КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХУЛІГАНСТВО: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкриваються наукове та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Теоретико-прикладні передумови здійснення дослідження та історичний розвиток кримінальної відповідальності за хуліганство” складається з двох підрозділів і містить історичні аспекти та теоретико-прикладні передумови здійснення дослідження кримінальної відповідальності за хуліганство.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-прикладні передумови здійснення дослідження кримінальної відповідальність за хуліганство” здійснено огляд наукової літератури за темою і обґрунтовано напрям дослідження.

Встановлено, що кількість наукових фундаментальних робіт (47), які присвячені кримінально-правовій протидії хуліганству, свідчить про неабиякий інтерес наукової громадськості до вказаної проблематики.

Констатовано факт, що тематика дослідження “Кримінальна відповідальність за хуліганство: порівняльно-правове дослідження” є новою як для вітчизняної кримінально-правової науки, так і для російської юридичної думки. У вказаних роботах не здійснено комплексного порівняльно-правового дослідження усіх питань кримінальної відповідальності за хуліганство. Встановлено, що основна причина такої ситуації – переважна більшість робіт (25) стосуються юридичного аналізу саме відповідних норм радянського кримінального законодавства.

При роботі над дисертацією було ретельно проаналізовано й опрацьовано кримінальне законодавство 40 зарубіжних країн, а також модельне кримінальне законодавство, зокрема: Модельний КК для країн – учасниць СНД.

Встановлено, що більшість КК республік колишнього СРСР передбачають кримінальну відповідальність саме за хуліганство. Окрім КК Литви (ст. 284) та Пенітенціарного кодексу Естонії (ст.ст. 262, 263), що передбачають відповідальність за порушення громадського порядку, яке, фактично, являє собою за змістом хуліганство.

Встановлено, що у КК інших зарубіжних країн визначені різні підходи до регламентації відповідальності за дії подібні до хуліганства: в одних країнах відсутні будь-які подібні склади злочинів (Австрійська Республіка, Австралія, Республіка Аргентина, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Південна Корея, Республіка Польща, Швейцарська Конфедерація, Держава Японія), в інших – відповідальність передбачена в різних статтях, які містять певні форми хуліганських дій (Великобританія, Республіка Болгарія, Республіка Вануату, Королівство Нідерландів, Республіка Кірібаті, Королівство Данія, Держава Ізраїль, Королівство Іспанія, Китайська Народна Республіка (далі – КНР), Острови Кука, Королівство Норвегія, Республіка Сан-Маріно, Соломонові Острова, штат Техас (Сполучені Штати Америки), Туреччина, Французька Республіка, Острови Фіджі, Королівство Швеція).

У підрозділі 1.2. “Історичний розвиток кримінальної відповідальності за хуліганство” проаналізовано історичний процес становлення норм про відповідальність за хуліганські дії у вітчизняному законодавстві, який відбувався в контексті розвитку норм, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я, власності, честі, гідності особи, порядку управління, релігійних відносин, державної влади, громадського порядку та моральності.

Встановлено, що розвиток кримінальної відповідальності за хуліганство, пов’язаний з різним ставленням держави до таких протиправних проявів через відповідну законодавчу регламентацію. Більший період розвитку (11 століть) такої кримінальної відповідальності пов’язаний з криміналізацією хуліганства як мотиву злочину. Інші періоди розвитку (88 років) такої відповідальності свідчать про криміналізацію хуліганства як самостійного злочину та як мотиву злочину.

Комплексно визначено основні етапи становлення відповідальності за хуліганство: 1) за періодами розвитку вітчизняного законодавства, виділені такі етапи генезису кримінальної відповідальності за хуліганство: а) виникнення кримінальної відповідальності за хуліганство як мотив злочинної поведінки (перша половина ХІІІ ст. – перша половина ХVII ст.); б) розвиток відповідальності та її диференціація (друга половина ХVII – початок ХХ ст.ст.); в) законодавче оформлення ознак хуліганства як окремого складу злочину (1922–1960 рр.); г) трансформація ознак хуліганства як мотиву злочину та окремого складу злочину (1960 р. й дотепер); 2) за об’єктом посягання: а) посягання на різні суспільні відносини, зокрема, на життя та здоров’я, відносини власності (ІХ ст.–1649 р.); б) посягання на життя та здоров’я, відносини власності, честь та гідність особи (1649–1715 рр.) в) посягання на державну владу (1715–1845 рр.); г) посягання на порядок управління, релігійні відносини (1845–1917 рр.); ґ) посягання на державну владу (1917–1922 рр.); д) посягання на особу (1922–1927 рр.); е) посягання на порядок управління (1927–1960 рр.); є) посягання на життя особи, громадський порядок та моральність (1960 р. й дотепер); 3) у залежності від змістовного розуміння хуліганства в різні історичні часи: а) розуміння хуліганства як мотиву злочинної поведінки (ІХ ст.–1922 р.); б) розуміння хуліганства як окремого складу злочину (1922–1960 рр.); в) розуміння хуліганства як мотиву злочину та як самостійного складу злочину (1960 р. й дотепер).

Доведено, що хронологічно термін “хуліганство” з’явився дещо раніше (наприкінці XVIII ст.) в зарубіжній юридичній літературі, ніж в російській літературі. Незважаючи на різні види тлумачення цього терміну під хуліганством розуміли безкультурні, аморальні, протиправні, особливо зухвалі чи цинічні дії, що були спрямовані на порушення громадського порядку.

Розділ 2 “Загальні питання кримінальної відповідальності за хуліганство в Україні та зарубіжних країнах” складається з чотирьох підрозділів, що містять наукову дискусію щодо методології порівняльного пізнання та специфіки кримінального законодавства й доктрини держав різних правових сімей щодо відповідальності за хуліганство. Спираючись на класифікацію правових сімей Р. Давіда та К. Жоффре-Спінозі, дисертант виділяє два типи регламентації відповідальності за хуліганство: 1) казуїстичний, який характерний для “великої сім’ї західного права”; 2) оціночний, який характерний для “соціалістичної сім’ї права”.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт і предмет хуліганства” розкрито основні ознаки об’єкта хуліганства за кримінальним законодавством України та окремих зарубіжних країн.

Доведено, що родовим об’єктом складів хуліганства за КК республік колишнього СРСР є, як правило, громадський порядок. Єдиний виняток – КК Республіки Туркменістан, що передбачив громадську безпеку родовим об’єктом хуліганства, але при цьому громадський порядок визначив видовим об’єктом. Встановлено, що це пов’язано з різною систематизацією норм Особливої частини певних КК. Визначений й виняток за КК Республіки Азербайджану, Киргизької Республіки, РФ, в яких родовим об’єктом є громадський порядок, а видовим – громадська безпека.

В окремих КК зарубіжних країн, у відповідних складах злочину, передбачені й інші обов’язкові ознаки об’єкта злочину: потерпілий від злочину та предмет злочину. Проведений аналіз засвідчив факт широкого використання такого предмету хуліганства як чуже майно. Встановлено, що визначення будинків та споруд предметом хуліганських дій, передбачено в нормах про відповідальність за вандалізм.

Родовим об’єктом складів злочину, подібних до хуліганства, за КК інших зарубіжних країн є громадський порядок (КК Королівства Нідерландів, Держави Ізраїль, Королівства Іспанія, КНР, Островів Кука, Республіки Сан-Маріно, Королівства Швеція, штату Техас), громадський спокій (КК Туреччини, Островів Фіджі, Французької Республіки, Королівства Швеція), порядок і громадський спокій (КК Республіки Болгарія, Королівства Данія, Королівства Норвегія), громадський інтерес (КК Вануату). Доведено, що в окремих КК, фактично, не визначений родовий об’єкт хуліганських дій (КК Соломонових Островів, Республіки Кірібаті). Підтримано пропозицію щодо залишення у КК України громадського порядку родовим об’єктом хуліганства, а також визначення основним безпосереднім об’єктом – громадського спокою.

У відповідних складах злочину встановлені й інші обов’язкові ознаки об’єкта злочину: потерпілий від злочину (представник влади або представник громадськості – КК Республіки Болгарія; сусіди – КК Королівства Данія) та предмет злочину (майно – КК Королівства Нідерландів, Держави Ізраїль, КНР, Королівства Норвегія, Французької Республіки; повідомлення, оголошення або документ – КК Держави Ізраїль; інформація – КК штату Техас).

У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона хуліганства” розкрито основні ознаки об’єктивної сторони хуліганства у порівняльному аспекті та визначено момент закінчення цього злочину.

Аналіз КК окремих зарубіжних країн щодо ознак об’єктивної сторони складу злочину дозволив зробити висновок про вчинення хуліганства саме шляхом дії.

Склади подібні до хуліганства у кримінальних законодавствах окремих зарубіжних країн мають за конструкцію три таких види: матеріальний (КК Республіки Литви, Республіки Узбекистан, Королівства Нідерландів, Королівства Норвегія), формальний (Акт про публічний порядок 1986 р. Великобританії, КК Республіки Болгарія, Вануату, Королівства Іспанія, Островів Кука, Республіки Сан-Маріно, штату Техас, Островів Фіджі, Французької Республіки, Республіки Латвія, Республіки Молдова, РФ, Пенітенціарного кодексу Естонії) та формально-матеріальний (КК Держави Ізраїль, КНР, Республіки Кірібаті, Соломонових Островів, Туреччини, Королівства Швеція, Республіки Азербайджан, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменістан).

Встановлено, що об’єктивна сторона окремих складів хуліганства за КК республік колишнього СРСР, передбачає такі обов’язкові ознаки: спосіб вчинення злочину (використання зброї чи предметів, які використовуються як зброя; насильство чи погроза насильства; погрози, знущання; опір представнику влади чи іншій особі, що припиняє хуліганські дії); знаряддя (зброя чи предмети, які використовуються як зброя); місце вчинення злочину (громадський транспорт чи інші громадські місця).

Об’єктивна сторона окремих складів хуліганських дій за КК інших зарубіжних країн передбачає такі обов’язкові ознаки: обстановка, знаряддя, спосіб, час, місце вчинення злочину.

Узагальнення цих ознак об’єктивної сторони окремих складів злочину дозволило вказати на схожість більшості ознак: способу вчинення злочину (для формально-матеріальних складів злочину) та місця вчинення злочину (для вандалізму).

Обґрунтовано, що визначення наслідків у складах хуліганських дій за КК окремих зарубіжних країн, є вдалим вирішенням загальної проблеми відмежування злочинних дій від проступків (адміністративних правопорушень), що підлягає вивченню та майбутньому врахуванню при вдосконаленні відповідальності за хуліганські дії. Дисертант з’ясував, що таку думку підтримують 45 % опитаних працівників ОВС.

Встановлено, що виділення способу вчинення злочину фактично перетворює матеріальний склад злочину у формально-матеріальний. Тому автор пропонує використання у КК України таких способів вчинення хуліганства: “шляхом застосування насильства”; “шляхом знищення чи пошкодження чужого майна” (зокрема, у 286 досліджених вироків українських судів (95,3 %) хуліганство було вчинене саме такими способами).

У підрозділі 2.3. “Суб’єкт хуліганства” зазначено, що за КК України суб’єктом цього злочину може бути лише фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Встановлено, що суб’єктом хуліганства та вандалізму за кримінальним законодавством республік колишнього СРСР є фізична осудна особа, яка досягла або 14-річного віку чи 16-річного віку. У шести республіках мінімальний вік за кваліфіковане хуліганство визначений з 14 років, а за просте – з 16 років; у шести республіках – мінімальний вік за будь-яке хуліганство визначений з 14 років; у трьох республіках – мінімальний вік за будь-яке хуліганство визначений з 16 років.

Суб’єктом відповідних складів хуліганських дій за кримінальним законодавством інших зарубіжних країн, визначено фізичну осудну особу, яка досягла 11-річного (КК Туреччини), 12-річного (КК Держави Ізраїль, Королівства Нідерландів, Республіки Сан-Маріно), 13-річного віку (КК Французької Республіки), 14-річного віку (КК КНР), 15-річного віку (КК Королівства Данія, Королівства Норвегія, Королівства Швеція, штату Техас), або 18-річного віку (КК Королівства Іспанія).

Констатовано, що суб’єкт хуліганських дій є, як правило, загальним, тому що спеціальних (додаткових обов’язкових) ознак відповідні норми практично не містять. Виключенням є стан сп’яніння, який є обов’язковою ознакою суб’єкта хуліганських дій (ст. 148 КК Вануату, ст. 167 КК Республіки Кірібаті, ст. 191 КК Держави Ізраїль, ст. 175 КК Соломонових Островів).

У підрозділі 2.4. “Суб’єктивна сторона хуліганства” зазначено, що суб’єктивна сторона хуліганства за КК республік колишнього СРСР, як правило, характеризується прямим умислом. Доведено, що хуліганський мотив характерний для більшості норм зарубіжних КК про відповідальність за хуліганство (окрім КК Киргизької Республіки та Узбекистану) і дозволяє правильно визначити форму вини злочину, як умисну. З урахування зарубіжного досвіду, визначено перспективним розширення кількості складів, в яких хуліганський мотив передбачається як кваліфікуюча обставина (зокрема, такої позиції дотримуються 50 % з усіх опитаних респондентів).

Встановлено, що суб’єктивна сторона відповідних злочинів за кримінальним законодавством інших зарубіжних країн передбачає, як правило, умисну (прямий умисел) форму вини. Інші ознаки суб’єктивної сторони є, зазвичай, факультативними, окрім ст. 42.07 КК штату Техас, де визначена мета – порушити спокій, образити чи налякати інших осіб, ст. 559 КК Королівства Іспанія (мета – перешкодити будь-якій особі здійснити свої цивільні права), ст. 5 Акту про публічний порядок 1986 р. Великобританії (мета – спровокувати порушення спокою) та ст. 293 КК Республіки Сан-Маріно (мотив – зухвалість чи інші низькі мотиви).

Обґрунтована позиція, що мета може бути обов’язковою ознакою хуліганства, якщо вона полягає у порушенні громадського порядку чи спокою (така мета можлива лише в матеріальних складах злочину, в яких порушення громадського порядку чи спокою є наслідком, а не ознакою дії).

Констатовано, що неврахування мотиву як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу хуліганських дій у кримінально-правових нормах окремих зарубіжних КК є перспективним для рецепції при удосконаленні закону про кримінальну відповідальність України (зокрема, 60 % з усіх опитаних респондентів не визнали, що при вчиненні хуліганства наявність хуліганського мотиву обов’язкове, хоча 380 засуджених українськими судами (97 %) вчинили хуліганство саме з таким мотивом).