що для подальшого розвитку сучасного українського суспільства, необхідність збереження національних правових традицій повинна розглядатися у поєднанні з проблемами, пов’язаними з включенням України в європейські інтеграційні процеси. Наголошено, що ця обставина має особливе значення для ефективного функціонування національної правової системи України, заснованої, з однієї сторони, на правових традиціях українського народу, а з іншої – такої, що враховує процеси, які відбуваються на сучасному етапі розвитку світової спільноти.