АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ЗА УЧАСТЮ ФІНАНСОВИХ КОМПАНІЙ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній» присвячено характеристиці фінансових компаній як суб’єктів адміністративних правовідносин, уточненню сутності та видів адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній, характеристиці проблем розмежування адміністративних та інших правовідносин, що виникають у діяльності фінансових компаній.

У підрозділі 1.1. «Фінансові компанії як суб’єкти адміністративного права» наголошується, що, незважаючи на досить поширене нормативне та наукове використання терміну «фінансова компанія», у чинному законодавстві відсутнє його нормативне визначення.

Зроблено висновок про синонімічний характер термінів «фінансова установа», «фінансова компанія» та «фінансова організація», основним призначенням яких є надання фінансових послуг, що є різновидом комерційних (підприємницьких) послуг, які надаються в державі з метою отримання прибутку. Саме цим вони і відрізняються від державних, в тому числі управлінських послуг, метою яких є забезпечення органами виконавчої влади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Фінансові компанії як суб’єкти адміністративного права визначено як юридичні особи, які відповідно до законодавства надають одну чи декілька фінансових послуг з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, функціонують у межах та згідно із правилами (вимогами), установленими державою, реалізують суб’єктивні права та виконують суб’єктивні обов’язки, передбачені адміністративним законодавством.

Акцентується увага на тому, що фінансові компанії як суб’єкти адміністративного права мають певні особливості. Такі особливості зумовлені специфічними функціями фінансових компаній. Функціонують фінансові компанії лише в межах та відповідно до правил (вимог), установлених державою. У фінансових компаній відсутні власні зовнішні державно-владні повноваження. Органом управління фінансовою компанією є адміністрація, яка, маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, забезпечує інтереси власника та (або) держави.

У підрозділі 1.2. «Сутність та особливості адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній» зазначається, що адміністративно-правові відносини за участю фінансових компаній включають в себе специфічний суб’єкт правовідносин, мають зовнішній характер, специфічний об’єкт, предмет та метод правового регулювання.

Наголошено, що суб’єктами таких правовідносин за участю фінансових компаній є, з одного боку, фінансова компанія, з іншого – державні органи, які наділені юридично-владними повноваженнями щодо фінансових компаній. Крім того, відзначається, що учасники (суб’єкти) адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній можуть бути як юридично нерівними, так і юридично рівними, однак, нерівність є домінуючою в цих відносинах, що виражається в підпорядкованості волі одного суб’єкта іншому.

Об’єктом адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній є дії та події, перші з яких є результатом активного волевиявлення суб’єкта, у зв’язку з чим поділяються на: а) правомірні дії; б) неправомірні дії. Об’єктами адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній можуть бути і події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей (наприклад, стихійне лихо, смерть тощо).

Визначальним методом регулювання адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній є імперативний, що випливає з юридично-владних повноважень державних органів у цій сфері (встановлення загальнообов’язкових правил (умов, вимог) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами, надання дозволів, видача ліцензій, порушення справи про адміністративне правопорушення, тощо) або владно-розпорядчих повноважень керівників фінансових компаній.

У підрозділі 1.3. «Проблеми розмежування адміністративних та інших правовідносин, що виникають в діяльності фінансових компаній» таке розмежування здійснюється за етапами та напрямами діяльності фінансових компаній.

Досліджується співвідношення адміністративних правовідносин з конституційними, цивільними, трудовими, господарськими, фінансовими, банківськими, кримінальними та іншими правовідносинами.

Наголошено, що правове регулювання діяльності фінансових компаній є комплексним правовим інститутом, який інтегрує в собі норми абсолютної більшості галузей права. При цьому, провідне, навіть, більше того, чільне місце в таких правовідносинах займають норми адміністративного права, адже саме за їх допомогою визначаються правові засади здійснення регулятивних, охоронних та контрольно-наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг; визначаються види та форми взаємовідносин фінансових компаній з органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ліцензування, акредитація, сертифікація тощо).

Визначено три напрямки діяльності щодо вдосконалення права та його використання як засобу забезпечення функціонування фінансових компаній. По-перше, це дослідження відповідних структур і процесів з метою визначення та пізнання властивих їм закономірностей та розроблення на даній основі правових норм, необхідних для удосконалення діяльності фінансових компаній. По-друге, вивчення практики функціонування фінансових компаній для пізнання того, чи є вона ефективною, та намічення шляхів її вдосконалення. По-третє, проведення спеціальних досліджень з метою визначення ефективності чинної правової системи, що регулює діяльність фінансових компаній, розуміння механізму впливу правових норм на стан діяльності фінансових компаній, а також удосконалення певних правових відносин і процедур.

Розділ 2. «Характеристика окремих видів адміністративно-правових відносин в діяльності фінансових компаній» присвячено класифікації адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній, характеристиці регулятивних та охоронних адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній, удосконаленню адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній.

У підрозділі 2.1. «Класифікація адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній» підкреслюється, що класифікація адміністративно-правових відносин є обов’язковим етапом під час наукового дослідження правовідносин за участю фінансових компаній. Адже для того, щоб здійснювати ефективну регламентацію правовідносин, необхідно врахувати всі їх особливості з можливими недоліками, прогалинами, суперечностями.

Наголошено про важливе наукове значення етапу класифікації об’єктів дослідження. Особливого значення процес наукової класифікації набуває під час вивчення складних об’єктів. Класифікація допомагає скласти більш цілісне уявлення про природу об’єкта дослідження: його функціональну спрямованість, елементний склад, зміст, тощо. Разом з тим, процес класифікації дозволяє поглянути на окремі елементи об’єкта під різними кутами, що дає змогу підкреслити певні переваги чи виокремити недоліки об’єкта дослідження, які не так чітко помітні при комплексному сприйнятті.

У підрозділі проаналізовані найбільш фундаментальні наукові підходи до питання класифікації адміністративно-правових відносин, окреслені їх спільні риси та зроблений акцент на певних недоліках.

Наголошується, що більш практичне значення буде мати класифікація адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній за такими критеріями: місце їх виникнення, призначення, зміст, спосіб захисту.

У підрозділі 2.2. «Регулятивні адміністративно-правові відносини за участю фінансових компаній» зазначається, що під регулятивними адміністративно-правовими відносинами слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що виникають та діють на підставі правомірної поведінки суб’єктів у сфері діяльності державної виконавчої влади та на внутрішньоорганізаційному рівні в межах окремих компаній (установ, підприємств).

Відмічається, що регулятивні правовідносини, зокрема, адміністративно-правові, є найширшою та найзагальнішою групою правовідносин, адже вони спрямовані на впорядкування суспільних відносин. Саме через такі правовідносини діють регулятивні норми права, в яких проявляються його особливості як універсального засобу впливу на певні суспільні відносини, процеси та явища.

Запропоновано критерії розмежування регулятивних та охоронних правовідносин, окреслено їх основні принципові відмінності.

Проаналізовано регулятивні адміністративно-правові відносини за участю фінансових компаній у сфері банківської, страхової та інвестиційної діяльності. Визначено систему нормативних актів, за допомогою яких здійснюється регуляторний вплив.

Досліджено та охарактеризовано стан національного законодавства, що регулює правовідносини за участю фінансових компаній. Враховуючи курс на європейську інтеграцію, наголошено на необхідності здійснення якісних перетворень національного законодавства з метою його гармонізації з європейським та підвищення конкурентоспроможності національних фінансових компаній. Окрема увага приділена діяльності банківської системи, на яку припадає більшість фінансових операцій, що здійснюються в державі, також охарактеризовано законодавство з питань регулювання страхового бізнесу та діяльності фондового ринку.

Наголошено, що зараз в Україні склалася двояка ситуація: з одного боку, криза 2008 року чітко вказала, що національний фінансовий сектор в умовах перехідної економіки потребує суттєвого регуляторного впливу з боку держави, з іншого – Україна, тримаючи курс на інтеграцію до європейських структур, повинна зменшувати державне втручання в діяльність фінансових компаній та одночасно підвищувати якість і ефективність регулятивного адміністративного впливу.

У підрозділі 2.3. «Охоронні адміністративно-правові відносини за участю фінансових компаній» наголошується, що під такими слід розуміти відносини, які виникають на підставі неправомірної поведінки суб’єкта та вимагають від держави певних дій, спрямованих на припинення порушення, відновлення порушених прав і свобод та застосування до порушника заходів державного примусу аж до покарання. Саме через такі відносини втілюється в життя охоронна функція права, яка полягає у встановленні заходів юридичного захисту і відповідальності, гарантії їх застосування і виконання. Правова система жодної сучасної держави не може нормально існувати без реалізації охоронної функції права.

Відмічається, що охоронні правовідносини в цій сфері розвиваються значно повільніше, ніж регулятивні. Адже потреба в них виникає лише тоді, коли вчинено правопорушення чи зловживання. А чим рідше суб’єктам доводиться звертатися до таких правовідносин, тим більше це свідчить про високий рівень розвитку правової культури та правосвідомості населення.

Охоронні правовідносини представляють собою складне явище, тобто складаються з окремих елементів, що знаходяться в певному взаємозв’язку та взаємодії, утворюючи певну систему. З метою більш чіткого уявлення природи, сутності та призначення охоронних адміністративно-правових відносин проведено аналіз їхньої структури, а саме: виокремлено кожний елемент та досліджено його роль у даному виді правовідносин.

Охарактеризовано чинне національне законодавство та його правоохоронні норми у сфері діяльності фінансових компаній. Вказано на необхідність посилення державного контролю за законністю та легальністю проведення фінансових операцій, а також на підвищення відповідальності за здійснення тіньових фінансових операцій.

У підрозділі 2.4. «Шляхи вдосконалення адміністративно-правових відносин за участю фінансових компаній» акцентується увага на тому, що в першу чергу необхідно проаналізувати існуючі прогалини та недоліки адміністративно-правових відносин у сфері діяльності компаній, що надають кредитно-фінансові послуги.

Недосконалість державного регуляторного впливу в цьому сегменті фінансового ринку призвела до того, що в кризовій ситуації національна кредитна системи не змогла диверсифікувати фінансові потоки з метою забезпечення найбільш перспективних галузей виробництва та потрапила у залежність до зовнішнього кредитування. Саме нерозвиненість системи державно-правового регулювання та неефективність внутрішнього корпоративного контролю діяльності фінансових компаній істотно підвищують їх вразливість до кредитних ризиків.

Запропоновано шляхи вдосконалення діяльності фінансових компаній (кредитних та страхових компаній, а також банків).